Формування у молодших школярів художнього сприймання світу на уроках образотворчого мистецтва

      Взаємодія дитини і будь-якого виду мистецтва насамперед починається з сприйняття.

      Отже, твір  мистецтва сягає своєї виховної, освітньої мети, коли воно безпосередньо сприйнято школярем, коли освоєна його ідейно-художня сутність. Дуже важливо приділяти  особливу увагу саме процесу сприйняття художнього твору.

      Б.Т.Лихачов, розуміючи це, виробив свій підхід до цієї проблеми. В своїй роботі він виділяє три важливі етапи сприйняття художнього твору школярем.

       До першого  етапу освоєння художнього твору  він відносить первинне сприйняття, первинне творче відтворення у свідомості художніх образів. Сутність цього етапу полягає в тому, що первинне сприйняття дітьми художнього твору необхідно продумувати. Він зауважив, що при первинному неорганізованому сприйнятті, дітьми, як правило часто упускається те, що здалося незрозумілим чи нецікавим, що пройшло повз їх уваги через брак життєвого досвіду або слабкості художньо-естетичного розвитку.

      Первинне  освоєння витворів мистецтва пред'являє специфічні вимоги до форм організації сприйняття. Б.Т.Лихачов приділяє особливу місце в своїй роботі питанням методики. "Найбільш ефективно перша дитини з твором мистецтва відбувається у формі вільного спілкування. Педагог попередньо зацікавлює дітей, вказує, на що звернути особливу увагу і спонукає до самостійної роботи. Таким чином, реалізується педагогічний принцип єдності організації колективної класної, позакласної, позашкільної та домашньої роботи.

      У межах  позакласних та домашніх занять  пропонується дати дітям завдання  щодо відшуканню історичного  матеріалу, що характеризує час, описане, зображене, звучить у творі. Виконання дослідницьких завдань  зі збору фактів, що стосуються створення твори, обговорення з дітьми спірних місць у творі, незрозумілих ситуацій і термінів - всі ці прийоми активізують сприйняття, роблять його більш глибоким і повним, породжують стійкий інтерес, створюють реальну основу для подальшої роботи над твором.

        Другий етап розуміння мистецького твору школярами, Б.Т.Лихачов характеризує, як організацію процесу "отримання вчителем зворотної інформації про глибину первинного засвоєння учнями матеріалу та одночасно активністю духовного переживання дітьми впливу мистецтва " [17: с.131]. Сутність цього етапу полягає в тому, що вчителі надають учням можливість творчого відтворення художнього твору або його частин у своїй діяльності, аби з'ясувати чи твір мистецтва є духовним надбанням школяра.

На цьому етапі роботи по сприйняттю художнього твору величезну роль він відводить таким видам творчої діяльності, як твори з самостійними оцінками і аналізом і проведення вільних творчих обговорень і дискусій.

        На уроках образотворчого мистецтва і музики в якості додаткового завдання Б.Т.Лихачов радить використовувати словесний опис сюжету, основну ідею, оцінку композиції, художньою виразність твору.

      Якщо учні володіють виконавчими навичками, вони можуть отримати завдання імпровізувати на ту чи іншу тему. Все це в комплексі вирішує найважливішу педагогічну задачу: "здійснення в єдності глибокого і всебічного засвоєння дітьми ідеї і художніх образів твору, отримання учителем зворотної інформації про глибині засвоєння учнями матеріалу, розвиток інтелектуальних і художніх здібностей дітей " [17: с.131].

      І третій етап освоєння твору мистецтва школярами, який виділяє педагог, можна характеризувати як етап наукового розуміння художньої діяльності. "Після того, як у свідомості дитини відтворена художня картина життя у всій складності, суперечливості й різноманітті образів, виникає необхідність її наукового аналізу. Завдяки глибокому проникненню які в ідейно-художню сутність твора мистецтва стає можливим його використання для глибокого пізнання життя, формування світогляду, виховання моральності "[17: с.131].

    В якості головних  методів на цьому етапі виступають методи теоретичного художнього та наукового аналізу. Розуміння дитиною творів мистецтва за допомогою аналізу, на думку автора, можна організувати двома шляхами.

    Перший полягає  в тому, щоб школяр зробив самостійну  спробу теоретичного осмислення  художнього явища. У різних формах  йому даються завдання: написати  рецензію, підготувати доповідь, виступити  в ході обговорення, скласти критичний  огляд, розкрити основну ідею  твори, описати сюжетну лінію, показати  основні риси героїв і дати оцінку їх дій. У завдання включаються вимоги виділити основні художні прийоми, якими користується художник, оцінити своєрідність його індивідуального обдарування, манеру його письма, стилю викладу, особливостей бачення світу і людини.

