Роль, суть та основи побудови обліку готової продукції та незавершеного виробництва на підприємстві

Але такі дані потребують періодичної перевірки на достовірність. Для підвищення рівня достовірності визначення величини незавершеного виробництва та уточнення даних бухгалтерського обліку доцільно проводити інвентаризацію залишків незавершеного виробництва, у ході якої виявляють фактичну наявність незакінчених виробів, їх комплектність, а також неврахований брак.

При інвентаризації незавершеного виробництва перевіряється  фактична наявність заділів (деталей, вузлів, агрегатів) і виробів, виготовлення яких або збірка ще не закінчена; фактична комплексність незавершеного виробництва; залишок незавершеного виробництва за анульованими замовленнями, а також за замовленнями, виконання яких призупинене; оцінка незавершеного виробництва.

Найчастіше  на практиці інвентаризація незавершеного  виробництва проводяться на кінець року перед складанням річної фінансової звітності, що обумовлено значною трудомісткістю таких робіт. Така ситуація обумовлює викривлення даних бухгалтерського обліку та позбавляє показник незавершенного виробництва контрольних та аналітичних функцій.

Отримання кількісних показників залишків незавершеного  виробництва за даними оперативного обліку чи проведеної інвентаризації передбачає їх наступне переведення у вартісний вимір із застосуванням єдиного грошового вимірника.

Достовірна  оцінка незавершеного виробництва має важливе значення для точного розрахунку собівартості виготовленої продукції і забезпечення збереження незавершених деталей і виробів у виробництві.

Згідно з  П(С)БО 9 “Запаси” незавершене виробництво  може оцінюватися:

– за найменшою із двох оцінок – первісною або чистою вартістю реалізації;

– за нормативними затратами.

Таким чином, залишки  незавершеного виробництва можуть бути оцінені

або за фактичною, або за нормативною (плановою) виробничою собівартістю.

Обраний метод  оцінки відображається в Наказі про облікову політику.

Для оцінки незавершеного  виробництва додаються витрати  за тими операціями обробки (фазами, переділами), які вироби (роботи) вже пройшли.

Оцінка незавершеного  виробництва здійснюється різними  способами в залежності чи є виробництво масовим (серійним) або одиничним.

 

 

 

 

Рис. 1.1 – Способи оцінки незавершеного виробництва

 

Оцінка незавершеного  виробництва в масовому (серійному) виробництві може бути здійснена за одним із чотирьох способів. Найбільш об’єктивною та точною є оцінка за фактичною собівартістю, проте сфера використання даного методу оцінки обмежена.

Зазвичай оцінку за фактичною собівартістю використовують у серійному виробництві з позамовним методом калькулювання, при якому витрати обліковують за партіями-замовленнями або у виробництві з попроцесним методом калькулювання.

При оцінці незавершеного  виробництва за плановою (нормативною) собівартістю визначається планова собівартість незавершеного виробництва, при цьому між готовою продукцією (виконаними роботами) і незавершеним виробництвом розподіляється планова величина загальновиробничих витрат. Спосіб оцінки за плановою (нормативною) виробничою собівартістю використовують підприємства, що застосовують метод обліку за нормативними витратами. Цей спосіб оцінки може викликати недостовірність даних обліку, зокрема, в частині викривлення даних про собівартість продукції, оскільки відхилення суми фактичних витрат від планового рівня буде віднесено на готову продукцію.

Оцінка незавершеного виробництва за прямими витратами передбачає, що вся незавершена виробництвом продукція оцінюється за вартістю використаних для її виробництва сировини, матеріалів, з урахуванням нарахованої заробітної плати працівникам виробництва даної продукції (незавершеного виробництва), без урахування загальновиробничих витрат. Даний спосіб доцільно використовувати лише якщо кількість незавершеного виробництва істотно не змінюється протягом кількох періодів.

Спосіб оцінки за вартістю сировини, матеріалів, напівфабрикатів відображає витрати, якщо незавершене виробництво – це сировина (матеріали, напівфабрикати), яку тільки передано на виробництво, і яка ще не пройшла переробку. Кількість сировини, матеріалів та напівфабрикатів визначається шляхом проведення замірів та лабораторних аналізів і зазначається в перерахунку на вміст у них корисної речовини. Використовується на підприємствах з безперервним технологічним процесом.

