Лекции по "Ценообразованию"

економічна самостійність;

комерційні умови діяльності;

захищеність;

конкуренція на ринку;

рівновага ринку.

Таким чином, методика ціноутворення - це сукупність більш конкретних правил побудови ціни, які відображають специфіку галузей, виробництв, продуктів.

 

 

1.3. Особливості державного регулювання цін в Україні

 

Цінова політика в Україні визначається Законом України від 03.12.1990 р. «Про ціни і ціноутворення», Постановами Кабінету Міністрів України, указами Президента України та іншими законодавчими та нормативними актами.

Закон визначає основні принципи встановлення і застосування цін і тарифів, а також організацію контролю за їх дотриманням на території держави.  
У відповідності з Законом України «Про ціни і ціноутворення» політика ціноутворення є складовою частиною загальної економічної і соціальної політики України і спрямована на забезпечення:

рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій і адміністративно-територіальних регіонів України;

збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

протидії монопольним тенденціям виготовлювачів продукції, товарів і послуг;

об'єктивних співвідношень у цінах на промислову та сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;

розширення сфери застосування вільних цін;

підвищення якості продукції;

соціальних гарантій в першу чергу для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв'язку із зростанням цін і тарифів;

створення необхідних економічних гарантій для виробників;

орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

У народному господарстві застосовуються вільні, державні, фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види  
продукції, товари і послуги, за винятком тих, на яких поширюється державне регулювання цін і тарифів.

Державне регулювання цін і тарифів здійснюється за допомогою встановлення:  
           державних фіксованих цін і тарифів;  
          граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін (тарифів).  

Застосовуються такі методи державного регулювання цін і тарифів:

1) визначення переліку продукції і послуг, які підлягають державному регулюванню;

2) встановлення граничних рівнів цін і тарифів, включаючи встановлення фіксованих цін;

3) встановлення граничних рівнів торговельних надбавок;

4) встановлення граничних рівнів рентабельності продукції для цілей ціноутворення;

5) декларування зміна цін;

6) заморожування цін.

Державні фіксовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які мають великий вплив на загальний рівень і динаміку цін, а також на продукцію (товари, послуги) підприємств, що займають монопольне становище на ринку. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України та органами місцевого самоврядування. Кабінет Міністрів України затверджує закупівельні ціни на основні види сільськогосподарської продукції, граничні оптові ціни на вугілля, вугільну продукцію, газ, граничні розміри тарифів за комунальні послуги, граничні розміри рентабельності на хліб і хлібобулочні вироби, борошно, дитяче харчування.  
Органи державної виконавчої влади встановлюють ціни і тарифи на окремі види продукції, товари і послуги, виходячи з обов'язків встановлених Кабінетом Міністрів України. Наприклад, Міністерство економіки України встановлює порядок регулювання тарифів на електричну та теплову енергію, оптові ціни на газ і газову продукцію для виробників і постачальників.  
Міністерство транспорту встановлює тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом, пасажирів залізничним і річковим транспортом, міжміських автобусами і рейсовими літаками цивільної авіації.  
Спеціальним законодавством регулюються ціни, які встановлюються підприємствами-монополістами. Монопольної називається ціна, яка призводить до обмеження конкуренції і порушенню прав споживачів. Контроль за дотриманням державної дисципліни за цінами здійснюється органами, функції яких, покладаються урядом України. До них відносяться: Державна інспекція з контролю за цінами Міністерства економіки та Державний комітет України з питань захисту прав споживачів.

 

ТЕМА 2

 

СКЛАД, ВИДИ І СТРУКТУРА ЦІН У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІКИ

 

 

2.1. Склад і структура ціни залежно від каналів руху товарів

2.2. Види цін і тарифів залежно від самостійності підприємства

2.3. Класифікація цін

2.4. Ціни і транспортні витрати

 

        2.1. Склад і структура ціни залежно від каналів руху товарів

 

      Залежно від етапу руху товарів від виробника до споживача ціни поділяються на такі види:

1. Відпускна ціна виробника.
2. Оптова ціна торгівлі.
3. Роздрібна ціна торгівлі.

Оптова ціна виробника визначається як сума витрат на виробництво і збут продукції, прибутку виробника та непрямих податків (акциз, мито, ПДВ). Оптова ціна торгівлі формується як ціна закупівлі (без ПДВ), до якої додається постачальницько-збутова (оптова) націнка та ПДВ.

Роздрібна ціна - це, відповідно, ціна закупівлі (без ПДВ) плюс роздрібна (торгова) націнка.

Незалежно від місця  виникнення націнка формується як сума витрат відповідного суб'єкта господарювання та його прибуток, в розрахунку на одиницю реалізованого товару. Націнка - це ціна за послугу з постачання та збуту. Як і всяка інша ціна вона повинна компенсувати витрати постачальницько-збутових (оптових) та роздрібних організацій і забезпечити їм прибуток. До витрат таких організацій належать: вантажно-розвантажувальні роботи, складування, зберігання, підсортування, доведення продукції

На рис. 2.1  представлено типовий склад оптової та роздрібної ціни продукції.

 

 

Витрати на виробництво	При-буток	Акциз мито	Постачальницько-збутова (оптова) націнка		Роздрібна (торгова) націнка		ПДВ
			Витрати	Прибуток	Витрати	Прибуток

 

 

                                              

Оптова (відпускна) ціна

виробника (без ПДВ)

                          Оптова ціна торгівлі

                                   (без ПДВ)

Роздрібна ціна (з ПДВ)

 

 

 

  Рис 2.1. Склад оптової  та роздрібної ціни продукції

 

 

З рисунка 2.1 видно, що кожний наступний вид ціни 
включає в себе попередній. У кожній із ланок товароруху в ціні 
акумулюється ПДВ. Податок на додану вартість є частиною новоствореної вартості, яка сплачується до Державного бюджету на кожному етапі виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг.

 Реалізація продукції (робіт, послуг) підприємствами проводиться за цінами, збільшеними на суму ПДВ. Податок на додану вартість на матеріальні ресурси, основні засоби та нематеріальні активи, що використовуються для потреб основної діяльності з виготовлення продукції, не звільненої від ПДВ, до витрат підприємства не відноситься. ПДВ включається в ціну продукції за встановленою ставкою до оподатковуваного обороту. 

Сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету  виробником продукції, визначається як різниця між сумою податку, одержаного від покупця при реалізації продукції, і сумою ПДВ, сплаченою постачальникам за матеріальні ресурси, послуги, основні засоби, нематеріальні активи. Проте сума ПДВ віднімається при розрахунку величини націнки кожного наступного продавця, тому у схемі подані оптові ціни без врахування податку на додану вартість. Це спрощення відображає суть процесу формування ціни, проте спотворює деякою мірою її склад на проміжних етапах. Тому необхідно пам’ятати, що формування ціни на будь-якій стадії товароруху завжди супроводжується нарахуванням податку на додану вартість.

При формуванні ціни необхідно пам'ятати, що згідно із діючим законодавством в Україні є певні суб'єкти господарювання, які не відносяться до платників ПДВ. Це, зокрема, фізичні особи, які здійснюють торгівлю на умовах сплати ринкового збору. Тому такі особи здійснюють формування своєї націнки (оптової чи роздрібної) на ціну закупівлі з ПДВ.

 

Приклад. Відпускна ціна стола письмового складає 240 грн., в тому числі ПДВ — 40 грн. В роздрібну мережу стіл потрапляє через одного із двох посередників. Перший з них — це велика оптово-посередницька фірма із щорічним оборотом 1 млн. грн. (тобто платник ПДВ). Другий посередник — приватний підприємець, який є платником ринкового збору (тобто не є платником ПДВ). Оптові націнки обох посередників становлять 25 % від ціни закупівлі. Тоді, оптова ціна першої оптово-посередницької фірми складає: Ц_оптІ = (240 - 40) х 1,25 х 1,2 = 300 (грн.) , в тому числі ПДВ -50 грн. Сума ПДВ, яка підлягає сплаті. в бюджет складає 10 грн. (50 — 40 = 10), де 50 — це сума податкових зобов'язань з ПДВ, 40 - сума податкового кредиту. Відповідно оптова ціна другої фірми складає: Ц  _{опт ІІ}= 240 х 1,25= 300 (грн.) — податкового зобов'язання із податку на додану вартість не виникає. Отже, при однакових оптових цінах обох посередників, існують суттєві відмінності в методиці їх розрахунку залежно від зобов'язань щодо сплати ПДВ.

 

Сума акцизного збору включається  в ціну на стадії виробництва, оскільки згідно з діючим законодавством платником акцизного збору є, перш за все, виробник підакцизної продукції на митній території України. Отож, при визначенні оптової ціни виробник додає до суми понесених ним витрат на виробництво даної продукції планової величини прибутку суму акцизного збору. Решта складових, які входять в структуру ціни (ПДВ, мито), нараховуються на суму (витрати + прибуток) із акцизним збором. При подальшому руху підакцизних товарів до споживача акцизний збір більше не нараховується, а усі націнки підприємства оптової та роздрібної торгівлі здійснюють до ціни закупівлі із врахуванням акцизного збору. При цьому необхідно пам'ятати, що для товарів, вироблених на митній території України, акцизний збір обчислюється за ставками у процентах до обороту з продажу виходячи з їх вартості, за встановленими виробником максимальними роздрібними цінами на товари, які він виробляє без податку на додану вартість та акцизного збору.

Відпускна ціна виробника  з урахуванням акцизного збору  у твердих ставках розраховується за формулою (2.1).

 

,                    (2.1)

де 

 – повна собівартість од. продукції;

 – прибуток на од. продукції;

 – сума акцизного збору;

 – податок на додану  вартість.

Причому сума ПДВ розраховується з  урахуванням суми акцизного збору:

                         

,                    (2.2)

 

За оптовими цінами виробника підприємство продає свою продукцію іншим підприємствам, а також підприємствам оптової торгівлі. Ці ціни використовуються на підприємстві при плануванні, обліку і аналізі товарної і реалізованої продукції, прибутку та інших вартісних показників діяльності підприємства, а також у розрахунках економічної ефективності виробництва, інвестиційних проектів його технічного переозброєння, доцільності одержаних кредитів та ін.

Оптова ціна підприємства включає витрати виробництва й реалізації та прибуток підприємства, а також податок на додану вартість та по підакцизних товарах - акциз (рис. 2.1).

Різновидом оптової  ціни підприємства-виробника є трансфертна (внутріфірмова) цін -- це внутрішня ціна, за якою один підрозділ  підприємства (цех, відділ та ін.) передає іншому продукцію або послуги. Наприклад, товар А передається із цеху X в цех У одного підприємства. В цеху У товар А переробляється в продукт В і продається сторонньому покупцю (рис. 2.2). Товар, який передається із цеху X в цех У, часто називається напівфабрикатом власного виробництва. Допустимо, що цех X має можливість реалізувати продукт А зовнішньому покупцю. Ринок, де можна продавати або купувати напівфабрикати, називається ринком напівфабрикатів.

Існує три основних методи визначення внутрішніх (трансфертних) цін:

а) на ринковій основі;

б) на базі витрат;

в) договірні.

В ідеалі трансфертна ціна повинна  дозволяти керівнику підрозділу приймати рішення, оптимальне для підприємства в цілому. Два спеціальних критерії дозволяють зупинитись на правильному виборі методу:

        забезпечення відповідності цілям підприємства;

        рівень задоволення при досягненні цілі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.2. Модель внутріфірмового виробництва  продукції

 

 

Там, де проміжний ринок є ринком чистої конкуренції і внутрішня залежність підрозділу мінімальна, напівфабрикати та послуги найчастіше оцінюються за ринковими цінами. В більшості випадків внутрішньогосподарському обміну надають перевагу, коли ціни і якість продукції та послуг відповідають ринковим. Філія-покупець бачить вигоди від такої угоди у впевненості в якості товару, постачальника і надійності доставки. Деколи неможливо, недоцільно або надто дорого використовувати ринкову ціну в якості бази для внутрішніх розрахунків. Багато організацій беруть за основу трансфертної ціни власні витрати. База розрахунку — поточні витрати (повна собівартість). Це змушує підрозділ постачальника пильніше контролювати витрати. Будь-які перевитрати зачіпає і підрозділ покупця. Дійсно, якщо внутрішня ціна розраховується як сума фактичних витрат і встановленого відсотка від них, то підрозділ-постачальник може отримати додаткові доходи на кожну гривню перевитрат. Багато підприємств використовують стандартну або бюджетну  собівартість для стимулювання режиму економії. Головне обмеження використання повної або бюджетної собівартості в якості бази трансфертного ціноутворення є те, що підтримуються часткові інтереси підрозділу, а не компанії в цілому. Не дивлячись на обмеження, витратна основа трансфертних цін широко розповсюджена. Головна причина — ясність і зручність для адміністрації. Більш того, напівфабрикати найчастіше відрізняються за якістю від сторонніх аналогів. Не існує єдиного правила встановлення внутріфірмових цін. На перших порах необхідно дотримуватись наступного. Мінімальна трансфертна ціна повинна включати: