Финансовые рынки: поняття, класифiкацiя, функцii та структура

При непрямому фінансуванні заощадження населення проходять  через фінансових посередників, до числа яких відносять: банки, фінансові, страхові, інвестиційні компанії, пенсійні фонди та фонди грошового ринку. Фінансові посередники добре  обізнані зі станом поточної фінансової кон’юнктури, умовами здійснення угод з різними фінансовими інструментами та в найкоротші терміни можуть забезпечити зв’язок продавців і покупців. Фінансове посередництво сприяє прискоренню не тільки фінансових, але і товарних потоків, забезпечує мінімізацію пов’язаних з цим суспільних витрат. Наявність фінансового ринку з фінансовими інститутами, що забезпечують його функціонування, допомагає мобілізували великий обсяг заощаджень, ефективніше їх розмістити та знизити ризики, ніж це можуть зробиш окремі вкладники, а також сприяє скороченню оперативних витрат; об’єднанню та диверсифікації ризиків; розвиткові спеціалізованих консультаційних послуг з управління ризику, перспектив інвестицій, оцінки платоспроможності тих, хто їх залучає; задоволенню потреб вкладників у ліквідності та безпечності; задоволенню потреб інвесторів у терміновому вкладенні вільних коштів [17].

Свої функції фінансовий ринок здійснює переважно через  відкриття банківських рахунків і заснування спеціальних фондів (пенсійних, страхових тощо); надання банківських кредитів, комерційних та інших позик; здійснення операцій із цінними паперами підприємств та держави.

Забезпечуючи мобілізацію, розподіл і ефективне використання вільного капіталу фінансовий ринок задовольняє в найкоротші терміни потреби в ньому окремих господарюючих суб’єктів, сприяє прискоренню обороту використаного капіталу, кожний цикл якого генерує додатковий прибуток і приріст національного доходу в цілому. 

Отже, фінансовий ринок  являє собою специфічну систему економічних відносин, яка утворюється при формуванні попиту і пропозиції на такий специфічний товар, як фінансові активи. До того ж на фінансовому ринку економічні закони діють за своїми правилами.

За допомогою своїх  функцій фінансовий ринок відіграє надзвичайно важливу роль в економіці. Зокрема: мотивує мобілізацію заощаджень приватних осіб, приватного бізнесу, державних органів, зарубіжних інвесторів та трансформацію акумульованих грошових коштів у позичковий та інвестиційний капітал; реалізує вартість, втілену у фінансових активах, та організовує процес доведення фінансових активів до споживачів (покупців, вкладників); перерозподіляє на взаємовигідних умовах грошові кошти підприємств з метою їх ефективнішого використання; здійснює фінансове обслуговування учасників економічного кругообігу та фінансове забезпечення процесів інвестування у виробництво, розширення виробництва та дольової участі на основі визначення найбільш ефективних напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері; впливає на грошовий обіг та прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів; формує ринкові ціни на окремі види фінансових активів; здійснює страхову діяльність та формування умов для мінімізації фінансових та комерційних ризиків; проводить операції, пов’язані з експортом-імпортом фінансових активів; інші фінансові операції, пов’язані із зовнішньоекономічною діяльністю; кредитує уряд, місцеві органи самоврядування шляхом розміщення урядових та муніципальних цінних паперів; розподіляє державні кредитні ресурси і забезпечує розміщення їх серед учасників економічного кругообігу тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. 2. Структура  та класифікація фінансових ринків. Порівняльна характеристика сегментів

Фінансові ринки –  це поняття, яке охоплює багато різних систем, що відрізняються роллю у процесі відтворення сукупного капіталу, призначенням, фінансовими інструментами, які поширюються в них. В сучасній літературі існує багато класифікаційних ознак та схем фінансових ринків.

За розміром фінансові ринки розподіляються на роздрібні та оптові.

Роздрібні характеризуються малим розміром. На них здійснює обіг стабільна валюта, як правило, національна. Учасниками цього ринку є домогосподарства та фінансові інститути, хоча участь інших суб’єктів ринку також можлива. Роздрібні ринки пристосовані для здійснення будь-якої операції. Кожна угода, що укладається на цих ринках, будь-то кредитна або строкова, має різний розмір контракту i дату виплати/погашення. Однак процентна ставка скоріше стабільна для усіх учасників, а не обговорюється для кожного учасника або споживача. Фіксована ставка не змінюється частіше, ніж щотижнево. Ці ринки характеризуються великими операційними витратами в розрахунку на одиницю валюти. Вони розподіляються нерівномірно серед домогосподарств та інших учасників ринку [27]. Прикладом роздрiбного ринку є ринок страхових полiсiв.

