Фінансове посередництво

– домінування і подальше зростання впливу іноземного фінансового капіталу, зокрема у банківській сфері, через слабкість ресурсної бази вітчизняних фінансових посередників;

– недорозвиненість вітчизняного фондового ринку у кількісному (за обсягами операцій та кількістю залучених учасників) і якісному (за складом учасників, складом доступних фінансових інструментів, за рівнем нормативно-законодавчої урегульованості), що значно обмежує фінансових посередників у джерелах формування фінансових ресурсів, можливостях диверсифікації своєї діяльності шляхом надання додаткових фінансових послуг;

– зростання частки операцій фінансових посередників, пов’язаних із кредитуванням державного сектору економіки (через значну емісію державних боргових зобов’язань) та скорочення обсягів кредитування домогосподарств і підприємств, що, крім того, може мати негативні наслідки в умовах розгортання другої хвилі фінансової кризи, пов’язаної з кризою державних фінансів (поточними бюджетними проблемами та зростанням державного боргу);

– проблеми у системі валютного регулювання, пов’язані з обмеженням НБУ у кредитуванні домогосподарств в іноземній валюті (в умовах, коли банки залучають довгострокові ресурси в іноземній валюті), з регулюванням НБУ валютного ринку антиринковими засобами, з валютними ризиками, які поступово накопичуються і періодично перекладаються на фінансових посередників та інших суб’єктів;

– недосконалість регулювання з боку державних органів суб’єктів ринку фінансових послуг, а також контролю за діяльністю фінансових посередників;

– недостатня кількість і якість професійних кадрів у всіх видах фінансового посередництва;

– орієнтація страхових компаній на отримання прибутку шляхом значного зменшення страхових виплат, що підриває довіру до суб’єктів страхового бізнесу та погіршує ділову репутацію цих фінансових посередників;

– практика створення фінансово-кредитного інституту з метою реалізації конкретних операцій, вигідних для певного кола осіб, після чого вони ліквідуються;

– низький рівень доходів домогосподарств, внаслідок чого в економіці відсутні достатні обсяги грошових коштів для забезпечення потенційно великого обсягу фінансових операцій та потреб у інвестуванні;

– орієнтація фінансових посередників переважно на роботу з великими підприємницькими структурами при одночасному нехтуванні обслуговування фізичних осіб, які пропонують порівняно незначні суми для укладення контрактів;

– низька конкурентоспроможність небанківського сектору фінансового посередництва порівняно з комерційними банками;

– низька частка активів фінансових посередників небанківського типу у загальній структурі валового внутрішнього продукту України;

– відсутність надійного захисту інтересів споживачів послуг небанківських фінансово-кредитних інститутів.

   Отже, проаналізувавши становище фінансового посередництва в Україні, можна зробити висновок, що розвиток даного інституту в нашій країні знаходиться все ще у зародковому стані. Це пов’язано з рядом проблем макроекономічного характеру, серед яких можна відзначити такі:

– кредитори зменшують свою активність та не здійснюють інвестиційну діяльність у тих обсягах, які могли б сприяти прискореному розвитку як фінансових відносин, так і фінансового посередництва;

– високі рівні «тінізації» вітчизняної економіки та корупції у системі державних контрольно-регулювальних органів, що збільшує трансакційні витрати, асиметричність інформації та конфлікти інтересів;

– недобросовісна (неринкова) конкуренція, в результаті якої не відбувається ні поліпшення якості фінансових послуг, ні збільшення асортименту пропонованих послуг;

– хаотичність, відсутність системності і своєчасності реформ, що проводяться державою у фінансовому секторі економіки.

Таким чином, важливим напрямом як державного регулювання, так і діяльності самих фінансових посередників є вирішення окресленого кола проблем, що сприятиме пришвидшенню розвитку фінансового посередництва в Україні та підвищенню якості пропонованих послуг фінансового характеру.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  ІІІ. ПРОБЛЕМИ ТА ПерспективИ розвитку  фінансового посередництва в УкраїнІ

 

3.1 Перспективи розвитку інститутів  фінансового посередництва в  Україні

 

Ступінь розвитку фінансового ринку характеризується кількістю фінансових посередників і різноманітністю фінансових послуг, які вони надають. На розвиненому ринку здійснюють свою діяльність величезна кількість фінансових посередників, які за невелику плату надають різні види фінансових послуг. Ці послуги пов'язані як з емісією фінансових активів, так і з їх обігом на вторинному ринку. При емісії корпоративних цінних паперів та на кредитному ринку фінансові посередники сприяють інвестуванню коштів у різні галузі економіки. При емісії державних боргових зобов'язань та на ринку державного кредиту вони сприяють залученню коштів для забезпечення потреб державного бюджету.