    "Звісно, ​​сам  школяр не завжди зможе розібратися  в складних теоретичних питаннях, навіть якщо скористається консультацією  і довідковою літературою. Проте педагогічні вигоди саме такого початку аналізу художнього твору полягають у тому, що він знайомиться з широким колом питань, усвідомлює, як багато потрібно працювати, щоб проникнути в таємницю твору мистецтва. У нього виникне і розвинеться інтерес і бажання глибокого творчого освоєння мистецтва "[17: с.135].

     Другий шлях наукового осягнення художнього твору полягає в тому, щоб школяр приступив до творчого освоєння літературно-художньої критики. "Завдання літературно-художньої критики - допомагати читачеві, глядачеві, слухачеві в осягненні результатів художньої творчості. Літературно-художня критика покликана відігравати провідну роль у формуванні ідейно-естетичних ідеалів школярів. Критичний матеріал повинен широко залучатися до навчального процесу, стати його органічною частиною. Важливо, щоб імена та ідеї критиків стали відомі школярам так само добре, як імена композиторів, поетів, письменників, режисерів і акторів. Це дозволить більш ефективно використовувати виховний потенціал критики, поставити процес аналізу художнього

твори на справді наукову основу. Такий підхід до справи дасть можливість учневі зіставити свої оцінки, судження з науково-аналітичними висновками фахівців, побачити свої недоліки, прийняти оцінки критика чи полемізувати з ним "[17: с.135].

    Третій етап  сприйняття мистецького твору  безсумнівно важливий, але на  мій погляд, його дуже складно  здійснити в початкових класах, зважаючи обмеженості знань та  розвитку аналітичної діяльності  молодших школярів. Психологічно  важливо, щоб педагог, даючи самостійні  творчі завдання, організував їх  ретельний облік і розбір.

    На основі перших  трьох етапів, Борис Тихонович  пропонує здійснити четвертий, етап  повторного разом із тим нового, більш глибокого рівня сприйняття і розуміння ідей і художніх образів, освоєння творів мистецтва. "Саме на цьому етапі відбувається глибоко індивідуальний внутрішній процес перетворення художніх образів та ідей твору в духовне надбання особистості, на знаряддя мислення та оцінки дійсності, в засіб духовного спілкування з іншими людьми "[17: с.136].

    "Художник за  допомогою створюваних ним образів  бачить в житті важливе, істотне, значне і уміє яскраво, образно  показати це невидиме, разом з  тим важливе всім. Це розуміння  вже відкритого художником –  складний і багатоступінчастий  процес. Глибоко зрозуміти його  сутність, вміло відібрати твори  мистецтва для сприйняття їх дітьми, врахувати у зв'язку з специфікою мистецтва специфіку форм і методів навчальної роботи в школі – все це необхідно для підвищення ідейно-естетичного виховного впливу літератури і мистецтва на дітей ".

3. РЕАЛІЗАЦІЯ ХУДОЖНЬОГО СПРИЙНЯТТЯ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ЗАСОБАМИ МИСТЕЦТВА НА УРОКАХ ХУДОЖНЬОГО ЦИКЛУ.

Художнє сприймання - це процес формування цілісного сприйняття і правильного розуміння прекрасного у мистецтві та дійсності; здатність до творчого самовиявлення притаманна людині.

Однак ця здатність вимагає свідомого, цілеспрямованого, планомірного і систематичного розвитку. 

Основою, на якій здійснюється естетичне виховання художнього сприймання є певний рівень художньо-естетичної культури особистості, її здатності до естетичного освоєння дійсності. Цей рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, оцінок, смаків, потреб та ідеалів), так і в розвитку умінь і навичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті людських взаєминах. Формування у школярів певної системи художніх уявлень, поглядів, які зможуть допомогти їм виробити в собі дійові критерії естетичних цінностей, готовність та уміння вносити елементи прекрасного у своє життя, починається із сприймання оточуючого.  Завданням художньо-естетичного виховання є не тільки розширення художнього сприймання, списку прочитаних книг, почутих музичних творів, а й організація людських почуттів, духовного росту особистості, регуляція і корекція поведінки. Естетичне виховання художнього сприйняття проникає в усі сфери дитячого життя, воно забезпечується всіма ланками виховання і використовує багатство і різноманітність його засобів. Усе це дає право вважати головним принципом естетичного виховання принцип все загальності естетичного виховання і художньої освіти.

Методологічною основою і важливим принципом художнього сприйняття на сучасному етапі є ідея комплексного підходу який у реалізації системи мистецтва має подвійне значення. По-перше, система художнього сприйняття має будуватися так, щоб різні види мистецтва постійно взаємодіяли між собою у процесі впливу на дитину, тобто організовується необхідність тісної взаємодії мистецтва на основі міжпредметних зв'язків. По-друге, художнього сприйняття як виховання засобами мистецтва, так і засобами дійсності повинно стати органічною частиною будь-якого виду виховання.

