Тіньова економіка: сутність, причини, соціально-економічні наслідки та шляхи подолання в Україні

– Податкове  стимулювання інвестиційних процесів. Потрібно повністю або частково звільнити від податків прибуток, що реінвестується, та запровадити податкові канікули на час повернення підприємством інвестиційного кредиту (прибутки, за умови їх використання на повернення кредиту, не повинні обкладатися податком). Необхідно також запровадити суворий контроль за обсягом та результатами використання податкових пільг.

– Розробка "бюджету  розвитку" як програми концентрації й витрачання інвестиційних ресурсів з централізованих і децентралізованих джерел. Довгострокові пріоритети структурно-інвестиційної політики мають визначатися державою спільно з підприємцями за орієнтації не тільки і не стільки на поточні, скільки на перспективні конкурентні переваги національної економіки. Щодо інвестиційних проектів, офіційно зареєстрованих у рамках "бюджету розвитку", слід запровадити митні пільги та пільги щодо сплати ПДВ на конкретно визначений перелік товарів, які мають суто виробниче призначення або передбачені інвестиційним проектом.

– Проведення відповідної селекційної та регулюючої політики приватизації з Має відбутися перехід до приватизації стратегічно важливих підприємств на підставі окремих законів, які передбачають комплекс приватизаційних зобов’язань, механізми приватизації та напрями використання надходжень від приватизації. При цьому слід встановити жорсткий контроль над виконанням новими власниками приватизаційних зобов’язань, чіткі критерії та механізми скасування приватизаційних угод у разі їхнього недотримання.

– Формування загальнонаціональної інформаційної  мережі спеціальних інституцій, аудиторських, консалтингових фірм, яка могла б  стати джерелом вірогідної інформації про інвестиційні можливості підприємств, галузей та регіонів, інвестиційні перспективи умови діяльності іноземних капіталів на території України, становище на ринках, виробничий потенціал українських підприємств, макроекономічну статистику, правове середовище тощо.

– Створення  цілісної структури збору та аналітичного опрацювання інформації щодо кон'юнктури на внутрішніх і зовнішніх ринках, прогнозування перспектив економічної динаміки та вироблення відповідних рекомендацій щодо раціональної поведінки органів державного управління та суб'єктів господарювання.

– Надання  правового та методичного сприяння  заснуванню малих підприємств, складанню інвестиційних планів та програм, індивідуальній підприємницькій діяльності, іншим формам самостійного інвестування заощаджень та самозайнятості населення тощо, розвиток бізнес-інкубаторів, точкових територіально-виробничих зон, технопарків тощо.

– Забезпечення створення дієвої системи інституту  Уповноважених Президента України з питань підприємництва для врегулювання спірних питань та усунення перешкод для розвитку підприємницької діяльності в регіонах України.

– Створення  за рахунок як державних, так і  приватних інвестицій, в тому числі  – іноземних, сприятливих умов для налагодження ділових контактів, належного рівня сервісу, будівництво бізнес-центрів, зокрема у невеликих містах – центрах регіонів, розвиток яких визначено як структурний пріоритет.

– Забезпечення підвищення (безкоштовно для підприємств) кваліфікації керівних кадрів державних і приватних підприємств щодо основних положень сучасної теорії і практики менеджменту, бухгалтерського обліку, фінансового планування, управління персоналом, маркетингу тощо. Використати для цього мережу державних вищих освітніх закладів.

3. Податкова  реформа.  Основними завданнями податкової реформи, однієї з найважливіших складових усієї стратегії довгострокового розвитку української економіки, є значне зниження і вирівнювання податкового навантаження, спрощення податкової системи, посилення податкового контролю за рівнем витрат виробництва, мінімізація витрат виконання й адміністрування податкового законодавства. Загальна кількість податків та обов'язкових платежів, їх розмір мають бути обмеженими. Реформування системи оподаткування необхідно здійснювати у напрямі поступового та наперед визначеного зниження рівня податкового навантаження, підвищення рівномірності його розподілу, розширення бази оподаткування, уніфікації норм податкового законодавства, розробки чітких, предметних, обмежених у часі та просторі податкових інструментів стимулювання інвестування, інноваційної діяльності, виконання бізнесом соціальних функцій, збільшення фіскальної автономії субнаціональних органів влади та встановлення рівноправних відносин між платниками податків та фіскальними органами. Водночас слід істотно підвищити оподаткування непродуктивних видів діяльності: бізнесу розваг, деяких видів посередництва тощо. Передусім цьому сприятиме прийняття Податкового кодексу, який, поєднавши досягнення сучасної як української, так і світової економічної думки, практичний досвід податківців, підприємців, представників професійних та громадських об'єднань, має стати єдиним цілісним зведенням законодавчих норм, що регламентують податкову політику країни – зрозумілих і доступних для кожного платника податків.

