Методиичні підходи до формування ціни на промислову продукцію

Для підприємства, що виробляє продукцію власними силами в практичній діяльності використовують два методи розрахунку цін [2]:

1) витратний  метод,

2) граничний метод.

Розглянемо найпоширеніші способи витратного ціноутворення [3]:

1. Визначення цін за  допомогою нормативів рентабельності  до витрат. Цей метод використовують  виробники товарів.

2. Визначення цін за  допомогою торгових знижок (надбавок). У такий спосіб визначають  ціни торгові організації оптової  і роздрібної ланки.

3. Метод «цільового прибутку» [4].

Для підприємства, що виробляє продукцію власними силами існує декілька методів визначення ціни. По-перше розглянемо метод  витратного ціноутворення, який має на увазі визначення цін за допомогою нормативів рентабельності до витрат.

Модель  визначення цін за допомогою нормативів рентабельності до витрат має вигляд [5]:

,                                        (2.2)

де:  Р  – ціна,

      З – витрати,

    – норматив рентабельності до витрат.

 Норматив рентабельності до витрат, - це ставка, що використовується для визначення величини питомого прибутку в ціні і що задається в частках одиниці до середніх загальних (прямим) витрат на виробництво одиниці продукції [5].

На практиці використовуються наступні типи нормативів рентабельності:

а) єдина  ставка, визначувана по відношенню до загальної суми витрат на виробництво  продукції.

б) єдина  ставка, визначувана по відношенню до прямих (змінним) витрат, частіше  всього - сумі заробітної платні і вартості матеріалів, використаних для виготовлення товару.

в) двоелементний  норматив, визначений виходячи з необхідності забезпечити окупність інвестицій, що вимагається підприємству. Перший елемент нормативу в цьому  випадку визначається в частках  одиниці до вартості, використаних для виробництва матеріалів і  покликаний забезпечити необхідну  рентабельність інвестицій в створення  запасів цих матеріалів. Другий елемент  нормативу визначається по відношенню до суми витрат на заробітну платню і невигідних витрат і повинен  забезпечити відповідний рівень рентабельності інвестицій у фізичні (реальні) активи (виробничі будівлі  і споруди, а також будь-які  види машин і устаткування з терміном служби більше одного року).

г) багатоставочна система, в рамках якої величини нормативів спочатку визначаються як сума двох елементів:  нормативу по відношенню до величини заробітної платні, та нормативу по відношенню до суми вартості матеріалів (норматив по відношенню до величини невигідних витрат не встановлюється). Потім певний норматив диференціюється залежно від об'єму партії товару [5], що поставляється.

Вибір типу нормативу рентабельності залежить від наступних чинників:

- складнощі  обліку різних типів витрат.

- зв'язки  витрат певного типу з економічною  цінністю товару для покупця.

- об'єму  і умов залучення додаткових  інвестицій для забезпечення  випуску даного товару.

Таким чином  основою формування рівня нормативу  рентабельності є потреба підприємства в прибутку як в основі фінансування його розвитку і в джерелі засобів  для задоволення вимог власників  капіталу.

В комерційній  практиці продукт звичайно проходить  через декілька ланок, перш ніж його придбаває кінцевий покупець. Для  визначення цін продажів при багатоланковій системі руху товару використовуються торгові знижки і надбавки.

Торгова знижка - частка ціни кінцевого продажу, право на отримання якої має організація, що забезпечила цей продаж. Використовування торгових знижок для розрахунку цін  породжується тією обставиною, що кожній наступній ланці в системі  руху товару не відома ні величина витрат попередньої ланки, ні загальна (кумулятивна) величина витрат на виробництво і  організацію збуту даного товару до моменту його надходження даному посереднику. Формула розрахунку ціни на основі торгової знижки має наступний  вигляд [5]:

,                                    (2.3)

де:  – ціна продажу товару,

       – ціна придбання товару,

       – торгова знижка, частки одиниці [2].

