Страхування в сучасних умовах ринкових відносин

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.1.5. Динаміка страхування життя

Як показує світовий досвід, страхування життя завжди розглядалося як вигідне вкладення  грошей. Страхувальник (застрахований) за договором страхування життя може розраховувати на страхову суму або пенсію в разі дожиття до закінчення договору, що є засобом накопичення коштів. Страхування життя може бути й захистом спадщини страхувальника, оскільки дає йому змогу передбачити наслідки своєї смерті для близьких і визначити частку спадщини, що призначається кожному з них. Отже, страхування життя дає змогу полегшувати передання майна, створювати грошові фонди для різних цілей (наприклад, витрат на успадкування або поховання).

Окрім того, значне поширення  страхування життя сприяє зменшенню  соціальної напруги та навантаження на соціальний бюджет країни. Довгострокове  страхування життя, договори за, якими  можуть бути укладені і на 10, і на 20, і на 40 років, дає можливість накопичувати досить великі страхові фонди, тимчасово вільна частина яких може бути використана як джерело інвестицій у народне господарство, що сприяє стабілізації фінансового стану держави [7].

Страхування від нещасних випадків об’єднує короткострокові договори страхування, відповідальність за якими у страховика виникає уразі тимчасової втрати працездатності, постійної втрати працездатності, уразі смерті внаслідок нещасного випадку.

Під нещасними випадками  розуміються такі події:

травмування;

укуси тварин, комах, зміїв;

переохолодження, обмороження;

отруєння хімічними  речовинами;

утоплення;

Страхування від нещасних випадків є як обов’язкове, так і  необов’язкове.

Обов’язкове страхування  від нещасних випадків визначено  законом про страхування:

страхування від нещасних випадків на транспорті;

страхування спортсменів  вищих категорій;

страхування працівників  медичних закладів на випадок захворювання СНІДом  при виконанні службових  обов’язків;

страхування пожежників;

страхування життя та здоров’я спеціалістів ветеринарної служби;

Страхова сума за обов’язковим страхуванням на транспорті встановлюється на рівні 1000 неоподаткованих мінімумів.

Повна страхова сума сплачується  вразі смерті застрахованої особи, вразі першої групи інвалідності – 90%, 2-ї – 80%, 3-ї – 75%.

Уразі тимчасової непрацездатності сплачується 0,02 від страхової суми за кожен день перебування застрахованої  особи на лікарняному.

Для отримання страхового відшкодування застрахована особа, або вигодонабувачі  повинні подати заяву страховикові про настання страхового випадку та проїзний квиток, та довідку медичного закладу про стан здоров’я.

При добровільному страхуванні, в більшій частині, страхувальник  є фізичною особою, але договори страхування можуть бути укладені із страхувальником – юридичною  особою.  

Страховим випадком вважається:

смерть;

тимчасова та постійна втрата працездатності.

Об’єктом   медичного  страхування вважається здоров’я та працездатність застрахованої особи. Відповідальність страховика настає вразі  захворювання, звернення до медичного закладу, наявність потреби в профілактичних заходах.

МС може проводитися  як в добровільній так і в обов’язковій формі.

Обов’язкове медичне  страхування розповсюджується на всі  верстви населення та не залежить від віку, стану здоров’я застрахованої  особи та роду її зайнятості.

Страхувальником для  працюючих осіб є роботодавці, а  для непрацюючих – держава.

Суб'єктами добровільного  медичного страхування є:

страхувальники —  окремі дієздатні громадяни, підприємства, що представляють інтереси громадян, а також благодійні організації та фонди;

страховики — страхові компанії, що мають ліцензії на здійснення цього виду страхування;

медичні установи, що надають  допомогу на засоби медичного страхування  і також мають ліцензію на здійснення лікувально-профілактичної діяльності.

Добровільне страхування  може здійснюватися як індивідуально  так і колективно. Колективне в більшій частині здійснюється на підприємстві за рахунок його коштів. Індивідуальне страхування здійснюється за рахунок коштів застрахованої особи.

Добровільне страхування здійснюється на підставі правил страхування, якими визначається програма медичного страхування.

Програмами медичного  страхування визначається обсяг  відповідальності страховика; перелік  хвороб внаслідок яких страхова компанія повинна сплачувати відшкодування; умови проведення лікування; обсяги послуг, яки можуть надаватися медичним закладом.

