Звіт з переддипломної практики на примере ФОП Кондратенко І.М

Оборотний капітал проходить  три стадії кругообігу: грошову, виробничу й товарну. На першій стадії під час авансування коштів здійснюється придбання й нагромадження необхідних виробничих запасів.

У виробничому процесі  авансується вартість для створення  продукції: у розмірі вартості використаних виробничих запасів, перенесеної вартості основних фондів, витрат на саму працю (заробітна плата та пов’язані з нею витрати). Виробнича стадія кругообігу оборотного капіталу завершується випуском готової продукції, після чого настає стадія реалізації.

На третій стадії авансування  коштів триває доти, доки товарна форма  вартості не перетвориться на грошову. Отримання виручки від реалізації свідчить про корисність створеної суспільством вартості і про відтворення авансованих у ній коштів. Грошова форма, якої набирає оборотний капітал на третій стадії кругообігу, одночасно є і початковою стадією наступного обороту капіталу.

Кругообіг оборотного капіталу і створення нової вартості відбувається за схемою:

Г — Т ... В ... Т' — Г',

де Г — кошти, що авансуються; Т — предмети праці (товар); В — виробництво; Т' —  готова продукція (товар); Г' — кошти, отримані від реалізації створеної продукції.

Мету функціонування капіталу буде досягнуто тоді, коли Г' = Г + DГ, тобто коли відбудеться приріст грошей порівняно з авансованою сумою.

Отже, самозростання капіталу відбувається в процесі кругообігу оборотного капіталу, який проходить різні стадії і набирає різних форм. Що менше часу оборотний капітал перебуває в тій чи іншій формі (грошовій, виробничій, товарній), то вища ефективність його використання, і навпаки. Оборотний капітал бере участь у створенні нової вартості не прямо, а через оборотні фонди.

Групування оборотних  активів залежно від рівня  їх ліквідності наведено у таблиці 4.1 та проілюстровано на рисунку 4.1.

Таблиця 4.1

Групування оборотних  активів залежно від рівня  їх ліквідності

Показники	2009 рік		2010 рік		2011 рік		Відхилення (+,-) 2011 року від:
	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%	2009 року	2010 року
Грошові кошти та їх еквіваленти	204,00	1,1	234,00	1,1	957,00	4,2	753,00	723,00
Кошти у розрахунках	1786,00	9,6	1128,00	5,2	1146,00	5,0	-640,00	18,00
Запаси	16704,00	89,4	20487,00	93,8	20655,00	90,8	3951,00	168,00
Усього оборотних активів	18694,00	100,0	21849,00	100,0	22758,00	100,0	4064,00	909,00

 

 

Рис. 4.1. Групування оборотних  активів залежно від рівня  їх ліквідності

Таблиця 4.2

Групування джерел фінансування оборотних активів підприємства

Показники	2009 рік	2010 рік	2011 рік	Відхилення (+,-) 2011 року від:
	тис. грн.	тис. грн.	тис. грн.	2009 року	2010 року
Власний оборотний капітал, у тому числі	-4717,00	-7411,00	-3874,00	843,00	3537,00
- статутний капітал	7,00	7,00	2000,00	1993,00	1993,00
- інший додатковий капітал	-6047,00	-8741,00	-7197,00	-1150,00	1544,00
Позиковий капітал, у тому числі	23411,00	29260,00	26632,00	3221,00	-2628,00
- довгострокові зобов'язання	11258,00	7928,00	6928,00	-4330,00	-1000,00
- короткострокові кредити банків	0,00	0,00	0,00	0,00	0,00
- поточні зобов'язання за розрахунками	12153,00	21332,00	19704,00	7551,00	-1628,00
Усього оборотних активів	18694,00	21849,0	22758,00	4064,00	909,00

 

Розділ 5

Фінансове забезпечення формування та відтворення основних засобів.

 

Основні засоби – це грошова  оцінка матеріальних активів (основних фондів) підприємства.

Для характеристики матеріальних активів приймають до уваги наступні чотири ознаки:

1. ціль придбання – використання в нормальному процесі функціонування компанії, а не для наступного перепродажу;
2. тривалість використання – відрізок часу більше одного року;
3. наявність матеріальної (фізичної) форми на відміну від нематеріальних активів;
4. гранична вартість об'єкта.

Відповідно до їх ролі у виробничому процесі матеріальні активи  (основні фонди) поділяються на наступні основні групи:

• будинки, споруди, та передавальні пристрої;
• машини й обладнання;
• транспортні засоби;
• інструменти, прилади, інвентар (меблі);
• інші основні засоби.

Питома вага кожної із груп основних фондів у їх загальній вартості характеризує їх структуру. На структуру основних фондів впливає галузева приналежність підприємства, рівень спеціалізації і кооперування виробництва, рівень механізації і автоматизації, кліматичні та географічні умови.

Підприємству небайдуже, у яку групу матеріальних активів  вкладати гроші. Воно зацікавлене в  підвищенні питомої ваги технологічного устаткування. Структура основних фондів відображає ефективність використання фінансових ресурсів на їх формування. Одним із критеріїв оцінки ефективності структури основних коштів є питома вага активної частини основних фондів.