Саме в Податковому  кодексі має бути змінено ідеологію  сучасної системи оподаткування  – впроваджено  механізми зменшення  податкового тиску та подолання  нерівномірності податкового навантаження за рахунок ліквідації дискримінаційних пільг та розширення податкового поля через залучення до оподатковування прихованих "резервів". Разом зі зменшенням податкового навантаження Податковим кодексом має бути передбачено підвищення відповідальності платників податків щодо розрахунків з бюджетом. Для цього Кодексом мають бути чітко визначені права та обов'язки платників податків, введенно адекватну відповідальність за порушення податкового законодавства.

4. Посилення  державного контролю за використанням  бюджетних коштів, кредитних ресурсів та іноземних інвестицій. Зокрема з метою посилення державного контролю за використанням бюджетних коштів необхідно здійснити такі кроки.

1. Розробити та подати  до Верховної Ради України  проект Закону України "Про  державний фінансовий контроль в Україні", в якому визначити:

• категорію "фінансовий контроль", правове поле здійснення фінансового контролю, принципи його організації, пріоритети фінансового контролю;
• передумови фінансового контролю; види фінансового контролю, форми його здійснення; об'єкти і суб'єкти фінансового контролю; систему фінансового контролю в Україні; сферу розмежування завдань і повноважень суб'єктів фінансового контролю, а також порядку взаємовідносин між ними на горизонтальному та вертикальному рівнях і координації їх роботи; ієрархічність органів державного фінансового контролю в Україні; порядок надання одержувачами бюджетних коштів інформації контролюючим органам;
• інформаційне, організаційне, кадрове і методичне забезпечення здійснення фінансового контролю; можливі заходи за результатами проведення фінансового контролю.

2. Після прийняття  зазначеного закону підготувати  проекти законів України щодо  внесення відповідних змін і  доповнень до законодавчих актів,  що регламентують функціонування  окремих державних органів фінансового контролю.

3. Підготувати проект  закону щодо комплексного врегулювання  питань касового виконання державного  та місцевих бюджетів, а також  державних позабюджетних фондів.

4. Створити єдину інформаційну  і методологічну базу для здійснення  державного фінансового контролю.

5. Завершити перехід  виконання бюджету на казначейську  систему і організацію повного  контролю (вивірення та визнання  боргів, переведення їх частини  у цінні папери, погашення боргів  у грошовій формі) за отримувачами  коштів з держбюджету за допомогою цієї системи.

6. Посилити рівень  контролю роботи банківських  установ щодо додержання фінансової  дисципліни при виконанні Державного  бюджету України, фіксації фактичних  термінів надходження платіжних  документів.

7. Перевести фінансування усього комплексу державних інвестицій у відання Державного банку реконструкції і розвитку  з відповідною зміною функцій останнього та наділенням його повноваженнями селекції інвестиційних проектів для державного та змішаного фінансування та моніторингу їх реалізації.

Для посилення  контролю за використанням кредитних  ресурсів необхідно вжити таких заходів:

1. В "Основних напрямах  грошово-кредитної політики України"  визначити структуру кредитної  емісії за напрямами, кількісні  орієнтири, зокрема щодо облікової ставки та норм обов'язкових резервів, а також конкретні шляхи реалізації зазначених орієнтирів.

2. Забезпечувати узгодженість  основних засад грошово-кредитної  політики з Державною програмою  економічного та соціального  розвитку та Державним бюджетом  на відповідний рік.

3. Забезпечувати контроль  за дотриманням основних параметрів  засад грошово-кредитної політики.

4. Запровадити обмеження  і заборону для неплатоспроможних  банків, що не входять до переліку  банків, реструктуризація яких провадиться  під контролем держави, на здійснення ними окремих банківських операцій, а у разі відсутності у них реальної програми і можливостей відтворення нормальної банківської діяльності відкликати у них ліцензії. Стабілізаційні ж кредити мають надаватися комерційним банкам виключно за умови наявності у них реальних програм відтворення нормальної банківської діяльності із забезпеченням належного контролю за використанням виділених коштів і реалізацією планів фінансового оздоровлення.

5.  Здійснювати моніторинг фінансового стану підприємств, що одержали іноземні кредити, залучені державою або під державні гарантії.

