Аграрна політика Української Центральної Ради

Хвиля аграрного  екстремізму ще більше зросла після  ухвалення II Всеросійським з'їздом рад декрету про землю. Цей декрет, як і декрет про мир, був ефективним стратегічним ходом В. Леніна у боротьбі за владу в Росії. Ленін не переймається, на відміну від Центральної Ради, пошуком ефективних заходів зі збереження сільськогосподарського виробництва, його не цікавили інтереси селянства, для нього важливо було використати деструктивну енергію селянства для розвалу старого світу, на руїнах якого передбачалася побудова нового, комуністичного ладу.

Подільський губернський комісар Степура 30 листопада 1917 р. повідомляв генеральне секретарство військових справ, що у Лянцкоруні Кам'янець-Подільського повіту солдатами зруйновано та розграбовано маєток Базюків та єврейські крамниці. Не змогли спинити погром навіть депутати солдатської ради. Штаби корпусів не мали надійного війська для припинення грабунків. Комісар просив військової допомоги. Очевидно, вона не прийшла на початку грудня. Кам'янецький повітовий комісар Красовський просить допомоги з Києва, бо солдати та селяни остаточно дограбовують повіт, маєтки знищили, взялися за приватні крамниці [31, 324].

2.3. Аграрна політика Центральної  Ради після проголошення ІІІ  Універсалу

Центральна  Рада ніколи не ставила завдання приходу  до влади у площину повного  знищення старого світу. Вона сповідувала  конструктивні, а не руйнівні цінності, завжди виступала з філософією позитивістського сприйняття світу та його поліпшення, в якості якого розглядала ідеї децентралізації влади в Росії, перетворення її на федеративну демократичну державу з забезпеченням Україні національно-територіальної автономії. Діячі УЦР віддавали данину соціалістичним ідеям, але не таким радикальним, як більшовицькі. ЦР впродовж 1917 р. дистанціювалась від більшовицької партії, хоч і надала в своєму складі кілька місць для київських більшовиків. Вона засудила більшовицький збройний виступ у жовтні 1917 р., а проголошенням УНР намагалася виставити бар'єр для поширення більшовизму в Україні. Проте УЦР не могла не враховувати крайню радикалізацію селянських настроїв Перед нею стояло дуже складне завдання - знайти відповідні цим настроям соціально-економічні гасла, але спрямувати їх не на повний розгром виробничих відносин на селі, а на їхню трансформацію.

В узагальненому  вигляді проект аграрної перебудови УНР було визначено III Універсалом, який скасував приватну власність на поміщицькі та інші землі нетрудових господарств (удільні, монастирські, кабінетні та церковні). Визнавалось, що ці землі повинні перейти у власність трудового народу без викупу. Остаточне вирішення земельного питання залишилось прерогативою Українських Установчих Зборів, до проведення яких землею мали порядкувати земельні комітети на підставі закону, який доручалося виробити генеральному секретарству земельних справ [32, 68].

ІІІ Універсал  ліквідував революційним шляхом поміщицьке землеволодіння, але не дав точного визначення трудового-нетрудового господарства. Він ліквідував приватну власність на велике землеволодіння, але обійшов мовчанкою приватну власність на селянські землі, в ньому не тільки не інтерпретувався, а навіть не згадувався принцип соціалізації землі. Це породжувало численні питання та різне тлумачення земельних положень ІІІ Універсалу. Негативно поставилась до III Універсалу УХДП, що боронила право приватної власності на землю. Особливу тривогу продемонстрували польські політичні та громадські організації, які оголосили публічний протест проти Універсалу на тій підставі, що він, «касуючи право власності земельної, яка є одвічним здобутком праці поляків, відбираючи нашим костелам наділи землі, які є для них єдиним матеріальним забезпеченням [...] насилує основні права, на котрих спочиває життя і розвиток всіх культурних громадянств світа...» [12].

Не поділяли радикальності земельних положень Універсалу генеральний секретар земельних  справ М. Савченко-Більський та його заступник К. Мацієвич: обидва подали у відставку зі своїх посад. К. Мацієвич, який належав до ліберально-демократичної УПСФ, виступив на сторінках «Нової ради» з жорсткою критикою земельних ідей III Універсалу, що, на його думку, ніколи не були властивими українцям і лише привели до розгулу аграрного терору [42, 92].

Цікаво, що критикували  Універсал не лише з правого, але  й з лівого боку. Більшовицька київська «Пролетарская мысль» 10 листопада назвала Універсал звичайною буржуазною, демократичною мелодекламацією, яку можна тлумачити у різний спосіб: «Робітників і селян можна запевняти, що Універсал є звернутий проти поміщиків та капіталістів, а останніх можна улешувати необхідністю заспокоїти робітників та селян деякими поступками» [23, 44].

Отже, земельні положення виявилися чи не найдражливішими  у ІІІ Універсалі, принаймні вони вимагали додаткових пояснень і тлумачень. З цим Генеральний секретаріат не забарився. Вже наступного за схваленням ІІІ Універсалу дня (8 листопада) на засіданні Генерального секретаріату при розгляді відставки М. Савченка-Більського було ухвалено: відставку не приймати до того часу, доки не буде вироблено пояснень до Універсалу. У пресі оголошувалося, що вони спішно готуються Генеральним секретаріатом.

16 листопада  опубліковано одразу два документи,  які коментували ситуацію із землею. Один з них виходив від Генерального секретаріату, мав позначку «офіційно» і був підписаний В. Винниченком, Б. Мартосом та О. Лотоцьким. Цей документ обговорювався попередньо на засіданні Генерального секретаріату. В ньому говорилось, що Універсал лише проголосив «загальні принципи, що повинні лягти в основу відповідних законів». Такими підвалинами визнавались скасування права власності на певну категорію земель та перехід вивласненої землі до трудового народу без викупу.

