Проблеми та перспективи залучення іноземних інвестицій

Розподіл валового внутрішнього продукту (ВВП) на фонд споживання та фонд нагромадження є важливою макроекономічною пропорцією національної економіки. Від того, яку частину ВВП країна витрачає на створення матеріально-технічної та фінансової бази нових виробництв товарів та послуг, залежать майбутні обсяги ВВП та відповідно добробут населення. Реалізація фонду нагромадження — важливий напрям інвестиційної діяльності.

Відповідно до Закону України “Про інвестиційну діяльність” інвестиції визначаються як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. До цінностей, що вкладають у підприємницьку діяльність, належать: грошові кошти, цільові банківські внески, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права, що випливають з авторського права, навички та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, що оформлені у вигляді технічної документації, навичок та виробничого вміння, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (“ноу-хау”); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності [26].

Інвестор — це суб’єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення та вкладає власні, позичені й залучені кошти в об’єкти інвестування.

Суб’єктами інвестиційної  діяльності можуть бути державні органи влади, фізичні та юридичні особи України та інших держав.

 

ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТОРИ

Іноземні юридичні особи

Іноземні фізичні особи

Іноземні держави

Міжнародні урядові та неурядові організації

Рис. 1.1 Види іноземних інвесторів на території України [12, с.25]

 

Об’єктом інвестиційної  діяльності є майно в різних формах, на яке витрачено інвестиції та яке використовується для отримання прибутку: основні та оборотні кошти, цінні папери, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, майнові права [13,с.44].

Комплекс підприємств  і установ, продукція чи послуги  яких сприяють реалізації інвестиційної  діяльності, становить інвестиційний комплекс країни. До нього належать: підприємства будівельної індустрії, промисловості будівельних матеріалів, машинобудування; проектні організації та установи; фінансові посередники — інвестиційні банки, компанії, фонди; органи державного управління, що регулюють функціонування суб’єктів інвестиційної діяльності; інфраструктура фондового ринку.

Розвиток світового ринку, розширення масштабів міжнародної  торгівлі, міжнародне економічне співробітництво  й кооперація, вільний рух капіталів  між країнами, міждержавна господарська інтеграція становлять одну з найважливіших  тенденцій сучасності. Розвитку процесів іноземного інвестування сприяло виникнення такого явища, як міграція капіталів  між країнами. Вивіз капіталу стає однією з найважливіших форм міжнародних  господарських зв’язків.

Зовнішні запозичення  у вигляді кредитів міжнародних  фінансових організацій (МФО) та країн-донорів  йдуть на фінансову стабілізацію, структурне реформування економіки  та інституціональний розвиток. Підприємства України мають можливість залучати іноземні інвестиції до реалізації спільних інвестиційно-інноваційних проектів, впровадження новітніх технологій, передовий  український досвід підвищення конкурентоспроможності товарів до світового ринку [14].

Основні зовнішні джерела  надходження інвестицій забезпечують реальні (прямі) та фінансові (непрямі) інвестиції. Залучення інвестицій у  реальний сектор це прямі іноземні інвестиції (у вигляді устаткування, нових технологій тощо) [19].

     

 

 

1.2 Основні види та форми іноземного інвестування

 

 

Іноземні інвестиції можна  здійснювати у різних видах, таких  як: іноземна валюта, що визнається конвертованою  Національним Банком України; валюта України; будь-яке рухоме та нерухоме майно  і пов’язані з ним майнові  права; пайові внески до статутних фондів підприємств (корпоративні права), акції, облігації, інші цінні папери, що виражені у конвертованій валюті; грошові  вимоги та права на вимоги виконання  договірних зобов’язань, гарантовані  надійними банками та визначені  у конвертованій валюті; об’єкти  інтелектуальної власності (у конвертованій  валюті), включаючи легалізовані на території України авторські  права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо; права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування кадрами і використання природних ресурсів; інші цінності, що не суперечать законодавству України. Загалом, іноземні інвестиції можуть здійснюватися у будь-які об’єкти інвестування, у які не заборонено законодавством України. При цьому інвестиції іноземних та вітчизняних партнерів, враховуючи внески у статутний фонд підприємства, оцінюються у іноземній конвертованій валюті та у валюті України за відповідною домовленістю сторін й з урахуванням цін на міжнародних ринках або ж ринку України.

