Финансовые рынки: поняття, класифiкацiя, функцii та структура

Варіанти пасивної державної політики або залучення іноземних коштів означають остаточну втрату конкурентоспроможності. Отже, варіант, що передбачає активну участь держави у підтримці розвитку ринків капіталу та забезпечить реальний сектор економіки необхідними фінансовими ресурсами, є  оптимальним.

Способами вирішення  проблем ринків капіталу України  є:

• проведення інституційної реформи ринків капіталу, що передбачає утворення потужних інвестиційних банків та інвестиційних компаній, страхових компаній із спеціалізацією на інвестиційному страхуванні, венчурних фондів інноваційного розвитку для акумуляції сукупних національних накопичень та їх спрямування в реальний сектор економіки;
• консолідація біржової системи України на принципах регульованих ринків, передбачених Директивами Європейського Союзу, що має відбуватись двома паралельними шляхами: удосконалення законодавства з питань регулювання діяльності товарних і фондових бірж та об’єднання зусиль учасників ринків щодо укрупнення існуючих бірж з метою концентрації угод купівлі-продажу цінних паперів, інших фінансових інструментів та товарів на біржовому ринку;
• завершення розбудови Національної депозитарної системи з урахуванням світового досвіду інтеграції обліково-розрахункової інфраструктури як умови забезпечення надійного обліку прав власності на цінні папери та базові активи деривативів (похідних фінансових інструментів);
• удосконалення системи захисту прав інвесторів на основі впровадження міжнародних принципів корпоративного управління та системи розкриття інформації на засадах вільного, оперативного, безкоштовного доступу інвесторів до інформації, необхідної для прийняття інвестиційних рішень [5].

Розв’язанню проблем  ринків капіталу України буде сприяти  також впровадження інноваційних технологій та новітніх фінансових інструментів на ринках капіталу України, що передбачається здійснити заходами окремих галузевих інноваційних програм.

Розробки та дослідження  у галузі інноваційних технологій і  новітніх фінансових інструментів на ринках капіталу виділені у такі цільові  проекти:

• розробка новітніх фінансових інструментів;
• розвиток інноваційних технологій діяльності інституційних інвесторів;
• розвиток інноваційних технологій біржової діяльності;
• розвиток інноваційних технологій депозитарної діяльності.

Розробка новітніх фінансових інструментів – це удосконалення існуючих та запровадження нових для українського ринку капіталів фінансових інструментів, а також сучасних технологій їх застосування, що відповідають найкращій міжнародній практиці функціонування міжнародних ринків капіталу та директивам ЄС.

Метою розробки новітніх фінансових інструментів є створення необхідних правових, економічних та організаційних передумов для розвитку фінансових інструментів і забезпечення повноцінного функціонування ринків капіталу в Україні.

Для досягнення цієї мети необхідно вирішити наступні завдання:

• удосконалити існуючі, розробити та запровадити в практику функціонування вітчизняних ринків капіталу нові фінансові інструменти, спрямовані на підвищення надійності, ліквідності та доходності таких ринків для національних та іноземних інвесторів;
• зменшити ризики інвесторів та кредиторів на вітчизняних ринках капіталів шляхом їх хеджування з допомогою новітніх фінансових інструментів та ринкових технологій;
• зблизити функціонування окремих сегментів товарних ринків, а також фондового, кредитного, сировинного та інших через випуск та обіг фінансових інструментів «подвійного» призначення, які обслуговують суміжні ринки.

До фінансових інструментів, які не мають законодавчого забезпечення і не використовуються в Україні  відносяться наступні:

