Підприємство як організаційна форма господарювання

Контро́лінг (англ. Controlling) — це комплексна система управління підприємством, що включає в себе управлінський облік, облік і аналіз витрат з метою контролю всіх статей витрат, всіх підрозділів і всіх складових виробленої продукції або наданих послуг, а також їх наступне планування.

Контролінг  забезпечує інформаційно-аналітичну підтримку  процесів прийняття рішень при управлінні організацією (підприємством, корпорацією, органом державної влади).

Сучасний контролінг містить у собі управління ризиками (страховою діяльністю підприємств), велику систему інформаційного постачання підприємства, систему оповіщення шляхом управління системою фінансових індикаторів, управління системою реалізації стратегічного, тактичного й оперативного планування й систему менеджменту якості.

Загальні засади

У різних країнах, що займаються контроллінгом менеджери (контролери) можуть мати різний ухил. Так наприклад у США є присутнім сильний фінансовий ухил (бюджетування, керування страховками, керування податковою стороною і т.д.), а в Німеччині більш сильно розвинене керування витратами і їх планування і т.д.

Практика контроллинга була запозичена з Англії як частина  загальноприйнятої практики бізнесу  відповідно до вимог правил «Company Acts», що дійшли до нас із 1700-х років. Сам  термін «controlling» зародився в Америці, в 70-ті роки поняття «контроллінга» перекочувало в Західну Європу, а потім на початку 90-х у СНД. У визначенні, термін поєднує 2 складові: контроллинг як філософія й контроллинг як інструмент:

Контроллинг —  філософія й спосіб мислення керівників, орієнтовані на ефективне використання ресурсів і розвиток підприємства (організації) у довгостроковій перспективі.

Контроллинг —  орієнтована на досягнення цілей  інтегрована система інформаційно — аналітичної й методичної підтримки  керівників у процесі планування, контролю, аналізу й прийняття управлінських рішень по всіх функціональних сферах діяльності підприємства.

Контроллинг —  технологія керування різними областями  фінансово-господарчої діяльності компанії, що включає в себе: визначення цілей діяльності; відбиття цих цілей  у системі ефективних і збалансованих показників (KPI); регулярний контроль (вимір) фактичних значень показників; аналіз і виявлення причин відхилень фактичних значень показників від планових; прийняття на цій основі управлінських рішень по мінімізації відхилень.

Цільове завдання контроллинга — побудова на підприємстві ефективної системи прийняття, реалізації, контролю й аналізу управлінських рішень.

Основні завдання, які потрібно розв'язати: Оптимізація  керування організаційною структурою компанії. Організація ефективної системи обліку операцій і результатів. Впровадження систем планування, контролю й аналізу діяльності. Забезпечення мотивації персоналу в підвищенні ефективності роботи компанії. Автоматизація систем обліку й керування компанією.

 

4. Види та організаційні форми підприємств.

Види підприємств

1. За розмірами (мале, середнє, велике)
2. За способом творення (унітарне, корпоративне)
3. За формами власності
4. За галузями
5. За видом діяльності (виробничі, фінансові, посередницькі, страхові)

Форми власності 

1. Державна
2. Колективна
3. Суспільна
4. Приватна
5. Комунальна

Стаття 63. ГКУ « Види та організаційні форми підприємств»

Залежно від  форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

приватне підприємство, що діє на основі приватної власності  громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

комунальне  підприємство, що діє на основі комунальної  власності територіальної громади;

державне підприємство, що діє на основі державної власності;

підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

2. У разі якщо  в статутному фонді підприємства  іноземна інвестиція становить  не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

3. Залежно від  способу утворення (заснування) та  формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

4. Унітарне підприємство  створюється одним засновником,  який виділяє необхідне для  того майно, формує відповідно  до закону статутний фонд, не  поділений на частки (паї), затверджує  статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

5. Корпоративне  підприємство утворюється, як  правило, двома або більше засновниками  за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

6. Особливості  правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

7. Підприємства  залежно від кількості працюючих  та обсягу валового доходу  від реалізації продукції за  рік можуть бути віднесені  до малих підприємств, середніх або великих підприємств.

Малими (незалежно  від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від  реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

8. У випадках  існування залежності від іншого  підприємства, передбачених статтею  126 цього Кодексу, підприємство  визнається дочірнім.

9. Для підприємств  певного виду та організаційних  форм законами можуть встановлюватися  особливості господарювання.

 

Виробниче господарське об'єднання:

1. Асоціація
2. Корпорація
3. Консорціум
4. Концерн
5. Холдингова компанія
6. Фінансово-промислова група

 

1Асоціація (лат. associo — з'єдную, зв'язую) — добровільне об’єднання фізичних осіб для досягнення спільної мети на засадах взаємовигідної співпраці при збереженні самостійності, правової та майнової незалежності її членів.

