Формування витрат на виробництво та реалізацію продукції, порядок їх розподілу на сільськогосподарському підприємстві ПП «Агрофірмі Сла

 На наступному етапі  аналізу вивчають технологію  виготовлення виробів і можливості  їх здешевлення, наприклад, за  рахунок зменшення непотрібних деталей, скорочення деяких операцій або їх об'єднання і т. ін. Важливим етапом ФВА є генерування ідей за допомогою методів інженерної творчості - "мозкового штурму" конференції ідей тощо. Висунуті ідеї і пропозиції фіксують у спеціальних картках, в яких відображають суть ідей та ескізи деталей, вузлів і т. д., прізвище, ім'я, по батькові учасників обговорення і прийняте рішення, яке оформляють у формі протоколу і затверджує головний інженер або інша уповноважена на це особа, що дозволяє захищати авторські права [9, 48].

За прийнятими для  впровадження ідеями розробляють конкретні  заходи, спрямовані на зниження витрат на виробництво, і контролюють їхнє виконання, що сприяє підвищенню рентабельності та конкурентоздатності продукції. Отримання найбільшого ефекту з найменшими витратами, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів залежать від того, як підприємство вирішує питання зниження собівартості продукції.

Отже, для покращення свого фінансово-економічного стану  підприємство повинно шукати шляхи зниження собівартості продукції.

Значний вплив на рівень витрат мають техніко-економічні фактори  виробництва. Найважливішою умовою зниження собівартості є неперервний  технічний прогрес. Введення нової  техніки, комплексна механізація і  автоматизація виробничих процесів, удосконалення технологій дозволяє значним чином знизити собівартість продукції.

Із зростанням випуску  продукції прибуток підприємства збільшується не тільки за рахунок зниження собівартості, але і за рахунок збільшення кількості  випущеної продукції. Таким чином, чим більший об'єм виробництва, тим при інших рівних умовах більша сума прибутку підприємства.

Важливе значення в боротьбі за зниження собівартості продукції  має збереження суворого режиму економії на всіх ділянках виробничо-господарської діяльності підприємства. Поступове впровадження на підприємствах режиму економії проявляється перш за все в зменшенні затрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, зменшенні витрат по обслуговуванню виробництва і управління, в ліквідації втрат від браку та інших невиробничих витрат.

Підприємство має можливість впливати на величину затрат матеріальних ресурсів, починаючи з їх заготівлі. Сировина і матеріали входять  до собівартості по їхній покупній ціні з врахуванням витрат на транспортування, тому правильний вибір постачальників матеріалів впливає на собівартість продукції. Важливо забезпечити поставку матеріалів від таких постачальників, які знаходяться на невеликій відстані від підприємства, а також перевозити вантажі найбільш дешевим видом транспорту [3, 46].

Зменшення витрат на обслуговування виробництва і управління також  знижує собівартість продукції. Розмір цих затрат на одиницю продукції  залежить не тільки від об'єму випуску  продукції, але й від їх абсолютної суми. Чим менша сума цехових та загальногосподарських витрат в цілому по підприємству, тим при інших рівних умовах нижча собівартість кожної одиниці продукції.

Резерви зниження цехових  та загальногосподарських витрат заключається в спрощенні та здешевленні апарату  управління, в економії на управлінських витратах.

Значні резерви зниження собівартості заключаються і в зниженні втрат від браку. Тому підприємству необхідно зводити ці втрати до мінімального рівня.

Також відносного зниження собівартості продукції можна досягти  за рахунок зростання продуктивності праці та економії заробітної плати. Обчислюється відносне зниження за формулою:

                                 % А Сп.п = £зп ( 1 - І зп / І зпп) * 100%,                         (1)

де І зп  - індекс зростання заробітної плати;

І зпп  - індекс зростання продуктивності праці;

£зп - частка заробітної плати у собівартості продукції  у базовому періоді;

Також підприємство має  підвищити якість своєї продукції, забезпечити покупців достовірною  інформацією, наприклад через рекламу, тим самим підвищуючи споживчий попит на свою продукцію.

В деякій мірі резерви  зниження собівартості закладені в  знищенні або скороченні витрат, котрі  не є необхідними при нормальній організації виробничого процесу.

