Розробка стратегії розвитку туристичного підприємства

ЗМІСТ

 

Вступ……………………………………………………………...…………..3

Розділ 1. Стан та перспективи  розвитку туристичного           Господарства в Україні

1.1 Основи туристичної діяльності  в Україні……………………………...6

1.2 Стан та тенденції туристичної  діяльності в Україні…………………10

Розділ 2. Стратегічний аналіз туристичної фірми

"Смарт-Тур"

2.1 Стратегічний аналіз зовнішнього  середовища 

туристичної фірми………………………………………………………….14

2.2 Стратегічний аналіз внутрішнього  середовища

 туристичної фірми…………………………………………………………26

2.3 Аналіз маркетингової діяльності туристичної фірми…………….….31

Розділ 3. Розробка стратегії розвитку туристичної 

фірми "Смарт-Тур"

3.1 Стратегія розвитку екскурсійного  туризму……………………….…..35

3.2 Заходи для забезпечення стабільного  прибутку……………………...40

Висновки…………………………………………………………………….43

Список літератури………………………………………………………….46

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Трансформація економіки та інтеграція України у світовий економічний простір характеризується диференціацією форм господарювання підприємств, в тому числі в галузі рекреаційно господарства. Прийняття в Україні законів “Про підприємства в Україні”, “Про підприємництво”, “ Про власність”, “Про господарські товариства”, "Про туризм" та ряду інших обумовили становлення самостійної підприємницької діяльності на вітчизняному ринку послуг рекреаційних та туристичних послуг. Успішне функціонування підприємств в умовах ринкових відносин вимагає пошуку шляхів підвищення ефективності їх діяльності шляхом удосконалення управління ними.

За рахунок вибору найбільш раціональних форм господарювання рекреаційне та туристичне господарство перетворилося на справжню "індустрію гостинності". В Україні, на відміну від розвинених туристичних країн, воно знаходиться лише в стадії становлення. Нестабільна економічна ситуація, недостатня підтримка держави, недосконалість правової бази робить рекреаційне господарство в Україні сферою, недостатньо привабливою для інвесторів.

Україна, володіючи багатим  рекреаційним і туристичним потенціалом, має значні передумови для формування високорозвиненого рекреаційно-курортного та туристичного господарства, особливо у містах-курортах. Воно повинно стати однією із суттєвих ланок у структурі регіональної та національної економіки. В теперішній час рекреаційно-туристичні можливості України використовуються лише на 30-40 відсотків. У першу чергу, це стосується курортних регіонів. Господарський потенціал курортів ще не набрав належної ваги як важливе джерело поповнення державного, обласних та місцевих бюджетів у порівнянні з тим, як це відбувається в інших країнах.

Організаційно-економічні зміни та сприятлива державна і регіональна  політика здатні забезпечити підвищення ефективності функціонування рекреаційно-курортного та туристичного господарства міста-курорту. Дослідження показали, що наукові  розробки з питань, присвячених проблемі підвищення ефективності функціонування рекреаційно-курортного та туристичного господарського комплексу міста-курорту, потребують уточнення і подальшого розвитку.

Необхідність пошуку раціональних шляхів активізації використання потенціалу туристичного господарства обумовлена перспективами одержання суттєвих економічних результатів, екологічних та соціальних наслідків розвитку відповідної ланки регіональної та національної економіки. У зв'язку з цим зростає значення наукових досліджень з метою підвищення ефективності розвитку міського туристичного господарства, що обумовлює актуальність теми роботи.

Сучасні тенденції в  економічному, культурному та політичному  житті України на шляху інтеграції у світове співтовариство вимагають прискореного розвитку туристичних підприємств, зокрема.

Високі темпи росту  національної економіки та позитивні  зрушення у соціальній сфері сприяють трансформації туристичних підприємств  в напрямі створення умов для  надання послуг, які б відповідали  міжнародному рівню. За цих умов важко переоцінити роль стратегічного розвитку підприємства.

Становлення ринкових відносин і нового економічного мислення припускає  розвиток підприємницької діяльності, необхідної для підйому виробництва, збільшення випуску товарів народного споживання, послуг населенню. В умовах молодого ще українського ринку, хронічного дефіциту при величезних ресурсах і невикористаних резервах виробництва, підприємства всіх форм власності повинні приділяти першорядну увагу стратегічному менеджменту й внутріфірмовому плануванню. У роботі розкриємо й проаналізуємо основні напрямки планування на туристичних підприємствах.

