Державний борг

Таким чином, запозичення на вітчизняному ринку дуже часто бувають одним із найдоцільніших способів покриття бюджетного дефіциту. За рахунок випуску державних цінних паперів уряд може швидко мобілізувати значні фінансові ресурси на добровільній основі та на умовах повернення, платності й строковості.

Відомий економіст М. Туган-Барановський зазначав: "Податки шукають грошей там, де їх нема, а запозичення залучають  вільні капітали, що добровільно позичаються державі або у разі відсутності доцільного місця їх розміщення, або зважаючи на умови, що їх пропонує держава".

Кошти, залучені за допомогою запозичень, дають змогу державі здійснювати  стабілізаційний вплив на економіку  шляхом протидії інфляційним виявам, впливати на політику й динаміку економічного зростання через стимулювання додаткового попиту, регулювати розподіл фінансових ресурсів між різними сферами господарської діяльності, впливати на політику у сфері перерозподілу доходів.

Однак за усіх наявних переваг перед  іншими джерелами дефіцитного фінансування функціонування державних цінних паперів не завжди позитивно впливає на стан економіки. Випуск державних цінних паперів вилучає з грошового ринку кошти у вигляді заощаджень і накопичень на потреби держави. Таким чином, знижуються можливості використання грошових ресурсів безпосередньо у сфері виробництва. Такий стан призводить до збільшення вартості грошових ресурсів (відсоткової ставки за кредитами). Значна вартість боргових коштів змушує скорочувати інвестиції у сферу виробництва. Внаслідок цього виникає так званий ефект витіснений, що призводить до переливання капіталу із сфери виробництва у сферу обігу. Наслідком такого процесу є зниження темпів зростання або навіть спад темпів виробництва, що посилює кризові явища. Обсяг національного боргу під час криз зростає.

На думку деяких економістів, становище  вважається під контролем, якщо державний борг становить не більше як 60% від ВНП, бюджетний дефіцит перебуває у межах 2—3%. Велика частка боргу у ВНП потребує значних витрат на його обслуговування. Якщо темпи приросту реальної вартості обслуговування державного боргу значно вищі за економічне зростання, може виникнути ситуація, коли витрати на обслуговування запільної суми боргу перевищуватимуть дохід від нових випусків державних цінних паперів. Таким чином, виникає так звана боргова пастка, а в разі спаду виробництва потрапляння у "боргову пастку" неминуче.

Розглядаючи боргові процеси в  Україні і перспективи формування нової кредитної політики, припускаємо, що найближчими роками обсяги фінансування, які держава має використовувати на обслуговування та погашення державного боргу, відіграватимуть значну роль у формуванні боргової стратегії нашої країни.

З наведеного вище видно, що державний  борг – це сукупність зобов'язань держави за позиками, що повинні бути погашені в майбутньому. Державний борг поділяють на капітальний та поточний, внутрішній та зовнішній. Внутрішня заборгованість держави в свою чергу складається із монетизованого та немонетизованого боргу. Розміри внутрішнього боргу в Україні регламентуються законодавчо, а величина зовнішнього боргу повністю лежить на совісті уряду, який залучає кошти для погашення дефіциту бюджету. 

Обслуговування державного боргу  включає мобілізацію і організацію виплати коштів, які складають процентні платежі, нараховані за використання фінансових ресурсів, одержаних в борг на умовах позики. Такі операції проводяться, як правило, за рахунок коштів державного бюджету. Та частина коштів, яка не перекривається доходами державного бюджету повинна бути виплачена з державних валютних резервів або рефінансована.

Для успішного управління державним  боргом уряд повинен використовувати  оптимальну боргову стратегію.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТРУКТУРИ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ УКРАЇНИ

2.1. Державний внутрішній борг і його складові частини

Україна не знайшла в свій час  можливості уникнути значних дефіцитів державного бюджету, які з метою приборкання інфляції почали фінансуватися за рахунок зовнішніх і внутрішніх позик. Це стало першопричиною збільшення державного боргу України. Друга причина — неплатежі у зовнішній торгівлі, в першу чергу, за енергоресурси внаслідок відходу від традиційних методів управління економікою. Третім джерелом державного боргу вважаються зобов'язання за невиконаними кредитними угодами юридичних осіб, гарантом яких виступав уряд.

Нестабільність політичної та економічної  ситуації в Україні, а звідси і її низький кредитний рейтинг, обмежили вибір кредиторів і умов надання коштів. Таким чином, залучені Україною позики вирізняються своєю короткостроковістю та високим рівнем процентних ставок.

Додаткові кошти були потрібні для  реструктуризації економіки та оновлення її основних фондів, а також для структурних змін у системі управління державою та фінансування соціальної сфери в період переходу до нової соціально-економічної моделі.

