Проблематика формування особистості у процесі фізичного виховання

Величезною  естетичною цінністю володіють фізичні  вправи. Дійсна краса найяскравіше виявляється в динаміці. Уміння володіти своїм тілом, виконувати вправи легко, вільно, невимушено, виразно залишає яскравий слід в розвитку розуміння краси руху.

Засоби естетичного виховання, які можуть бути використані в практиці фізичного виховання, можна об'єднати в наступні групи:

1. Засоби, безпосередньо пов'язані з самою руховою діяльністю (основні види рухів: ходьба, біг, стрибки, метання; общеразви- 
   вающие вправи з предметами і без предметів; стройові вправи; 
   вправи імпровізаційного характеру — вольні гімнастичні вправи, вправи різновидів аеробіки, що виконуються з музичним супроводом. При виконанні таких вправ активізується 
   і розвивається творча уява що займається, який повинен осмислити характер музики; співвіднести свої рухи з музык&тьным темпом 
   і ритмом; види спорту).
2. Засоби мистецтва, що спеціально вводяться (музика, елементи танцю 
   (зразки художньої творчості).
3. Спілкування з природою (походи, екскурсії, заняття фізичними вправами в природних умовах, гартування).
4. Естетична обстановка занять (естетичне оформлення інтер'єрів спортивних приміщень).
5. Спортивні свята.

Особа викладача  фізичного виховання, вимоги до його професійної майстерності

Успіх будь-яких заходів  в області фізичної культури, ефективність фізкультурно-спортивних занять в значній мірі залежать від складу відповідних фахівців, рівня їх професійної підготовки, відношення до справи.

Особа викладача, його авторитет  перед учнями грають величезну роль в досягненні мети навчання, а ще більше — у вихованні. У контексті концепції суггестопедии відомо, що авторитетність викладача може різко підвищувати рівень сприйняття передаваної ним інформації, при цьому включаються механізми навіювання, коли переконання, в даному випадку відношення до цінностей фізичної культури, формуються навіть без належної аргументації.

 

 

ВИСНОВОК ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ

 

Фізичне виховання забезпечує розвиток природних, біологічно обумовлених передумов у дусі високих соціальних потреб. Проте, виходячи з принципу виховуючого навчання, завдання по формуванню особових якостей можуть і повинні ставитися разом з учбовими завданнями і досягши специфічних цілей фізичного виховання, спортивної підготовки і фізичної рекреації.

Методика формування моральної свідомості і поведінки  повинна бути звернена до духовної суті учнів. Сам зміст навчально-рухової  діяльності включає ситуації, які можна використовувати для виховання почуття поваги до слабкого, почуття обов'язку і відданості, почуття відповідальності, власної гідності, гордості, совісті, сором'язливості тощо

Процес формування моральної  поведінки і звичок пов'язаний з необхідністю використання методів заохочення і покарання, привчання і вправляння, які сприяють прояву і закріпленню необхідних і гідних способів поведінки

У процесі занять фізичними  вправами проявляються такі основні  типи вольових зусиль:

а) Вольові зусилля при концентрації уваги. Вони необхідні для 
подолання відволікаючих факторів (суперники, публіка і т. ін. ). 
Вольові зусилля потрібні і для збереження уваги при втомі.

б) Вольові зусилля при інтенсивних м"язових напруженнях. 
М'язові напруження, які проявляються б процесі виконання фізичних 
вправ, як правило, перевищують рівень тих. що мають місце в побуті. 
Це особливо виражено в ігровій та змагальній діяльності.

в) Вольові зусилля, пов'язані з необхідністю долати втому під 
час тренувань і, особливо, змагань.

 

Головними засобами естетичного  виховання в процесі занять фізичними  вправами є:

• краса фізичної зовнішності людини: правильна будова тіла, 
  гармонійний розвиток мускулатури, природна витонченість постави, 
  пластична виразність тіла;
• цілеспрямовані, досконалі рухи;
• кладнокоординаційні рухи, розміреність зусиль, динаміка ритмів та інші риси раціональних рухових дій;
• гімнастичні виступи, спортивні змагання, фізкультурні поради які за спиною естетичного впливу межують з мистецтвом;
• естетичні властивості навколишнього природного середовища, в якому проходять заняття;

сама атмосфера та умови занять (одяг, музика, хореографія, пісні, злагоджені дії, художнє оформлення споруд, гігієнічні умови)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. РОЗВИТОК ВОЛЬОВИХ ЯКОСТЕЙ У ШКОЛЯРІВ 10-14 РОКІВ НА ПРАКТИЦІ

 

2.1 Показники  розвитку  вольових  якостей  у  школярів  10─14  років

У процесі дослідження встановлено, що у межах кожного вікового періоду оцінки різних вольових якостей істотно не розрізняються. Різниця у більшості випадків складає 0,1–0,2 бала, однак між віковими групами розходження в оцінках  значніші. Наприклад, ініціативність у віці 10 років оцінюється у 3,9 бала, а у віці 11,13 і 14 років - 3,5 бала (різниця складає 0,4 бала).

