Тіньова економіка: сутність, причини, соціально-економічні наслідки та шляхи подолання в Україні

1. Проблема  ефективності державного регулювання економічних процесів. Основна причина поширення тіньової економіки в Україні полягає в непослідовності процесів системної трансформації. Формування в Україні протягом років незалежності масштабного тіньового сектору значною мірою спровоковано втратою державою важелів ефективного регулювання економічних процесів, суттєвими недоліками економічної і правової політики, у тому числі незадовільним станом господарського законодавства.

Труднощі, які виникають  у результаті внутрішньої неузгодженості регуляторно-правового механізму та беззмістовної зміни концептуальних орієнтирів, створюють необґрунтовані ризики та бар’єри на шляху здійснення підприємницької діяльності. Нестабільність законодавства, бюрократизм у прийнятті рішень місцевими та центральними органами влади, невизначеність прав і взаємних обов’язків держави та суб’єктів підприємницької діяльності, неврегульованість та суперечливість нормативних актів, які видаються різними відомствами, обумовлюють неефективність та обтяжливість регуляторної політики. Окрім зазначених вище недоліків у нормативно-правовому регулюванні, суттєвими перешкодами на шляху здійснення економічної діяльності залишаються:

• великі податки та   значна їх кількість;
• ускладнена система обліку та звітності, часті її зміни;
• надмірна кількість ліцензованих видів діяльності та складна процедура отримання дозвільних документів;
• складна процедура реєстрації підприємств;
• часті перевірки підприємств, які здійснюються державними органами;
• тиск з боку місцевих органів влади;
• недостатня професійна кваліфікація багатьох керівників підприємств, спеціалістів з фінансового забезпечення, організації виробництва і збуту;
• дефіцит якісної ділової інформації тощо.

Слід зауважити, що основні  обмеження ділової активності в  Україні характерні не лише суто сфері регуляторної політики. Такими обмеженнями є також:

• вузькість ринків збуту;
• нерозвиненість ринкової інфраструктури;
• нерозвиненість конкурентного середовища та недобросовісна конкуренція;
• криза платежів;
• дефіцит інвестиційних ресурсів;
• висока ціна кредитних ресурсів тощо.

Наведені вище  обмеження  ускладнюють прибуткову довгострокову  діяльність у легальному секторі  економіки та обумовлюють пошук  способів короткострокового чи одноразового отримання високих прибутків  у тіньовій сфері.

2. Перевищення питомої ваги готівкових розрахунків поряд з безготівковим грошовим обігом. З огляду на те, що готівка обертається поза банками, це робить її дуже зручною для обслуговування незаконних, анти суспільних операцій та видів діяльності. Грошові знаки також піддаються підробці, що стало чи не найприбутковішим видом підпільного бізнесу, що тісно переплітається з іншими його сферами і набуває міжнародного характеру. За офіційними даними частка готівки в обороті України складає десь приблизно 30%, але насправді цей показник дорівнює більше ніж 50%. В високо розвинутих країнах частка готівки в загальній грошовій масі не перевищує 10%.
3. Неефективність податкової системи. Досвід економічного розвитку засвідчує, що в Україні досі не вдалося створити податкову систему, адекватну умовам перехідної економіки. Основними перешкодами, які пов’язані з оподаткуванням, є нестабільність податкового законодавства, високі податкові ставки та велика кількість податків, часті зміни податкової звітності, численні податкові перевірки, пільгові режими оподаткування конкурентів. Завдяки нерівним умовам легально працюючих підприємств щодо тіньового сектору останній не сплачує податків взагалі, маючи завдяки цьому значний виграш у ціновій конкурентоспроможності. Податкова система України характеризується громіздкістю, значною кількістю пільг та винятків, складністю нарахування податків та складання податкової звітності, наявністю численних підзаконних нормативних актів, які де-факто роблять поведінку держави у податковій сфері непередбачуваною. Хаотичні зміни у податковому законодавстві унеможливлюють адаптацію як платників податків, так і податкових органів до нестабільних та суперечливих нормативно-правових умов.