2Корпора́ція  — товариство, спілка, сукупність осіб, об’єднаних на основі цехових, кастових, комерційних та інших інтересів; назва акціонерного товариства, яке об’єднує різні галузі промислового виробництва за єдиного фінансового контролю. Також корпорації  — це договірні об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників. Діяльність корпорації базується на використанні акціонерного капіталу, тобто капіталу вкладників, за який вони придбали цінні папери — акції цього підприємства. Корпорації, сфера діяльності яких — весь світовий ринок, називають транснаціональними. Корпорації посідають особливе місце серед великих підприємств і об’єднань. При цьому їх найбільш важливою і відмітною рисою виступає капіталотворча функція, завдяки якій створюються передумови збільшення обсягу і ступеня використання обмежених ресурсів. Корпорація — поширена в країнах з розвиненою ринковою економікою форма організації підприємницької діяльності, що передбачає часткову власність, юридичний статус і зосередження функцій управління в руках верхнього ешелону професійних керуючих (менеджерів), які працюють за наймом.

3Консóрціуми — тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети (спільне розміщення позики або здійснення єдиного промислового проекту).

Консорціум може створюватися для здійснення крупного капіталомісткого проекту або для сумісного  розміщення позики. У міжнародній  торгівлі консорціуми створюються для сумісної боротьби за отримання замовлень. Усередині консорціуму ролі розподіляються так, щоб кожен учасник працював в тій сфері діяльності, де він досяг найвищого технічного рівня при найменших витратах виробництва.

Дії учасників координуються лідером, який отримує за це відрахування. Кожен учасник готує пропозицію на свою частку постачань, з яких формується загальна пропозиція консорціуму. Консорціум несе солідарну відповідальність перед замовником.

При утворенні консорціумів його учасники повністю зберігають свою самостійність. Але в тій частині  спільної діяльності, яка стосується реалізації цілей консорціуму, вони підпорядковані спільно створеному органу управління.

3Конце́рни — статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного чи групи підприємців. Об'єднання діють на основі договору чи статуту, що затверджується їх засновниками або власниками. Підприємства, які входять до складу зазначених організаційних структур, зберігають права юридичної особи. Одна з найпоширеніших форм монополістичних об'єднань підприємств різних галузей — промисловості, торгівлі, банків тощо — на основі спільних виробничо-комерційних інтересів, а часто й фінансової залежності від одного чи групи підприємств, які володіють більшою частиною акцій концерну.

Синдика́ти — одна з форм капіталістичної монополії — договірне об'єднання підприємців, окремої галузі виробництва, що створювалося з метою захоплення ринку шляхом спільного збуту товарів за спільними цінами. Зазвичай організувалися у формі акційних спілок фірм-учасників Синдикат, зі спільним статутним капіталом та єдиним репрезентативним органом (управою), що приймав спільні замовлення від споживачів і розподіляв їх за квотами між членами синдикату. У Російській імперії синдикати виникли наприкінці XIX ст. Перед революцією 1917 їх нараховувалося від 100 до 140.

Головні з них були розташовані  в Україні, такі як «Продамет», «Продвугілля», «Продаруд», «Русское общество пароходства и торговли — РОПИТ», «Союз рельсовых фабрикантов», «Союз фабрикантов рельсовых скреплений», «Урожай» (синдикат виробників сільсько-господарських машин в Україні), «Синдикат южнорусских крахмальных фабрик» і т. д. У більшості ці синдикати були під контролем закордонного капіталу (французького) або найбільших банків імперії, які також були під чужоземним контролем. Синдикати будувалися за французьким зразком (звідси їхня назва; німецька — картель). Існувало чимало окремих угод між підприємцями, що встановлювали лише ціни товарів (т. зв. «пули» та ринґи"). У найвищу форму приватної монополії — трести — синдикати в Російській Імперії не переросли (спроби перетворити «Продамет» на сталевий трест за німецько-американським зразком не вдалися). Російський уряд намагався протисояти зростанню синдикатів лише у тих випадках, коли синдикати зачіпали державні інтереси. Так уряд поборював, наприклад, «Продвугілля», коли цей синдикат підвищував ціни для державних залізниць, інколи — Синдикат цукрозаводчиків і соляний синдикат в Україні (він існував таємно і знижував ціни в боротьбі проти уральських солеварень, що зменшувало прибутки держави з акцизу). У більшості випадків російський уряд дозволяв утворення синдикатів. Антимонопольне законодавство обмежувалося лише ст. 913 і 1180 «Свода законов Российской Империи», які передбачували кари за штучне підвищення цін на «товари першої необхідности», але ці закони застосовувалися рідко, зокрема через дуже поширену корупцію в урядових та судових колах.

Синдикати в Україні часто  конкурували з синдикатами, що існували на території Росії й Польщі, при чому явно оформлювалися територіальні інтереси української буржуазії. Російський уряд намагався боронити російські синдикати шляхом маніпуляцій провізних тарифів на державних залізницях та шляхом перевалених урядових замовлень на продукцію російських синдикатів, але ця боротьба була безуспішна, бо синдикати з України поширювали свої впливи на всеімперські ринки; наприклад, синдикат «Урожай» (після впертої боротьби він захопив ринки аж у Сибіру) і «Продамет».