Дефіцит державного бюджету та обслуговування державного боргу

*як номінальні, так і реальні відсоткові ставки за державним боргом є дуже високими. [20]

Україна дотримується поміркованої політики управління державним боргом, головною особливістю якої є зниження ризиків запозичень шляхом збільшення термінів та зниження вартості обслуговування. Міністерство фінансів ефективно здійснює політику заміщення дорогих запозичень минулих років дешевшими.

Детальний аналіз чинної податкової системи свідчить, що за умов її збереження досягти вказаних темпів економічного зростання неможливо. Жорсткий податковий прес, що має місце в Україні, веде до "тінізаціі" економіки у досить специфічному напрямі, коли у тінь виводиться не сама діяльність, а доходи підприємств і громадян. Визначити реальний рівень приховування від оподаткування доходів досить складно. Його можна оцінити тільки опосередковано - на основі даних податкової служби про значну кількість порушень податкового законодавства і про суму донарахованих податків.

Нестабільність політичної та економічної ситуації в Україні, а звідси і її низький кредитний рейтинг, обмежили вибір кредиторів і умов надання коштів. Таким чином, залучені Україною позики вирізняються своєю короткостроковістю та високим рівнем процентних ставок.

Навіть за умови ефективного використання залучених коштів завдання, виконання яких фінансується в тому числі за рахунок позик, належать до категорії довгострокових, тобто наслідки їх організації стануть відчутними не раніше ніж за 15 років від початку впровадження проектів. Це означає, що такі проекти не можуть бути джерелом погашення короткострокових позик, залучених на їх фінансування. Тоді необхідні кошти віднаходяться шляхом рефінансування - залучення нових кредитів для погашення старих. На жаль, ефективність використання Україною державних позик не відповідає вимогам її основних кредиторів, що значно ускладнює процес залучення додаткових фінансових ресурсів. Одночасно уряд намагається поліпшити умови надання коштів, враховуючи швидке наближення обсягів державного боргу України до межі, за якою - тільки дефолт. [15, стор. 64-65]

У структурі державного боргу значно переважає зовнішня заборгованість. Подібна статистика прояснюється і динамікою самого державного боргу, і динамікою корельованих з ним макроекономічних показників. Щодо внутрішньої заборгованості, її структура та обсяги кілька разів переглядалися. Так, у 1997 р. було анульовано заборгованість перед НБУ, кредитні емісії якого досить довго були мало не єдиним джерелом фінансування дефіциту державного бюджету України. З іншого боку, на питому вагу внутрішньої заборгованості в загальному заліку державного боргу вплинула девальвація української грошової одиниці. Відносно вигідні тоді умови зовнішніх позик сьогодні істотно програють порівняно з внутрішніми.

Обслуговування такого державного боргу для бюджету України, який ще жодного разу не зводився без дефіциту, стає складним. Кожного року на 20 років вперед у бюджет закладатимуться видатки з обслуговування державного внутрішнього і зовнішнього боргу.

Серед непопулярних методів полегшення тягаря державного боргу, номінованого в гривнях -- кредитна та грошова емісія, яка зменшує реальну суму державного боргу і одночасно усуває ефект перерозподілу доходів на користь заможних громадян. Його відносять до недоліків існування ринку державних запозичень. [19]

Розрахунки свідчать про те, що співвідношення між державним боргом та ВВП ніяк не гарантує уникнення ризику невиконання боргових зобов'язань. По-перше, стрімке зростання процентних виплат вимагає скорочення всіх інших видатків, незважаючи на дефіцит бюджету. По-друге, значна частка надходжень від експорту має направлятися за межі країни. Якщо зовнішній світ втратить довіру до спроможності держави здійснювати ці заходи -- наприклад, у ситуації, коли зростає співвідношення між дефіцитом зовнішніх рахунків та ВВП -- можливо, виникне потреба у подальшій девальвації.

 

4.3 Зарубіжний досвід управління дефіцитом державного бюджету та можливість його впровадження в Україні

 

На перших етапах розвитку буржуазної держави бюджетна система ряду країн світу характеризувалася залежністю державного бюджету від місцевих фінансів. Наприклад, уряд США до прийняття конституції 1787р. не мав власних джерел доходів і покривав свої видатки за рахунок внесків окремих штатів. Завдяки зусиллям центральної влади значення державного бюджету стало зростати.