Оцінка вольових якостей, умовно розподілених на дві групи,  також показує нерівномірний характер їхнього вікового розвитку в молодших підлітків, що підтверджується результатами виконання тестових фізичних вправ і експертною  оцінкою.

Аналіз кореляційних взаємозв'язків між показниками вольових якостей учнів середнього шкільного віку показав високий ступінь їхньої взаємозалежності в усіх вікових періодах. Так, у віці 10,11,13 і 14  років практично всі значення коефіцієнтів кореляції між основними вольовими якостями (цілеспрямованість, наполегливість, завзятість, рішучість, сміливість, витримка, самовладання, ініціативність, самостійність) перебувають у межах від 0,6 до 0,9. Помітно знижується загальний рівень кореляційного взаємозв'язку між показниками вольових якостей у школярів 12 років.

У цілому ж високий ступінь кореляційних взаємозв'язків дозволяє припустити, що цілеспрямоване формування якоїсь однієї чи двох вольових якостей може мати позитивне перенесення й на інші якості.

Результати досліджень вказують на істотну залежність вольових якостей учнів від рівня їхньої фізичної підготовленості, що особливо наочно проявляється у 12- річному віці. Учні, які мають високий рівень фізичної підготовленості відрізняються і більш суттєвим проявом вольових якостей. Отримані дані свідчать, що у молодших підлітків віковий період від 10 до 13 років характеризується відносно високою оцінкою вольових і фізичних якостей (найбільшою мірою швидкісно-силових) і його можна вважати сприятливим для цілеспрямованого їх формування.

У процесі розробки методики формування вольових якостей учнів ми враховували думку фахівців (С.Н. Бубка, В.М.Платонов, А.Ц. Пуні та ін.) про те, що в кожної людини вольові якості є єдиною цілісною системою, але заняття різними видами фізичних вправ сприяють формуванню чітко визначених вольових якостей і специфічного їх поєднання (структури). Експериментальна методика фізичної підготовки молодших підлітків містила в собі до 50% тренувальних засобів, спрямованих на акцентований розвиток швидкості та швидкісно-силових якостей. Решта 50% від загального обсягу всіх вправ були спрямовані на розвиток інших фізичних здібностей.

Були розроблені комплекси фізичних вправ і методичні прийоми, які сприяють формуванню вольових якостей учнів у процесі переважного розвитку швидкісних і швидкісно-силових здібностей. Забезпечення систематичного  підвищення труднощів у процесі виконання фізичних вправ здійснювалося шляхом їх підбору, поступового ускладнення умов виконання, збільшення інтенсивності й обсягу фізичного навантаження.

У процесі формування в учнів рухових навичок на заняттях  фізичною культурою також використовувались методичні прийоми, які сприяли вихованню вольових якостей. Вони передбачали дотримання таких вимог: заняття починати з простих і доступних вправ, поступово підвищуючи їхню складність; виконувати складні вправи в полегшених умовах і частинами; спочатку освоювати підвідні вправи, які підвищують упевненість учнів у своїх силах і можливостях; забезпечувати належну страховку під час виконання складних вправ; використовувати диференційований підхід у процесі оцінювання навчальної діяльності учнів.

На експериментальних заняттях дотримувалися таких педагогічних умов, які забезпечували: систематичне й поступове підвищення об’єктивних і суб’єктивних труднощів у процесі фізичної підготовки; формування в учнів упевненості у власних силах; усвідомлення учнями значущості поставленої мети; формування свідомого прагнення до самовдосконалення; своєчасну й об’єктивну оцінку результатів занять фізичною культурою; формування здатності до самоконтролю і самооцінки при виконанні фізичних вправ.

Усе це склало основу розробленої нами технології виховання вольових якостей  учнів на заняттях  фізичною культурою (рис. 1). Вона передбачає узгодженість процесу виховання вольових якостей з формуванням рухових навичок і розвитком фізичних здібностей, що забезпечується використанням відповідних педагогічних засобів і методичних прийомів. Впровадження в експериментальних класах цієї технології допомогло знайти оптимальні шляхи формування вольових якостей  учнів у процесі занять фізичною культурою.

При розробці методики  виховання в учнів окремих вольових якостей і їх груп у  процесі  занять  фізичною  культурою  ми  опиралися на роботи Т.А.Атаєва, К.Л.Бабаяна, Г.М.Гагаєвої, Є.П.Ільїна, А.Ц.Пуні, А.О.Романова, Б.М.Смирнова, В.Г.Темпераментової, Т.І.Шульги. Згідно цієї методики для формування в учнів вольових якостей першої групи, зокреманаполегливості, необхідно забезпечувати: конкретизацію завдань і усвідомлення учнями значущості поставленої мети у процесі фізичної підготовки; проведення обов’язкового контролю за виконанням поставлених завдань з боку вчителя; поступове ускладнення вправ і  умов їх виконання.

