Камерческий банк

Управління розрахунково-касового обслуговування здійснює відкриття та ведення рахунків клієнтів до запитання, безготівкові розрахунки, видачу та приймання готівки через каси банку.

Підрозділ з питань аналізу та управління ризиками встановлює ліміти за окремими операціями, ліміти ризиків контр партнерів та країн контр партнерів; визначає структуру балансу відповідно до рішень вищої управлінської ланки банку з питань політики щодо ризикованості та прибутковості діяльності банку.

Основним  завданням кредитного комітету є щомісячне (станом на перше число) оцінювання якості активів банку та підготовка пропозицій щодо формування резерву на покриття можливих втрат від їх знецінення.

Комітет з питань управління активами і пасивами щомісячно оцінює собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі; аналізує ступінь відповідності активів та пасивів за строками та надає рекомендації структурним підрозділам банку щодо їх діяльності в разі виявлення розбіжності у часі між активами і пасивами.

Тарифний комітет створюється з метою проведення політики банку в галузі вартості послуг, регулярного щомісячного аналізу співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів.

Поряд з підрозділами, які виконують базові банківські операції та забезпечують управління ризиками, в банківських установах створюється цілий ряд інших підрозділів.

Валютне управління створюється в комерційних банках, що мають ліцензію на здійснення валютних операцій. Це управління відає веденням валютної позиції банку, відкриттям валютних рахунків клієнтам, здійсненням безготівкових розрахунків за валютними рахунками, купівлею-продажем валют, залученням валютних коштів клієнтів у депозити та кредитуванням клієнтів в іноземній валюті. Як і кредитне управління, залежно від кількості і обсягу окремих операцій створюються окремі відділи в межах валютного управління або самостійні управління.

Управління філіями створюють комерційні банки, що мають філії. Відповідно управління керує діяльністю філій, контролює правильність проведення ними кредитної політики і здійснення кредитних операцій, допомагає впроваджувати нові методи роботи, нові технології виконання окремих банківських операцій.

1.2.Законодавчі засади діяльності банків

Банки – це особливі інституції ринку,які в своїй  діяльності керуються вимогами закону. Банківська діяльність – набір посередницьких операцій на грошовому ринку, виконання  яких дозволене законом тільки під  особливим наглядом держави. Хоча, як юридичні особи, банки економічно самостійні і повністю не залежать від виконавчих і законодавчих органів влади в рішеннях , які пов’язані з їх оперативною внутрішньою діяльністю.

Щодо правового  впливу на банківську діяльність, то його можна поділити на зовнішній та внутрішній. (додаток А)

Головним джерелом регламентації роботи банків є Закон  України «Про банківську діяльність» (березень 1991 р.), в якому чітко  розмежуються функції НБУ та комерційних  банків, порядок створення, капітал, відповідальність, контроль та інші моменти. НБУ, як керівний орган діяльності банківської системи України, працює відповідно до Закону України «Про національний банк України» (червень 1999 р.), [12] в якому регламентується його законодавче право здійснювати вплив на роботу банків за допомогою видачі їм ліцензій, постанов, положень, рекомендацій тощо. У зв’язку з тим, о банківські установи обслуговують юридичних та фізичних осіб незалежно від форми власності та організаційної будови, вони повинні спиратися на ті законодавчі акти, які регламентують діяльність клієнтів для визначення специфіки їх обслуговування.

Гарантії права  власності

Для запобігання  будь-яким посяганням на банківський  капітал з боку заінтересованих  суб'єктів кредитно-фінансової сфери  у частині п'ятій ст. 41 Конституції  України передбачено як важливий принцип, що примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості ”.

Право на підприємницьку діяльність

Загальним конституційним принципом, який безпосередньо стосується банківської діяльності, є встановлене  частиною першою ст. 42 Конституції України  право кожного громадянина на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право дає можливість громадянам вільно використовувати майнові права щодо власності, яка знаходиться у володінні і може становити банківський капітал, бути предметом застави у кредитних відносинах, позичатись під відсотки тощо. При цьому держава, як визначає конституційний принцип у частині третій ст. 42 Основного Закону України, забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності.[13]

У банківській  сфері особливо важливою є конституційна  заборона за таких умов: не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку; неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Такі випадки держава визнає протиправними, коли йдеться про обмеження у реєстрації банківських та кредитних установ, які створюються відповідно до законодавства України, або відмову у ліцензуванні банківських операцій тощо. У цьому знаходить відображення гарантований Основним Законом України такий важливий для економіки вид підприємницької діяльності, як здійснення на законних підставах банківських угод і договорів з юридичними та фізичними особами.