Важливо зазначити, що в зарубіжній літературі розрізняють реальний, структурний і циклічний дефіцити бюджету  (Рис. 4.3.1)

Рис.4.3.1 Види дефіциту бюджету, які спостерігались в США

 

Після Другої світової війни процес централізації бюджетної системи у всіх державах різко підсилився, у відношенні доходів. Істотно зросла питома вага державного бюджету в загальному обсязі ресурсів бюджетної системи. У США - більш 50%, Великобританії - більш 70%.

У розвинутих країнах в державний бюджет направляються найбільші доходи:

• податок з прибутку фізичних осіб;
• податок на прибуток корпорацій;
• акцизи;
• податок на додану вартість (У США ПДВ не застосовується);
• мита;
• доход від державних позик, що випускаються центральним урядом.

По витратах, навпаки, спостерігається інша тенденція: збільшення питомої ваги в загальній сумі витрат бюджетної системи місцевих бюджетів, на які уряд перекладає значну частину витрат на розвиток економічної і соціальної інфраструктури, а також частина витрат на відтворення кваліфікованої робочої сили - запровадження цього досвіду, на нашу думку, могло б мати перспективи і на території України. [26,с.523]

Дефіцит державного бюджету характерний нині для багатьох країн. У США, наприклад, державний бюджет був збалансований без дефіциту за останні півстоліття лише два рази (у 1969, 1998 рр.), у Франції за останні 48 років державний бюджет був дефіцитним 32 рази, навіть у Німеччині, з її економічним і валютним "благополуччям", перевищення витрат над доходами спостерігається постійно. Причини дефіциту бюджету пояснюються цілим рядом факторів:

1. зниженням рівня суспільного виробництва;
2. глибокою структурною й технологічною незбалансованістю виробництва, постійним виснаженням природних ресурсів, зниженням науково-технічного потенціалу;
3. послабленням контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств, постійним зростанням цін, інфляцією;
4. нераціональною зовнішньоекономічною діяльністю держави;
5. великомасштабним оборотом "тіньового" капіталу;
6. великими непродуктивними витратами, приписками, крадіжками, втратами виробленої продукції.

У кожній країні структура державного бюджету має свої національні особливості. Вона залежить від характеру адміністративної системи, структурних особливостей економіки й інших факторів.

Організаційний устрій США - федеративний. Федеральний бюджет влаштований за принципом “повного” бюджету і складається з двох частин:

• власне урядовий чи бюджет федеральних фондів;
• довірчі фонди.

Власне урядовий бюджет охоплює і фінансує загальнонародні програми, що пов'язані з політичними, економічними і соціальними функціями держави.

Друга частина федерального бюджету - довірчі фонди, що носять цільовий характер. Їхня діяльність пов'язана з окремими видами державної виробничої інфраструктури.

У Великобританії Державний бюджет складається з двох частин:

• звичайний бюджет;
• національний фонд позик.

Звичайний бюджет призначений для фінансування поточних витрат держави. Його витрати підрозділяються на щорічно затверджені Парламентом і консолідованого фонду постійних витрат.

Національний фонд позик являє собою бюджет капіталовкладень. З нього здійснюються платежі по державному боргу, видаються довгострокові кредити на капіталовкладення державним підприємствам і місцевим органам влади.

В Франції центральний бюджет складається з трьох частин:

• звичайний загальний (державний) бюджет;
• приєднані бюджети різних державних організацій;
• спеціальні рахунки казначейства.

На долю загального бюджету приходиться більш ніж 70% всіх витрат.

Приєднані бюджети введені для організацій, що не мають статусу юридичної особи, але здійснюють торгово-промислову діяльність і мають фінансову автономію (бюджети пошти, телеграфу, телефону, національна друкарня, монетний двір).

Спеціальні рахунки казначейства охоплюють різні фонди (інвестиційний, національно-спортивний, різні торгові рахунки казначейства).

