Лекции по "Ценообразованию"

 прямі матеріальні витрати;

 прямі витрати на оплату праці;

 інші прямі витрати;

 загальновиробничі витрати.

    Таким чином,  виробнича собівартість продукції  відзначається за формулою 3.2.

 

             

,                   (3.2)

 

де  -  прямі матеріальні витрати;

     - прямі витрати на оплату праці;

-  інші прямі витрати;

- загальновиробничі витрати.

 

За способом включення  до собівартості витрати поділяються  на прямі та непрямі. Витрати на виробництво  конкретного виду продукції, які  безпосередньо включаються до її собівартості на підставі первинних  документів, називаються прямими.

До складу прямих витрат належать ті, що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, а саме:

- сировина і матеріали,  купівельні напівфабрикати та  комплектуючі вироби, інші матеріальні  витрати;

- витрати на оплату  праці: заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим на виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг;

- інші виробничі витрати:  відрахування на соціальні заходи, плата за оренду обладнання, амортизація.

Непрямі витрати — це витрати на виробництво, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом і тому потребують розподілу.

Крім виробничої собівартості до складу собівартості реалізованої готової продукції, яка формує результат  від реалізації, повинні включатися нерозподілені постійні загальновиробничі витрати і понаднормативні виробничі витрати.

Загальновиробничі витрати  є непрямими і включають витрати  на управління виробництвом, амортизацію  основних засобів і нематеріальних активів загальновиробничого призначення (цехового, дільничного, лінійного); витрати на утримання, ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення; витрати на вдосконалення технологій та організації виробництва; на утримання виробничих приміщень; на обслуговування виробничого процесу; на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища; втрати від браку, оплата простоїв.

За ступенем залежності від обсягів діяльності витрати  поділяються на змінні та постійні. Змінні витрати змінюються разом зі зміною обсягу виробництва. Постійні - це витрати, абсолютна величина яких залишається постійною або змінюється при зменшенні або збільшенні обсягу виробництва продукції, яка випускається, в невеликій кількості. Майже всі прямі витрати є змінними за винятком амортизації спеціального обладнання, орендної плати та деяких інших прямих витрат.

Загальновиробничі витрати  також поділяються на постійні та змінні. Так, у П(С)БО-16 всі загальновиробничі витрати поділено на змінні та постійні. Сума змінних витрат коливається залежно від обсягів продажу готової продукції. Сума змінних загальновиробничих витрат збільшує виробничу собівартість виготовленої продукції.

Постійні витрати включають  витрати на обслуговування і управління виробництвом, що не змінюються при зміні обсягів діяльності (наприклад, розмір орендної плати за приміщення тощо). Залежно від умов діяльності конкретного підприємства один і той самий вид витрат може бути як змінним, так і постійним. Наприклад, амортизаційні відрахування можуть бути постійними, якщо підприємство обрало такі методи нарахування амортизації: прямолінійний, прискорений, кумулятивний або податковий. При виробничому методі витрати, пов'язані з амортизацією, будуть змінними.

Згідно з П(С)БО-16 постійні загальновиробничі витрати також підлягають розподілу на кожний об'єкт витрат. При цьому базою розподілу можуть бути години роботи, заробітна плата, обсяг діяльності, прямі витрати тощо за умови нормальної потужності.

Під нормальною потужністю обладнання розуміється очікуваний середній обсяг діяльності, якого можна досягнути в умовах звичайної діяльності підприємства протягом декількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва. Інакше кажучи, підприємство самостійно планує на декілька років уперед середній обсяг діяльності обладнання, яке використовується під час виробництва продукції. Маючи показник нормальної потужності, для визначення собівартості реалізованої продукції підприємство повинно розрахунковим шляхом визначити, яку частину постійних загальновиробничих витрат здійснено в межах нормальної потужності, а яка перевищує запланований рівень. Отже, відбувається певне розрахункове регулювання ефективності витратної частини діяльності підприємства.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності.

3.3. Елементи та методи  калькулювання продукції 

 

Калькуляція - це обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) за встановленою номенклатурою витрат. Отже, калькуляція, на відміну від витрат на виробництво, враховує витрати у відповідності з їх призначенням та місцем виникнення.

На сьогоднішній день принципи калькулювання собівартості продукції регламентує Типове положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджене постановою КМУ від 26.04.1996 року. Хоча деякі формулювання цього положення в сучасних умовах не діють, але Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості №47 від 02.02.2001 р.  не скасовують Типове положення та мають не обов'язковий, а рекомендаційний характер. Формально Типове положення, затверджене КМУ, стоїть у законодавчій ієрархії вище, ніж П(С)БО, які затверджуються Міністерством фінансів України. Нині це єдиний нормативний акт, що регламентує питання організації внутрішньогосподарського обліку, але користуватися ним слід тільки у частині, що не суперечить національним стандартам.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюється підприємством самостійно. Проте  існують так звані "типові" статті калькуляції, за якими можуть групуватися витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг). Типовими статтями калькуляції є:

- сировина і матеріали;

- паливо на технологічні потреби;

- електроенергія на технологічні потреби;

- покупні ресурси, комплектуючі вироби, напівфабрикати;

- роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;

- витрати інших матеріальних ресурсів;

- відрахування на соціальні заходи;

- основна заробітна плата виробничих працівників;

- додаткова заробітна плата виробничих працівників;

- амортизація основних виробничих засобів та інших необоротних матеріальних активів;

- витрати по орендній платі основних засобів;

- загальновиробничі витрати.

