Основні методи і технології бюджетування та прогнозування прибутку підприємства

2. Методи бюджетного  планування. Бюджетування як технологія управління підприємством

 

Методи бюджетного планування

Бюджетне планування включає кілька етапів: складання проектів бюджетів фінансовими органами різних рівнів; розгляд проектів бюджетів в виконавчих органах влади; розгляд проектів бюджетів, і твердження бюджетів в законодавчих і представницьких органах структурі державної влади різних рівнів й у органах місцевого самоврядування; поквартальне розподіл фінансовими органами державних, регіональних еліт і муніципальних рівнів прибутків і витрат, і навіть складання зведених бюджетних розписів [8, с.234].

Планування бюджету орієнтує до пошуку оптимального вирішення завдань, вплинув на вибір найкращого із можливих варіантів. У процесі бюджетного прогнозування розглядаються різні варіанти бюджетної політики держави, різні концепції розвитку бюджету з урахуванням безлічі економічних та соціальних завдань, об'єктивних і піддається, діючих державною, регіональному і місцевому рівнях. У цьому безперервність прогнозування бюджету обумовлює систематичне уточнення бюджетних показників принаймні формування нових даних [14, с.23].

До найпоширеніших методів бюджетного планування і прогнозування відносять:

• Індексний метод (від досягнутого);
• Нормативний метод;
• Балансовий метод;
• Программно - цільової метод;

Традиційним методом  бюджетного планування і прогнозування  є постатейне (нормативне) бюджетування, як у відповідність до затвердженої бюджетної класифікацією відомства детально обгрунтовують статті витрат. З використанням цього методу акцентувала робиться на аналізі витрат і про цільове використання коштів.

Нормативний метод планування витрат і виплат використовують у основному плануванні коштів у фінансування бюджетних заходів й складання кошторисів бюджетних установ. Норми встановлюються законодавчими чи підзаконних актів. Такими нормами може бути:

- грошовий вираз натуральних  показників задоволення соціальних  потреб (наприклад, норми видатків  харчування населення бюджетних  установах, забезпечення їх медикаментами, інвентарем та інше);

- норми індивідуальних виплат (наприклад,  ставка зарплати, розміри посібників, стипендій тощо);

- норми, основу яких вмостилися  середні статистичні величини  витрат за кілька років, і  навіть матеріально-фінансові можливості  суспільства на конкретному періоді (наприклад, норми утримання приміщень, навчальних витрат тощо).

Індексний метод ґрунтується на використанні різноманітних індексів, що відбивають динаміку цін, динаміку життя населення, реальних доходів населення. Нині в бюджетному плануванні досить добре застосовуються індекси-дефлятори. Специфіка індексного методу у тому, що у індексі кількісно незрівнянні величини наводяться до певної загальної єдності, котра робить їх порівнянними, сумірними. Наприклад, застосування індексного методу при прогнозуванні числа одержувачів бюджетних послуг залежить від приведення кількості одержувачів бюджетних послуг у теперішньому або майбутнього моменту часу з допомогою індексів, характеризуюча зміна у майбутньому будь-яких умов в порівнянні зі справжніми умовами. Такий метод виявляється у такій формулі [13, с.113]:

З_(>t+1) = З_(>t) * I,

де З - прогноз числа одержувачів бюджетної послуги на:

(>t+1) - період часу;

(>t) - час

I - індекс зміни економічних, демографічних, організаційно-технічних та інших умов, які впливають на кількість наданих бюджетних послуг.

На підвищення точності розрахунків рекомендується збільшити  кількість врахованих чинників, і  навіть визначати їхню соціальну  значимість.

За допомогою цього методу вдається досягти узгодженості між джерелами надходжень та джерелами видатків за видами та регіонами, установити взаємозв'язок із загальною величиною фінансових ресурсів у державі по міністерствах, відомствах, регіонах і відповідними потребами, які можуть бути забезпечені [14, с. 84-87]. Результати балансових розрахунків є основою для формування структурної, соціальної, фінансово-бюджетної і кредитно-грошової політики, і навіть політики зайнятості і зовнішньоекономічної діяльності. Баланси застосовуються також і виявлення диспропорцій нинішнього періоду, розтину невикористаних резервів і обґрунтування нових пропорцій [10, с.243].

Предметно-цільовий – використовується при фінансуванні окремих державних програм економічного і соціального розвитку. Дає змогу виявити джерела покриття і визначити ефективність цих програм. Починаючи з 2002 р. цей метод використовується при формуванні державного і місцевих бюджетів як основний.

 

Бюджетування  як технологія управління підприємством

Технологія бюджетування є дієвим інструментом у підвищенні рівня ефективності управління витратами. Давидович І.Є визначає управління витратами як складову загальної системи управління підприємством, органічно пов’язану з іншими сферами діяльності підприємства, зокрема з управлінням прибутком, процесами формування й використання капіталу, активів, управлінням інноваційною та інвестиційною діяльністю підприємства, його ризиками, використанням виробничих потужностей [5, с. 176].

