Рахункова палата України

                                                       Вступ

Правову державу, побудовану на принципах захисту прав і свобод людини, неможливо уявити без упорядкованої системи фінансів. Адже ефективність виконання поставлених перед державою завдань безпосередньо залежить від того, наскільки повноцінно в ній функціонує ця система. У свою чергу, дієвість системи фінансів залежить від організації належного бюджетного контролю. Для розвинутих демократичних держав є характерним існування спеціальних органів, завданням яких виступає здійснення контролю за виконанням бюджету. В Україні таким органом є Рахункова палата.

Актуальність  теми. В Україні створено ряд державних органів, на які покладено функцію здійснення фінансового контролю: Головне контрольно-ревізійне управління України, Державна податкова адміністрація України, Державне казначейство України тощо. Рахункова палата вирізняється серед них наданим їй статусом. Виходячи з того, що парламент безпосередньо є представником інтересів всього народу, який є джерелом влади і делегує свої владні повноваження обраному ним представницькому органу, Рахункова палата є особливим органом фінансового контролю, оскільки отримує повноваження безпосередньо від вищого представницького органу держави.

Досвід діяльності Рахункової палати в Україні вимагає відповідного осмислення й узагальнення результатів її функціонування, надання пропозицій щодо покращення ряду аспектів роботи даного органу. Як показує практика, неправильне розуміння статусу і завдань Рахункової палати призводить до конфліктних ситуацій у державному апараті і зводить нанівець заходи щодо здійснення її ефективної діяльності.

На сьогодні нерозв’язаними на законодавчому  рівні залишаються питання щодо місця Рахункової палати в системі  органів державної влади України, щодо гарантій реалізації завдань та функцій, покладених на Рахункову палату, а також низка інших важливих питань, пов`язаних із функціонуванням зазначеного органу.

Таким чином, актуальним є проведення більш поглибленого наукового дослідження  щодо правового статусу Рахункової палати, визначення її основних функцій, повноважень, механізму здійснення контрольної діяльності, а також міжнародного співробітництва,  що дозволило б сформулювати рекомендації щодо забезпечення її ефективної діяльності.

Метою дослідження є системний аналіз правового статусу Рахункової палати, визначення її місця в системі органів державної влади України, аналіз її функцій, завдань і повноважень, основні аспекти міжнародного співробітництва та розроблення рекомендацій щодо вдосконалення діючого законодавства, яке регулює правовий статус Рахункової палати.

Завдання, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети:

- здійснити історичний аналіз  становлення Рахункової палати  України як вищого органу фінансового  контролю;

- визначити місце Рахункової палати в системі органів державної влади України на основі різних підходів;

- проаналізувати завдання, функції, повноваження та принципи діяльності Рахункової палати;

- визначити основні аспекти та напрями міжнародного співробітництва;

-рсформулювати рекомендації щодо вдосконалення діючого законодавства у сфері регулювання правового статусу Рахункової палати.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при здійсненні контрольних повноважень Рахунковою палатою, а також із міжнародними партнерами та регулюються законодавством.

Предметом дослідження є правові норми, що закріплюють правовий статус Рахункової палати, інших органів фінансового контролю, та законодавство іноземних держав, що регулює правовий статус органів, подібних до Рахункової палати.

Методи дослідження обрано з урахуванням поставлених у роботі мети і завдань дослідження, його об’єкта та предмета. Методологічною основою курсової роботи є теоретичні напрацювання вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів, які присвячені питанням регулювання Рахункової палати та органів, подібних до неї, а також комплекс наступних наукових методів дослідження:

- діалектичний метод зумовив розгляд проблем визначення правового статусу Рахункової палати, її положення в системі органів державної влади України;

- історико-правовий метод було використано під час дослідження історії становлення органів фінансового контролю, подібних за своїм статусом до Рахункової палати;

- порівняльно-правовий метод застосовувався під час зіставлення законодавства зарубіжних країн та України в галузі фінансового контролю та визначення правового статусу рахункових органів;

- за допомогою метода системно-структурного аналізу з`ясовано основні завдання, які поставлені перед Рахунковою палатою, та методи, якими досягається їх вирішення;

- метод економіко-математичного моделювання застосовувався при формуванні наглядних діаграм, таблиць та схем.