Проведення  грошових та інших фінансових операцій у банківській сфері неможливе  без дотримання імперативного конституційного  принципу, який визначає обов'язковість  сплати податків. Ст. 67 Конституції України встановлює, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законодавством.

Оподаткування банківської діяльності

Банківська  діяльність як вид підприємницької  діяльності підлягає обов'язковому оподаткуванню, оскільки її метою є отримання прибутку із обігу фінансових ресурсів як власних, так і залучених. Це передбачає облік собівартості та ведення рахунків за визначеними правилами. Для розуміння цього питання слід мати на увазі, що сплата податків з будь-яких банківських операцій та послуг обумовлена залученням до цієї підприємницької діяльності фінансових ресурсів інших суб'єктів. З цією метою держава встановлює жорсткі економічні нормативи, які забезпечують як інтереси конкретних суб'єктів, так і всієї банківської системи і держави в цілому. Цим пояснюється особливість застосування конституційного принципу, що закріпив обов'язкове виконання податкових зобов'язань перед державою, коли передусім мають забезпечуватись публічні інтереси, а вже потім досягатись баланс приватних інтересів.

Особливо зауважити, що в умовах розвитку місцевого самоврядування склалась і система місцевих податків, які також належать до загальнообов'язкових  платежів, що здійснюються банківськими та кредитними установами. Відокремленість органів місцевого самоврядування від державної влади визначила і особливість правового статусу місцевих бюджетів та місцевих податків, які справляються на відповідній території. Принципи обов'язковості сплати місцевих податків і зборів, які можна теж віднести до публічних фінансів, передбачених законодавством України, стосуються банківських установ, які отримують у податкових інспекціях за місцем розташування всі реєстраційні реквізити, і їх підприємницька діяльність підлягає оподаткуванню на загальних підставах. Йдеться як про головні офіси банків, так і про філії, представництва, що створюються в областях та регіонах і не мають повного статусу юридичних осіб.

Податки та інші загальнообов'язкові платежі, які надходять  від банків та кредитних установ  до Державного та місцевих бюджетів, є обов'язковими, незворотними та неоплатними платежами на користь публічного суб'єкта держави або територіальної громади. Вони забезпечені при справлянні державним примусом, що не має характеру покарання і не зв'язаний з компенсацією будь-якої заподіяної шкоди.

Серед платників  податків Закон України “Про оподаткування  прибутку підприємств" (у редакції від 22 травня 1997 р.) особливо виділяє  Національний банк України та його установи. Це означає, що об'єктом оподаткування  є прибуток, який обчислюється стосовно операцій усіх банків та фінансово-кредитних установ щодо реалізації (банківських послуг, робіт) на митній території України.

Державне управління і банки

Безпосередньо пов'язаний з банківським правом принцип поділу державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу та судову. Органи державної влади мають реальний вплив на діяльність банків та фінансово-кредитних установ. Це пов'язано з необхідністю державного управління банківською сферою, що ми спостерігаємо в ході українських реформ. Постійна опіка та втручання держави в діяльність банків призводить до негативних наслідків, хоча і слабке державне керівництво теж викликає серйозні наслідки в грошово-кредитній сфері.