Об'єктом дослідження  є процес впливу стратегічного планування послуг на ефективну діяльність підприємств  туризму, на прикладі туристичної агенції «Смарт-Тур»

Предметом дослідження є механізми формування системи стратегічного менеджменту підприємства.

Практичне значення одержаних  результатів полягає в створенні та економічному обґрунтуванні методичної основи ефективного управління підприємствами туристичного господарства в умовах ринкової економіки та вирішенні першочергових задач вітчизняної індустрії гостинності - підвищення якості обслуговування клієнтів за рахунок підвищення ефективності управління в підприємствах. В роботі розроблені практичні рекомендації щодо підвищення ефективності управління підприємствами туристичного господарства шляхом удосконалення практики корпоративного управління та переходу до нових для України організаційно-правових форм господарювання, зокрема. Реалізація розробок у практичній діяльності дозволить значною мірою підвищити економічну ефективність роботи підприємств, визначати в рамках удосконалення правового поля власний механізм управління в умовах зростаючої конкуренції.

 

Розділ 1. Стан та перспективи розвитку туристичного господарства в Україні

1.1 Основи туристичної  діяльності в Україні

 

Складовою ланкою розвитку сучасної регіональної економіки виступає курортно-рекреаційна економіка, зосереджена  переважно на територіях розміщення природних рекреаційних ресурсів. В літературі зазначається, що територія розглядається як своєрідний вид економічного ресурсу [1, c.245]. Розуміння суті економічних процесів, функціональної діяльності в межах курортно-рекреаційної території створюють передумови для розвитку рекреації в системі територіальної організації господарства, визначення закономірностей її генезису та трансформації, факторного аналізу складових елементів рекреаційної системи, пошуку форм оптимальної організації та прийняття управлінських рішень у даній сфері національного господарства.

Актуальність та значення проблеми розвитку курортно-рекреаційних територій визначається тим, що сучасним виміром розвитку країни чи регіону  є не стільки обсяг ВНП, скільки  якість життя, найважливішою складовою  якого є стан здоров’я населення. В свою чергу, за підрахунками фахівців Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), загальний стан самопочуття людини лише на 12 % залежить від стану охорони здоров’я в країні, на 18-20 % – від генетичних чинників і на 68-74 % – від способу життя та стану довкілля. Всесвітня зустріч на найвищому рівні зі стійкого розвитку у 2002 р. в Йоганнесбурзі з п’яти найважливіших проблем сучасності визначила три, що безпосередньо пов’язані з існуванням людини та нового бачення розвитку рекреації: проблеми питної води, охорони здоров’я, збереження природного надбання [2, с.210-292].

Дослідження гносеологічного  апарату рекреації складає початковий етап аналізу. Етимологія термінів “курорт”, “рекреація” відображає принцип  історизму курортно-рекреаційної діяльності. Так, термін курорт походить від німецького Kurort, Kur – лікування та Ort – місце, тобто місцевість, де розташовані природні лікувальні засоби та необхідні умови для їх лікувально-профілактичного застосування [3, c.367].

На відміну від поширеного у літературі трактування курорту як курортної території, на Заході більш уживаним є визначення курорту як об’єкту, власності чи комплексу, використовуваного в системі володіння відпочинком, а курортна діяльність асоціюється виключно з клубним відпочинком. Подібні клуби функціонують як системи управління відпочинком на правах володіння об’єктами – пляжними клубами, міськими та гірськими клубами, тематичними парками відпочинку, що розташовуються поблизу відомих парків розваг, та іншими типами клубів відпочинку, створюваними на основі індивідуальних запитів замовників та розроблених до них програм [4, c.112]. Пляжні клуби представляють найбільш типові види володіння відпочинком, що розташовуються в традиційних прибережних місцях відпочинку та обладнані повним обсягом комплексів та засобів з надання різноманітних послуг типу басейнів, тенісних кортів, барів, магазинів.

Таким чином, на відміну  від вітчизняних курортів термінологія та функціональна діяльність санаторно-курортних  закладів суттєво різняться. Якщо для зарубіжних курортів, як клубів відпочинку, у переліку послуг оздоровчі та лікувальні програми є скоріше виключенням, аніж правилом, то на вітчизняних курортах подібна діяльність є визначальною.

Закон України “Про курорти” визначає курорт як “освоєну природну територію на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об’єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні” [5, c.118].