Система художнього сприйняття будується з урахуванням принципу творчої самодіяльності учнів. Це виявляється у здатності школярів переносити вироблені творчі навички на виконання будь-якої справи.

Нові завдання в галузі виховання у загальноосвітній школі суверенної України докорінним чином змінили і установки в художнього сприйняття. Від завдань бачити, відчувати, розуміти прекрасне вони перетворились на більш складні і пов'язані зі здатністю творити його у навколишній дійсності, праці, мистецтві, у повсякденному житті. Ця здатність є важливою ознакою нашого часу і забезпечується завдяки реалізації принципу естезації усього дитячого життя.

Ці принципи забезпечують реалізацію системи художньо-естетичного виховання і сприяють формуванню художньо-естетичної культури.

Одним з основних завдань школи на сучасному розвитку художньо-естетичного виховання є створення його системи. Під системою розуміється живий, цілеспрямований, організований і контрольований процес художньо - естетичної освіти, розвитку, виховання дітей, побудований на основі сукупності методологічних принципів, психолого-педагогічного  обґрунтування методичних документів, які забезпечують здійснення у нерозривному зв’язку з художньо-естетичним вихованням особистості, її моральний і трудовий розвиток.

Основним структурним елементом системи художньо-естетично виховання є особистість, оскільки мета, завдання, специфічні методи естетичного виховання орієнтовані на естетичний і загальний розвиток особистості, збагачення її у педагогічному процесі з урахуванням індивідуальних і психологічних особливостей організації впливу на учнів різного віку.

Однією з ведучих підсистем естетичного виховання є навчально-виховний процес школи. Предмети природничо-математичного, гуманітарного та естетичного циклів, а також трудове виховання вносять у цю підсистему свій вклад і одночасно тісно пов’язані між собою як її елементи. Керівну роль у забезпеченні педагогічної цілеспрямованості цього процесу відіграє учитель.

Наступна підсистема - позакласна діяльність школярів, пов’язана з навчально-урочною діяльністю. Особливе місце належить в ній факультативним курсам з предметів художнього та інших циклів, функціонування цієї підсистеми передбачає необхідність використання творчого підходу до будь-якого виду діяльності дитини, форми І методів пробудження їх до інтересу до естетичної творчості, а також здійснення педагогічного контролю за соціально-цінною діяльністю учнів у процесі позакласної та позашкільної роботи, організації дозвілля і поведінки дітей різного віку.

Важливою підсистемою є також художньо-естетичні впливи засобів масової комунікації (преса, радіо, телебачення, кіно), сім’ї, мікросередовища школяра. Контроль з боку школи за діяльністю її елементів виявляється у вивченні і аналізі впливів, ступеня сформованості в учнів естетичного ідеалу, смаку, критичної оцінки естетичної інформації, художніх інтересів і потреб школярів у галузі мистецтв, мотивів спілкування з ним.

Отже, функціонування системи художнього виховання ефективно здійснюється тоді, коли вона діє не ізольовано, а включається у комплекс усієї навчальне-виховної роботи і здійснюється з допомогою цілеспрямованого педагогічного керівництва.

Висновки до першого розділу

Вчення психолого-педагогічної літератури дозволило нам визначити теоретичні основи формування у молодших школярів художнього сприймання світу на уроках образотворчого мистецтва

На думку психолога П.М. Якобсона, художнє сприймання може проходити кілька етапів („сходинок”) – від поверхневого сприймання до усвідомлення сутності глибинного змісту твору:

• початкове осмислення твору митця;
• споглядання твору, занурення в „чуттєву стихію предмету”;
• сприймання твору через людську особистість з її світоглядом, ідеалами, моральними почуттями, ставленням до життя.

Психолого-педагогічними дослідженнями доведено, що художнє сприймання світу інтенсивно розвивається в процесі навчання у молодшому шкільному віці. Аналіз наукового фонду (Н.Агальянова, К. Антонечко, А. Давайло, І. Дмитрієва, О.Ласко, І. Покулита та ін.) переконували в тому, що молодший шкільний вік – сенситивний період для розвитку творчих здібностей, формування інтересів особистості і здійснення можливостей проявити себе в різних видах діяльності на основі різних засобів образотворчого мистецтва. Розвиток художнього сприймання молодших школярів вимагає впровадження в  навчально-виховний процес активних форм і методів навчання, що значною мірою могли б забезпечити формування дивергентного мистецтва, проблемного бачення, фантазії та уяви учнів.