Підприємство як організаційна форма господарювання

Під час революції синдикати  були націоналізовані. За НЕПу існували державні синдикати, що здебільшого також були територіальні. Їх було ліквідовано у 1929-30 роках.

Трест — найбільш централізована форма монополістичних об'єднань, в межах якої підприємства-учасники відмовляються від виробничої, комерційної, а інколи й юридичної самостійності і підпорядковуються єдиному управлінню. Реальна влада в тресті належить правлінню або головній компанії.

Трести значно розвинені  на Заході, і їх діяльність контролюється  державними законами (антимонопольне законодавство). Порівняно з іншими формами монополії (картелями, синдикатами), які в Україні постали вже в останній чверті 19 ст., Трести і концерни не розвинулися у повній формі, не досягнувши тогочасного рівня концентрації промислового виробництва в Західній Європі і США.

За НЕПу, в 1922 — 23, в УРСР відбулося трестування і синдикування промисловості, при тому частково ліквідовано головне управління, а територіально пов'язані групи підприємств з метою здешевлення продукції та впровадження раціональніших виробничих процесів об'єднано в трести. Процес створення трестів як юридичних одиниць не відбувався систематично в усіх галузях промисловості і був остаточно завершений законом ВЦВК і РНК СРСР 10. 4. 1923. В Україні порівняно з іншими республіками трести розвинулися найшвидше: у жовтні 1921 організовано трест «Південсталь», що об'єднував три великі металургійні заводи: Макіївський, Юзівський і Петровський (згодом йому підпорядковано ще 19 менших) з рядом вугільних шахт і коксовими підприємствами; у вугільній промисловості створено великий трест «Донбасвугілля», у рудній — «Південнорудний трест» (ПРТ), заводи важкого машинобудування були об'єднані в Південно машинобудівний трест (ПМТ), а сільськогосподарського машинобудування — у двох трестах: «Південний Сільмаштрест» з центром у Запоріжжі й «Укртрестсільмаш» у Харкові. З інших трестів більшими були «Хімвугілля», «Укрпапіртрест», «Шкіртрест Правобережжя», «Донбасцемент», «Донбаскераміка», «Маслотрест», «Тютюнтрест», «Махортрест», «Цукротрест», «Електротрест», «Текстильтрест», «Спиртотрест», «Склосода», «Коксобензол» і «Укрборошномельтрест». Всього за НЕП в Україні нараховувано 36 місцевих і 24 республіканські трести, але їхнє адміністративне підпорядкування не було точно визначене. Номінально трести були підпорядковані Українській Раді Народного Господарства (УРНГ), але починаючи з 1925, деякі адміністративні обов'язки перебрав також Держплан УРСР. Боротьба за Т. між Держпланом УРСР, гол. управліннями ВРНГ та всесоюзними наркоматами призвела у 1929 — 30 до поступової ліквідації більшости трестів в Україні, а з ліквідацією ВРНГ 1932 трести та синдикати були роздрібнені й перестали існувати. Окремі підприємства підпорядковано безпосередньо наркоматам.

У зв'язку з реформами  Хрущова та запровадженням системи  раднаргоспів Т. в СРСР і УРСР з  поч. 1960 відродилися, але вже тільки як виробничоадміністративні об'єднання, що виконували ролю проміжної ланки між гол. управлінням міністерств та підприємствами, виконуючи допоміжні функції координації-виробничих планів. У такій зміненій формі Т. проіснували до сер. 1970-их pp. у різних галузях промисловості (у вугільній «Антрацит», «Червоноградвугілля», у мангановій «Никопольмарганець»; у будів. «Головхарківбуд», «Полтаваспецбуд», у деревообробній «Львівдеревпром» та ін.). У березні 1973 здійснено в СРСР реформу органів управління пром. підприємств з поступовою ліквідацією Т. і заміною їх виробничими об'єднаннями союзного і респ. підпорядкування. Сучасні пром. об'єднання, на відміну від кол. Т. є госп. комплексами з правами юридичної особи, що несуть повну адміністративну відповідальність за діяльність підпорядкованих їм підприємств або й груп льокальних об'єднань. До таких об'єднань респ. підпорядкування в Україні належать львівське об'єднання скляної промисловості «Райдуга», об'єднання шкіряної промисловості «Прогрес» й ін.