Оптові ринки характеризуються великими масштабами угод та рiзноманiтними інструментами, які на них використовуються. На оптовий ринок виходить тільки декілька учасників, причому, частіше юридичні, ніж фiзичнi особи. Тому в банкiвскій сфері їх називають ще інституційними ринками. Операції таких ринків, розміри і дати погашення угод, як правило, стандартизовані. Процентна ставка, прибуток або ціна послуг варіюють і встановлюються шляхом різних переговорів у кожному конкретному випадку. Завдяки стандартизованим угодам оптові ринки характеризуються меншими у порівнянні із роздрібними операційними витратами в розрахунку на одиницю валюти контракту [11]. Оптовими ринками є, наприклад, ринок ф’ючерсів та опціонів, фондовий ринок.

Залежно від походження, первинності обігу та учасників  реалізації фінансових інструментів розрізняють  первинні і вторинні ринки. Для кожного  фінансового інструмента існує  свій первинний ринок, і лише для декількох – вторинний.

Первинний ринок – це ринок, на якому відбувається розміщення цінних паперів і кожна операція залучає  для операції обміну або купівлі  новостворений актив або щойно  випущений борг на відміну від  створеного в попередній момент часу.

На вторинному ринку  всі операції здійснюються з активами, які випущені раніше. Зазвичай вторинні ринки є значно більшими за обсягом  торгів, ніж первинні, бо вони неодноразово залучають активи первинного ринку, а також і похідні фінансові  інструменти (ф’ючерси, опціони, свопи).

Первинні та вторинні ринки розрізняються також функцією яку вони відіграють в економіці. Первинні ринки забезпечують просування фондів i здійснюють процес перетворення заощаджень у реальні iнвестиції. Вторинні ринки роблять свій внесок у забезпечення лiквiдностi фінансових iнструментiв оцінки всіх активів, які виставляються на торги. Робота вторинного ринку спрямована на надання більшої лiквiдностi не зовсім лiквiдним активам.

Також виділяють  третій ринок (позабіржової торгівлі великими пакетами цінних паперів, які одночасно котируються на центральних фондових біржах, з метою суттєвого зниження витрат за їх угодами), а також четвертий ринок (на якому здійснюються прямі угоди між великими інституціональними інвесторами і продавцями цінних паперів без участі фірм-посередників) [33].

Фінансові ринки можуть бути організованими (біржовими) та неорганізованими (позабіржовими). Органiзованi ринки мають чітку сформовану біржову структуру, яка складається з депозитарiю, розрахункової палати, клірингової системи розрахунків, чекового обігу, системи комунiкацiй. На цих ринках відбувається щоденне коригування розрахунків між учасниками операцій, тобто погашення рiзницi коливання ціни або процентних ставок внаслідок виграшу або програшу результатів фінансового передбачення.

На позабіржових ринках торгують іноземною валютою, банківськими акцептами, депозитними сертифікатами, а також акціями та облiгацiями, які не входять до списку найкращих компаній галузі або в цілому - економіки.

Інша вiдмiннiсть стосується відкритих (на яких ціна визначається шляхом торгiвлi та дії ринкових законів  попиту i пропозиції), а також закритих (що базуються на приватних договорах) ринків. На вiдмiну від відкритого ринку, на закритому ринку укладається iндивiдуальний договір між двома або декількома учасниками, які зберігають фінансовий актив до настання строку погашення [19].

За сферою дiяльностi та ступенем охоплення території розрізняють  нацiональнi, iноземнi та мiжнароднi ринки.

Нацiональнi ринки діють у межах національних територій та переважно з національною валютою.

Іноземні мають активи, які деноміновані в іноземних валютах та на території іншої держави. До цих активів вдаються, як правло, у двох випадках: коли здійснюються інвестиції в економіки або галузі, які розвиваються швидше ніж на вітчизняних ринках; і коли очікують приріст надходжень, спричинений коливаннями валюти у бажаному напрямку [20].

Кожному з цих ринків властиві свої позитивні риси та певні  недоліки. Проблемним для кожного  з цих типів ринків є доступність інформації та непередбачуваність ситуації. Вихід контрагентів на національний ринок контролюється з боку центральних банків, законодавчої та виконавчої влади, що призупиняють або стимулюють ділову активність. Серед можливих труднощів з яким може зустрітися інвестор на іноземних ринках, є невідповідна фінансова інформація та нормативно-правова база. Крім того, інвестори, які діють на нових фінансових ринках, зустрічаються з політичним і валютним ризиками, неліквідністю активів, що залучаються, високими податками.