У відповідності до власних  потреб застрахована особа визначає програму страхування. При укладанні  договору страхування застрахована особа повинна надати відомості про стан здоров’я. При визначенні плати за страхування враховується вік застрахованої особи та стан здоров’я та програма страхування.

В залежності від умов договору страхування страхувальники можуть отримувати страховий захист у вигляді медичних послуг в медичних закладах, які зазначені договором, або в будь-якому закладі, який задовольняє потреби страхувальника.

Розміри страхових внесків  встановлюються на договірній основі страховика і страхувальника з урахуванням  оцінки ймовірності захворювання страхувальника у зв'язку з віком, професією, станом здоров'я тощо [16, 41-43].

 

1.3 Проблеми ринка страхових  послуг і шляхи їх рішення

 

Незважаючи на розвиток страхування, сектор продовжує зіштовхуватися з проблемами, що обмежують його ріст і перешкоджають галузі в досягненні її потенціалу.

Одна з проблем - відсутність  законодавчого забезпечення послідовної, ясної структури для сектора  страхування в Україні.

Іншим недоліком чинного  законодавства, на думку страхових  аналітиків, є його негативний ефект  на бізнес перестрахування. Страхувальники зазвичай розподіляють великі ризики, передаючи його частину іншим компаніям в обмін на частину премії. В Україні перестрахування відбувається за кордоном на великих Європейських і Американських ринках, а українські фірми зберігають лише незначну частину ризику. Більшість українських страхових компаній приймає лише приблизно 1 відсоток від загального ризику.

Значним залишається  обсяг перестрахування в Україні. Так, за договорами перестрахування ризиків, українські страховики сплатили 6,05 млрд. грн., або 47% від валових страхових премій ринку, зібраних у минулому році. З них перестраховикам-нерезидентам було сплачено 676,3 млн. грн., перестраховикам-резидентам – 5 370,7 млн. грн. Протягом 2004-2005 років частка перестраховиків-резидентів у перестрахуванні значно зросла. Обсяги перестрахування за кордон зменшились з 1 907,2 млн. грн. у 2004 році до 676,3 млн. грн. у 2005 році. Значне зменшення попиту на перестрахування ризиків відбулось за видами страхування фінансових ризиків та відповідальності, операції з якими у попередні роки відбувалися з метою оптимізації прибутку (рисунок 1.6) [11].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.1.6. Перестрахування

 

У 2005 р. спостерігалося продовження  тенденції зменшення перестрахування  у нерезидентів. Падіння обсягів  внутрішнього перестрахування спричинене передусім падінням обсягів валових  премій.

В Україні перестрахування  часто використовувалося як канал вивезення капіталу з країни. Заходи щодо боротьби з таким явищем, на думку, експертів галузі, будуть не в змозі запобігати переміщенню грошей, але призведуть до затримок у перестрахуванні.

Інше положення законодавства  вимагає, щоб кожен іноземний страховий брокер, що співпрацює з українською фірмою страхування заснував представницький офіс у країні. Зазвичай інвестори працюють з власними міжнародними брокерами страхування. Якщо ці брокери не мають представницького офісу в Україні, українські підприємства не можуть виплачувати їм комісію. Отже, ця вимога дуже часто гальмує бізнес.

Аналітики стверджують, що низький рівень капіталізації  страхових фірм перешкоджає розвитку галузі. Чинні закони вимагають, щоб  фірми мали мінімальний встановлений законом капітал у розмірі 100,000 euros. На думку експертів цей рівень занадто низький, щоб забезпечити достатній захист проти неплатежу. Проблема посилюється відсутністю ясних інструкцій щодо форми цього капіталу. У результаті, багато українського страхових компаній включає до статутного капіталу переоцінені активи, будинки або акції компанії. Це робить ці страхові компанії дуже ненадійними і нездатними оплатити вимоги [14, 34].

З іншого боку, низько встановлений законом рівень капіталізації означає, що українські компанії мають більш низьку здатність для обробки ризику.

Послуги страхового брокерства в Україні також добре не розвиті. Брокери, традиційно складовий елемент  галузі, з’єднують клієнтів із страхувальниками, консультують їх про ринок, і допомагають укласти кращі угоди. З причин недостатньої кількості професійних брокерів, велика кількість потенційних клієнтів не обслуговується, в той час як страхувальники втрачають додатковий дохід.