- попутна продукція

Щоб визначити дійсну величину витрат на виробництво продукції, тобто собівартість, кінцеві величини загальних витрат на виробництво коригуються на підставі спеціальних розрахунків і даних бухгалтерського обліку. В результаті такого коригування одержують грошову оцінку собівартості товарної продукції підприємства як загальну суму витрат, яка після відповідного перегрупування економічних елементів за статтями калькуляції може бути розподілена між різними видами товарної продукції, що, в свою чергу, дає змогу розрахувати собівартість одиниці продукції кожного виду відповідно до даних про обсяги випуску різних видів товарної продукції.

Після закінчення звітного місяця і формування інших (крім вартості сировини) елементів виробничої собівартості готової продукції необхідно  провести коригування собівартості готової продукції з урахуванням  фактичних, а не нормативних витрат на її виробництво і відповідно відкоригувати собівартість реалізованої продукції.

Для визначення планової, або фактичної, собівартості, а також витрат операційної та звичайної діяльності необхідно знати: обсяг виробництва у натуральному виразі як за основними, так і за допоміжними й обслуговуючими цехами;

- норми витрачання  сировини, матеріалів, напівфабрикатів,  паливно-енергетичних ресурсів для  виробництва продукції та його  обслуговування;

- первісну вартість  запасів, що використовують, та  незавершеного виробництва;

- чисельність окремих  категорій працівників та фонд  оплати праці;

- економічні нормативи:

а) норми амортизаційних відрахувань (згідно з методом амортизації, який обрало підприємство);

б) розмір внесків на соціальні  заходи, ставки податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які відповідно до законодавства включаються до складу собівартості та належать до витрат операційної діяльності.

Крім того, для складання  звітних калькуляцій використовують визначений під час розробки планових калькуляцій норматив умовно-постійних загальновиробничих витрат.

Першим етапом розрахунку планових калькуляцій є визначення прямих витрат. У складі цих витрат виділяють ту частину, яку включають  до собівартості реалізованої продукції, тобто окремо обліковують витрати, пов'язані з обслуговуванням та управлінням підприємством (адміністративні витрати), витрати, пов'язані із збутом продукції, інші операційні витрати.

У сучасних умовах при  формуванні ціни досить часто використовують систему калькулювання витрат за замовленнями, контрактами та партіями. Використання методу калькулювання витрат за замовленнями в ціноутворенні зумовлено такими його особливостями:

- витрати визначаються з розрахунку визначеної кількості конкретної продукції, що випускається;

- комплекс калькульованої продукції залишається незмінним і його можна визначити за допомогою послідовно здійснюваних виробничих операцій;

- загальновиробничі витрати визначають по кожному виду продукції у відсотках від прямих витрат на робочу силу або виплачену заробітну плату;

- усі отримані витрати підсумовують,створюючи в результаті загальну вартість витрат.

Метод  калькулювання витрат за контрактами є різновидом даної системи. В ній найбільш важливим перемінним чинником є не той час, що витрачається на виробництво кожного воду продукції, а необхідний на виконання всього контракту.

Метод калькулювання  витрат за партіями полягає в тому що кожна партія розглядається як одне ціле. При цьому середній розмір витрат обчислюють розподілом всіх витрат при виконання, чи підготовки контракту на кількість одиниці готової продукції.

Метод нормативних  витрат дає змогу визначити нормативи за всіма відповідними елементами витрат у розрахунку на одиницю продукції або для кожної групи.

В сучасних умовах існують  два основних метода обліку та визначення рівня витрат:

- метод простого відображення  витрат;

- метод списання витрат  за скороченою номенклатурою статей витрат.

3.4. Витрати, що не включаються до собівартості реалізованої продукції

Витрати, пов'язані з  операційною діяльністю, що не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. Всі вони тією чи іншою мірою включаються в ціну продукції.

Адміністративні витрати - це витрати, пов'язані з обслуговуванням виробництва і управління ним у масштабі всього підприємства. До них належать:

- загальні та корпоративні  витрати (організаційні витрати,  витрати на проведення річних  зборів, представницькі витрати  тощо);

- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського призначення (оренда, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, охорона);

- винагороди за професійні  послуги (юридичні, аудиторські,  з оцінки майна тощо);

- витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні,  телекс, факс тощо);

- амортизація нематеріальних  активів загальногосподарського  призначення;

- витрати на врегулювання  спорів у судових органах;

- податки, збори та  інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції);

- плата за розрахунково-касове  обслуговування та інші послуги  банків;

- інші витрати адміністративного  призначення.

Усі ці витрати списуються на рахунок "Фінансові результати".

Витрати на збут включають витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції, а саме:

- витрати матеріалів  для пакування готової продукції  на складах;

- витрати на ремонт  тари;

- оплата праці і  комісійні винагороди продавцям, торговим агентам, працівникам підрозділу, що забезпечують збут;

- витрати на рекламу  та дослідження ринку (маркетинг);

- витрати на відрядження  працівників, зайнятих збутом;

- витрати на утримання  основних засобів, інших матеріальних  необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, опалення, освітлення, охорона);

- витрати на транспортування,  перевалювання та страхування  готової продукції, транспортно-експедиційні  та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції відповідно до умов договору поставки;