Використовування  торгових знижок дозволяє вирішувати комерційні ситуації двох типів. Перша  ситуація виникає у разі, коли кінцева  ціна продажу не лімітована, але  задана ціна постачальника, і продавець  знає, яку величину торгової знижки він хотів би мати. Друга ситуація виникає у разі, коли постачальник бажає задати ціну кінцевих продажів і торговцю треба визначити ціну поставки, по якій він згодиться  цей товар узяти, щоб добитися у результаті отримання бажаної  величини торгової знижки.

Рівень  торгової знижки визначається декількома основними чинниками:

1) величиною  торгових витрат, тобто власних  витрат продавця, без яких він

не може забезпечити  продаж даного товару наступній ланці  руху товару або кінцевому споживачу;

2) рівнем  рентабельності, який продавець  хотів би одержати на свій  капітал;

3) об'ємом  продажів.

Торгова надбавка (націнка) - сума, на яку продавець  може збільшити ціну товару в порівнянні з вартістю цього товару для нього  самого. Відповідно при цьому розрахунок ціни ведеться на основі наступної  формули:

,                                     (2.4)

де:  торгова надбавка на ціну придбання, частки одиниці [5].

На основі методу «цільового прибутку» розраховується собівартість, на одиницю продукції  виходячи з об'єму продажів, який робить можливим отримання наміченого (цільовий) прибутку. У разі, коли собівартість міняється в результаті зміни  ступеня завантаження виробничих потужностей  і об'ємів збуту, як довідковий матеріал використовують показники ступеня  завантаження виробничих потужностей  з урахуванням впливу кон'юнктури  і інших чинників. Потім визначають ціну продажу одиниці продукції, яка за цих умов забезпечила б  цільовий прибуток, по формулі:

,                                   (2.5)

де:  – прямі витрати на одиницю продукції,

       – сумарні постійні витрати,

               – прогноз продажів (як правило, розглядаються три варіанти - оптимістичні, песимістичні, найвірогідніші) [5],

              – інвестиції в основний і оборотний капітал, обумовлені виробництвом і реалізацією продукції,

       – очікувана (нормативна) рентабельність.

Алгоритм  розрахунку ціни по даному методу наступний:

1. Визначення  постійних і змінних (прямих) витрат.

2. Встановлення  цільового рівня рентабельності.

3. Визначення  варіантів цін товару, включаючи  весь діапазон цін на конкуруючі  товари.

4. Визначення  беззбиткової партії для кожного  варіанту ціни.

5. Оцінка  вірогідності збуту беззбиткового  об'єму товару.

6. Встановлення  ціни.

Граничний спосіб застосовується на базі оцінки додаткових витрат на випуск додаткової одиниці продукції [5]:

,                                        (2.6)

де:  – величина граничних витрат,

       – приріст сукупних витрат,

     – приріст об’єму виробництва.

Зміни в  структурі витрат фірм (зміни в  частках витрат на робочу силу і накладних витрат) ведуть до переваги граничного способу.

Відповідно  до граничного підходу ціна (Ц) складається з:

,                                  (2.7)

де:  – постійні витрати,

         – змінні витрати,

             – прибуток.

Постійні  витрати, розраховані на одиницю  продукції, при зміні об'єму виробництва  змінюються у бік збільшення або  зменшення. До них можна віднести орендну платню, суму відсотків за кредит, амортизацію, адміністративно-управлінські витрати.

Змінні  витрати залежать від об'єму виробництва  і міняються прямо пропорційно зміні об'єму виробництва. Змінні витрати, розраховані на одиницю продукції, є постійною величиною. До них відносяться витрати на сировину і матеріали, заробітна платня виробничих робітників і ін.

Для визначення ціни граничним методом розраховується граничний прибуток ( ):

,                                (2.8)

                                (2.9)

де:  – постійні витрати,

       – змінні витрати,

       – прибуток.

