Підприємство як організаційна форма господарювання

Макросередовище створює загальні умови діяльності підприємства. Обмежуючи або розширюючи сфери його впливу, макросередовище охоплює матеріально-технічні й економічні умови, суспільні відносини та інститути й інші чинники, що впливають на підприємства та їх мікросередовище опосередковано. Основними компонентами макросередовища є становище держави і території, де розташовані підприємства. Розрізняють навколишнє природне, демографічне, науково-технічне, економічне, екологічне, політичне та міжнародне макросередовища. Підприємства, навіть великі, практично не справляють зворотного впливу на макросередовище.

У ринковому середовищі постійно відбуваються процеси, які відкривають нові сприятливі умови для підприємства, або, навпаки, створюють додаткові труднощі. Досліджуючи  зовнішній потенціал підприємства, важливо визначити ринкові можливості та загрози.

Можливості розглядаються як позитивні  чинники зовнішнього середовища, які підприємство може використати  для зміцнення своєї позиції. Тим самим потенціал підприємства може значно збільшитися (ситуація "а").

Загрози зовнішнього середовища можуть істотно зменшувати потенціал підприємства. За досить несприятливих умов ринкового середовища та слабкої реакції керівництва (або її відсутності) може скластися ситуація, коли загальний потенціал підприємства буде меншим, ніж внутрішній — (ситуація "б").

Щоб уникнути впливу таких факторів і попередити зменшення потенціалу, одним із першочергових завдань  стратегічного управління мають  стати:

— постійний моніторинг ринкового  середовища та аналіз його компонентів;

— пошук "критичних точок" у функціонуванні підприємств і відповідно агрегування системи заходів швидкого реагування на динамічні зміни в ньому.

Важливим моментом має стати  оцінка ринкових загроз та зовнішніх  можливостей стратегічними засобами "раннього виявлення та попередження". Те, наскільки ефективно підприємство зможе відреагувати на можливості й загрози зовнішнього середовища, залежить саме від його внутрішнього потенціалу.

Згідно з чинним законодавством України є два основні типи об'єднань підприємств: інституціональні та договірні.

Діяльність інституціональних  об'єднань започатковується в директивному порядку міністерствами та Кабінетом  Міністрів України. Серед них  розрізняють науково-виробничі, науково-технічні об'єднання і такі, що належать до агропромислового комплексу, будівництва та житлово-комунального господарства.

Найпростіші форми договірного  об'єднання підприємств в Україні  такі:

— асоціація: найпростіша форма  договірного об'єднання підприємств  з метою постійної координації  підприємницької діяльності. Як правило, асоціація є юридичною особою, що не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність її учасників;

— корпорація: акціонерна форма власності, що передбачає колективне володіння  власністю, концентрацію функцій управління підприємствами в руках професійних менеджерів, тобто об'єднання на основі інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів із делегуванням окремих повноважень у централізований орган управління;

— консорціум: тимчасове статутне об'єднання промислового та банківського капіталу для реалізації певної спільної мети — підприємницької ідеї, інвестиційного проекту тощо;

— концерн: форма статутних об'єднань підприємств, для якої характерна єдність  власності й контролю, найчастіше з використанням принципу диверсифікації виробництва, коли концерн інтегрує підприємства різних галузей народного господарства. Після такого об'єднання підприємства втрачають господарську самостійність;

— холдинг: організаційна форма  об'єднання капіталів, товариство, яке  безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує власні кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств. Об'єднані в холдинг суб'єкти мають юридичну і господарську самостійність, але основні питання їх діяльності вирішує холдингова фірма;

— фінансова група: об'єднання юридично та економічно самостійних підприємств різних галузей народного господарства. Фінансову групу очолює один або кілька банків, які розпоряджаються капіталом підприємств, що входять до неї, та координують усі сфери діяльності цих підприємств.

Кожна з наведених форм об'єднань має певні переваги і недоліки й може утворюватися або зникати  залежно від умов внутрішнього та зовнішнього середовища.

Проблеми, що виникають під час  здійснення господарської діяльності підприємств в Україні, регулюються такими основними Законами України:

- Цивільний кодекс України Верховна Рада України; Кодекс України, Закон, Кодекс від 16.01.2003 № 435-IV

— "Про підприємства в Україні" від 7 березня 1991 р.;

— "Про підприємство" від 7 лютого 1991 р.;

— "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р.;

— "Про власність" від 7 лютого 1991 р.;

— "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р.;

— "Про систему оподаткування" від 25 червня 1991 р.;

— "Про приватизацію майна державних підприємств" від 4 березня 1992 р.

У Законі України "Про підприємства в Україні" давалось визначення поняття "підприємство" — це "самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання прибутку (доходу)". Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації (загальні положення і порядок реєстрації див. у підрозділі 3.1.1).

Юридично-правові форми підприємств регламентуються державою, законодавством країни. Зберігаючи організаційно-правову форму "підприємство", з урахуванням історичних стереотипів і традицій передбачається функціонування типів підприємств відповідно до таких форм власності:

— приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

— колективне підприємство, засноване  на власності трудового колективу  підприємства;

- господарське товариство, засноване  на власності об'єднання громадян;

— комунальне підприємство, засноване  на власності відповідної територіальної громади;

— державне підприємство, засноване  на державній власності, в тому числі  казенне підприємство.