У процесі формування в молодших підлітків наполегливості на експериментальних уроках фізичної культури використовувались переважно вправи на витривалість і на подолання втоми.

Основним засобом виховання в учнів витримки і самовладання у процесі занять фізичною культурою були фізичні вправи різної складності та спрямованості, а також ускладнені умови їх виконання. В процесі моделювання виховних ситуацій особливе значення надавалось труднощам, які виникають несподівано, і заздалегідь продуманим і запланованим учителем факторам, що впливають на поведінку учнів. Такі прийоми, як підтверджують результати дослідження, доцільно використовувати після певної  інтелектуальної, емоційної та фізичної  підготовки учнів.

З метою переважного формування у молодших підлітків вольових якостей другої групи (сміливості, рішучості, ініціативності) моделювались виховні ситуації, які потребують швидкого і самостійного прийняття рішень. Різноманітність виховних ситуацій забезпечувалась у цьому випадку підбором фізичних вправ, пов’язаних із ризиком та індивідуальними завданнями, які  ще більше ускладнювали виконання вправ за умов досягнення оптимального результату. Серед фізичних вправ, пов’язаних із ризиком, нами використовувались найрізноманітніші стрибки через штучні та природні перешкоди, пробігання колодою, акробатичні вправи, боротьба за верхні м’ячі з рівними суперниками у спортивних іграх тощо. Виховні ситуації передбачали досягнення максимального результату з бігу на короткі дистанції, у стрибках, метаннях, плаванні тощо. На уроках  фізичної культури такі завдання ставились у процесі виконання контрольних нормативів. Основним засобом розвитку рішучості були тренування з багаторазовим повторенням ситуацій, в яких учні  самостійно приймали рішення.

Основною умовою виховання ініціативності є створення  ситуацій, з яких учням треба знаходити вихід власними зусиллями. За такого підходу, як підтверджують результати дослідження, необхідно ставити перед молодшими підлітками доступні за складністю завдання, які слід розглядати як своєрідні перешкоди, що створюють об’єктивні і суб’єктивні труднощі. Завдання, що перестають бути важкими, втрачають значення для виховання в учнів вольових якостей.  

         Експериментальна перевірка педагогічних засобів і методики виховання вольових якостей молодших підлітків проводилася в процесі дворічного формуючого етапу експерименту. В контрольних  класах уроки  фізичної  культури проводилися  за  загальноприйнятою  методикою, а  в  експериментальних ─ з  урахуванням    розробленої технології виховання  вольових  якостей. 

  У процесі проведення формуючого етапу експерименту значна увага приділялася отриманню учнями  системи знань з фізичної культури і спорту. При цьому особливе значення надавалося чіткій постановці мети виховання  і конкретизації завдань на найближчу та віддалену перспективу. Враховувалося, що реальність досягнення поставленої мети створює для учнів перспективу, яка надає мотивам особливо сильного спонукального характеру. У зв’язку з цим на уроках фізичної культури передбачалося планування   доступних, але постійно зростаючих за складністю завдань.    

У ході експериметальних уроків учитель звертав увагу на необхідність розвитку фізичних якостей, кожного разу намагався досягти свідомого засвоєння молодшими підлітками методичних знань щодо організації і проведення самостійних занять. Особливе значення надавалося вихованню в учнів експериментальних класів потреби фізичного вдосконалення і досягнення високого рівня фізичної підготовленості, що створювало само по собі ситуацію успіху. Передбачалося й формування в учнів здатності використання мотиваційних прийомів: самостимулювання (самопереконання, самонавіювання, самопідбадьорювання) і самопримусу  (самоосудження, самозаборони, самонаказу). 

Динаміка показників сформованості вольових якостей в учнів експериментальних і контрольних класів за період дворічного формуючого експерименту показана на рис. 2. 

В експериментальних класах спостерігається значний приріст усіх показників, що свідчить про ефективність розроблених рекомендацій з виховання вольових якостей учнів у процесі занять фізичною культурою. В учнів же контрольних класів досліджувані показники майже не змінилися (винятком є оцінка за методикою М.В. Макаренка). Показники рухової підготовленості за два роки поліпшилися як в експериментальних, так і в контрольних класах. Однак більш значний приріст за всіма показниками виявився в учнів експериментальних класів. Якщо до початку експерименту в учнів експериментальних і контрольних  класів усі показники були практично на одному рівні (Р>0,05), то після експерименту ці показники стали істотно розрізнятися (в усіх випадках Р< 0,05). Більший приріст показників рухової підготовленості учнів експериментальних класів пояснюється, на наш погляд, активнішим і свідомішим їх ставленням до занять фізичною культурою та педагогічними умовами і виховними ситуаціями, що були створені в процесі експерименту. Таким чином, істотне поліпшення показників сформованості вольових якостей учнів супроводжувалося помітним приростом результатів їхньої фізичної підготовленості.