На вторинному ринку фінансові посередники забезпечують стабільне функціонування ринку, а також задовольняють інтереси юридичних та фізичних осіб щодо інвестування коштів у фінансові активи та вилучення їх із процесу інвестування. При цьому інститути ринку не тільки задовольняють потреби інвесторів щодо купівлі-продажу фінансових активів на регулярній основі за ринковою ціною, а й надають інформаційні, консультаційні, управлінські послуги.

До основних фінансових послуг, які надаються фінансовими посередниками на первинному ринку, належать залучення коштів у вигляді депозитів та надання позик, яке здійснюють комерційні банки на ринку позикового капіталу. Такими послугами вважають також андерайтинг, або допомогу емітентам в організації та проведенні емісій фінансових активів, що завершується розміщенням емітованих активів на ринку. Андерайтинг, як і багато інших фінансових послуг, у різних країнах здійснюють різні фінансові посередники. У більшості країн Західної Європи андерайтингом займаються комерційні банки, а в США — інвестиційні банківські фірми.

Специфіка фінансових послуг та механізм їх надання визначаються специфікою та ступенем розвитку фінансового ринку, а також регулюванням діяльності фінансових інститутів з боку держави. Яскравим прикладом впливу державного регулювання на діяльність фінансових інститутів є регулювання діяльності банків на ринку цінних паперів у різних країнах світу.

Розрізняють три основні системи такого регулювання, які дають принципово різні можливості банківським установам, щодо здійснення діяльності на ринку цінних паперів і поєднання традиційної банківської діяльності з діяльністю на фондовому ринку.

До першої системи належать такі країни, як Німеччина, Нідерланди, Швейцарія. Там функціонують універсальні банки, які повністю забезпечують набір банківських, страхових послуг та послуг, пов'язаних з цінними паперами. Банки також володіють значною часткою акцій промислових корпорацій.

Друга система — британська, яка поширена у Великій Британії, Канаді, Австралії. Комерційні банки цих країн можуть брати участь в андерайтингу, проте рідко надають страхові послуги. Державою обмежується також участь комерційних банків у формуванні акціонерного капіталу комерційних структур.

Третя система передбачає правове відокремлення комерційної банківської діяльності від сфери діяльності з цінними паперами. Така система існує в США та Японії. Однак японським банкам дозволено володіти значною часткою акцій промислових корпорацій, тоді як американським — не дозволено. В США обслуговування учасників фондового ринку комерційним банкам практично заборонено. Переважну більшість послуг на фондовому ринку надають інвестиційні банківські фірми та інші фінансові посередники.

Процес інвестування коштів на первинному та вторинному ринках дещо відрізняється. На первинному ринку це процес односторонній — направлений на збільшення обсягу коштів, інвестованих у різні галузі економіки. На вторинному ринку це процес двосторонній, оскільки інвестування коштів у певні цінні папери одним інвестором обов'язково пов'язано з вилученням коштів іншим інвестором.

На високорозвинених ефективних ринках фінансові посередники допомагають інвесторам у прийнятті зважених та оперативних рішень щодо інвестування коштів у фінансові активи і забезпечують реалізацію цих рішень. На таких ринках посередники забезпечують не тільки оперативне інвестування, а й оперативне вилучення коштів інвесторами, забезпечуючи тим самим ліквідність ринку. Саме фінансові посередники дають інвесторам змогу в будь-який час вилучити кошти і в разі потреби знову інвестувати їх на більш вигідних умовах.

При обслуговуванні учасників ринку одні фінансові посередники надають лише окремий вид послуг, який і визначає в цілому їх роль на ринку, а інші — широкий спектр фінансових послуг. До останніх належать комерційні банки, які крім основних банківських послуг щодо залучення коштів та розміщення їх на ринку кредитів, здійснюють велику кількість операцій від імені та за рахунок клієнтів як на ринку позикових капіталів, так і на фондовому і валютному ринках.