Підприємство створюється згідно з рішенням власника (власників) майна  чи уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або за рішенням трудового колективу у випадках і порядку, передбаченому Законом України "Про підприємства в Україні" та іншими законами України. Воно може бути створене внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України, а також унаслідок виокремлення зі складу діючого підприємства (організації) одного або кількох структурних підрозділів, на базі структурної одиниці діючих об'єднань за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу.

Підприємство має самостійний  баланс, поточні рахунки в установах  банків, печатку зі своїм найменуванням, а промислове підприємство — товарний знак. Воно має право здійснювати  будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. У його компетенції — створення філій, представництв, відділень та інших відособлених підрозділів. Деякими видами діяльності підприємство може займатися тільки на підставі особливого дозволу (ліцензії).

Підприємство не може мати у своєму складі інших юридичних осіб.

Джерела формування майна підприємства такі:

— грошові та матеріальні внески засновників;

— кредити банків та інших кредиторів;

— доходи від реалізації продукції, інших видів господарської діяльності;

— доходи від цінних паперів;

— безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств  і громадян;

— інші джерела, не заборонені законодавством України. Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України, в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

На підприємствах працівники поєднуються  із засобами виробництва, причому від  характеру такого поєднання значною  мірою залежить тип підприємств. Відносини власності функціонують з приводу привласнення сконцентрованих  на підприємстві об'єктів власності та розподілу створеного працівниками необхідного і додаткового продукту. Суб'єктами відносин власності є саме підприємство як юридична особа та його працівники. Кожне підприємство вступає у відносини власності:

— з іншим підприємством, купуючи  засоби виробництва, предмети праці та надаючи й отримуючи послуги;

— банками, отримуючи кредити й  сплачуючи відсотки за них;

— державою, сплачуючи податки  до бюджету та ін.

На підприємстві відбувається одиничний  поділ праці. Залежно від технологічного процесу, виробництва, розмірів підприємства на ньому виокремлюють основний і допоміжні цехи, дільниці, різні служби, відділи. Одиничний поділ праці між працівниками здійснюється за професіями, спеціальностями та ін. Підприємство вступає у відносини кооперації, спеціалізації, комбінування з іншими підприємствами і є важливою ланкою техніко-економічних відносин. Так підприємства України в колишньому СРСР мали постійні господарські зв'язки з 33 тис. підприємств інших республік3.

Як уже зазначалося, від характеру  поєднання працівників із засобами виробництва залежить тип підприємства. Якщо, наприклад, засоби виробництва належать окремому власнику або групі власників і працівники наймаються на умовах продажу робочої сили за певну заробітну плату, це капіталістичні підприємства. Якщо засоби виробництва викуплені працівниками (наприклад, на 11 тис. фірм США), то воно стає колективним трудовим підприємством. Отже, основним критерієм розмежування підприємств є тип власності.

За цим критерієм в Україні  виокремлюють такі основні види підприємств:

1. Державні — засновані на  державній формі власності, яка,  у свою чергу, поділяється на  загальнодержавну та комунальну. Тому виокремлюють загальнодержавні  та комунальні підприємства.

2. Колективні — засновані на  власності трудового колективу.  Розрізняють колективні трудові підприємства, кооперативні, підприємства громадських організацій.

3. Приватнокапіталістичні — засновані  на власності окремої особи  (капіталіста), що наймає робочу  силу.

4. Колективні капіталістичні —  засновані на власності кількох  власників капіталу, що наймають робочу силу.

5. Сімейні — засновані на  праці однієї сім'ї.

6. Індивідуальні — засновані  на приватній власності фізичної  особи та її особистій праці.

7. Спільні (або змішані) —  засновані на поєднанні різних  форм власності, у тому числі з залученням іноземного капіталу.

8. Орендні підприємства.

У західній економічній літературі за критерієм власності виокремлюють лише приватні та державні (або публічні) підприємства.

Є інші критерії розмежування підприємств. Так, за наявністю влади на ринку вони поділяються на конкурентні, оліго-польні та монопольні.

За характером економічної діяльності — на виробничі, торговельні, фінансово-кредитні, посередницькі, науково-виробничі об'єднання  тощо.

За сферою діяльності розрізняють  місцеві, регіональні, національні, міжнародні підприємства.

За кількісними показниками  їх поділяють на малі, середні й  великі.

В усіх розвинутих країнах світу  переважають малі підприємства. У  різних країнах до них відносять  підприємства, не однакові за величиною. Так, у США — це підприємства, де зайнято до 500 працівників. В Україні — у промисловості та будівництві — до 200, а в інших галузях сфери матеріального виробництва — до 50 працівників. Із приблизно 18 млн підприємств у США до категорії дрібних належить 15 млн, а їхня частка в доходах становить близько 80 %. В Україні на початку 90-х років малих підприємств було приблизно 45 % від загальної кількості, але вони виробляли менше 10 % валової продукції. У 2000 р. на малі підприємства припадало 10 % сукупних доходів. В Англії приблизно 90 % фірм — малі, в Італії з 800 тис. промислових підприємств — 99 % малі та середні.

Особливого розвитку набули малі підприємства з початком розгортання НТР, яка  посилює процес спеціалізації, кооперування виробництва, формує великий попит  на вузькоспеціалізовану продукцію. Малі підприємства є мобільнішими в управлінні, переорієнтації на випуск нових товарів і послуг, у створенні нових зразків продукції тощо. Але вони мають і недоліки: в них переважно нижча продуктивність праці, і вони змушені підвищувати її інтенсивність за рахунок використання сімейної праці, подовження робочого дня тощо.