Бюджетування допомагає  в умовах невизначеності приймати правильні управлінські рішення і може бути ефективним управлінським інструментом [7, c. 41].

Окремі бюджети формуються для кожного структурного підрозділу підприємства, кожного проекту капітальних  витрат, кожного регіону продаж і  для кожного виду продукції або  напрямку діяльності.

Характерною рисою процесу  бюджетування виступає багатоваріантність прогнозних розрахунків, що дають змогу  обрати оптимальний план розвитку підприємства [1, c. 6].

Дослідження вітчизняних науковців стосовно питань бюджетування переважно спрямовані у площину розроблення концепції бюджетування на підприємстві загалом. Основна проблема полягає в тому, що описані в літературі методики бюджетування мають загальний характер і потребують конкретизації з врахуванням специфіки кожного окремо взятого підприємства [4, с. 61].

В процесі бюджетування розробляється комплексна система взаємопов'язаних планів, обґрунтована маркетинговими прогнозами, і створюється єдина картина бізнес-процесів компанії [4, с. 61]. Система бюджетування містить як загальні аспекти для будь-якого підприємства незалежно від сфери діяльності, так і специфічні, що залежать від умов функціонування конкретного підприємства, його цілей і завдань, які стоять перед керівництвом [1, c. 7].

Для розроблення системи бюджетування потрібно визначити майно підприємства та співвіднести його із джерелами утворення. Одним із складників майна підприємства є витрати майбутніх періодів, які в подальшому дадуть компанії економічну вигоду у вигляді доходу від реалізації нової продукції.

Функції бюджетування є похідними від його завдань:

● інформаційна – є джерелом інформації для управління витратами підприємства. Для якомога повнішої реалізації цієї функції керівництво повинно: розробити нормативно-методичні документи щодо функціонування на підприємстві системи бюджетування; створити базу даних з інноваційної діяльності на підприємстві, забезпечити її постійну актуалізацію; організувати впровадження і функціонування автоматизованої системи бюджетування;

● комунікативно-координаційна  – забезпечує  тісний взаємозв'язок керівництва підрозділів (конструкторський, технологічний, планово-економічний, фінансовий, бухгалтерія), топ-менеджменту та власників підприємства з метою узгодження цілей інноваційної діяльності для виконання стратегічних завдань підприємства. Стійкість такого зв'язку напряму залежить від повноти та вчасності доведення інформації про плани топ-менеджменту до керівників підрозділів та результатів виконання цих планів у зворотному напрямку;

● контрольна – бюджет витрат на підготовку та освоєння виробництва нової продукції є потужним засобом контролю за здійсненням інноваційної діяльності для оперативного зменшення нераціональних витрат і усунення виявлених відхилень і помилок;

● аналітична – у процесі  складання бюджету менеджер має  змогу порівняти витрати і вигоди альтернативних напрямів дій та визначити найбільш ефективний метод використання ресурсів [17, c. 175]. При цьому можливим є як аналіз планових показників із фактичними, згенерованими бухгалтерською службою, так і вертикальний аналіз за статтями бюджету;

● мотиваційна – за С.В. Онищенком, який стверджує, що завдяки використанню бюджетування виникає реальна можливість об'єктивного стимулювання та дестимулювання персоналу, насамперед керівників центрів відповідальності, за ефективні й неефективні результати діяльності [11, c. 47-48].

Таким чином, користувачами  інформації в системі бюджетування підприємства є: власники підприємства, керівництво підприємства, управлінський персонал та бухгалтерська служба.

Бюджетування повинно  здійснюватися на засадах певних принципів. Саме тому виділимо перелік принципів, на основі яких, насамперед, повинно здійснюватися бюджетування витрат на підготовку та освоєння виробництва нової продукції. До основних принципів бюджетування належать:

● цілеспрямованість  – вся методологія, зміст та результат прогнозу будуються та безпосередньо залежать від його мети, якою є максимально ефективна побудова бюджету витрат;

● наукова обґрунтованість – побудова ефективного бюджету витрат потребує всебічного врахування науково обґрунтованих законів розвитку, закономірностей тощо;

● багаторівневий опис – бюджет витрат на підготовку та освоєння виробництва будучи підсистемою системи бюджетування підприємства містить в собі ознаки цілісності, ієрархічності та безкінечності;

● інформаційна єдність  – кожне поняття в ієрархії опису є результатом узагальнення понять нижчого рівня;

● адекватність об'єктивним закономірностям розвитку – передбачає виявлення та оцінку стійких тенденцій і взаємозв'язків бюджетування;

● альтернативність – повинні розглядатися різні ймовірні варіанти бюджету витрат на підготовку та освоєння виробництва продукції за різних взаємозв'язків та структурних співвідношень;

● послідовне вирішення невизначеності – відбувається ітеративний рух від цілей та умов бюджету витрат до факторів, варіантів розвитку підсистем.

Такі принципи водночас є актуальними як для формування ефективної системи бюджетування загалом  на підприємстві, так і для окремого виду його діяльності.