Ще одна проблема - укорінена  недовіра українців до всіх фінансових посередників - особливо страхових компаній.

Велика частина населення  була ошукана протягом початку 1990-их шахрайськими трастовими фондами і  фірмами страхування, які зникли з грошима клієнтів. У результаті, українці відмовляються довіряти заощадження, навіть короткострокові, до будь-яких страхових компаній.

Система страхування  також має проблеми звичайні для  всього українського бізнесу, зокрема, нерозвинутість експертизи, відсутність  стратегій обслуговування, хитка  економіка, коливання валютного курсу, бюрократія, що поширена всюди, і корупція.

Щодо окреслених проблем  можна визначити такі пропозиції до розв’язання:

впорядкувати страхове законодавство в цілому та окремих  його положень, і привести їх у відповідність  до існуючих економічних реалій;

відмінити непотрібні бар’єри, перепони та регулювання на ринку, що гальмують його розвиток та залучення  іноземних інвестицій;

обгрунтування й досягнення оптимальної структури між різними формами страхування.

В умовах ринкової економіки добровільне  страхування стає пріоритетним і у зв’язку з цим на часі стоїть важлива проблема відродження довіри населення до страхування, як однієї з дієвих форм соціального захисту громадян і посилення уваги страховиків до населення, як основного партнера.

Одним з найважливіших напрямів розвитку і ефективного функціонування страхового ринку є забезпечення фінансової стійкості і платоспроможності страховиків і страхувальників [10].

Важливим напрямом залишається  впровадження зарубіжного досвіду  організації страхування і ефективного функціонування страхового ринку, оскільки в розвинутих країнах існує чітка національна система координації діяльності страхових організацій при провідній ролі держави у розробці програм і стратегії розвитку страхування, а також є позитивний досвід розвитку кооперативних страхових організацій.

2. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства

 

Фінансовий стан підприємства в короткостроковий період оцінюється показниками ліквідності і платоспроможності, що характеризують можливість своєчасного і повного добутку розрахунків по короткострокових зобов'язаннях з контрагентами.

Аналіз ліквідності  полягає в порівнянні засобів  по активу, згрупованих за ступеню  їх ліквідності, із зобов'язаннями по пасиву, згрупованих по термінах їх погашення  і розміщеними в порядку зростання термінів.

Всі активи підприємства залежно від ступеня ліквідності  можна умовно розділити на наступні групи.

1. Найбільш ліквідні  активи (А1) - суми після всіх статей  засобів, які можуть бути використані  для виконання поточних розрахунків негайно. У цю групу включають також короткострокові фінансові вкладення (цінні папери).

Л1 = стр.220 ф.1 + стр.230 ф.1 + стр.240 ф.1                    (2.1)

2. Швидкореалізуємі активи (А2) – активи, для звернення яких  в грошову форму потрібний  триваліший час. У цю групу можна включити готову продукцію, дебіторську заборгованість, векселі отримані, інші оборотні активи.

Л2 = стр.130 ф.1 + стр.140 ф.1 + стр.150 ф.1 + стр.160 ф.1 + стр.170 ф.1 + стр.180 ф.1 + стр.190 ф.1 + стр.200 ф.1 + стр.210 ф.1              (2.2)

3. Повільнонореалізуємі  активи (А3) - найменьш ліквідні активи: запаси, дебіторська заборгованість (платежі які очікується більш  ніж через 12 місяців після звітної  дати), ПДВ по придбаних цінностях. 

Л3 = стр.100 ф.1 + стр.110 ф.1 + стр.120 ф.1 + стр.250 ф.1 +

 стр.270 ф.1                                           (2.3)

4. Важкореалізовані активи (А4) – активи, які призначені для  використання в господарській  діяльності впродовж тривалого  періоду часу. До цієї групи  входять необоротні активи.

Л4 = стр.080 ф.1                                         (2.4)

Пасиви балансу по ступеню зростання термінів погашення  зобов'язань групуються у такий  спосіб.

1.Найбільш термінові зобов'язання (П1) – кредиторська заборгованість, розрахунки по дивідендах, інші короткострокові зобов'язання, а також позики не погашені в строк.