До спеціалізованих фінансових інститутів, які переважно займаються на ринку одним видом діяльності, належать страхові, інвестиційні компанії, брокерські фірми та ін. Так, інвестиційні компанії здійснюють діяльність по спільному інвестуванню коштів інвесторів у диверсифікований портфель цінних паперів. Страхові компанії, укладаючи угоди страхування, приймають на себе певні ризики власників полісів, а залучені кошти інвестують в пайові та боргові цінні папери.

Останнім часом у зв'язку з послабленням державного регулювання національних ринків та зростаючими потребами учасників ринку в якісних і різноманітних послугах фінансове посередництво набуває більш універсальних форм. Переважна більшість фінансових посередників, що діють на розвинених фінансових ринках, надають своїм клієнтам широкий спектр фінансових послуг.

 

3.2 Актуальні проблеми розвитку  посередництва та напрями їх  подолання на фінансовому ринку  України

 

Наявність ринкової економіки в державі передбачає існування діючого ринку, який дозволяє забезпечити потреби суспільства та сприяє якісному розвитку економіки, а отже і держави в цілому. Економічні відносини між учасниками ринку відбуваються через фінансових посередників, завдяки яким вирішуються проблеми функціонування фінансового ринку.

У сучасних умовах розвитку економіки можна уже впевнено визначити, що ступінь розвитку ринку фінансових послуг характеризується кількістю фінансових посередників і їх різноманітністю, а також асортиментом фінансових послуг, які вони надають.

В Україні до фінансових посередників можна зарахувати майже всі фінансові інститути, що діють на фінансовому ринку держави. Банківські установи та страхові компанії зазвичай вважаються найбільш розвинутими. Інші перебувають на етапі становлення, що обумовлено історичними передумовами, характером та рівнем економічного розвитку країни.

В сучасних умовах актуальними стають завдання пошуку нових рішень, які б сприяли розвитку якісних перетворень грошового ринку. Складовими інституційного забезпечення грошового ринку є сектори прямого та опосередкованого фінансування.

Для ефективного функціонування грошового ринку важливим є забезпечення виконання на належному рівні своїх повноважень інститутами сектору опосередкованого фінансування, − банками та небанківськими фінансово-кредитними установами.

Ключова роль банків у фінансовому посередництві є характерною для України. Тому що банки мають різні можливості пропонувати грошові кошти на ринку, а у небанківських установ така здатність відсутня. Небанківські фінансові установи спеціалізуються тільки на окремих видах фінансових операцій, а на ринку фінансових послуг займають невеликі ніші тому у фінансовому посередництві їм належить другорядна роль.

Банки, як фінансові посередники, на ринку фінансових послуг реалізують переважно дві функції:

1) емісійну – притаманна виключно банкам і полягає в емісії та спрямуванні в грошовий оборот додаткових платіжних засобів;

2) трансформаційну – полягає  у перетворенні грошових потоків  з одними якісними характеристиками  на грошові потоки з іншими, що сприяє прискоренню обороту  капіталу та підвищенню його  ефективності.

Але роль посередництва на сучасних ринках фінансових послуг визначається і такими функціями фінансових посередників, як консолідація ризиків, акумуляція коштів населення, забезпечення розвитку фінансового ринку та його інфраструктури, надання інформаційних і консультаційних послуг, забезпеченням ліквідності ринку тощо. Фінансові посередники шляхом проведення депозитних операцій, випуску своїх фінансових активів та розміщення їх на ринку позичальників акумулюють грошові кошти для подальшого вкладення в розвиток економіки. Ступінь реалізації цієї функції залежить від наявності на ринку привабливих фінансових інструментів і довіри до них з боку заощадників.

За останні роки значно збільшується кількість лізингових та факторингових компаній. Але все ж їх діяльність стримується рядом проблем. Що стосується лізингових компаній, то можна виділити такі проблеми: нерозвинена інфраструктура ринку лізингу; недостатньо дієва та малоефективна система державного регулювання та розбіжності між вітчизняним законодавством і нормами міжнародного лізингового права; відсутність податкових пільг та ефективного механізму прискореної амортизації обладнання, отриманого в лізинг та інше.

Для вирішення проблем лізингових послуг в Україні потрібно, щоб політика держави щодо формування та розвитку ринку лізингу була спрямована на: