Звіт з переддипломної практики на примере ФОП Кондратенко І.М

Податкове законодавство  України ґрунтується на таких  принципах:

1. загальність оподаткування  - кожна особа зобов'язана сплачувати  встановлені цим Кодексом, законами  з питань митної справи податки  та збори, платником яких вона  є згідно з положеннями цього Кодексу;

2. рівність усіх платників  перед законом, недопущення будь-яких  проявів податкової дискримінації  - забезпечення однакового підходу  до всіх платників податків  незалежно від соціальної, расової,  національної, релігійної приналежності,  форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

3. невідворотність настання  визначеної законом відповідальності  у разі порушення податкового  законодавства; 

4. презумпція правомірності  рішень платника податку в  разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

5. фіскальна достатність  - встановлення податків та зборів  з урахуванням необхідності досягнення  збалансованості витрат бюджету  з його надходженнями;

6. соціальна справедливість - установлення податків та зборів  відповідно до платоспроможності  платників податків;

7. економічність оподаткування  - установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати  яких до бюджету значно перевищує  витрати на їх адміністрування;

8. нейтральність оподаткування  - установлення податків та зборів  у спосіб, який не впливає на  збільшення або зменшення конкурентоздатності  платника податків;

9. стабільність - зміни  до будь-яких елементів податків  та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;

10. рівномірність та  зручність сплати - установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;

11. єдиний підхід до  встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов'язкових елементів податку.

 Під час встановлення  податку обов'язково визначаються  такі елементи:

• платники податку;
• об'єкт оподаткування;
• база оподаткування;
• ставка податку;
• порядок обчислення податку;
• податковий період;
• строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

 

В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки  та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені  цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

До загальнодержавних  належать такі податки та збори:

1. податок на прибуток  підприємств; 

2. податок на доходи  фізичних осіб;

3. податок на додану вартість;

4. акцизний податок; 

5. збір за першу  реєстрацію транспортного засобу;

6. екологічний податок; 

7. рентна плата за  транспортування нафти і нафтопродуктів  магістральними нафтопроводами  та нафтопродуктопроводами, транзитне  транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

8. рентна плата за  нафту, природний газ і газовий  конденсат, що видобуваються в  Україні; 

9. плата за користування  надрами; 

10. плата за землю; 

11. збір за користування  радіочастотним ресурсом України;

12. збір за спеціальне  використання води;

13. збір за спеціальне  використання лісових ресурсів;

14. фіксований сільськогосподарський  податок; 

15. збір на розвиток  виноградарства, садівництва і хмелярства;

16. мито;

17. збір у вигляді  цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

18. збір у вигляді  цільової надбавки до діючого  тарифу на природний газ для  споживачів усіх форм власності. 

До місцевих податків належать:

1. податок на нерухоме  майно, відмінне від земельної  ділянки; 

2. єдиний податок. 

До місцевих зборів належать:

1. збір за провадження  деяких видів підприємницької  діяльності;

2. збір за місця  для паркування транспортних  засобів; 

3. туристичний збір.

Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти  і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти  України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять  діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

 

Розділ 7

НЕОБХІДНІСТЬ ТА СУТНІСТЬ КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

 

Діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів.

З економічного погляду кредит —  це форма позичкового капіталу (в  грошовій або товарній формах), що надається  на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.

Загальноекономічною причиною появи  кредитних відносин є товарне  виробництво. Основою функціонування кредиту є рух вартості у сфері  товарного обміну, в процесі якого  виникає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Якщо рух товарних потоків випереджає грошовий, то підприємства — споживачі товарів із настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти, що може зупинити нормальний процес відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то на підприємствах нагромаджуються тимчасово вільні кошти.

Виникає суперечність між безперервним вивільненням грошей у кругообороті оборотних коштів і потребою в постійному використанні матеріальних і грошових ресурсів.

Таким чином, виникнення і функціонування кредиту пов’язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу  відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах  і появою потреби в них у інших. При цьому виникнення кредитних відносин зумовлюється не самим фактом незбігу в часі відвантаження товару і його оплати, а узгодженням між суб’єктами кредитних відносин умови щодо відстрочки платежу шляхом укладання кредитної угоди. Але оборот товарів є не єдиною причиною появи кредитних взаємовідносин. Нині кредитні відносини виникають за будь-якої економічної чи фінансової операції, що пов’язана із заборгованістю одного з учасників такої операції.

Поряд з об’єктивною основою  існують специфічні причини виникнення і функціонування кредитних відносин, що пов’язані з необхідністю забезпечення безперервності процесу відновлення.

