Система калькулювання змінних витрат та ї використання для прийняття управлінських рішень

 

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

ДВНЗ «Національний гірничий університет»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кафедра обліку і аудиту

 

 

 

 

Курсова робота

з управлінського обліку

за темою «Система калькулювання  змінних витрат та ї використання для прийняття управлінських  рішень»

 

 

 

                                                   Виконавець: студентка IV курсу

                                                 ОА-09-1 групи денної форми навчення

                                                   І. О. Пестик

 

                                                   Науковий керівник: Усатенко О. В.

 

 

Курсова робота захищена з  оцінкою_________

«___»_____________2013р.

 

 

Дніпропетровськ

2013

 

 

Зміст

 

Вступ

Розділ 1. Система калькулювання змінних витрат

1.1. Класифікація витрат на постійні і змінні

1.2. Калькулювання змінних витрат

1.3. Перспективи розвитку управлінського обліку

Розділ 2. Розрахункова частина

Висновки 

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Радикальні ринкові перетворення в економіці України вимагають  змін в усіх сферах господарювання та функціях управління виробничими  процесами. При подальшому формуванні ринкового середовища, планомірному курсі на удосконалення бухгалтерського  обліку і його системи в цілому, головною умовою зростання виробничого  та експортного потенціалу України  є перехід до нової системи  управління виробництвом, інтеграція методів управління в єдину систему  управлінського обліку, основою якого  є формування інформації про витрати  підприємства і собівартість.

Трансформація вітчизняної системи  бухгалтерського обліку згідно вимог  міжнародних бухгалтерських та аудиторських стандартів, прийняття національних стандартів та Плану рахунків бухгалтерського  обліку активів, капіталу, зобов'язань  і господарських операцій підприємств  і організацій призвели до суттєвої перебудови методології бухгалтерського  обліку і необхідності перегляду  питань його організації, зокрема обліку витрат на виробництво.

Перехід на національні стандарти  бухгалтерського обліку, нові економічні умови значно розширюють можливості підприємств у визначенні правил ведення облікової політики. Вітчизняні підприємства, виходячи з вимог господарювання, можуть самостійно визначати конкретні  методики та форми організації бухгалтерського  обліку, обирати методи оцінки виробничих запасів при їх віднесенні на витрати  виробництва, способи і методи обчислення собівартості продукції.

В цих умовах зростають вимоги до бухгалтерського обліку‚ перш за все‚ в напрямку підвищення гнучкості, аналітичності та оперативності  одержуваної інформації про витрати  на виробництво продукції з метою  прийняття ефективних управлінських  рішень.

Вирішення цієї проблеми вимагає створення  нової системи одержання інформації про виробничі витрати‚ застосування нетрадиційних для вітчизняної  практики бухгалтерського обліку підходів до калькулювання собівартості продукції, оптимізації результатів діяльності підприємства через застосування принципів  і методів управлінського обліку.

Проблеми обліку витрат і калькулювання  собівартості продукції постійно знаходяться  в центрі уваги багатьох відомих  вчених. Значна увага їм приділена  в працях таких економістів: Ф.Ф. Бутинця, С.Ф. Голова‚ З.В. Гуцайлюка‚ В.І. Єфіменка‚ Б.М. Литвина, Ю.Я. Литвина‚ М.Р. Лучка‚ М.С. Пушкаря‚ В.В. Сопка‚ М.Г. Чумаченка та ін. Вагомий вклад  у розвиток методологічних питань обліку витрат виробництва внесли зарубіжні вчені: О.П. Аксененко‚ П.С. Безруких‚ Р.Вандер Віл‚ Фандель Гюнтер‚ К. Друрі‚ В.Ф. Палій‚ Т. Скоун‚ В.І. Ткач‚ Д. Фостер‚ Ч.Т. Хорнгрен‚ А. Яругова та ін. Питання обліку витрат та калькулювання собівартості продукції на плодоовочевих консервних підприємствах висвітлені в працях А.М. Герасимовича‚ З.Г. Ельпінера, В.О. Ластовецького, В.О. Озерана, В.С. Рудницького та ін. Аспекти автоматизації обліку витрат досліджені в роботах Ю.А. Вериги‚ В.П. Завгороднього‚ М.М. Осейко‚ О.В. Сівак та ін.

