Роль, суть та основи побудови обліку готової продукції та незавершеного виробництва на підприємстві

Вступ

 

Практика господарювання на ринкових засадах підтверджує ту незаперечну істину, що результативність (ефективність) будь-якої виробничо-господарської та комерційної діяльності залежить передовсім від компетентності та творчої активності управлінських кадрів, достатньо глибокого знання ними конкретної економіки, законодавчої бази й соціальних аспектів господарювання. Протягом останніх років тривало становлення ринкової системи господарювання, активніше здійснювалися економічні реформи, виявлялися нові аспекти реформування форм власності і структурної перебудови економіки України.

Суспільство ніколи не було байдужим до витрат на досягнення того або іншого успіху. В основі прогресу лежить підвищення ефективності виробництва.

Питання готової продукції, собівартості продукції, робіт чи послуг завжди викликало підвищений інтерес і не лише у керівників підприємств і працівників економічних відділів, але і науковців, які неодноразово звертаються до її вивчення з метою знаходження теоретико-практичних шляхів зниження собівартості, а відтак – підвищеня конкурентоспроможності української продукції як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках.

Ефективний  розвиток та зростання прибутковості підприємств України неможливе без удосконалення системи управління витратами виробництва і собівартістю продукції. Витрати виробництва істотно впливають на обсяги та динаміку прибутку, управління витратами дозволяє оптимізувати їх величину, формувати достовірніші результативні показники діяльності підприємств і правильно визначати стратегію розвитку. Собівартість продукції відображає економічну ефективність роботи суб’єкта господарювання, її точне визначення є інструментом контролю за базовим рівнем витрат. Достовірність визначення собівартості готової продукції залежить від коригування витрат виробництва на вартість незавершеного виробництва. Тому, однією із задач системи управління діяльністю суб’єкта господарювання є налагодження дієвої системи обліку витрат підприємства, важливою ділянкою якого є оцінка та бухгалтерський облік незавершеного виробництва.

Метою курсової роботи стало вивчення питань –  поняття готової продукції, витрат і собівартості як економічних показників, обліку витрат на виробництво готової продукції, методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, аналітичного і синтетичного обліку вират виробництва, обліку незавершеного виробництва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 РОЛЬ, СУТЬ ТА ОСНОВИ ПОБУДОВИ ОБЛІКУ ГОТОВОЇ ПРОДУКЦІЇ ТА НЕЗАВЕРШЕНОГО ВИРОБНИЦТВА НА ПІДПРИЄМСТВІ

 

 

1.1 Поняття про готову продукцію, класифікація та її оцінка

 

До готової  продукції належить продукція, обробка  якої закінчена та яка пройшла  випробування, приймання, укомплектування  згідно з умовами договорів, відповідає затвердженим стандартам, пройшла технічний  контроль підприємства і здана на склад або замовнику (покупцю) згідно з діючим порядком прийняття продукції. Продукція є результатом виробництва. Всі елементи виробничого процесу – сировина, матеріали, які перебувають на різних його стадіях – утворюють незавершене виробництво.

При організації обліку продукції  основним моментом є визначення її характеру. Згідно з цією ознакою  продукцію групують за формою, ступенем готовності і технологічною складністю.

 

                                               уречевлена; результати виконаних робіт

                                               наданих послуг

                                              готова; напівфабрикати; неготова

                                              (незавершене виробництво)

                                                проста; складна (основна, побічна, супутня)

 

Рис. 1.1 – Класифікація готової продукції за її характером

 

За технологічною  складністю продукцію поділяють  на просту і складну. При цьому  вона може бути основною, побічною або  супутньою. За своїми технічними та іншими характеристиками побічна та супутня продукція майже не відрізняється від основної, тому їх кількісні та якісні параметри визначають аналогічно основній продукції.

Супутня продукція – це продукція, отримана в одному технологічному циклі (процесі) одночасно з основною. За якістю вона відповідає стандартам та призначена для подальшої обробки або відпуску споживачам. Супутня продукція як вихідний елемент виробничого процесу має якісні та кількісні параметри, які повинні одержати вартісну характеристику.

Побічна продукція – це продукція, що утворюється в комплексних виробництвах паралельно з основною і, на відміну від супутньої (допоміжної), не потребує додаткових витрат.

В поточному  обліку продукція (робити, послуги) групується за укрупненими позиціями: вироби основного виробництва; товари широкого вжитку, вироблені з відходів; запасні частини; виконані роботи та надані послуги.

Готова продукція  в бухгалтерському обліку може оцінюватися  за одним з таких варіантів: за плановою (нормативною) виробничою собівартістю; за обліковими цінами.

При використанні варіанта оцінювання за плановою (нормативною) виробничою собівартістю визначають і окремо враховують відхилення фактичної виробничої собівартості за звітний місяць від планової (нормативної) собівартості. Позитивним у такому розрахунку випуску є єдність оцінки в поточному обліку, при плануванні і складанні звітності.

При використанні методу оцінювання за обліковими цінами відособлено враховується різниця  між фактичною собівартістю і обліковою ціною. Цей варіант є найпоширенішим варіантом оцінювання готової продукції. Його перевага полягає в тому, що в умовах відносно стійких цін є можливість зіставляти оцінки продукції в поточному обліку і звітності, що важливо для контролю за правильним визначенням обсягу товарного випуску.

