Тіньова економіка: сутність, причини, соціально-економічні наслідки та шляхи подолання в Україні

ВВП України у 2002р. дорівнював 229 мільярдів доларів. Якщо припустити, що обсяг тіньової економіки у  цей рік становив 45% від ВВП, використовуючи дані Мінекономіки, які на цю дату приблизно  співпадають з міжнародною оцінкою, ми отримуємо 103 мільярди доларів.

Негативний вплив від  погіршення регуляторного середовища з 2002 по 2007 роки, як було зазначено, становить 11 пунктів і дає зростання на 110% для обсягу тіньового сектору. Використовуючи ці дані, визначаємо, що 2007 року обсяг тіньової економіки становив приблизно 216 мільярдів доларів і, відповідно, 60,2% ВВП України (2007 року ВВП України становив 359 мільярдів доларів).

Дослідження професора  Фрідриха Шнайдера (університет Лінц, Австрія), яке було проведено 2007 року з використанням методів DYMIMIC та Оцінки грошового обігу, свідчать, що Україна 2004 року мала тіньову економіку в обсязі 54,9%, а у 2005 - 55,3% ВВП. Тому, оцінка у 60% ВВП для 2007 року, що наведена вище, не виглядає фантастичною.

Також, приймаючи за серйозний  фактор впливу на тіньовий сектор як рівень готівки поза банками в Україні, отримуємо додатковий аргумент для підтвердження гіпотези про зростання "тіні". (дод. Г).

Суттєве зростання цього  показника, як свідчать дані НБУ, відбулося  у 2007 та 2008 рокаї. Так, 2008 року, у порівнянні з 2005 роком готівка поза банками в Україні збільшилась у 3,1 рази! І не потрібно багато розповідати про те, на що витрачається готівка в нашій корупційній країні.

Аналогічна ситуація стосовно рівня тіньового сектору  спостерігається на теренах колишнього Радянського Союзу. Так, за розрахунками Шнайдера  у 2005 році цей показник у Азербайджані становив 59,4% від ВВП, Вірменії - 47,6%, Білорусі - 50,8%, Казахстані 44,6%, Киргизії - 40,6%, Молдові 49,1%, Росії - 47,3%.

Наведений приклад пострадянських країн - це також свідчення того, що Україна, з її рівнем корупції, навряд чи змогла відірватися від свої сусідів на 15% чи 20% і досягнути такого показника, як оприлюднює Мінекономіки.

Основними сферами, де тіньова  економіка в нашій країні має найбільше поширення за даними Мінекономіки у 2007 році є:

- сільське господарство (48,7% від валової доданої вартості (ВДВ) галузі);

- будівництво (35% ВДВ)  за рахунок корупційних та  непрозорих схем розподілу земельних  ділянок під будівництво, зростання  цін на будівельні матеріали, наявність значної кількості фірм-посередників);

- видобування вуглеводів (33%);

- деревообробка (28%);

- сфера діяльності  з нерухомістю (26%);

- торгівля автомобілями (19%);

- легка промисловість  (19%);

- нафтопереробна (19%);

- рибна промисловість (18%);

- хімічна (18%);

- оптова торгівля (13%).

Проблема тіньової економіки та корупції в Україні, скоріше за все, вже не є якимось тимчасовим негараздом, скоріше - це вагома частка системи  державного управління, без якої навряд чи буде існувати офіційна економіка держави. Тому обрахування показників до 30-відсоткового критичного рівня виглядає як намагання приховати поганий діагноз.

На фоні значного впливу неофіційного економічного сектору хотілось знайти певний захист від можливих ризиків і, за логікою, очікувати його слід від держави.

В Україні є чимало державних  інститутів, які своєю роботою  долають навалу сірої економіки - МВС, ДПА, НБУ, Держфінмоніторинг, Мінекономіки тощо. Також до названих відомств слід додати чималу кількість наукових інститутів, що розробляють різні методології та досліджують проблематику. Всі вони отримують чималі кошти з бюджету, але наскільки ефективна їхня робота?

З одного боку дані Держфінмоніторингу свідчать про мільйони транзакцій, що були відстежені - і цим заспокоюють. З іншого, оцінка роботи того ж Держфінмоніторингу, на погляд Рахункової палати України, навпаки, створює ґрунт для песимізму.

Так, контрольний орган  Верховної Ради  зазначає, що "Держфінмоніторинг не забезпечив реалізацію визначених чинним законодавством координуючих і контрольних функцій. Це негативно позначається на ефективності функціонування вітчизняної системи фінансового моніторингу, на створення й функціонування якої протягом останніх шести років витрачено понад 190 мільйонів гривень бюджетних коштів".

Вона досі не відповідає міжнародним стандартам та не забезпечує високої результативності запобіганню  фактам відмивання доходів, які було одержано злочинним шляхом.