Далі  розраховується коефіцієнт покриття ( ), тобто частка граничного прибутку в об'ємі реалізації або частка середньої величини граничного прибутку в ціні товару:

                                      (2.10)

де:  – об’єм реалізації, грн.

Потім визначається точка беззбитковості ( ):

                                    (2.11)

Розраховується  ціна беззбитковості ( ):

                                    (2.12)

де:  – об'єм виробництва в натуральних одиницях вимірювання.

Підприємство, розрахувавши ціну беззбитковості, виходячи з своєї рентабельності, замовника, регіону збуту і ряду інших чинників, встановлює необхідну  ціну реалізації для споживачів.

2.3. Підходи до розробки стратегії ціноутворення

Стратегію ціноутворення можна позначити, як найважливішу частину цінової політики, що визначає порядок  реалізації методів ціноутворення. У загальному вигляді — це конкретно розроблені заходи щодо встановлення та моніторингу за ціною конкретного виробу на конкретний час на конкретному підприємстві або виробництві.

Головною  метою цінової стратегії є  розробка такої системи цін, за якої підприємство отримує максимальні  прибутки при мінімальних витратах з урахуванням чинного законодавства  і конкурентного середовища.

Вибір конкретної стратегії ціноутворення залежить від різних чинників, до яких належать:

— державна політика в галузі ціноутворення  та напрями її зміни;

— економічна політика підприємства на ринку товарів  та послуг;

— етапи  життєвого циклу товару;

— ступінь  новизни товару;

— кон'юнктура  та місткість ринку;

— конкурентне  ринкове середовище та місце підприємства на ньому;

— конкурентоспроможність підприємства та товару, який на ньому 

     виробляється;

— реальні  витрати підприємства та його прибуток;

— цінність товару для споживача та ставлення  до пропозиції конкурентів;

— різниця  між сегментами ринку та чинниками  попиту споживачів;

— характерні особливості споживачів;

— можлива  реакція конкурентів на дії підприємства;

— загальна цінова політика підприємства.

Усі стратегії  ціноутворення можна класифікувати за такими ознаками.

1. За  етапом життєвого циклу товару. Виокремлюють різні життєві етапи  товару або підприємства (народження, розвиток, зрілість та старіння). Зважаючи на це, враховують різні чинники впливу на розробку конкретних заходів, які визначають дії підприємства у різні періоди й особливості їх упровадження з

урахуванням конкурентного середовища і чинного  законодавства.

2. За  ступенем новизни виробу. Усі  товари поділяються на нові  та товари, які вже існують  на ринку. Для перших характерні  активні, навіть агресивні, стратегії,  які розраховуються на короткий  період, проте дають змогу тимчасово  отримати досить великі прибутки  або завоювати чи збільшити  свою частку на ринку продажу  товарів. Стратегії ціноутворення  на товари, які вже існують  на ринку, передбачають визначення  такої поведінки підприємства, яка  дасть змогу стабілізувати продаж  виробів, отримувати відносно  постійні прибутки, а також підтримувати  добрі стосунки з іншими підприємствами. Проте для цього потрібно вирішити  дві протилежні проблеми. З одного  боку, підприємство намагається  збільшити обсяги реалізації  виробів, які вже існують на  ринку, а це можливо насамперед  за рахунок підвищення якості  виробів, що, у свою чергу, призводить  до підвищення собівартості та  ціни продукції. З іншого боку, збільшити обсяг виробництва  можна за рахунок зменшення  ціни товару, що, як правило, відбувається  за рахунок зменшення собівартості, тому що підприємству не вигідно  зменшувати свій прибуток.

3. За  якістю товару та її рівнем  усі стратегії можна умовно поділити на три групи:

• високої  якості: для 1-го рівня — стратегія  преміальних націнок, для 2-го

 —  стратегія глибокого просунення  на ринок, для 3-го рівня —  стратегія підвищеного цінового  значення;

• середньої  якості: для 1-го рівня — стратегія  підвищеної ціни, для 2-го стратегія  середнього рівня, для 3-го рівня —  стратегія доброї якості;