• державні пенсійні облігації;
• гарантовані облігації, погашення яких гарантується іншою юридичною особою, як правило, пов’язаною з емітентом;
• субординовані облігації, що передбачають встановлену пріоритетну черговість їх погашення по відношенню до зобов’язань емітента перед іншими кредиторами у разі банкрутства або дефолту емітента;
• конвертовані облігації, які випускаються під зобов’язання обміну, за бажанням їх власника, на інші цінні папери, як правило, прості акції або облігації наступних випусків цього ж емітента;
• облігації, забезпечені цінними паперами під заставу цінних паперів інших емітентів, що перебувають у портфелі емітента цих облігацій;
• привілейовані акції з кумулятивними (накопичуваними) дивідендами, що випускаються з метою оптимізації інвестиційної та дивідендної політики емітента;
• привілейовані акції з різними обсягами прав для їх власників, що найкращим чином відповідає інтересам різних груп інвесторів (акціонерів-менеджерів, інституційних портфельних інвесторів, інших акціонерів);
• привілейовані акції, конвертовані у прості акції цього ж емітента;
• похідні фінансові інструменти відповідно до класифікації, наведеній у Директиві 39/2004/ЄС  «Про ринки фінансових інструментів»;
• українські депозитарні розписки [38].

Вдосконалення ринків капіталу вимагає також реформування системи  державного регулювання ринків капіталу, фінансових послуг та діяльності фінансових установ на засадах розмежування функцій регулювання та консолідованого нагляду.

Регулювання полягає  у розробці та виданні уповноваженими органами на підставі законів нормативно-правових актів, які регламентують види і способи діяльності на ринках капіталу, встановлення правил чи адміністративних вимог, що здійснюються органами влади. До методів регулювання відносяться реєстрація, ліцензування, встановлення вимог і обмежень, надання рекомендацій та встановлення економічних нормативів.

Реформування системи  державного регулювання ринків капіталу, фінансових послуг та діяльності фінансових установ передбачає залишити функції  регулювання діяльності банків Національним банком України та передати функції регулювання діяльності небанківських фінансових установ центральним органам виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України, а для виконання функцій консолідованого нагляду утворити державний орган зі спеціальним статусом – Державну комісію з нагляду за діяльністю фінансових установ.

3.2. Проблеми  та перспективи розвитку ринку фінансових послуг

Проблема українського ринку фінансових  послуг полягає  у відсутності в нього фінансових ресурсів для забезпечення інвестиційного попиту з боку реального сектору економіки. Відповідно вирішення цієї проблеми передбачає створення умов, які б дозволили додатково залучити внутрішні фінансові ресурси, зокрема, заощадження населення та "тіньовий капітал", до інвестиційної діяльності, а також створити привабливі умови для іноземних інвесторів.

Отже, основною проблемою  є проблема мобілізації ресурсів.

Хто може здійснювати  мобілізацію фінансових ресурсів, і  що цьому перешкоджає?

 По-перше, це банки.  Однак банків в Україні занадто  багато (близько 180), тому фінансові ресурси є досить розпорошеними. Крім того значна частина коштів сьогодні перебуває в безготівковій формі, обслуговуючи "тіньовий" капітал (близько $40 млрд.) та у формі заощаджень населення поза банками (за різними оцінками  $10-15 млрд.). І це при тому, що загальні активи банківської системи України становлять всього лише $5 млрд. Для порівняння, в Польщі працює близько 80 банків, а їх сумарні активи складають $70 млрд.

По-друге, акумулюванням  та інвестуванням фінансового капіталу займаються різноманітні учасники фондового ринку: інвестиційні компанії та фонди, трастові компанії (довірчі товариства). Вагомими учасниками фондового ринку можуть бути пенсійні фонди. В розвинутих країнах ці заклади останнім часом відіграють все більшу і більшу роль в інвестиційній діяльності, акумулюючи значні кошти та інвестуючи їх в основному в акції приватних компаній. Банки також є потенційними гравцями на ринку цінних паперів, оскільки цінні папери є привабливим джерелом забезпечення ліквідності.

Однак усе це є справедливим за умов розвиненого фондового ринку, якого ми в Україні, на жаль, поки що не маємо. Слабкість фондового ринку України виражається в таких основних моментах:

• Недостатня ліквідність фондового ринку.
• Переважання державних цінних паперів
• Недостатня прозорість діяльності емітентів та професійних учасників ринку
• Нерозвиненість правової бази, неадекватність її сучасним вимогам діяльності на ринку фінансових послуг
• Низький технологічний рівень функціонування ринкової інфраструктури
• Низький рівень корпоративної культури
• Недостатня обізнаність більшої частини населе<span class="dash041e_0431_044b_0447_043d_044b_