Після такого "пасажу" стає дещо зрозуміло, і висновок про  існування проблем із тіньовим сектором економіки стає логічним.

У зауваження ВР також  є підтвердження такими показниками:

- за останні три  роки при загальній кількості отриманих повідомлень від суб'єктів фінансового моніторингу близька 2,7 мільйона повідомлень, кількість заведених досьє становить усього 3,2 тисячі, тобто, до досьє потрапляє лише кожне тисячне повідомлення про підозрілі фінансові операції;

- до узагальнених матеріалів, що направляються  до правоохоронних органів, включаються не всі заведені досьє: майже 40% їх спрямовано до архіву;

- по кожному шостому  матеріалу в порушенні кримінальних  справ відмовлено за відсутністю  складу злочину;

- до судових розглядів доведено лише 4,4% від загальної кількості переданих матеріалів, з яких тільки 2,1% розглянуто судами та по них винесено вироки.

Фахівці Рахункової палати України порівняли показники  вартості майна, на яке накладено  арешт у ході розгляду кримінальних справ, та суми штрафів за останні три роки (у загальному розмірі це 30,5 мільйонів гривень) з обсягом коштів, які, цим відомством, були охарактеризовані, як фінансові операції з ознаками легалізації тіньових доходів.

У результаті відносного співставлення було отримано показник у розмірі 0,03%. При цьому буде доречно пригадати, що з державного бюджету на утримання згаданого відомства за вказаний період було виділено 117 мільйонів гривень.

Зростає кількість чиновників та установ які "долають" тіньову  економіку, щороку збільшується фінансування з державного бюджету для знищення цього ганебного явища, а обсяг "тіні" із кожним роком зростає й зростає.

2.3 Наслідки функціонування тіньової економіки в Україні.

Одним з головних наслідків  тонізації економіки є деформація податкової системи. Вона проявляється у нерівномірності галузевого податкового навантаження і скороченні розходів бюджету. Ухилення від сплати аналогів проводить до зростання податкового навантаження на законопослухняних платників податків. В результаті частина їх уходить в «тінь». А далі коло замикається: ріст податкового навантаження на залишившихся знов уводить їх в «тінь». Загальний об’єм виробництва товарів та послуг не міняється, але його офіційна частина зменшується.

Тіньова економіка значно зменшує ефективність макроекономічного регулювання. Відсутність певних даних о масштабах і структурі розвитку  «тіні» не дозволяє уряду приймати адекватні економічні рішення. Наприклад, якщо уряд не знає, що темпи росту тіньового сектору випереджають темпи росту легальної економіки, він помилково може продовжувати стимулювати економічний ріст. Тоді традиційні у цьому випадку зростання грошової маси, ріст державних витрат і зм’якшення кредитно-грошової політики можуть „перегризти” економіку і визвати ріст інфляції. Якщо товари і послуги, виробляємі в „тіні” дешевше легальних, уряд може переоцінити темпи інфляції. Крім того , якщо офіційна статистика не враховує ціни нелегального ринка, темпи інфляції можуть бути занижені, як це відбувається в Україні. Можливі помилки і в політиці зайнятості. Працівники тіньової економіки можуть бути враховані як безробітні. Недооцінка параметрів тіні може також призвести до перекручення платіжного балансу і завищення показників податкового тиску, прибутку населення і державних витрат. Якщо темпи росту тіньових прибутків опереджають темпи росту офіційного ВВП, уяд може недооцінити реальні потреби економіки в грошах.

«Тінь» спроможна значно перекрутити структуру економіки. Вона викликає ріст інвестиційних ризиків, зниження інвестиційної активності, зменшення попиту на інвестиційні ресурси. Тіньова діяльність обмежує можливості залучення підприємцями інвестиційних ресурсів, особливо іноземних.

Тонізація економіки  викликає деформацію структури споживання. Стимул до розвитку отримують ті сектори, які обслуговують осіб, які володіють надприбутками. У суспільстві встановлюється високий попит на предмети розкоші. Імпульс до розвитку отримують і специфічні види діяльності, які задовольняють деструктивні потреби – наркобізнес, проституція, нелегальний ігорний бізнес.

 Таким чином негативний  вплив тіньової економіки полягає  в загальній криміналізації держави  і суспільства, а також в  скороченні податкових надходжень  і неможливості держави забезпечити  реалізацію соціально-економічних  програм і розвиток економіки в цілому. При цьому тіньова економіка має і позитивну роль, яка полягає в тому, що вона створює робочі місця, які не мають можливості існувати в умовах життя більшості громадян. До того ж, наслідки спаду в офіційній економіці нерідко перекриваються підйомом в тіньовому секторі. Також слід відмітити, що у ті прискорюється процес концентрації капіталу, який є дуже важливим для держав з перехідною економікою. Крім того ті, хто отримують нелегальні прибутки, витрачаючи гроші в легальній економіці, створюють попит на легальні вироблені товари та послуги. Це означає, що «тінь» стимулює ріст прибутків і податкових платежів у суміжних з тіньовими галузях.

