Фінансове посередництво

Особливістю діяльності фінансових посередників в Україні є те, що їх діяльність проходить в умовах становлення та в постійній мобільності ринкових регуляторів розвитку економіки та фінансового ринку.

Тож можна стверджувати, що погляди на фінансове посередництво пройшли шлях від трактування даного інституту як механізму переливання капіталів від одних суб’єктів до інших до визначення фінансового посередництва як важливого та впливового фактора ефективної діяльності фінансового ринку.

На ринку фінансових послуг України найбільш розвинуті наступні три компоненти:

1. Ринок банківських послуг, що  відповідає кредитному та валютному  ринкам. Серед найважливіших завдань  можна виділити такі:

− зміцнення банківської системи;

− подолання розриву між комерційними банками і реальною економікою;

− залучення банків до реалізації нової економічної стратегії.

Це потребує посилення ролі Національного банку України і відчутно підвищує вимоги до нього. Основна увага уряду та Національного банку України має зосереджуватися на забезпеченні стійкості та надійності банківської системи, посиленні її концентрації, значному розширенні механізмів довгострокового кредитування та інструментарію банківських послуг. Необхідна достатня і надійна правова база діяльності банківських інституцій, посилення конкуренції між ними та удосконалення механізмів банківського нагляду.

2. Ринок інвестиційних послуг, якому  відповідає фондовий ринок. Ситуація, що склалася, потребує прискореного  утвердження і розширення фондового  ринку, підвищення його ролі в  залученні інвестицій та перерозподілі капіталу в національній економіці, забезпечення випереджаючого розвитку вторинного ринку й ринку корпоративних цінних паперів, освоєння емісії середньо і довгострокових цінних паперів цільового інвестиційного призначення.

3. Ринок страхових послуг почав  розвиватись відносно нещодавно, тому потрібні невідкладні дієві  заходи, покликані сприяти розвитку  ринку страхових послуг. Це, насамперед, утворення національної системи  страхових послуг, яка має стати  реальним чинником стабільності  та стимулом розвитку підприємництва, здатної забезпечити надійний  захист довгострокових інвестиційних  ресурсів, необхідних для економічного  зростання.

Отже, фінансові посередники є важливими суб’єктами фінансового ринку, що забезпечують зростання ефективності взаємодії між позичальниками та кредиторами. Це відбувається завдяки тим спільним характерним рисам їх діяльності, які створюють додаткові переваги для всіх учасників таких відносин. Однак, існує низка таких фінансових посередників, які мають свої особливості з точки зору діяльності. Це зумовлює існування досить широкої класифікації фінансових посередників.

 

1.2 Дослідження специфіки функціонування  окремих фінансових посередників

 

У науковій літературі наведено велику кількість різноманітних класифікацій фінансових посередників, але всі вони мають певні недоліки. Деякі дослідники розглядають питання класифікації фінансових посередників у контексті функціонування кредитної системи, але найчастіше науковцями наводиться так звана американська класифікація, згідно з якою всі фінансові посередники поділяються на:

1) депозитні інститути (комерційні  банки, траст-компанії, кредитні спілки  і т.ін.);

2) договірні ощадні інститути (страхові  компанії, пенсійні фонди);

3) інвестиційні посередники (інвестиційні  банки, іпотечні фонди, фінансові  компанії і т.п.).

 Така класифікація фінансових  посередників, на нашу думку, заслуговує  на увагу, проте необхідно зазначити, що в цій класифікації поняття  «фінансовий посередник» розглядається  в більш вузькому значенні.

Зрозуміло, що класифікація фінансових посередників не може бути типовою для всіх країн і, як правило, залежить від багатьох чинників: загального рівня економічного розвитку, практичної необхідності функціонування тих або інших фінансових установ, історичного розвитку й ефективності діяльності фінансового ринку в країні, фінансової політики держави, моделі фінансової системи, ділової психології та інших чинників. В основі будь-якої класифікації лежить сукупність визначальних чинників, відповідно до яких і проводиться класифікація.

Проаналізуємо різні підходи щодо класифікації фінансового посередництва. У таблиці 1.1 наведено класифікацію посередників як професійних учасників фінансового ринку.