4. Недосконалість  бюджетної системи, недоліки бюджетного  планування та механізмів контролю за використанням бюджетних коштів. Особливе місце у тінізації вітчизняної економіки належить бюджетній сфері. Головними недоліками бюджетного процесу, які створюють умови для відпливу бюджетних коштів у тіньову сферу, є:

• незадовільний рівень обґрунтування дохідних і видаткових статей бюджету;
• порушення законодавства у процесі формування і виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів;
• недосконалий механізм руху коштів у процесі виділення запланованих бюджетних асигнувань;
• недостатній рівень контролю та відповідальності у всіх ланках державної влади за цільове і ефективне використання бюджетних коштів.

На стан бюджетної  системи негативно впливають  і такі вади «технології» бюджетного процесу, як:

• накопичення сум переплат податків та інших обов'язкових платежів до бюджетів усіх рівнів внаслідок їх несвоєчасного повернення платникам;
• прорахунки у плануванні видатків спеціального фонду державного бюджету; відсутність помісячної розбивки у бюджетному розписі доходів спеціального фонду державного бюджету;
• фактичне фінансування видатків Міністерством фінансів і Державним казначейством України за відсутності відповідних бюджетних призначень;
• відсутність належного контролю з боку Міністерства фінансів і Державного казначейства України за виконанням видаткової частини держбюджету;
• надання за рахунок бюджетних коштів позичок суб’єктам підприємницької діяльності;
• відсутність достовірного обліку залишків коштів держбюджету на початок відповідного періоду, прозорості їх подальшого використання.

Загальновизнана та широко висвітлювана в пресі неефективність бюджетної політики та бюджетної системи в Україні значно знижує готовність суб’єктів господарювання та населення сплачувати податки через невпевненість у продуктивному та цільовому їх використанні.

5. Дезорганізація господарського управління державним майном та державними підприємствами, неефективність приватизації державного майна. Однією з вагомих причин різкого посилення тінізації і криміналізації економіки стала фактична дезорганізація господарського управління державним майном. Зокрема Фонд державного майна України – орган, якому доручено здійснювати господарське управління цим майном, не володіє для цього ані необхідними економічними й організаційними можливостями, правами та обов’язками, ані компетентним господарським апаратом. Недоліки в організації управління об’єктами державної власності використовуються тіньовими ділками для відчуження державного майна та виведення доходів від його використання у тіньовий оборот. Характерними схемами зловживань, пов’язаних із використанням державного майна, є:

1) зменшення державної частки  у статутному фонді акціонерних  товариств шляхом випуску додаткової  емісії акцій;

2) штучне утворення кредиторської  заборгованості, доведення підприємств  до банкрутства з наступним їх викупом за цінами, що є значно нижчими за ринкові;

3) примусова реалізація майна  акціонерних товариств;

4) створення «компанії-клону» з наступним привласненням нею високоліквідних активів та прибутків від діяльності основної компанії із залишенням збитків на балансі останньої;

5) монополізація постачання сировини  і збуту готової продукції  посередницькими структурами;

6) невиконання інвестиційних зобов’язань,  тощо.

6. Корупція в органах виконавчої влади і місцевого самоврядування, правова незахищеність суб’єктів економічної діяльності від свавілля та зловживань посадових осіб. За результатами аналізу, проведеного Міністерством юстиції України, ситуація з поширенням корупції в Україні має такі характерні риси:

1) залежність рівня  та форм корупції від загального стану зрілості демократичних інститутів та здійснення дієвих і реальних кроків щодо реформування основних сфер суспільного життя (адміністративні процедури, податкова система, регуляторна діяльність держави, розв’язання соціальних проблем тощо);

2) набуття корупцією ознак системного явища шляхом не лише ураження всіх життєво важливих сфер суспільства, але й перетворення на функціонально важливий спосіб їх існування;

3) неефективність будь-яких політичних  ініціатив у сфері боротьби  з корупцією; зовнішнім виявом цього є невиконання основних рішень з цих питань;

4) зміцнення у суспільстві стереотипів  толерантності стосовно корупції, поєднання в масовій свідомості  визнання суспільної шкоди корупції  і готовності обирати корупційні  шляхи розв’язання проблем;  негативним наслідком чого є нездатність громадян бути активними учасниками антикорупційних дій;

5) масштабне поширення корупції  у  правоохоронних органах,  уповноважених здійснювати антикорупційні  заходи;

6) слабкість інститутів громадянського  суспільства; засоби масової інформації часто залежні від власників, органів державної влади, політичної цензури, уникають об’єктивного висвітлення цих проблем; громадянські ініціативи не підтримуються через зневіру та суспільну апатію більшості населення;  неурядові організації здебільшого ослаблені, залежні від осіб, що здійснюють їх фінансову підтримку.