Для одиничного виробництва оцінка незавершеного  виробництва здійснюється за фактично здійсненими витратами, оскільки витрати обліковуються за кожним конкретним замовленням. В даному випадку всі виробничі витрати розподіляються між окремими об’єктами обліку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2 МЕТОДИКА БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ГОТОВОЇ ПРОДУКЦІЇ ТА НЕЗАВЕРШЕНОГО ВИРОБНИЦТВА НА ПІДПРИЄМСТВІ

 

 

2.1  Побудова обліку готової продукції

 

Кожне підприємство будує облік готової продукції  за найбільш оптимальним для нього варіантом.

 

Рис. 2.1 – Схема  руху готової продукції із виробництва  до споживача

 

За цією схемою продукція, що має кількісні та вартісні вимірники, здається на склад, а звідти вона буде відвантажена (реалізована) споживачеві.

Окремі підприємства вибирають собі інші схеми обліку готової продукції.

 

Рис. 2.2 – Схема  руху готової продукції із виробництва  прямо до споживача

 

Таку схему  підприємство може використовувати  за таких умов:

1) підприємство  виготовляє продукцію позамовним  методом;

2) підприємство  надає послуги та виконує роботи, що передаються споживачеві безпосередньо;

3) підприємство  виготовляє готову продукцію, і за договором зі споживачем прийом її за якісними характеристиками здійснюється покупцем за місцем її виготовлення;

4) підприємство  виготовляє сільськогосподарську  продукцію;

5) підприємство  займається посередницькими операціями.

2.2 Облік виробничої собівартості готової продукції

 

Витрати, що включаються  до собівартості продукції (робіт, послуг), групуються за такими економічними елементами:

1) матеріальні  витрати;

2) витрати на  оплату праці;

3) відрахування  на соціальні заходи;

4) амортизація  основних фондів та нематеріальних активів;

5) інші витрати.

Собівартість  реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

Одним з елементів  прямих витрат, які включаються до фактичної собівартості готової продукції, є матеріальні витрати. До складу матеріальних витрат на підприємствах включаються:

— витрати на сировину та матеріали;

— транспортно-заготівельні витрати;

— паливо та електроенергія для технологічних цілей;

— бензин для  легкових автомобілів;

— тара й тарні  матеріали та ін.

Матеріали, що не були використані у виробництві, повертаються на склад.

Із загальної  суми витрат на матеріальні ресурси, що включаються до собівар тості продукції, вираховується вартість зворотних відходів.

Зворотні відходи  — це залишки сировини, матеріалів, напів фабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що утворилися в процесі виробництва продукції (робіт, послуг), втратили повністю або частково споживчі властивості початкового ресур су (хімічні та фізичні) і через це використовуються з підвищеними витратами (зниження виходу продукції), або зовсім не використовуються за прямим призначенням.

До зворотних  відходів не належать:

— залишки матеріальних ресурсів, які, відповідно до встановленої технології, передаються до інших  цехів, підрозділів як повноцінний  матеріал для виробництва інших  видів продукції (робіт, послуг);

— супутня продукція, яку одержують одночасно з цільовим (осн овним) продуктом у єдиному технологічному процесі.

Прямі матеріальні  витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва. Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.

Окрім матеріальних витрат, до складу фактичної собівартості готової продукції включаються витрати на оплату праці виробничих працівників та відрахування єдиного соціального внеску.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються  заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

До складу відрахувань єдиного соціального внеску включаються:

— внески до Пенсійного фонду України;

— внески на загальнообов’язкове  державне соціальне страхування  у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням;

— внески на загальнообов’язкове  державне соціальне страхування  на випадок безробіття;

— внески на загальнообов’язкове  державне соціальне страхування  від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності.

До складу інших  прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку.

До складу загальновиробничих витрат включаються:

1. Витрати на  управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо).

2. Амортизація  основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення.

3. Амортизація  нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення.

4. Витрати на  утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

5. Витрати на  вдосконалення технології й організації  виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо).

6. Витрати на  опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень.

7. Витрати на  обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг).

8. Витрати на  охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища.

9. Інші витрати  (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні.

До змінних  загальновиробничих витрат належать витрати  на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

До постійних  загальновиробничих витрат належать витрати  на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) за нормальної потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їхнього виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їхню фактичну величину.