Передусім принципово важливе значення відіграють конституційні принципи для з'ясування місця і ролі Національного банку України в системі органів держави, встановлення його провідної ролі як єдиного емісійного центру в країні. Конституційний принцип розподілу функцій та повноважень між органами держави дає можливість здійснювати Національному банку України роль центру банківської системи, яка має власні нормативно-правові засади. Взаємовідносини Кабінету Міністрів України та Національного банку України будуються таким чином, щоб досягалась головна мета — забезпечення стабільності національної валюти, а отже, і стабільності споживчих цін.[21]

Отже, теоретичне і практичне значення конституційних засад полягає у тому, що вони є відображенням політики держави  у банківській сфері. У цій  сфері здійснюється об'єктивно необхідне для економіки право спеціалізованих, економічно незалежних від органів державної влади та місцевого самоврядування банківських та кредитних установ управляти грошовими ресурсами, визначати їх обсяг і призначення у суспільних відносинах відповідно до єдиної грошово-кредитної політики.[4, 384 с]

1.3 Функції і типи комерційних банків

Базовою ланкою кредитної системи, основою, на якій ґрунтується уся діяльність, пов’язана  з кредитно-фінансовим обслуговуванням  господарства, є комерційні банки. Вони являють собою другий (за порядком але не за значенням) рівень банківської системи після центрального банку.

Комерційні  банки ¾ це багатопрофільні кредитні установи, що здійснюють операції у  різних секторах ринку позичкових капіталів, обслуговуючи підприємства всіх галузей економіки та населення.

Основними функціями  комерційних банків, що визначають їх суть та роль у кредитній системі, є: прийом депозитів від юридичних  та фізичних осіб; кредитування підприємств  і населення; організація та здійснення розрахунків у господарстві; випуск кредитних знарядь обігу. Усі функції тісно пов’язані між собою та дозволяють комерційному банку виступати у якості органа, що емітує платіжні засоби для обслуговування усього кругообороту капіталу в процесі виробництва й обігу товарів.[3, с. 312]

Найважливіша  особливість комерційних банків полягає у їх можливості створювати за рахунок кредиту додаткові  платіжні засоби шляхом збільшення залишків на поточних рахунках клієнтів. Усі  інші інститути кредитної системи, крім центрального банку, не можуть використовувати емітовані кошти як джерело кредитних ресурсів. У той же час комерційні банки не мають права самостійно емітувати готівкові кошти, оскільки це є монополією центрального банку.

Окрім зазначених базових функцій, комерційні банки  можуть виконувати ряд інших операцій, конкретне коло яких визначається особливостями різних секторів ринку і потребами тих груп клієнтів банку, на які він орієнтує свою діяльність. У цьому полягає відмінність комерційних банків від спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, що надають обмежене коло послуг. Так, комерційні банки можуть здійснювати операції з купівлі та продажу іноземної валюти, організовуючи фінансування зовнішньої торгівлі, виконувати довірчі операції, пов’язані з управлінням майном, грошовими коштами та іншими матеріальними цінностями фізичних та юридичних осіб за їх дорученням, надавати консультаційні послуги своїм клієнтам з питань організації господарсько-фінансової діяльності, проводити лізингові та факторингові операції, організовувати зберігання фінансових і матеріальних цінностей у спеціально обладнаних сховищах, видавати гарантії за третіх осіб, надавати економічну й фінансову інформацію, здійснювати операції з цінними паперами, а також ряд інших операцій, пов’язаних з обслуговуванням різних клієнтів.

Важливою особливістю  комерційних банків є те, що окрім  своїх традиційних функцій, вони, як правило, можуть виконувати практично  всі функції інших інститутів кредитної системи ( крім центрального банку), а тому є по суті фінансово-кредитними установами універсального типу, у зв’язку з чим їх ще називають фінансовими універмагами. Сучасні комерційні банки здатні виконувати до 200 різних видів операцій залежно від своїх розмірів, сфери діяльності потреб клієнтів та інших ознак.

Види операцій є найважливішим критерієм, що дозволяє класифікувати комерційні банки за різними типами. Крім того, до числа таких критеріїв належать: галузева орієнтація; територіальне розміщення; форма власності.

За  видами операцій комерційні банки поділяються  на універсальні та спеціалізовані.

Універсальний комерційний банк здійснює всі або  майже всі види банківських операцій (понад стандартний набір кредитно-розрахункових  функцій). При цьому банк може організовувати так зване пакетне обслуговування своїх клієнтів: надання як короткострокових, так і довгострокових кредитів, операції з цінними паперами, прийом вкладів, валютні операції, консультаційні та інші послуги.