Проблема корупції тісно пов’язана  з посиленням впливу на прийняття  рішень в економічній сфері з  боку політико-економічних (так званих «кланових») угруповань. В Україні тіньові економічні клани, формування майна яких починалося з присвоєння бюджетних коштів і спекулятивних операцій з енергоносіями, усіляко прагнуть не допустити демократизації і системної завершеності законодавчого процесу. Як наслідок – кожен економічний закон діє відокремлено, працюючи часто більше на певні кланові групи, ніж на державу і суспільство.

2.2 Основні тенденції розширення тіньового сектору в Україні.

Тіньова економіка в  Україні є явищем, до якого давно  звикли - про це відкрито пишуть у  ЗМІ і пишуть так багато та безрезультатно, що рівень уваги у цій сфері  зменшується, а даремно. В умовах кризи, для політичної сили, яка б хотіла покращити життя своїм громадянам і сьогодні, і завтра, цей ресурс є реальним, а тому цінним. За умови спрямування "сірих" грошей в офіційний сектор було б можливо збільшити податкові надходження до бюджету на десятки мільярдів, а звідти - посилити захист у соціальній сфері, підтримати інвестиції та інновації. Значні обсяги тіньової економіки зменшують надійність офіційної статистики (рівень безробіття, доходи, видатки), тому, програми та окремі заходи з боку влади, побудовані на таких хибних даних можуть не мати високої ефективності або втратити її взагалі. З усіх сторін виходить, що влада повинна боротися з "тінню", а для цього потрібно хоча б точно оцінювати рівень цього негативного явища. В Україні таку функцію покладено на Мінекономіки і, слід зазначити, що це відомство на власному офіційному сайті інформує громадськість про загальний стан економічної безпеки та рівень тіньової економіки включно. Але необхідно визнати, що відомчі розрахунки викликають певну недовіру. (дод. В).

Помітно, що державний  оптимізм стосовно економічних загроз з боку тіньових операцій значно зріс у 2008р. Тоді він навіть коливався  нижче критичної відмітки у 30-відсотковій  межі й це може бути окремою темою  для роздумів щодо розуміння урядом економічних реалій.

Помітно також, що у період з 2003 до 2007рр. показник тінізації економіки  у один й той же рік не співпадає  сам із собою!? Наприклад, розбіжність 2003 року становить 11 відсоткових пунктів, у 2004 році - 8; 2005року - 4; 2006 - 5. Це свідчить про те, що навіть у такому простому питанні, як підготовка звітних документів, у чиновників немає чіткості.

Хоча підрахунок обсягів  тіньової економіки є непростим  завданням, оскільки, тіньові дільці не зацікавлені у декларуванні власних  доходів, а держава, що уражена корупцією, не має бажання витягати їх з тіні, при цьому існують ефективні методи оцінки, які спираються на дані про витрати робочої сили, обсяги готівки, електроенергії, вантажоперевезень тощо.

Декілька останніх досліджень засвідчують, що країни із складним регуляторним полем мають значну за обсягами тіньову економіку. Так, експерти, що проаналізували стан справ у 84 країнах з перехідною економікою, стверджують, що підвищення на один пункт індексу, який оцінює жорсткість регуляторної політики у тій чи іншій країні, призводить до 10-відсоткового збільшення обсягу тіньової економіки.

Спробуємо застосувати  це припущення для України. Індекс свободи  українського бізнесу 2002 року за даними Нeritage становив 55 а у 2007 році - 44 (погіршення  на 11 пунктів індексу).