Навіть за умови ефективного  використання залучених коштів завдання, виконання яких фінансується в тому числі за рахунок позик, належать до категорії довгострокових, тобто  наслідки їх реалізації стануть відчутними не раніше ніж за 15 років від початку впровадження проектів. Це означає, що такі проекти не можуть бути джерелом погашення короткострокових позик, залучених на їх фінансування. Тоді необхідні кошти віднаходяться шляхом рефінансування — залучення нових кредитів для погашення старих.

На жаль, ефективність використання Україною державних позик не відповідає вимогам її основних кредиторів, що значно ускладнює процес залучення додаткових фінансових ресурсів. Одночасно уряд намагається поліпшити умови надання коштів, враховуючи швидке наближення обсягів державного боргу України до межі, за якою — тільки дефолт.

На сьогодні відношення зовнішнього державного боргу України до ВВП складає близько 40% за рівня боргової безпеки 80% ВВП, внутрішнього державного боргу — 12% (показник боргової безпеки — 30% ВВП). Враження про наближення катастрофи не складається. Проте дещо непокоять темпи зростання державного боргу: за 6 років зовнішній борг України зріс у 3,5 рази і досяг $ 12,5 млрд., внутрішній борг складає близько 20 млрд. грн.

У структурі державного боргу значно переважає зовнішня заборгованість. Подібна статистика пояснюється і динамікою самого державного боргу, і динамікою корельованих з ним макроекономічних показників. Щодо внутрішньої заборгованості, її структура та обсяги кілька разів переглядалися. Так, у 1997 році було анульовано заборгованість перед НБУ, кредитні емісії якого досить довго були мало не єдиним джерелом фінансування дефіциту державного бюджету України. З іншого боку, на питому вагу внутрішньої заборгованості в загальному заліку державного боргу вплинула девальвація української грошової одиниці. Відносно вигідні тоді умови зовнішніх позик сьогодні істотно програють порівняно з внутрішніми.[16;35]

Державний борг України має  бути збільшений на 6-8 млрд. грн. у своїй внутрішній частині, а близько $ 0,5 млрд. мають зменшити його зовнішню частину. Адже до внутрішнього боргу додається заборгованість бюджету та державних позабюджетних фондів із заробітної платні, пенсій та соціальних виплат.

Оцінки такої заборгованості коливаються від 3 млрд. грн. до 4 млрд. грн. залежно від повноти інформації. Заборгованість бюджетних установ за енергоносії становить приблизно 3 млрд. грн.

Платіжні зобов’язання за конверсією облігацій внутрішньої державної позики, що належали нерезидентам, виділяються окремим рядком і зараховуються до зовнішнього боргу, що зменшує внутрішній борг на $ 0,5 млрд. і на стільки ж збільшує зовнішній.

Управління внутрішнім державним  боргом у країнах із розвинутим ринком тісно пов'язане з операціями центральних банків із проведення відповідної монетарної політики. Як відомо, інструментами й засобами здійснення грошової політики в цих країнах є так звані обов'язкові резервні виплати, маніпулювання центрального банку дисконтною ставкою та операції центрального банку на відкритому ринку.

В Україні лише відпрацьовується механізм управління державним внутрішнім боргом, до того ж становлення цього механізму та відпрацювання інструментів регулювання боргу відбувається паралельно з формуванням ринкової фінансової інфраструктури. Виплата боргу і процентів за облігаціями внутрішньої державної позики зростає, у 1996 році ця сума становила 15% усіх доходів державного бюджету, а у 1997 році — вже 23,7% доходів бюджету і 57,8% від загальної суми залучених коштів із ринку ОВДП. У 1997 році витрати на виплату заборгованості становили більш як половину залучених коштів. Особливої гостроти проблема обслуговування боргу набула у 1998 році. Видатки з виплати боргу і процентів за ОВДП у 1998 році становили 55,5% доходів державного бюджету й 121,4% — від залучених коштів, тобто виплати заборгованості перевищили надходження на 1,555 млрд. гривень. Наприкінці 1998 року заборгованість уряду за ОВДП дорівнювала 12,63 млрд. гривень. Чисті витрати бюджету від побудови піраміди ОВДП за всі роки її існування становлять 7,64 млрд. гривень.[23;18]

Брак попиту на державні цінні папери за наявності значних зобов'язань  із їхнього погашення змусив уряд застосувати конверсію ОВДП. У  другому півріччі 1998 року проводилася конверсія наявного портфеля облігацій із метою подовження терміну їх обігу на період від двох до п'яти з половиною років із застосуванням різних механізмів конверсії для трьох категорій одержувачів облігацій: для резидентів, нерезидентів і Національного банку України.