Інформаційною базою  дослідження є: законодавчі і  нормативні документи, аналітичні огляди, статистичні звіти Рахункової палати України; монографічні дослідження та наукові публікації з питань правового статусу Рахункової палати, проблем її розвитку та діяльності а також місця Рахункової палати серед міжнародних інститутів вищого незалежного фінансового контролю. В курсовій роботі були опрацьовані дослідження різних вчених, зокрема: О.І.Гриценка, Т.Мазур, В.П. Нагребельного, Ю.В.Тузова, О.М. Ковалюка, А.В. Мамишева, В.Ф. Погорілка та ін.

Наукова новизна полягає в ґрунтовному дослідженні історії розвитку Рахункової палати України, вивченні різних поглядів щодо місця Рахункової палати в системі державних органів, визначенні основних функцій та повноважень Рахункової палати а також вивченні основних принципів діяльності та міжнародної співпраці з іншими органами фінансового контролю інших країн.

1. Створення та розвиток Рахункової палати України

Контроль за використанням  затверджених парламентом грошових коштів є надзвичайно важливою формою здійснення контрольних повноважень зі сторони парламентів різних країн. Ця діяльність передбачає перевірку звітів про використання міністерствами та центральними відомствами грошових коштів. Саме з метою проведення таких перевірок при парламентах створюються особливі органи. При багатьох парламентах наявні сформовані ними так звані рахункові палати, на які покладено завдання здійснення контролю за використанням бюджетних коштів. [20, с.588]

Історично в світі  напрацьований великий досвід діяльності державних органів контролю за виконанням бюджету, які ведуть свій родовід з органів фінансового контролю. Так, перші згадки про такі органи -рахункові відомства з'явилися в Китаї ще 3 тисячі років тому, а в Кореї - понад 1,3 тисячі років.

Контрольна діяльність має довгу історію і в Європі. Тут класичної форми органи контролю набули у XII-XIII ст. (Національне управління аудиту Великобританії- 1120 рік, Палата рахунків Франції - 1318 рік, Регулярна аудиторська організація Бельгії -1386 рік). Незалежні інститути, які здійснювали державний контроль за виконанням бюджету в інших країнах Європи виникли дещо пізніше. Наприклад, в Пруссії — в 1714 році (Генеральна палата рахунків), в Чехії - у 1761 році (Імперська облікова палата), в Австро-Угорщині - у 1768 році (Імперсько-Королівський Верховний суд аудиту), в Польщі - у 1808 році (Головна рахункова палата Варшавського Князівства), в Іспанії — у 1828 році (Суд рахунків), в Туреччині - у 1862 році (Вища бухгалтерська Рада Османської імперії), в Румунії-у 1864 році (Виший суд аудиту). [14, с.127]

В економічно розвинених країнах законодавчі органи вже  достатньо давно заснували такі аудитні агентства для перевірки (розслідування) витрат і дій органів виконавчої влади. Так, у Бельгії таке агентство було засноване 1830 р., в Італії — 1862, в США — 1921 р. Трохи пізніше вони були створені у Франції та Швейцарії — 1967 р. Законодавчі органи доручили цим агентствам отримувати детальну інформацію не тільки щодо бухгалтерської звітності, а й ефективності менеджменту, інакше кажучи, щодо управління будь-якою установою. Такі аудитні агентства можуть отримувати інформацію про результати і вплив програм чи засобів, які проводить установа. [17, с.386]

Правомірне й раціональне  використання державних коштів є  важливою передумовою правильного  управління державними фінансами та дієвості прийнятих відповідними установами рішень. Для досягнення цієї мети необхідний ефективно діючий вищий орган фінансового контролю, незалежний статус якого закріплений у відповідному законодавстві.