Одержані протягом багатьох років  результати теоретичних і практичних розробок по проблемах удосконалення  обліку витрат на виробництво мають  велике значення для розвитку вітчизняної  теорії обліку витрат і калькулювання  собівартості продукції. Крім того‚  потребують удосконалення діючі  форми документації з обліку витрат з метою належного їх застосування в аналітичному та управлінському процесах.

Основною метою курсової роботи є розробка й обґрунтування теоретико-методологічних‚  методичних і практичних рекомендацій і пропозицій з удосконалення  методики обліку виробничих витрат і  калькулювання собівартості в підприємствах  у відповідності з вимогами національних положень (стандартів) бухгалтерського  обліку, використання яких сприятиме  підвищенню ефективності розвитку виробництва‚ задоволенню суспільних потреб у  продукції‚ забезпеченню отримання  підприємницькими структурами достатнього  рівня прибутковості і рентабельності їх діяльності.

Завдання курсової роботи:

• узагальнити теоретико-методологічні основи організації обліку витрат у ринкових умовах господарювання;
• дати оцінку та запропонувати сучасні концепції вибору моделі обліку витрат і калькулювання собівартості продукції ;
• дослідити сучасні методи розподілу загальновиробничих витрат;
• проаналізувати систему калькулювання за змінними витратами;
• розглянути перспективи розвитку управлінського обліку.

У процесі дослідження узагальнено  законодавчі і нормативні акти України, інструктивні матеріали з питань методики обліку витрат і калькулювання  собівартості продукції, економічну літературу вітчизняних і зарубіжних вчених, міжнародні та національні стандарти  бухгалтерського обліку, використано  традиційні методи і прийоми бухгалтерського  обліку та окремі методичні прийоми  управлінської бухгалтерії підприємств зарубіжних країн

 

РОЗДІЛ 1. СИСТЕМА КАЛЬКУЛЮВАННЯ ЗМІННИХ ВИТРАТ

 

1.1. Класифікація витрат на постійні і змінні

Для підприємства, що працює в умовах ринкової економіки, часто мають  місце економічні ситуації, пов'язані  з коливаннями завантаження виробничих потужностей, що спричиняє зміну  обсягу виробництва і продажу, а  це, в свою чергу, істотно впливає  на собівартість продукції, і, отже, на фінансові результати. [6]

Для ефективного управління собівартістю продукції, метою якого є зниження витрат на її виготовлення і реалізацію, є необхідним аналіз поведінки витрат. За цією ознакою усі витрати можна класифікувати (Рис. 1.1.1).

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1.1. Класифінація витрат

 

Змінні – змінюються пропорційно  зміні обсягу виробництва (витрати на сировину, основні матеріали). Під змінними витратами розуміють витрати, величина яких змінюється зі зміною міри завантаження виробничих потужностей чи обсягів виробництва. До них належать, наприклад, витрати на сировину й основні матеріали, заробітна плата основних виробничих робітників та інші. Залежно від процентного співвідношення зміни витрат і зміни обсягу виробництва змінні витрати, в свою чергу, підрозділяються на пропорційні, прогресивні і дегресівні.

Напівзмінні – міняються зі зміною обсягу виробництва, але не прямо  пропорційно.

Напівпостійні - залишаються постійними до визначених меж росту обсягу продукції.

Постійні – незмінні в рамках звітного періоду, до них прийнято відносити  такі витрати, величина яких не змінюється зі зміною міри завантаження виробничих потужностей чи зі зміною обсягу виробництва (наприклад, амортизація основного капіталу, що нараховується за період, орендна чи лізингова плата, відсоток на позиковий капітал і інші).[3]

Всі чотири групи витрат підрозділяються в бухгалтерії на умовно-змінні і постійні. Перші складають технологічну собівартість продукції і враховуються як прямі витрати.

Змінні і постійні витрати класифікуються за джерелами виникнення витрат: змінні характеризують витрати господарської активності, що пов'язана із зростанням обсягу продукції, а постійні характеризують витрати, що пов'язані зі здатністю господарювати, тобто показують ефективність управління. До цих витрат відносяться витрати на інвестиції (амортизація), оплата керівництва, витрати на здійснення економічної політики (реклама, наукові розробки і т.д.). [7]

Крім поводження витрат залежно від зміни обсягу виробництва, важливим аспектом теорії класифікації затрат на постійні і змінні є умовність такого підрозділу.