Зміна обсяу і структури  продукції, які можуть призвести до відносного зменшення умовно-постійних витрат (крім амортизації), відносному зменшенню амортизаційних відрахувань, зміні номенклатури та асортименту продукції, підвищенню її якості. Умовно-постійні витрати не залежать безпосередньо від кількості випущеної продукції. Зі збільшенням об'єму виробництва їх кількість на одиницю продукції зменшується, що призводить до зниження її собівартості.

Джерелами зниження собівартості продукції є ті затрати, за рахунок  економії яких знижується собівартість продукції, а саме:

-         затрати уречевленої праці, які  можуть бути знижені за рахунок  поліпшення використання засобів  і предметів праці;

-         затрати живої праці, які можуть  бути скорочені за рахунок  росту продуктивності праці;

-         адміністративно-управлінські витрати [5, 116].

Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшу  питому вагу у її структурі.

Чинниками зниження собівартості є підвищення технічного рівня виробництва, вдосконалення організації виробництва і праці, зміна структури та обсягу продукції, галузеві та інші фактори.

План по собівартості продукції на підприємстві включає  такі елементи:

-         планування зниження собівартості  товарної продукції;

-         складання кошторису витрат на виробництво;

-         складання планових калькуляцій  окремих видів продукції.

Планування зниження собівартості товарної продукції здійснюють шляхом планування зниження затрат на 1 грн. товарної продукції. Всі чинники, що впливають на зміну цих витрат, можуть бути об'єднані у перелічені вище групи.

З економічних і соціальних позицій значення зниження собівартості для підприємства полягає у наступному:

-    у збільшенні прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, а отже, у появі можливості не тільки в простому, але й розширеному відтворенні;

-   у появі більшої можливості для матеріального стимулювання робітників і рішення багатьох соціальних проблем колективу підприємства;

-   у поліпшенні фінансового стану підприємства і зниженні ступеню ризику банкрутства;

-  у можливості зниження ціни реалізації на свою продукцію, що дозволяє значною мірою підвищити конкурентоздатність продукції і збільшити обсяг продажів.

Основним джерелом зниження собівартості продукції є зростання  продуктивності праці. Це обумовлюється тим, що, по-перше, за рахунок зростання продуктивності праці досягається економія заробітної плати, так як зростання продуктивності праці призводить до скорочення витрат на виробництво продукції, а по-друге, завдяки зростанню продуктивності збільшується випуск продукції, за рахунок чого досягається зниження собівартості продукції шляхом економії непропорційних витрат.

Друге джерело – зменшення  витрат на матеріали, паливо, енергію  – має найважливіше значення для  матеріалоємних галузей. Зменшення витрат матеріалів здійснюється шляхами: скорочення втрат, заміна дорогих матеріалів більш дешевими, зменшення витрат на постачання матеріалів, покращення нормування витрат матеріалів.

Скорочення витрат на обслуговування виробництва та на управління досягається головним чином шляхом зменшення чисельності робітників за рахунок застосування ефективніших методів організації управління та обслуговування виробництва, більш прогресивної техніки.

Економія витрат на збут досягається завдяки укріпленню дисципліни праці, ритмічності виробництва, дотримання договірної дисципліни.

Ефективним методом  пошуку шляхів зниження собiвартостi продукції  є функціонально-вартісний аналіз. Функцiональний підхід передбачає абстрагування  від iснуючого iнженерного рiшення, видiлення функцiй, якi виконує вирiб, та пошук альтернативних варіантів виконання функцiй з меншими витратами.

Пiд час функцiонально-вартiсного  аналiзу необхідно передусiм з’ясувати: що являє собою вирiб, функцiю якого  необхідно виконати з мiнiмальними витратами; яку функцiю він виконує; якi фактичнi витрати на виконання цiєї функцiї; якi максимально можливi витрати на реалiзацiю цiєї функцiї; якими iншими способами можна здiйснити функцiю; якi будуть витрати на її здiйснення.

Мета функцiонально-вартiсного  аналiзу полягає в наступному: привернути увагу конструкторів та технологiв до тих функцiональних частин виробу, де виникають диспропорцiї мiж важливiстю виконуваних функцiй, якiстю та витратами на їх здiйснення для того, щоб виявити зайвi витрати, причини їх виникнення та знайти резерви зниження собівартості виробу.