Таблиця 1.1 − Класифікація фінансових посередників як професійних учасників фінансового ринку

Ознаки класифікації	Вид посередників
За видами фінансових установ	- Суб’єкти банківської системи - Небанківські фінансові та кредитні інститути - Контрактні фінансові інститути - Суб’єкти депозитарно-клірингової системи
Залежно від переліку обслуговування учасників ринку	- Спеціальні - Універсальні
Залежно від укладення та виконання угод з фінансовими інструментами	- Прямі (безпосередні учасники) - Опосередковані (формують інфраструктуру)
За сегментами фінансового ринку	- Посередники фондового ринку - Посередники ринку позичкових капіталів - Посередники ринку фінансових послуг - Посередники грошового ринку - Посередники валютного ринку та інших сегментів

У світовій практиці найчастіше фінансових посередників класифікують за характером проведених фінансових операцій.

У вітчизняній літературі найпоширенішим є поділ фінансових посередників на дві групи:

1) банки;

2) небанківські фінансово-кредитні установи, які інколи називають парабанками (див. таблицю 1.2).

Таблиця 1.2 − Класифікація фінансових посередників

Категорія фінансових посередників	Вид установ за категоріями
Банки	Універсальні комерційні банки, спеціалізовані комерційні банки (інвестиційні, інноваційні, облікові, ощадні, іпотечні)
Небанківські фінансово-кредитні установи	Лізингові компанії, факторингові компанії, брокерські і дилерські компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, фінансові компанії, ломбарди, кредитні спілки.

Визначальними ознаками класифікації фінансових посередників вважаємо такі: характер діяльності, форма власності, юридичний статус, організаційна форма, мета діяльності, територія діяльності, участь у формуванні пропозиції грошей, вид обслуговування учасників ринку, державний орган влади, який проводить контроль за фінансовою діяльністю та відповідність чинному законодавству.

Серед фінансових посередників ключову роль відіграють банки. Це проявляється в тому, що:

а) на банки припадає більша частка в перерозподілі позичкових капіталів на грошовому ринку, ніж на будь-який інший вид фінансових посередників;

б) банки за своїм функціональним призначенням беруть участь у формуванні пропозиції грошей і мають можливість безпосередньо впливати на ринкову кон’юнктуру й економічне зростання, а інші посередники такої можливості не мають. Більше того, діяльність банків з пропозиції грошей багато в чому визначає становище всіх інших посередників на грошовому ринку. Саме банки ведуть рахунки останніх, сприяють формуванню їх грошових фондів, здійснюють розрахунково-касове і кредитне обслуговування і через це мають можливість впливати на їх діяльність;

в) банки мають можливість надавати економічним суб’єктам широкий асортимент різних послуг, тоді як інші посередники спеціалізуються на окремих, часто обмежених фінансових операціях. Тому можливості впливу на грошовий оборот і економіку загалом у банків значно ширші, ніж у будь-якого виду небанківських фінансових посередників.

Щоб забезпечити такий суспільний контроль за банківською діяльністю, банки не тільки абстрактно-теоретично, а й практично виділяються в окрему інституційну структуру.

Банки як фінансові посередники реалізують свою роль передусім через три види базових операцій: депозитні, позичкові і розрахункові. Виконання цих операцій уже забезпечує провідне місце банкам у фінансовому посередництві, оскільки через них вони установлюють зв’язки майже з усім економічним оточенням і мають можливість впливати на переважну частину економічних процесів. Проте обмежитися тільки цими операціями в сучасних умовах банки просто не можуть. Під тиском своїх конкурентів, загострення фінансових ризиків, проникнення небанківських посередників у сферу діяльності банків останні змушені все глибше проникати у вузькоспеціалізовані сегменти грошового ринку і навіть у сферу прямого фінансування, виступаючи там у ролі звичайних брокерів та дилерів. Достатньо сказати, що навіть такою специфічною діяльністю на грошовому ринку, як страхування, банки мають право займатися у Бельгії, Франції, Німеччині, Великобританії. Брокерські та андеррайтингові операції банки можуть виконувати в Бельгії, Франції, Німеччині, Італії; у Канаді та Великобританії – з певними обмеженнями. Такий активний вихід банків за сферу своєї традиційної діяльності дає змогу їм поліпшувати диверсифікацію своїх активів, зменшувати фінансові ризики, підтримувати прибутковість і конкурентоспроможність, утримувати свої провідні позиції на грошовому ринку.