У підходах щодо визначення економічного змісту рекреації поглядів не спостерігається дефіциту наукових дефініцій. З останніх публікацій по темі звертає на себе увагу тлумачення рекреації як “господарської діяльності з виробництва, реалізації та надання рекреаційних послуг, забезпечення цього процесу необхідними ресурсами” [6, c.48]. Інші автори до рекреаційної галузі відносять види діяльності, пов’язані із задоволенням основних потреб людини: фізіологічних, психофізіологічних, духовно-інтелектуальних, однак в моделі рекреації такі функції як харчування, проживання не зазначені, що, наш погляд, не є правомірним та послідовним [7, с.9].

Сучасний акцент досліджень розміщення продуктивних сил зміщується в бік усвідомлення ролі та призначення природного фактору, підвищення культури людини у взаємодії з природою, а не підпорядкування її людині.

Використання в санаторно-курортній  діяльності природних ресурсів визначається тим, що, ці ресурси є рідкісними і унікальними з точки зору їх споживчих властивостей, лікувально-профілактичного впливу на організм людини; існує можливість цілорічного використання природних ресурсів в курортному виробництві; значна частина ресурсів може бути відновлена з точки зору повернення лікувальних властивостей через фазу регенерації природних лікувальних ресурсів. Збалансоване природокористування – це така система відносин суспільного виробництва, при якій досягається оптимальне співвідношення між економічним зростанням, якісним станом природного середовища, зростанням матеріальних і духовних потреб населення.

Ринок рекреаційно-туристичних  послуг – це сфера прояву економічних  відносин між виробниками та споживачами  рекреаційно-туристичного продукту. Ефективність функціонування ринку рекреаційно-туристичних послуг визначається за допомогою багатьох показників, які можна об’єднати у декілька груп: показники соціально-економічного потенціалу рекреації і туризму; виробництва та реалізації рекреаційно-туристичних послуг; показники розвитку інфраструктури рекреаційно-туристичних підприємств; показники, що характеризують результати функціонування рекреаційно-туристичного ринку; витрати на виробництво рекреаційно-туристичних послуг; показники соціально-економічної ефективності рекреації і туризму. В успішне функціонування економіки регіону РРС вносить свою вагому частку.

У процесі розвитку ринкових відносин організаційно-економічні механізми  функціонування РРС як суб’єкта державного регулювання зазнають певних змін. Основними завданнями перебудови організаційних структур управління стають: реорганізація системи державних органів виконавчої влади у сфері рекреації і туризму; перегляд сфери їх повноважень та відповідальності; розподіл функцій з питань регулювання рекреаційною діяльністю між ними; створення ефективної системи управління рекреаційною діяльністю; визначення сфер, форм і методів взаємодії центральної та регіональних органів влади; забезпечення нових організаційних структур функціонування рекреаційно-туристичної сфери відповідно до нормативної законодавчої бази. Найбільш важливими є економічні та організаційні важелі регулювання. Економічні важелі полягають в активізації діяльності ринку рекреаційно-туристичних послуг, розкритті можливих джерел надходження фінансових ресурсів для функціонування регіональних програм у сфері рекреації та туризму, залучення в економіку регіону внутрішніх інвестицій; організаційні – у проведенні семінарів, тренінгів, громадських слухань з метою залучення представників органів влади, науковців, бізнес-структури, громадськість до обговорення перспектив, шляхів подальшого розвитку РРС, активізації та підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працівників сфери рекреації і туризму. Запровадження інноваційних форм функціонування РРС вимагає поєднання в одному організаційно-економічному механізмі науки, економіки, підприємництва. Отже, саме з цих позицій слід розглядати формування організаційно-економічного механізму регулювання діяльності РРС. У розробці стратегії регулювання діяльності РРС визначальною повинна бути інноваційно-інвестиційна парадигма. Її основна ідея – зародження точок економічного зростання, що сприятиме формуванню кластерної моделі розвитку РРС.

1.2 Стан та тенденції туристичної діяльності в Україні

 

Перш за все, для того щоб визначити першопричини появи нових місць туристичного призначення, розглянемо який вплив завдає розвиток туризму на населення і економіку окремо взятої країни, зважимо всі переваги і недоліки туризму і на основі цієї інформації зробимо висновок щодо причин появи нових туристичних місць.

Туризм як вид діяльності являє  собою тимчасове переміщення  людей (туристів) з місць постійного проживання в місця відпочинку (або  місця туристичного призначення). У  результаті туризм впливає на дві  групи: це туристи і місцеві жителі. Під час свого перебування в іншій країні туристи спілкуються з місцевими жителями й у результаті цього спілкування відбуваються якісні зміни в стилі життя місцевого співтовариства, підпадає під вплив також система цінностей, поділ праці, відносини усередині родини, відносини між індивідами, традиції і т.д. Поряд з цим, міняється спосіб життя і самих туристів [12, c.51].