Висновки до розділу. Формування в Україні протягом років незалежності масштабного тіньового сектору значною мірою спровоковано втратою державою важелів ефективного регулювання економічних процесів, суттєвими недоліками економічної і правової політики, в тому числі незадовільним станом господарського законодавства. Труднощі, які виникають в результаті внутрішньої неузгодженості регуляторно-правового механізму та беззмістовної зміни концептуальних орієнтирів, створюють необґрунтовані ризики та бар’єри на шляху здійснення підприємницької діяльності. Нестабільність законодавства, бюрократизм у прийнятті рішень місцевими та центральними органами влади, невизначеність прав і взаємних обов’язків держави та суб’єктів підприємницької діяльності, неврегульованість та суперечливість нормативних актів, які видаються різними відомствами, обумовлюють «сприятливе середовище» для існування, а в окремих випадках, для зростання тіньового сектору економіки. В умовах світової фінансової кризи тінізація економіки України набули дедалі більшого розмаху і потребує пильної уваги з боку урядових і державницьких структур. 

3. Досвід боротьби з тіньовою економікою.

3.1 Організаційні основи боротьби із легалізацією тіньових капіталів – світовий досвід.

В сучасних умовах, коли проходить формування та здійснення організації заходів, спрямованих  на боротьбу із легалізацією тіньових капіталів. Організацію розробок методик управління із запобігання розповсюдження тіньової економіки здійснюють Організація Об’єднаних Націй та Міжнародною комісією з боротьби з легалізацією злочинних доходів (FATF).

Організаційно діяльність FATF започаткована після прийняття у 1990 р. її 40 рекомендацій, після чого почалася робота із запобігання проявам тіньової економіки. Рекомендації поновлювались у 1996 р. та в червні 2003 року. У рекомендаціях цієї організації зазначається, що для ефективної протидії економічній злочинності необхідно, щоб їх впроваджували не тільки члени FATF, але й інші держави для удосконалення законотворчої діяльності та фінансової системи.

Тіньова економіка негативно  впливає на соціально-економічні процеси. Вона притаманна усім державам, адаптуючись до їхніх стадій розвитку, завдає суттєвої шкоди розвитку легальної економіки, підриває стабільний розвиток державних інституцій. У зв’язку з цим світова спільнота приділяє велику увагу боротьбі з даним явищем. Наприклад, розроблена програма ООН «Про міжнародний контроль за обігом наркотиків.», проводяться спільні анти тіньові операції. Так, за рахунок впровадження глобальних інформаційних систем започатковано дії із запобігання відмиванню грошей, одержаних від торгівлі наркотиками. Такі дії схвалені на спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН, яка була присвячена протидії легалізації коштів для збуту наркотиків.

Діяльність по боротьбі із відмиванням незаконно нажитих  коштів регламентується Віденською конвенцією, яку ратифікували всі держави-члени FATF. У цих країнах діють однакові стандарти, які обумовлюються Страсбурзькою конвенцією. Одним із основних організаційних документів із запобігання легалізації тіньових капіталів є Директива 1991 р., яка започаткувала в ЄС і в більшості держав-членів FATF 40 рекомендацій проти зловживань у фінансовій сфері. 3 грудня 1998 р. на основі ст.. К.3 Угоди про ЄС Рада ЄС прийняла документ про спільні дії щодо відмивання грошей, ідентифікації, відслідковування, замороження, блокування і конфіскації інструментаріїв і доходів від кримінальної діяльності. У даному документі держави-члени погодились не робити жодних поступок щодо ст..6 Страсбурзької конвенції, яка стосується злочинів, пов’язаних із відмиванням грошей. Але слід зауважити, що не всі держави дійшли згоди щодо визначення кримінальним злочином відмивання доходів. У зв’язку з цим була розроблена заява про поширення дії Директиви на певні конкретні види діяльності (березень 1999 р.). Зокрема, це стосується поширення зобов’язань Директиви на інвестиційні фірми.

Визначне місце в  системі запобігання розширенню тіньових коштів займає Егмондська група, яка утворилась у червні 1995 р. у  Бельгії в Егмондському палаці у  Брюсселі. У засіданнях брали участь представники 30 країн Європи, Америки, Азії та Австралії, міжнародні організації були спостерігачами. Результатом зустрічі став меморандум про порозуміння, договір про співпрацю між підрозділами фінансових розвідок країн-членів.

Структура Егмондської  групи сформувалась таким чином:

- посередницькі функції виконують Бельгія, Фінляндія, Франція, Греція, Італія, Нідерланди і Іспанія;

- поліцейські функції:  Австрія, Фінляндія, Німеччина,  Ірландія, Швеція, Велика Британія;