У ході першого етапу конверсії, яка відбулася у період із 27 до 31 серпня 1998 року, було замінено облігацій  на загальну суму 803 млн. гривень. Наступним  кроком щодо конверсії стала заміна облігацій, які належали нерезидентам, у ході якої було замінено короткострокових зобов'язань на суму 1,1 млрд. гривень.

Проведена конверсія дала можливість через заміну облігацій внутрішньої  державної позики подовжити термін повернення залучених коштів, а також  зменшити виплати за облігаціями в 1998 році на загальну суму 1,2 млрд. гривень і в 1999 році на 659 млн. гривень. Завершення процедур конверсії ОВДП дало змогу знизити навантаження з обслуговування і погашення державного боргу. У конверсії для резидентів України взяли участь 16 комерційних банків, які конвертували ОВДП на 35% від усієї суми облігацій, якими володіли українські банки. За результатами конверсії для нерезидентів було замінено ОВДП на суму 1,07 млрд. гривень ОВДП, що належать нерезидентам, було конвертовано у дворічні єврооблігації з гарантованою валютною дохідністю 22% річних.

Конверсія короткострокових ОВДП у довгострокові проведена урядом України наприкінці 1998 — на початку 1999 років, по суті, в односторонньому порядку за своїми наслідками рівнозначна оголошенню дефолту внутрішнім кредиторам. Основний її негативний наслідок — втрата довіри до кредитоспроможності уряду, що спричиняє руйнацію ринку державних цінних паперів. На жаль, це не дістало належної оцінки в країні. А бити на сполох є причини. Адже у справі створення ринку державних цінних паперів ми відступили на рубіж 1992 року.[24;30]

Якщо на початку 1995 р., коли було розпочато випуск ОВДП, в Україні ще жевріла надія щодо спроможності уряду (а він для переважної більшості інвесторів був найнадійнішим позичальником) подолати спад виробництва і вирішити фінансові проблеми, то сьогодні його кредитоспроможність поставлено під сумнів. Уряд не лише не зупинив економічного спаду, не ліквідував фінансову розбалансованість, а й істотно посилив останню, значно збільшивши державні борги та зобов'язання щодо їх обслуговування. Причому позички в основному використано на споживчі потреби, тому вони не стали поштовхом до економічного зростання, не привели до посилення потоку інвестицій.

Унаслідок об'єктивних обставин і помилок, які були допущені у політиці залучень фінансових ресурсів за допомогою випуску ОВДП, сформувалася нераціональна структура внутрішнього боргу України. Вона полягала в тому, що більша частина державного внутрішнього боргу була короткотерміновою, що обмежувало результативність політики оптимізації управління та обслуговування державного боргу. Збільшення внутрішнього боргу в умовах економічної нестабільності призвело до виникнення ряду проблем, таких, як спекулятивні тенденції у розвитку ринку облігацій внутрішніх державних позик; невідповідність між рівнями дохідності державних облігацій та ефективністю використання залучених коштів. Ці проблеми змусили уряд вдатися до перегляду засад функціонування вітчизняного ринку державних зобов'язань.

У січні-квітні 2004 р. державний борг України, включаючи внутрішні і зовнішні зобов’язання, збільшився на $121 млн. (0,83%) — до $14,66 млрд., у гривневому еквіваленті — на 602 млн. грн., до 78,135 млрд. грн. При цьому загальний внутрішній борг за перші чотири місяці цього року виріс на 787,55 млн. грн. до 21,312 млрд. грн., у квітні 2004 р. сукупний державний борг скоротився на $171 млн. або 1,15%: прямий державний і гарантований зовнішній борг минулого місяця скоротився на $186 млн., внутрішній — виріс на 78 млн. грн. У 2004 році Мінфін планує виплатити з держбюджету в рахунок погашення й обслуговування державного боргу $2428,29 млн., тому у  числі по внутрішньому боргу — $894,98 млн. 
            На 31.03.2004р. державний внутрішній борг складався з:

1. Заборгованість перед юридичними особами ( державні цінні папери – 71470712.00 грн., казначейські зобов’язання – 149056,95 грн., облігації внутрішньої державної позики різного терміну дії 3125492,00 грн. )
2. Заборгованість перед банківськими установами, а саме Національним банком України – 10457898,90 грн. [ Додаток 1].

Спираючись на результати дослідження  ринку облігацій внутрішньої  державної позики, зазначимо, що існували недоліки як у стратегічному управлінні боргом, скажімо, зростання внутрішньої короткотермінової заборгованості та відповідно збільшення видатків із бюджету на обслуговування боргу, фінансування за рахунок залучених коштів неефективних поточних видатків бюджету, що зумовило створення специфічної фінансової піраміди на ринку державних цінних паперів, так і в його обслуговуванні, що характеризується непрозорістю і закритістю ринку та встановленням цін на аукціонах без урахування реального попиту і пропозиції.