Монопо́лія — виключне право (виробництва, торгівлі, промислу тощо), що належить одній особі, групі осіб (олігополія) чи державі.

Монопо́льне утво́рення — підприємство, об'єднання чи господарське товариство та інше утворення, що займає монопольне становище на ринку.

Термін «монополія»  походить від грецьких слів («mono» — один, «poleo» — продаю) — наявність одного продавця товару чи послуги на ринку. Це монополія одного підприємства або продавця

Ринок чистої монополії — це такий тип побудови ринку, на якому продукцію пропонує один продавець. Підприємство-монополіст має задовольнити всіх потенційних покупців певного товару в межах даного ринку, і тому це підприємство ототожнюється з галуззю. В широкому розумінні монополія — це така ситуація, за якої продавців (виробників) настільки мало, що кожний з них може впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукції, що реалізується.

Головними ознаками ринку чистої монополії є: 
 — відсутність досконалих замінників продукції фірми-монополіста; 
 — неможливість входження на ринок інших фірм; 
 — велика кількість покупців на ринку; 
 — досконала інформованість щодо цін, фізичних ознак товару, інших параметрів ринку.

Суб'єкт господарювання займає монопольне(домінуюче) становище  на ринку товарів, якщо: 
 — на цьому ринку немає жодного конкурента; 
 — немає значної конкуренції внаслідок обмеженої можливості доступу інших підприємств на ринок; 
 — частка підприємства на ринку продукції перевищує 35 % і суб'єкт господарювання не довів, що зазнає значної конкуренції.

Могутні капіталістичні об'єднання (у формі картелів, синдикатів, трестів, концернів), які виникають на базі концентрації виробництва і капіталу й зосереджують у своїх руках виробництво чи продаж певного товару для отримання максимальних прибутків.

4Хо́лдингові  компа́нії (від англ. holding company або англ. parent company «компанія, що володіє/тримає») — юридичні особи, які є власниками інших юридичних осіб або здійснюють контроль над такими юридичними особами як пов'язані особи.

Зазвичай це публічне акціонерне товариство, яке  володіє, користується та розпоряджається  холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств.

Також, під холдинговою  компанією розуміють групу суб'єктів господарювання — юридичних осіб, які здійснюють управління підприємствами за рахунок переважної участі в статутному фонді чи шляхом володіння контрольним пакетом акцій інших компаній.

Холдингові  компанії можуть утворюватися:

органами, уповноваженими управляти державним майном, державними органами приватизації самостійно або  разом з іншими засновниками шляхом об'єднання у статутному фонді холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв);

іншими суб'єктами на договірних засадах.

У випадках, передбачених законодавством, холдингові компанії утворюються за умови попереднього отримання дозволу відповідного органу Антимонопольного комітету України або Кабінету Міністрів України на концентрацію, узгоджені дії суб'єктів господарювання. Проекти установчих документів холдингових компаній, які утворюються за умови отримання зазначеного дозволу, підлягають погодженню з відповідним органом Антимонопольного комітету України.

Холдингова  компанія набуває статусу юридичної  особи з дня її державної реєстрації в Державному реєстрі холдингових  компаній України, який є невід'ємною  частиною Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Державна реєстрація холдингових компаній проводиться  державним реєстратором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів  України відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних  осіб та фізичних осіб - підприємців" (755-15) та інших нормативно-правових актів.

Спеціально  уповноважений орган з питань державної реєстрації забезпечує ведення  Державного реєстру холдингових  компаній України Холдинг є чистий (компанія займається тільки контролем за діяльністю підприємств)та змішаний (крім контрольної функції може займатися іншими видами діяльності).

6Промисло́во-фіна́нсова  гру́па (ПФГ) — об'єднання, до якого можуть входити промислові й сільськогосподарські підприємства, банки, наукові й проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, і яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, зокрема програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.

Сучасні ФПГ — універсальні за характером діяльності та транснаціональні за їх масштабами об'єднання. Створені на основі акціонування, поєднання фінансових і ділових зв'язків, вони об'єднали промислові фірми, банки та інші фінансові інститути, торговельні і будівельні компанії, а також компанії інших галузей господарства.