Небанківські фінансово-кредитні установи теж є фінансовими посередниками грошового ринку, які здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у дохідні активи: у цінні папери та кредити (переважно довгострокові).

Розглянемо в загальних рисах механізм посередницького функціонування основних видів небанківських фінансово-кредитних установ.

Страхові компанії – це фінансові посередники, що спеціалізуються на наданні страхових послуг. Їх діяльність полягає у формуванні на підставі договорів з юридичними і фізичними особами спеціальних грошових фондів, з яких здійснюються виплати страхувальникам грошових коштів в обумовлених розмірах у разі настання певних подій (страхових випадків).

Попит на страхові послуги зумовлюється тим, що в економічних суб’єктів (юридичних та фізичних осіб) постійно існує загроза настання якихось несприятливих, а то й катастрофічних подій, що призводять до значних фінансових втрат (смерть, хвороба чи звільнення з роботи члена сім’ї, праця якого була основним джерелом доходу; загибель майна від пожежі; аварія автомобіля тощо). Покрити ці втрати з поточних доходів практично неможливо, накопичувати для цього кошти через депозитні рахунки теж дуже складно. Страхування є найбільш вигідним відшкодуванням таких втрат, оскільки сума його може бути більшою за страхові внески.

З розвитком і ускладненням техніки, технології, погіршенням екологічної ситуації ймовірність настання таких подій зростає. Тому страховий бізнес у країнах з розвинутими ринковими економіками успішно розвивається, створюючи банкам потужну конкуренцію в боротьбі за заощадження населення.

Страхові компанії умовно поділяються на компанії страхування життя і страхування майна від нещасних випадків. Методи роботи у них однакові: продаючи страхові поліси, вони мобілізують певні суми коштів, які розміщують у дохідні активи. З доходів від цих активів вони покривають свої операційні витрати, одержують прибутки. З мобілізованих коштів ці компанії створюють резерви для виплати відшкодувань при настанні страхових випадків. Відмінність між ними полягає в способах розміщення мобілізованих коштів у дохідні активи.

Компанії зі страхування життя мають можливість досить точно визначити коефіцієнт смертності населення і спрогнозувати на цій підставі розподіл своїх виплат за страховими полісами в часі. Це дає їм можливість переважну частину своїх резервів розміщувати в довгострокові, найбільш дохідні активи – облігації та акції корпорацій, заставні, довгострокові депозити тощо.

Компанії зі страхування майна та від нещасних випадків страхують від випадків, настання яких значно менш прогнозоване, ніж смертність населення. Тому вони не можуть розміщувати свої резерви в такі ж активи, як компанії зі страхування життя, а змушені обмежуватися переважно короткостроковими цінними паперами (державними, муніципальними) і тільки частково інвестувати в довгострокові облігації чи акції.

Страхові компанії у розвинутих країнах мобілізують величезні фінансові ресурси і є головними постачальниками довгострокових капіталів на грошовому ринку. Крім довгострокових цінних паперів, вони можуть вкладати свої ресурси в іпотечні позики, в довгострокові позики під заставу нерухомості тощо.

Страхова діяльність в Україні може провадитися за участю страхових посередників. Страховими посередниками можуть бути страхові або перестрахові брокери, страхові агенти.

Посередницька діяльність страхових та перестрахових брокерів у страхуванні та перестрахуванні здійснюється як виключний вид діяльності і може включати консультування, експертно-інформаційні послуги, роботу, пов'язану з підготовкою, укладанням та виконанням (супроводом) договорів страхування (перестрахування), в тому числі щодо врегулювання збитків у частині одержання та перерахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань за угодою відповідно із страхувальником або перестрахувальником, інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні за переліком, встановленим державним регулювання у сфері ринків фінансових послуг.