Рис. 6.1. Причини виникнення кредитних відносин

Для розвитку кредитних  відносин необхідні певні умови. По-перше, учасники кредитної угоди — кредитор і позичальник, мають бути юридично самостійними суб’єктами, які матеріально гарантують виконання зобов’язань. По-друге, інтереси суб’єктів кредитної угоди повинні збігатися.

Для забезпечення всього процесу відтворення необхідно, щоб підприємства мали необхідні оборотні кошти, які вони використовують для придбання оборотних виробничих фондів. Із стадії виробничих запасів оборотні кошти переходять у незавершене виробництво, а потім у готову продукцію. У свою чергу, готова продукція, призначена для продажу, стає товаром і реалізується. Виручка від реалізації поступає на рахунок підприємства.

За браком власних оборотних  коштів підприємства залучають банківські кредити, кошти інших кредиторів та комерційний (товарний) кредит. Кредит дає змогу доцільніше організувати оборот коштів підприємств, не витрачати значних фінансових ресурсів на створення зайвих запасів сировини й матеріалів.

У процесі кредитування підприємств  насамперед ураховуються індивідуальні  особливості кругообороту їхніх оборотних коштів. Особливості індивідуального кругообороту коштів підприємств проявляються у розбіжності в часі між вивільненням з обороту вартості в грошовій формі та авансуванням коштів у новий оборот. Такі розбіжності відбуваються, передусім, через сезонність виробництва. Сезонність виробництва зумовлює в одні періоди випереджаюче зростання виробничих витрат порівняно з надходженням коштів і спричиняє додаткову потребу в коштах понад ті, що є в розпорядженні підприємства. В інші періоди витрати виробництва зменшуються або зовсім припиняються, збільшується вихід готової продукції та надходження грошової виручки, частина якої виявляється тимчасово вільною.

Таке чергування зростання  додаткових потреб у коштах і створення  тимчасово вільних залишків їх на тому самому підприємстві створюють реальну економічну основу для використання кредитів на формування виробничих і оборотних фондів та погашення їх через певний час.

Взагалі особливості  індивідуального обороту коштів підприємства зумовлюються багатьма об’єктивними і суб’єктивними факторами.

До об’єктивних факторів належать:

галузева належність підприємства;

характер виробничого  процесу;

сезонність виробництва.

До суб’єктивних факторів належать:

рівень організації  виробництва;

рівень організації  збуту й постачання;

інші фактори.

Розрізняють два види кругообороту коштів підприємства: відносно рівномірний і переважно нерівномірний.

Перший вид властивий  підприємствам нафтової, вугільної, металургійної та інших галузей  промисловості. Для підприємств  цієї групи характерна відсутність тривалого  лагу (періоду) між надходженням і витрачанням коштів.

Другий вид характерний  для підприємств легкої, харчової, лісової промисловості, сільськогосподарських  підприємств. У них завжди виникає  певна невідповідність між витратами  коштів і надходженням коштів від реалізації продукції. У підприємств з нерівномірним кругооборотом коштів додаткова потреба в кредиті пояснюється сезонністю виробництва, значною тривалістю обороту оборотних коштів. Тривалість виробничого циклу може коливатися від кількох днів (виробництво деяких харчових продуктів) до кількох місяців і років (виробництво сільськогосподарської продукції, суднобудування).

Суб’єктами кредитних  відносин можуть бути будь-які самостійні підприємства. Кредитні відносини характеризуються тим, що їх суб’єктами є дві сторони: одна з них у рамках конкретної кредитної угоди називається кредитором, інша — позичальником. Грошові чи товарно-матеріальні цінності, витрати або виконана робота та надані послуги, щодо яких укладається кредитний договір, є об’єктом кредиту.

Основними об’єктами  короткострокового кредитування в  оборотні кошти є:

виробничі запаси (сировина, основні й допоміжні матеріали, запасні частини, паливо, інструмент);

незавершене виробництво  та напівфабрикати власного виробництва;

витрати майбутніх періодів (сезонні витрати, витрати на освоєння випуску нових виробів тощо);

готова продукція і  товари;

платіжні та розрахункові операції з постачальниками й  покупцями.

На підприємствах виникає  потреба в кредитах під виробничі  запаси, якщо їх розміри перевищують власні кошти, тобто якщо створюються наднормативні запаси. Причиною таких можуть бути сезонність завезення, нерівномірна або дострокова поставка матеріальних ресурсів постачальниками та ін.

Наднормативні запаси сільськогосподарської сировини є основним об’єктом банківського кредиту на підприємствах, які переробляють цю сировину і працюють сезонно (цукрові заводи, консервні комбінати, інші підприємства харчової та легкої промисловості), або створюють великі сезонні запаси сировини на рік, тобто до нового врожаю.