Зазначимо, що іноземні інвестиції не існують окремо, а проявляються та функціонують у певних формах. Серед  основних форм можна виділити наступні: 1) створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій  та інших відокремлених підрозділів  іноземних юридичних осіб, або  ж придбання у власність діючих підприємств повністю; 2) часткова участь у підприємствах, що створюються  спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання  частки діючих підприємств; 3) придбання  самостійно чи за участю українських  юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території  України; 4) придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об’єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів, або ж у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів; 5) придбання інших майнових прав; 6) господарська (підприємницька) діяльність на основі угод про розподіл продукції; 7) у інших формах, що не заборонені законами України, у тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб’єктами господарської діяльності України. Однак найпоширенішою формою іноземного інвестування в нашій країні виступають спільні підприємства або підприємства з іноземними інвестиціями [25].

За періодом інвестування існують короткострокові та довгострокові  вкладення. Короткострокові інвестиції виступають у формі тимчасового  використання вільних грошових коштів підприємств, що вкладаються на термін до одного року. Короткострокове інвестування має на меті захист грошових коштів підприємства від інфляції, отримуючи  при цьому певний дохід. У той  час як довгострокове інвестування передбачає внески до статутних фондів підприємств, акції, облігації, депозитні  вклади у банках, терміном більше одного року. На практиці у інвестиційній  діяльності іноземні партнери віддають перевагу довгостроковим вкладенням –  понад 70 %. Третину довгострокових вкладень становлять внески у статутні фонди  інших підприємств, 19 % – у акції, а 12 % – в інші фінансові вкладення. У структурі короткострокових фінансових вкладень переважають акції (40 %) і  депозити (8%) та інші вкладення (50 %). Щодо сільського господарства, де обсяги фінансових інвестицій найменші, за останні три  роки характерним є зростання  короткострокових фінансових вкладень [28, c.146].

Сьогодні в Україні  взаємовідносини між суб’єктами інвестиційної діяльності регулюються  національним законодавством України  та міждержавними угодами про  сприяння і взаємний захист інвестицій. Зазначимо, що на даний час між  Україною та іншими країнами світу  підписано близько 70 двосторонніх угод про сприяння та захист інвестицій. Необхідність таких угод полягає у гарантії надання справедливого статусу інвестиціям і захисту їх на території іншої держави.

Необхідно звернути увагу  на те, що в Україні існують певні  обмеження у вигляді максимальної частки іноземних інвестицій у статутних  фондах ряду юридичних осіб, що закріплені законодавчо. Такими юридичними особами  є: 1) особи, що займаються страхуванням (страховики); у Законі України “Про страхування” [30] мова йде про межу, що не більше за 49%; 2) організації-розповсюджувачі видавничої продукції; у Законі України “Про видавничу справу” [18] мова йде про межу, що не більше за 30%; 3) підприємства зв’язку – межа не більше 49%, та мовлення – не більше 30%, інакше Закон України “Про телекомунікації” [15] говорить про заборону створення та діяльності таких підприємств; 4) телерадіоорганізації, Законом України “Про телебачення і радіомовлення” [12] передбачено обмеження у 30% на іноземний капітал. Окрім вище наведеного, іноземні інвестиції підлягають державній реєстрації, порядок та умови якої визначені постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій”. Інакше, незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання прав і гарантій, що передбачені законом [11].

Ми вважаємо, що у процесі  прийняття інвестиційних рішень та обираючи країну для співпраці  у будь якій галузі, іноземні інвестори керуються такими факторами: конкурентні переваги від створення власного виробництва за кордоном повинні переважати витрати на його розгортання; країна-отримувач повинна приваблювати інвестора своїми географічними характеристиками; самостійна реалізація цих двох переваг повинна бути для інвестора більш вигідною, ніж її використання через місцеві підприємства (наприклад, надавши їм відповідні ліцензії). Іншими словами, має існувати перевага інтернаціоналізації [18, с. 231–232].