Головне підприємство промислово-фінансових груп (ПФГ) — підприємство, створене відповідно до законодавства України, яке виготовляє кінцеву продукцію ПФГ, здійснює її збут, сплачує податки в Україні та офіційно представляє інтереси ПФГ в Україні та за її межами. Головне підприємство ПФГ втрачає право на будь-які пільги з питань оподаткування, яке воно мало або може мати згідно з чинним законодавством України.

На сьогоднішній день «промислово фінансові групи» в Україні не існують у зв'язку із скасуванням. Транснаціональна промислово-фінансова  група — ПФГ, до складу учасників якої входять українські та іноземні юридичні особи.

Матеріал до Лекціії 1

Підприємство — основна ланка  народного господарства, яка забезпечує виробництво переважної маси товарів  і послуг, здійснює науково-дослідну і комерційну діяльність з метою привласнення доходу (прибутку). Як первинна ланка народного господарства підприємство зосереджує певну сукупність продуктивних сил (засобів праці, працівників, землі, сировини та ін.) і відносин власності (економічної, юридичної та ін.).

Під структурою підприємства розуміють  його внутрішню будову, тобто склад  підрозділів, систему їх зв'язку, взаємодії  та підпорядкованості. Сукупність виробничих підрозділів утворює виробничу  структуру підприємства. Залежно від підрозділу, діяльність якого покладено в основу виробничої структури, розрізняють цехову, безцехову, корпусну і комбінатську структури.

Цеховою виробничу структуру вважають тоді, коли основним виробничим підрозділом  підприємства є цех. Цехи поділяються на:

— основні — виготовляють продукцію  для реалізації на сторону: обробні, складальні, прокатні;

— допоміжні — виготовляють напівфабрикати для забезпечення насамперед власних  виробничо-технологічних потреб підприємства;

— обслуговуючі — надають послуги або виконують роботи, що забезпечують необхідні умови для нормальної діяльності основних і допоміжних виробничих структур підприємства: ремонтні, інструментальні, транспортні, енергетичні, складські;

— побічні — виконують зачисні, прибиральні роботи після відпрацювання основного виробництва (утилізація відходів, відновлення окремих видів сировинно-матеріальних ресурсів);

— експериментальні — випробовують і розробляють нові вироби й технології;

— підсобні — виконують роботи підсобного характеру (виробництво тари, тепличне господарство, відгодівельний комплекс).

Безцехова виробнича структура  притаманна невеликим підприємствам. Основою її будови є виробнича  дільниця, де виконуються технологічно однорідні роботи або виготовляється однотипна продукція.

Корпусна виробнича структура  характерна для великих підприємств, де кілька однотипних цехів можуть об'єднуватись у корпус.

Комбінатська виробнича структура  є на підприємствах із багатостадійними процесами виробництва, що здійснюються згідно з технологічною послідовністю переробки сировини.

Також слід мати на увазі, що до складу будь-якого підприємства входять  не лише виробничі підрозділи, а  й відділи апарату управління та заклади культурно-побутового призначення.

Отже, сукупність виробничих, невиробничих та управлінських підрозділів утворює загальну структуру підприємства.

На діяльність підприємства впливає  стан його внутрішнього та зовнішнього  середовища.

Внутрішнє середовище підприємства складається з людей, які працюють на цьому підприємстві, засобів виробництва, наявних коштів підприємства, а також інформації, що "живить" і об'єднує підприємство як складну систему. Внутрішні можливості підприємства визначаються ресурсами (наявними та резервними), зумовлюються оцінкою об'єктивних складових потенціалу (інноваційний, виробничий, фінансовий потенціал, потенціал відтворення та ін.), а здатності — його соціальною складовою (управлінський, кадровий, підприємницький, інформаційний потенціал та ін.).

Залежно від характеру впливу зовнішнє середовище поділяється на мікро- та макросередовище.

Мікросередовище — це середовище прямого впливу на підприємство, яке утворюють споживачі, конкуренти, постачальники та державні органи. Держава за допомогою законодавчих актів, інструкцій та положень впливає на діяльність підприємств. Державні органи забезпечують обов'язковість виконання законів, умови свободи підприємництва, розподіл і перерозподіл обмежених ресурсів шляхом податкових пільг, субсидій, цінової політики тощо.