Отже, найбільш ефективними  шляхами зниження собівартості продукції  є впровадження економних технологій виробництва, використання світового  досвіду щодо зменшення собівартості. Саме ресурсоекономні, ресурсозберігаючі технології – це вихід для українського товаровиробника.

Не менш важливим чинником, що сприятиме скороченню витрат підприємств, є дотримання всіх головних принципів  ефективного розміщення продуктивних сил: це скорочення шляхів між виробником та покупцем, між виробництвом і сировинною базою.

Отже, систематичне зниження собівартості забезпечує не тільки зростання  прибутку підприємства, але і дає  державі додаткові джерела як для подальшого розвитку суспільного  виробництва, так і для підвищення матеріального становища працівників. Вплив підприємств на елементи витрат є обмеженим. Однак і він можливий через незалежне управління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати на оплату праці, структура і джерела її виплати; вартість основних виробничих фондів, що належать підприємству, їх структура і джерела формування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Таким чином, під час  написання роботи були поглибленні  і закріпленні теоретичні знання, набутті практичні навички з  обраної теми дослідження.

Ознайомившись  з  методологічними  принципами  визнання  та  оцінки витрат виробництва в першому  розділі роботи, ми можемо зробити  висновки.

Дані  про  витрати  використовуються  для  оцінки  та  аналізу  виконання планових  показників,  визначення  результатів  діяльності  структурних підрозділів  та підприємств в цілому, фактичної  ефективності організаційно-технічних заходів, спрямованих на розвиток  та удосконалення виробництва, для планово-економічних та аналітичних розрахунків.

У зв'язку з цим повинно бути забезпечене повне зіставлення планових та  звітних  даних  щодо  складу  і  класифікації  витрат,  об'єктів  і  одиниць калькулювання,  методів  розподілу  витрат  за  планованими (звітними) періодами.

Дія  окремих  чинників  на  зміну  витрат  стосується  окремих  видів, згрупованих у відповідності з економічним змістом за певними ознаками. З цієї точки зору усі витрати поділяються на групи контрольованих  та неконтрольованих витрат.

Можливість регулювання  рівня собівартості полягає у зміні так званих постійних та змінних витрат. Кожен з цих видів витрат по різному впливає на зміну  собівартості,  адже  показники  ефективності  знаходяться  у функціональному  зв’язку  з  постійними  витратами  і  у  кореляційному  зі змінними.

На  основі  даних  попереднього  аналізу  можливо  розробити  систему управління,  яка  передбачає  ряд  пов'язаних  заходів,  серед  яких  мають  бути організаційні,  виробничі,  економічні,  інвестиційні,  зовнішньоекономічні, соціальні,  екологічні  тощо. 

Собівартість продукції  є якісним показником, який характеризує виробничо-господарську діяльність підприємства. Собівартість відображає затрати підприємства на виробництво та збут продукції, виражені у грошовій формі. Вирізнення та чітке  уявлення інформативності цього показника, сфери його можливої активної дії на економічні параметри виробництва, забезпечення відповідних умов його зростання на всіх рівнях управління, удосконалення самого показника - порядку його формування, обліку й калькулювання тощо - дасть змогу в повному обсязі реалізувати його різноманітні функції як одного з інструментів управління виробництвом.

Для комплексного аналізу  собівартості продукції використовують спеціальні показники, які дозволяють розраховувати та аналізувати затрати  підприємства на весь об'єм виробленої товарної продукції, витрати на виробництво конкретного виду продукції, а також витрати підприємства на отримання кожної гривні виручки.

Найбільш важливим моментом у вивченні такого показника, як собівартість продукції, є розгляд факторів, які впливають на показник та визначення основних напрямків зниження собівартості. Від того, як вирішуються дане питання підприємством залежить отримання найбільшого ефекту з найменшими витратами, економія трудових, матеріальних ресурсів і фінансових ресурсів. Собівартість відображає велику частину ціни продукції і залежить від зміни умов виробництва і реалізації продукції. Тому великий вплив на рівень витрат мають техніко-економічні фактори виробництва. Цей вплив виявляється в залежності від змін в техніці, технології, організації виробництва, в структурі і якості продукції і від величини витрат на її виробництво.