Залучення іноземного капіталу національний виробник може розглядати у якості фактору підвищення конкурентоспроможності підприємств як на світовому, так  і на місцевому ринках. Крім того, для деяких фірм поєднання зусиль та досвіду з іноземними партнерами є способом виживання за умов жорсткої конкурентної боротьби на внутрішніх ринках країни, які вже давно були захоплені світовими брендами та прогресивними технологіями [13, с. 133]. Щоб зменшити ризики та уникнути невизначеності у партнерстві, необхідно розробити низку заходів, які сприяли б пристосуванню підприємств з іноземними інвестиціями у сільському господарстві до умов активного формування ринкового середовища та посилення конкуренції.

 

 

1.3 Механізм залучення іноземного капіталу

 

 

Розвиток інвестиційної  діяльності у всіх галузях країни є одним із засобів подолання кризових явищ, що спричинили нестабільність функціонування підприємств та необхідність моделювання закономірностей під час адаптації до нового середовища. Зовнішній характер трансформаційних процесів в економіці може мати як негативний, так і позитивний вплив на розвиток підприємств. За рівних умов господарювання подібні за організаційною формою, розміром та галузевою приналежністю, досліджувані об’єкти можуть мати абсолютно різні результати діяльності. Тому, держава має різні важелі для того, щоб сприяти залученню іноземного капіталу. Найважливіші з них подано на рис. 1.2

До системи податкових і митних пільг входять “податкові канікули”, зниження ставок оподаткування  в разі реінвестування отриманого прибутку чи інвестування у певні регіони  та галузі, захист від подвійного оподаткування, а також звільнення від митних зборів на імпорт новітніх машин та обладнання, технологій, ноу-хау, експорту продукції власного виробництва  для покриття валютних витрат або  зменшення цих зборів.

Надання податкових пільг

 

Створення спеціальних економічних  зон

 

Використання фінансового  механізму

 

 

 

 

 

Надання митних пільг

 

Створення системи гарантій (неможливість націоналізації та примусового  вилучення інвестицій)

 

Інформаційне забезпечення

 

Упровадження системи  страхування

Механізм залучення іноземного капіталу

Створення центрів допомоги іноземним інвесторам

Створення привабливого інвестиційного клімату

Рис. 1.2 Механізм залучення іноземного капіталу [19, с.29]

 

Спеціальні економічні зони передбачають ще розвиненішу систему  податкових та митних пільг, спрощення  адміністративних процедур (рис. 1.3). Ця система пільг передбачає зміцнення позицій національної валюти, її конвертованість; можливість для підприємств, створених з участю іноземних інвесторів, без труднощів конвертувати отримані доходи; користування банківською системою країни; надання державних кредитів для інвестиційних проектів у пріоритетні сфери. Інформаційне забезпечення та центри допомоги іноземним бізнесменам мають інформувати інвесторів про різні проекти та умови їх здійснення за кордоном, систему оподаткування, адміністративно-правові процедури господарської діяльності тощо.

Правовий режим 

• Встановлення додаткових пільг для заохочення іноземних інвестицій у пріоритетні галузі економіки

• Визначення територій, на яких діяльність іноземних інвесторів забороняється або обмежується

• Надання гарантій від зміни законодавства

• Надання гарантії використання доходів та інших коштів, отриманих від інвестиційної діяльності

• Надання гарантій від примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та урядових осіб

• Використання компенсацій та відшкодування збитків іноземним інвесторам, включаючи втрачений прибуток і моральну шкоду

• Надання гарантій на випадок припинення інвестиційної діяльності

• Надання гарантій трансферту та інших прибутків у зв’язку з інвестуванням

 

Правовий режим

Встановлення додаткових пільг для заохочення іноземних  інвестицій у пріоритетні галузі економіки

 

Визначення територій, на яких діяльність іноземних інвесторів забороняється або обмежується

 

Надання гарантій від зміни  законодавства

 

Надання гарантій використання доходів, та інших коштів, від отримання  інвестиційної діяльності

Надання гарантій від примусових вилучень, а також незаконних дій  державних органів та урядових осіб