На ринках будь-якого  рівня діє певне коло міжнародних  нормативів та правил, що є обов’язковими  для їх учасників.

За умовами передачі фінансових ресурсів в користування фінансовий ринок поділяють на ринок  позикового і ринок акціонерного капіталу.

На ринку позикового капіталу ресурси передаються на умовах позики на визначений термін та під відсоток за допомогою боргових цінних паперів або кредитних  інструментів.

На ринку акціонерного капіталу кошти вкладаються на невизначений термін. При цьому інвестор отримує право на частину прибутку у вигляді дивіденду, право власності на активи підприємства і повністю поділяє підприємницькі ризики з іншими акціонерами підприємства.

За терміном обігу  фінансових активів, що можуть бути в обігу на ринку, фінансовий ринок поділяють на грошовий ринок та ринок капіталів.

Грошовий ринок – це фінансовий ринок на якому здійснюються короткострокове  інвестування коштів (на термін до 1 року). Він обслуговує рух оборотних  коштів підприємств та організацій, короткострокових коштів банків, установ, громадських організацій, держави та населення. Об’єктом купівлі-продажу на грошовому ринку є тимчасово вільні грошові кошти [25].  Функціонування цього короткострокового фінансового ринку дозволяє підприємствам вирішувати проблеми як поповнення нестачі грошових активів для забезпечення поточної платоспроможності, так і ефективного використання їх тимчасово вільного залишку. Фінансові активи, що обертаються на ринку грошей, є найбільш ліквідними; для них характерний найменший рівень фінансового ризику, а система формування цін на цьому ринку є відносно простою. Ці властивості забезпечують підприємству більш простий та ефективний процес формування і управління портфелем короткострокових фінансових інструментів [30].

Інструментами грошового ринку  є казначейські та комерційні векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти тощо. Ціною такого товару, що продається і купується на ринку, є позиковий процент. Важливий елемент  усієї грошово-кредитної політики держави визначення та регулювання на грошовому ринку рівня процента, що є базовим для процента на фінансовому ринку.

Основними суб’єктами грошового ринку  виступають комерційні банки, брокерські контори, дисконтні компанії та інші фінансово-кредитні інститути, які мобілізують і перерозподіляють грошові кошти підприємств, банків, населення, установ.

Ринок капіталів є частиною фінансового  ринку, де формуються попит і пропозиція на середньостроковий та довгостроковий капітал. Також за своєю економічною сутністю його можна розглядати як специфічну сферу відносин, об’єктом яких є наданий у позику грошовий капітал терміном понад рік (середньостроковий та довгостроковий) та на якому здійснюються операції з цінними паперами (акціями, облігаціями).

Ринок капіталів сприяє зростанню виробництва і збільшенню товарообігу, руху капіталів усередині країни, трансформації грошових заощаджень у капіталовкладення, відновленню основного капіталу. Економічна роль цього ринку полягає в його спроможності об’єднати дрібні, розрізнені кошти й у такий спосіб активно впливати на концентрацію і централізацію виробництва та капіталу [25].

З функціональної точки зору ринок  капіталів - це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення процесу відтворення; з інституційної точки зору цей сегмент фінансового ринку виступає як сукупність кредитно-фінансових установ, фондових бірж, через які рухається позиковий і акціонерний капітал.

Таким чином, ринок капіталів - це складова частина фінансового ринку, що поділяється на ринок цінних паперів термін обертання яких перевищує 1 рік (фондовий ринок) і ринок середньострокових і довгострокових банківських кредитів. Ринок капіталів є також найважливішим джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів для уряду, корпорацій і банків. Якщо грошовий ринок надає високоліквідні кошти в основному для задоволення короткострокових потреб, то ринок капіталів забезпечує довгострокові потреби у фінансових ресурсах. Він охоплює оборот позикового і банківського капіталів, комерційного і банківського кредитів, а також функціонування кредитних аукціонів [6]. Таким чином, ринок капіталу забезпечує платоспроможність фінансової системи, максимальне узгодження загальногосподарських процесів нагромадження та інвестування як за обсягом, так і структурно.

З точки зору джерел залучення  коштів ринок капіталу включає:

- боргові ринки, або ринки  кредиту. За допомогою фінансових  інструментів суб’єкти господарювання  беруть гроші в борг і використовують  їх на свої потреби. Основними фінансовими інструментами на цих ринках є облігації, закладні та векселі термін обігу яких перевищує 1 рік;