У Японії, для забезпечення діяльності держави, функціонує центральний бюджет (загальний рахунок центрального уряду), інвестиційний бюджет 457 спеціальних рахунків.

Витрати центрального бюджету побудовані по функціональній ознаці і відбивають основні задачі і функції держави.

У різних державах початок бюджетного року визначений по-різному. Так, у Франції, Німеччині, Італії, Бельгії, Голландії, Швейцарії він збігається з календарним роком; у Великобританії, Японії. Канаді бюджетний рік починається з 1 квітня і закінчується 31 березня, у Швеції, Норвегії - з 1 липня по 30 червня. у США - з 1 жовтня по 30 вересня. На це звичайно є історичні причини, традиції, пов'язані з термінами скликання сесій законодавчих органів. У федеративних державах бюджетний рік у членів федерації може не збігатися з федеральним бюджетом. У США, наприклад багато штатів мають інший початок бюджетного року.

Підсумовуючи, можна сказати, як і Великобританії в 1973-1975 рр. Україні теж потрібно реформувати територіально-адміністративну реформу, щоб скоротити число місцевих бюджетів з 12 тисяч до числа, яке б давало можливість полегшити фінансові взаємини центральних і місцевих органів влади.

Крім цього можливо треба подумати над зниженням ставки непрямих податків. Не всі розвинуті країни мають податок на додану вартість, а якщо і мають, то його ставка значно нижча, у Великобританії, наприклад, деякі товари і послуги мають нульову ставку ПДВ, в Франції - 19,6 відсотка, в Великобританії - 17,5 відсотків, в Германії - 16 відсотків.

 

 

ВисновкИ

 

У ринкових умовах бюджет є основним інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів. Надходження до бюджету безпосередньо залежать від стану виробництва. У свою чергу можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати соціальний захист населення залежить від стану надходжень до бюджету. Формування дохідної та видаткової частин бюджету пов'язане з основними макропоказниками економічного й соціального розвитку України на відповідний рік.

Зміна інфляції на 1 відсоток змінює бюджет на декілька мільйонів гривень, а від розміру податкового тягаря залежить робота, зарплата й рівень життя громадян України. Збільшення бюджетного дефіциту на 1 відсоток відповідно збільшує (повинно збільшувати) зменшення приватних інвестицій, і, отже, це призводить до зниження темпів росту основних засобів економіки. Не можна забувати, що гривня, інвестована державою приносить прибутку (а значить і ефекту) у декілька разів менше, чим та ж гривня, інвестована приватним сектором.

Дослідивши ситуацію можна зробити висновки , що бюджетний дефіцит - це перевищення видатків над доходами. Він може фінансуватись за рахунок внутрішніх і зовнішніх позик, грошового-кредитної емісії та інших джерел. Саме емісія призводить до інфляції, що в свою чергу спричинює занепад економіки, а зовнішні запозичення збільшують державний борг.

Значний рівень дефіциту Державного бюджету та невиражена політика надання державних гарантій по зовнішніх запозиченнях були основними чинниками накопичення і зростання боргових зобов'язань держави та видатків на обслуговування боргу, що призвело до виникнення боргової проблеми у бюджетно-фінансовій системі України. Зобов'язання держави щодо погашення основної суми державного боргу та його обслуговування є ключовою проблемою бюджетної політики в наступні декілька років.

Правове регулювання та збалансування доходів і видатків бюджету, регламентація правил прийняття бюджету з дефіцитом або профіцитом є визначальними факторами реалізації боргової та бюджетної політики держави. З метою розв'язання цих проблем та врегулювання засад боргової політики Верховна Рада прийняла у першому читанні Закон України "Про Державний борг". Зокрема, цим законом визначаються основні поняття, порядок утворення, обслуговування та погашення державного боргу, принципи управління борговими зобов'язаннями та контроль за ними. У Бюджетному кодексі встановлені норми щодо дефіциту та профіциту бюджетів, джерел покриття дефіциту бюджетів, умов здійснення запозичень та надання гарантій щодо виконання боргових зобов'язань, а також граничного обсягу державного боргу.