Якщо готова продукція в бухгалтерському  обліку оцінюється за фактичною її собівартістю, то вона може бути визначена  тільки після додавання всіх витрат на її виробництво, тобто прямих витрат, та подальшого калькулювання собівартості одиниці випущеної продукції. При цьому підприємство повинно використовувати методи оцінювання вибуття запасів для виробництва готової продукції, що регламентовані П(С)БО 9 «Запаси». Якщо підприємство використовує методи FІFO та ідентифікованої собівартості, то в нього не має проблеми з визначенням собівартості готової продукції при її вибутті. Інша ситуація виникає, коли підприємство використовує метод середньозваженої собівартості, а готова продукція реалізується протягом місяця. Адже для визначення собівартості одиниці вибуття запасів (готової продукції) потрібно використовувати саме середньозважену собівартість за період — один місяць. А в даному випадку місяць ще не завершений, і середньозважену собівартість визначити правильно неможливо. В поточному обліку підприємства, в таких умовах, готову продукцію потрібно оцінювати за прийнятими на підприємстві «обліковими» цінами, тобто за середньорічною, плановою собівартістю, оптово-розрахунковою, договірною ціною або за фактичною собівартістю. Якщо готова продукція на підприємстві оцінюється не за фактичною собівартістю, а за нормативними цінами (нормативний метод), то відокремлено від фактичної собівартості потрібно визначати відхилення. В кінці звітного періоду відхилення розподіляються між за лишками нереалізованої і реалізованої продукції.

Собівартість  реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

1) прямі матеріальні  витрати;

2) прямі витрати  на оплату праці;

3) інші прямі  витрати;

4) змінні загальновиробничі  і постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу  вартість супутньої продукції, яка  реалізується, та вартість супутньої  продукції в оцінці можливого її використання, що застосовується на самому підприємстві.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють  основу продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються  заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

До складу інших  прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного  об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку.

Згідно з  П(С)БО 16 «Витрати», до виробничої собівартості не включаються адміністративні  витрати та витрати на збут.

 

1.2 Сутність незавершеного виробництва та його оцінка

 

Під незавершеним виробництвом як об'єктом бухгалтерського обліку розуміється продукція (роботи, послуги), що не пройшла всі етапи обробки, передбачені технологічним процесом, а також продукція, яка не повністю укомплектована та не пройшла технічний контроль.

В нормативних документах, які регулюють бухгалтерський облік незавершеного виробництва в Україні не наведено складових, які включаються до незавершеного виробництва. У зв’язку з цим відсутня одностайна позиція авторів щодо складу незавершеного виробництва як в літературі наукового, так і практичного спрямування. Для вирішення цього проблемного питання доцільно регламентувати склад незавершеного виробництва на законодавчому рівні шляхом доповнення П(С)БО 9 “Запаси” або Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів переліком складових, які включаться та не включаються до незавершеного виробництва.

До складу незавершеного  виробництва включаються:

– вироби, деталі та вузли, які не пройшли всіх стадій (фаз, переділів), що передбачені технологічним процесом, і не закінчені обробкою;

– продукція, обробку  якої закінчено, але яка не прийнята відділом технічного контролю, а також прийняті ним, але з певних причин не здана на склад;

– вироби, що проходить  стадію випробування або спеціального налагодження, зумовленого договором із замовником;

– готова продукція, що не пройшла затарювання та пакування  на місці виробництва, якщо це передбачено технологічним процесом;

– деталі і напівфабрикати власного виробництва, що підлягають подальшій обробці;

– виправний  брак у виробництві.

Не відносяться  до незавершеного виробництва:

– сировина, матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, які не встигли піддатися обробці;

– вироби, деталі та вузли за анулюваними замовленнями;

– брак, що не підлягає виправленню.

Обсяг незавершеного виробництва залежить від виду економічної діяльності підприємства, що визначає тривалість виробничого циклу. Найбільша питома вага незавершеного виробництва у машинобудуванні, особливо з одиничним характером виробництва. Іншими факторами, від яких залежить обсяг незавершеного виробництва та які доцільно врахувати при організації обліку та контролю незавершеного виробництва на конкретному підприємстві є: обсяг загального виробництва, кількість та конструкція обладнання, що приймає участь в процесі виробництва; асортимент та номенклатура продукції, що виготовляється; організація технологічного процесу; організація складського господарства; процесс контролю якості та ін.

Іншим питанням щодо якого існують суперечності та ведуться дискусії серед науковців є визначення кількісного та вартісного складу незавершенного виробництва в частині доцільності та порядку проведення інвентаризації; визначення залишків незавершеного виробництва за даними оперативного обліку; методів та способів оцінки незавершеного виробництва.

Для визначення собівартості незавершеного виробництва  необхідно:

1) знати його  кількісний вираз (кількість деталей,  вузлів, одиниць виробів за етапами технологічного процесу);

2) здійснити  вартісну оцінку незавершеного  виробництва.

Порядок визначення залишків незавершеного виробництва залежить від

характеру виробництва. Підприємство встановлює їх насамперед на підставі оперативних даних про відпуск запасів у виробництво та випуск готової продукції.