5. Посилення  боротьби з корупцією. Актуальним завданням в цьому напрямку є відпрацювання механізмів:

• узгодженого виконання спільних завдань, ефективної взаємодії силових структур, місцевих органів влади, галузевих міністерств і відомств у боротьбі з організованою злочинністю;
• посилення оперативної діяльності з викриття злочинних угруповань, корумпованих зв'язків з кримінальними структурами вищих посадових осіб та інших відповідальних працівників, створення належних умов роботи оперативним та слідчим;
• забезпечення максимальної відкритості дій органів державної влади, у тому числі  з використанням складових «електронного уряду»;
• забезпечення для громадян та суб’єктів господарювання реальної можливості оскаржити в судах незаконні дії чиновників.

Висновки до розділу. Вирішення проблеми тінізації потребує узгоджених зусиль держави у багатьох сферах державної політики. Сьогодні необхідно відійти від припущення, що детінізація не потребує спеціальних зусиль та заходів та відбуватиметься по мірі розвитку ринкових відносин у країні. Реальне скорочення тіньового сектору може відбутися лише за умови зменшення витратності та зростання ефективності легальної економіки, створення паритетних умов для функціонування різноманітних форм бізнесу. Це має підвищити конкурентоспроможність легальної економіки і зробить невигідним приховування її результатів. Беззаперечною умовою такого перетворення має бути послаблення фіскального тиску на легальну економіку, що створить мотивацію переведення тіньових операцій на легальні засади. А отже, зниження рівня тінізації економіки має відбуватися у процесі стійкого економічного зростання.

Висновок.

Тіньова економіка включає  всю економічну діяльність, яка з будь-яких причин не враховується офіційною статистикою і не потрапляє до ВНП. Тіньова економіка – це неконтрольоване суспільством виробництво, розподіл, обмін і споживання товарно-матеріальних цінностей і послуг; приховані від органів державного управління і суспільства – економічні відносини між окремими громадянами, соціальними групами по використанню майна в корисних особистих або групових інтересах. Тіньова економіка має різні форми прояву: по-перше, неофіційна економіка, до неї відноситься діяльність, яка не порушує ні діючого законодавства, ні прав інших суб’єктів. Прикладом неофіційної економіки є натуральне господарство. Цей сегмент тіньової економіки знаходиться поза інтересами держави. По-друге, поза правова економіка, що охоплює види діяльності, які порушують права господарських суб’єктів і не регламентуються законом. Сьогодні розвиток поза правової економіки в Україні зосереджений у деяких сферах ІТ-технологій (електронна торгівля через Інтернет). По-третє, напівправова економіка, до неї відносяться види економічної діяльності, які по меті співпадають із законодавством, але періодично виходять за його межі. В напівправовій економіці формуються так звані «сірі» ринки, пов’язані з ухиленням від сплати податків. По-четверте, кримінальна економіка, яка охоплює заборонені законом види діяльності (наркобізнес, контрабанда, рекет тощо).

Систематизація та узагальнення методик визначення обсягів іллегальної  економіки дозволяє об’єднати їх у три групи: (1) безпосередніх  перевірок; (2) опосередкованого аналізу; (3) обліково-статистичні. Враховуючи недосконалість системи статистичного обліку, зокрема зовнішньоекономічної статистики, масштабів та специфіки іллегальної діяльності у нашій країні, доцільно застосовувати обліково-статистичні методи «перехресного» аналізу, аналізу рахунків платіжного балансу. Точніше визначення розмірів іллегального сектору можливе з використанням комплексних методів, зокрема багатофакторних моделей, що враховують основні макро- та мікроекономічні показники (податки та грошові доходи на одну особу; процентні ставки валютних та гривневих кредитів, депозитів; рівень та обсяг безробіття; кількість одержаних приватизаційних сертифікатів; обсяг ВВП на одну особу).

Формування в Україні  протягом років незалежності масштабного тіньового сектору значною мірою спровоковано втратою державою важелів ефективного регулювання економічних процесів, суттєвими недоліками економічної і правової політики, в тому числі незадовільним станом господарського законодавства. Труднощі, які виникають в результаті внутрішньої неузгодженості регуляторно-правового механізму та беззмістовної зміни концептуальних орієнтирів, створюють необґрунтовані ризики та бар’єри на шляху здійснення підприємницької діяльності. Нестабільність законодавства, бюрократизм у прийнятті рішень місцевими та центральними органами влади, невизначеність прав і взаємних обов’язків держави та суб’єктів підприємницької діяльності, неврегульованість та суперечливість нормативних актів, які видаються різними відомствами, обумовлюють «сприятливе середовище» для існування, а в окремих випадках, для зростання тіньового сектору економіки.