У країнах Європейського  союзу існує чотири основних типи такого органу, а саме:

1. Суд із судовими функціями або аудиторський суд (Франція, Бельгія, Люксембург, Португалія, Іспанія, Італія, Греція). У Португалії та Греції вищий орган фінансового контролю є складовою судової системи і конституційно існує на паритетних засадах з іншими судами.  Наприклад, Аудиторський суд Бельгії було створено після проголошення незалежності країни в 1830 році. Його очолює рада, 12 членів якої обирає парламент на шість років. Суд є незалежним від парламенту та уряду і сам вирішує яким чином він буде розпоряджатися бюджетними коштами, виділеними для його діяльності. Сфера впливу суду поширюється на всі установи та відомства федерального та регіонального рівнів, а також на підпорядковані їм державні організації і підприємства. Однак Європейський суд аудиторів, попри свою назву, не виконує функцій суду.
2. Колегіальний орган, який не має судових функцій (Нідерланди, Німеччина, Австрія). На таких засадах функціонують Рахункові палати Чехії, Польщі, Росії, України.
3. Незалежний орган, котрий очолює Генеральний контролер-аудитор (Великобританія, Ірландія, Данія). Вищим органом фінансового контролю Великої Британії є Національне управління аудиту (НУА). Воно створене на початку ХІІ століття й очолює його генеральний аудитор, якого призначає королева. Незалежність НУА забезпечується тим, що воно отримує кошти, необхідні для роботи не від уряду, а від палати громад парламенту. Ніхто не може вказувати управлінню як воно має виконувати свої обов’язки.
4. Орган контролю у складі уряду, який очолює також Генеральний контролер-аудитор (Швеція, Фінляндія). Як Швеція, так і Фінляндія мають два контрольних органи: перший – вищий орган фінансового контролю – здійснює детальні ревізії та звітує перед урядом, другий – ще один контрольний орган з невеликим секретаріатом, очолюваний членами парламенту і підзвітний йому. [8, с.44]

Поряд з інститутами  зовнішнього контролю (вищих органів  фінансового контролю) у більшості країн діють також урядові контрольно-ревізійні системи, які здійснюють внутрішній контроль. Перш за все це міністерства фінансів (Німеччина, Канада, Японія, Швеція, Польща, Угорщина тощо). Міністерства фінансів під назвою Державних казначейств функціонують у США та Великобританії, як Міністерство фінансів та економіки – у Франції. Є країни, де в системі виконавчої влади функціонує декілька фінансово-контролюючих відомств. [9, с.151]

У різних державах механізм (порядок) формування Вищого органу фінансового  контролю регламентується з урахуванням  міри реального співвідношення законодавчої і виконавчої гілок влади і  ролі глави держави у призначенні  його керівника й інших членів цього органу.

Зазначимо у цьому  зв’язку, що в багатьох державах у  призначенні на посаду керівника  Вищого органу фінансового контролю бере участь не тільки законодавчий орган, але й виконавча влада (уряд чи президент), що залежить від конституційно-правової практики організації державної влади.

Інтеграційні процеси  в галузі фінансового контролю привели  до об'єднання зусиль представників  державних органів контролю за виконанням бюджету з метою обміну досвідом у цій галузі. Це об'єднання проявилося в тому, що в жовтні 1977 р. на 9 конгресі Міжнародної асоціації вищих органів фінансового контролю в Лімі була прийнята Декларація керівних принципів фінансового контролю.

Лімська декларація - це принциповий документ, що враховує різниці в системах фінансового контролю, вказує місце фінансового контролю в системі поділу влади, а також рівень розвитку в окремих країнах. В ній у найбільш концентрованому виді сформульовано основи юридичної конструкції і природи рахункових палат. Вона проголошує, що незалежні органи державного бюджетно-фінансового контролю є атрибутом демократії, обов'язковим елементом управління суспільними фінансовими коштами. Особливо підкреслюється необхідність закріплення в законодавчому порядку інституціональної, функціональної й організаційної незалежності органів фінансового контролю, що служить забезпеченням законності, об'єктивності і системності контролю. [19, с.234]

Слід зазначити, що лімська  декларація не містить конкретних рекомендацій щодо надання переваги тій або іншій організаційній структурі контрольних органів. З погляду міжнародного права вона має тільки рекомендаційний характер, однак її значення і вплив на створення і розвиток вищих органів фінансового контролю в країнах не можна недооцінювати. Положення цього міжнародного документа включені в основу створення законодавчої і конституційної бази в сфері фінансового контролю багатьох держав, в тому числі і України. [15, с.89]

В Україні інститут фінансового  контролю пройшов досить довгий період розвитку. Тому в історії становлення державного органу контролю за виконанням бюджету доцільно виділити три етапи:

1) становлення цього державного органу за часів перебування України в складі Російської Імперії;

2) його становлення  в радянській Україні;