Найбільш істотною фінансовою проблемою обліку основних засобів  є спосіб віднесення вартості активу на собівартість готової продукції. Для вирішення цієї проблеми необхідно відповісти на наступні запитання:

1. визначити балансову вартість активу;
2. обрати метод нарахування амортизації;
3. встановити облікову політику щодо методу відображення видатків, пов'язаних з утриманням основних фондів (поточний і капітальний ремонт, модернізація).

Основні фонди поділяються  на виробничі і невиробничі. Вони по-різному переносять свою вартість на вироблену продукцію (рис. 1).

 

 

 

 

Рис. 5.1 – Порівняльна характеристика основних виробничих і невиробничих фондів

 

Відтворення основних фондів – це процес їх безперервного відновлення.

Відтворення основних фондів буває двох видів: просте й розширене. При простому відтворенні здійснюється заміна окремих зношених частин основних фондів або заміна старого устаткування на аналогічне, тобто відновлюється колишня виробнича потужність.

 

 

Кругообіг основних фондів в  процесі простого відтворення.

Рис. 5.2 – Просте відтворення основних фондів підприємства

На першій стадії відбувається продуктивне використання основних фондів і нарахування амортизаційних відрахувань.

На другій стадії відбувається заміна частини основних фондів, які  перебували у виробничій формі, на грошові  кошти шляхом нагромадження амортизаційних відрахувань.

На третій стадії амортизаційні  відрахування використовуються для здійснення всіх видів ремонту основних фондів, модернізації, заміни зношених основних фондів і інших напрямків капітальних вкладень.

При розширеному відтворенні відбувається кількісне і якісне відновлення основних фондів, форми якого зазначені на рис. 3.  Необхідність розширеного відтворення диктується умовами роботи на ринку й інтенсивністю конкуренції.

Капітальні вкладення  – це використання фінансових ресурсів для створення нових, реконструкції і технічного переозброєння діючих підприємств.

Відповідно до чинного  законодавства серед джерел фінансування капітальних вкладень варто назвати:

1) самофінансування із  власних джерел (чистий прибуток  плюс амортизація плюс кошти  від ліквідації вибулого й  непотрібного майна);

2) використання залучених коштів (пайові внески засновників та акціонерний капітал);

3) позикові (банківський  кредит, облігаційні позики);

4) кошти, одержані від  продажу майна підприємства;

5) кошти державного  і місцевого бюджетів.

 

 

 

 

СТРУКТУРА ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

• Рис. 5.3 – Відтворювальна структура основних виробничих фондів

Як зазначалось раніше, є два типи фінансування: самофінансування основних засобів з метою підтримки  діючого рівня виробництва і  самофінансування з метою забезпечення росту і розвитку виробництва.

Джерелом самофінансування з метою простого відтворення  основних засобів є амортизаційні  відрахування, що є у розпорядженні  підприємства. Проте їх часто не вистачає для повного оновлення  основних виробничих фондів. Насправді  з причин інфляції і розвитку технології вартість основних фондів зростає на момент їх необхідного придбання. Накопичена амортизація не знаходиться в нерухомому стані в очікуванні, коли прийде час замінити фізично зношене устаткування. Вона тим часом приймає участь у фінансуванні господарського циклу.

Джерелами самофінансування з метою розширення і розвитку виробництва, звичайно, є нерозподілений (реінвестований) прибуток, амортизаційні  відрахування і резервні фонди.

Оцінка можливостей  самофінансування дозволяє:

а) визначити, яку суму позики може одержати підприємство для  фінансування інвестиційних проектів на довгостроковій і короткостроковій основі;

б) моделювати грошові  потоки в ситуації росту і розширення бізнесу.

Самофінансування є  часом єдиним джерелом фінансових ресурсів для підприємств, коли вони не можуть збільшити чи залучити акціонерний  капітал або збільшити рівень заборгованості. Ця ситуація властива для багатьох вітчизняних малих  і середніх підприємств.

Капітальні витрати включаються в фінансові плани виходячи з необхідного обсягу фінансування прийнятих до реалізації інвестиційних проектів.

Розділ 6

Оподаткування підприємств.

 

Сучасна податкова система  України побудована відповідно до Податкового  Кодексу України, який вступив в дію з 1 січня 2011 року.

Податковий кодекс України  регулює відносини, що виникають  у сфері справляння податків і  зборів, зокрема, визначає вичерпний  перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Правила оподаткування товарів або послуг, що переміщуються через митний кордон України, визначаються цим Кодексом, крім оподаткування ввізним (імпортним) митом або вивізним (експортним) митом, які встановлюються Митним кодексом України та іншими законами з питань митної справи.

Податкове законодавство  України складається з Конституції  України; цього Кодексу; Митного  кодексу України та інших законів  з питань митної справи у частині  регулювання правовідносин, що виникають  у зв'язку з оподаткуванням ввізним  або вивізним митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.