Існує велика кількість видів витрат, що визначають величину сукупних витрат при зміні обсягу виробництва (витрати на сировину, основні і допоміжні матеріали, транспортні затрати й інші). Оскільки коефіцієнт реагування цих змінних затрат визначає рішення про збільшення чи зменшення обсягу виробництва, такі витрати називаються вирішальними.

Витрати інших видів (заробітна плата адміністрації підприємства, охорони, плата за орендовані основні засоби та інші) не залежать від обсягу виробництва. Вони просто є умовою функціонування підприємства. Їх прийнято називати витратами, що не визначають рішення. Однак зробити висновок про те, що всі змінні витрати впливають на рішення про обсяги виробництва, а всі постійні не впливають, не можна. Існують затрати, що у певній ситуації можуть бути постійними, а в іншій – змінними. Відповідь на питання, вважати витрати постійними чи змінними, залежить від двох факторів: тривалості періоду, що розглядається для ухвалення рішення, і подільності виробничих факторів. [2]

Даремно поділяти витрати на постійні і змінні за їх сутністю. В теорії класифікації витрат на постійні – змінні управлінського (виробничого) обліку затверджується, що характер поведінки витрат залежить від відповідної виробничої ситуації, у якій приймаються рішення. Навіть якщо підприємство не працює, воно все одно повинно сплачувати відсотки на позиковий капітал; ці відсотки є постійними затратами, тому що їх величина не залежить від завантаження чи обсягу виробництва. Ці ж відсотки стають змінними, коли змінюється ситуація для схвалення рішення, наприклад, передбачається продати підприємство. Якщо постало питання, виробляти, наприклад, 1000 шт. конкретних виробів або ліквідувати підприємство, то усі витрати стають змінними.

Інша причина виникнення постійних  витрат - недостатня подільність виробничих факторів. Наслідком її є те, що багато витрат зростають не поступово зі збільшенням завантаження, а стрибкоподібно. Ці витрати постійні для визначеного інтервалу завантаження потужностей, потім вони різко підвищуються і знову залишаються незмінними на визначеному інтервалі. Такі затрати називають стрибкоподібними чи постійними для даного інтервалу. Чим менше стають інтервали завантаження, тим ближче затрати за своїм характером до змінних.

Можна виділити два напрямки практичного  розвитку класифікації витрат: розподіл витрат на постійні – змінні в разі потреби й удосконалювання методів і способів такого розподілу. [4]

Бухгалтерський підхід багато в  чому є прагматичним. Відповідно до цього підходу витрати спрощено поділяються, як правило, на дві групи: змінні і постійні. Але навіть при використанні даного підходу не можна ігнорувати факт існування змішаного типу багатьох видів затрат, що носять напівзмінний характер. Тому в рамках бухгалтерського підходу в теорії і практиці управлінського (виробничого) обліку застосовується ряд методів поділу витрат на постійну і змінну частини. Наприклад, таких, як метод кореляції, метод найменших квадратів та інші.

Стосовно методу найменших квадратів  можна сказати, що він є чуттєвим до значних відхилень від середніх, а іноді грубіші методи можуть давати точніші результати.

Дані методи відносяться до категорії  найбільш простих і доступних  методів, а їх надійність можна забезпечити  шляхом проведення попереднього якісного аналізу даних.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Калькулювання змінних витрат

Система обліку і калькулювання за змінними витратами ґрунтується на розподілі всіх витрат на змінні та постійні і передбачає, що собівартість продукції визначається – тільки за змінними витратам. Так, до виробничої собівартості продукції належать прямі матеріали, пряма заробітна платня і частина загальновиробничих витрат, які є змінними. За змінними витратами оцінюють також залишок готової продукції.

Постійні загальновиробничі витрати не включають у собівартість продукції, а зараховують до витрат періоду. Вони поділяють обліку окремо і їх списують на звітного періоду. Контроль постійних витрат здійснюють за центрами відповідальності через бюджетування, виявлення і аналіз відхилень від бюджету (кошторису). [5]

На практиці може бути доволі складно розділити постійні і змінні витрати. Часто буває так, що витрати не є ні повністю постійними, ні повністю змінними, й інколи потрібне детальний аналіз для того, щоб встановити цю різницю стосовно характеру діяльності підприємства.