Скасування  права власності Генеральний  секретаріат інтерпретував насамперед як заборону «землю продавати, купувати, заставляти, дарувати чи передавати кому-небудь у власність якими-будь способами» . Важливою виглядала й теза про те, що це скасування власності як всієї системи земельних відносин в Україні мають остаточно підтвердити і встановити Українські Установчі збори.

До того цими землями мають порядкувати земельні комітети на основі окремого закону. Генеральний  секретаріат наголосив, що «Універсал не дозволяє ніяких самовільних захоплень земель і всякого добра, порубок лісів тощо». Генеральний секретаріат брав на себе зобов'язання подбати про службовців і робітників вивласнених сільськогосподарських підприємств, брав відповідальність за борги цих підприємств, а також відкрив «питання про форму і розмір громадської допомоги тим, хто понесе тяжкі втрати через земельну реформу» [23, 45]. Ці проблеми передбачалося обговорити на Установчих зборах.

У поясненнях Генерального секретаріату відзначалося, що скасування права власності стосується тільки нетрудових господарств, а всі трудові землі, чи козацькі, чи селянські, залишаються у власності їх господарів. Не втрачали права власності на свої землі міста, містечка, а також господарі дач, садиб, садів, городів, дослідних полів та станцій, шахт, заводів та фабрик. Щодо лісів пропонувалося розробити окреме законодавство та передати це питання на розгляд Установчих зборів.

Отже, Генеральний  секретаріат наголосив, що Універсал  «не тільки не дає права самовольно розпоряджатися землями або сільськогосподарським реманентом, кіньми, скотом і т. ін., а признаючи його добром всенародним, передає все під догляд і в розпорядження повітових та губернських земельних комітетів при допомозі комітетів волосних» [31, 319].

Відозва генерального секретарства земельних справ загалом була суголосною поясненням Генерального секретаріату, проте містила цікаві уточнення нюанси, на які варто звернути увагу. Передусім у ній тлумачилося поняття нетрудового господарства: це таке господарство, в якому «хазяїн сам своїми руками і руками своєї сім'ї, хоч би й з допомогою машин, не працює (не в силах обробити, а мусить тримати постійних робітників)». Уточнювалось що землевласників, які мають менше 50 десятин землі, Універсал не зачіпає «Така трудова власність по Універсалу не скасована, а остається собі, як і досі була» [28, 241]. Справу максимального розміру трудового господарства передбачалося розглянути на Установчих зборах.

Після відставки  М. Савченка-Більського тимчасово обов'язки генерального секретаря земельних справ виконував Б. Мартос, саме під його керівництвом оперативно був розроблений проект земельного закону. Текст проекту не зберігся, але відомо, що у його підготовці активну участь брали українські есери П. Христюк, О. Мицюк, О. Шумський та Т. Осадчий, У результаті при обговоренні його на 8-й сесії Центральної Ради 14-15 грудня 1917 р. виявилось, що проект не влаштовує ні українських соціал-демократів, ні українських есерів з ідейно-теоретичних міркувань, а простих селян, членів УЦР, він влаштовував головним чином високою нормою визначення розмірів трудового господарства - 40 десятин. Треба думати, що на обговорення земельного законопроекту прямий вплив мало загострення стосунків між УНР та РСФРР. Обидві країни вже практично перебували у стані війни, а в стінах УЦР група лівих есерів таємно готувала захоплення влади. Вплив ліворадикальних ідей висвітлився у так званій формулі переходу, яка була запропонована в ході обговорення земельної проблеми від фракцій українських та російських есерів. Ця формула визнавала земельний законопроект таким, що не відповідав інтересам трудового селянства, і вимагала створити комісію, якій слід доручити вироблення нового закону, що був би побудований на принципі повного скасування власності на землю та її соціалізації. Есери вимагали замістити посаду генерального секретаря земельних справ членом УПСР.

Українські  есдеки на подібну заяву відповіли  не менш рішучим демаршем. М. Порш оголосив, що земельний закон, згідно з III Універсалом, має бути схвалений Українськими Установчими зборами, а заслуханий законопроект повинен бути взятий за основу та доопрацьований парламентською комісією для повторного внесення в УЦР. Якщо пропонована есдеками пропозиція не буде ухвалена і сесія стане на бік українських есерів, то соціал-демократи погрожували відкликати своїх представників з Генерального секретаріату. Есдеків підтримали фракції Бунд, соціалістів-федералістів, меншовиків та самостійників. Напругу, що сягнула крайньої межі, вдалося дещо зняти голові УЦР М. Грушевському, який запропонував до голосування резолюцій ухвалити декілька змін у законі про вибори після чого було оголошено перерву до вечірнього засідання, а розгляд земельного питання відклали аж на 17 грудня.

Упродовж  двох днів ідейно-політичні пристрасті дещо вгамувались. Есери напередодні висловилися за позитивну оцінку діяльності Генерального секретаріату, а есдеки, хоч і заявили, що будуть проти есерівської оцінки земельного законопроекту, вже не говорили про відкликання своїх однопартійців зі складу Генерального секретаріату. Внаслідок голосування формула переходу українських есерів отримала: «за» - 131 голос, «проти» - 101, «утримався» - 13. Відповідно формула соціал-демократів: 103-139-10 ⁴⁰.

Таким чином, законопроект був відхилений. ЦР ухвалила створити нову комісію з представників усіх фракцій на пропорційній основі для розробки нового законопроекту, який мав базуватися на ідеї повної ліквідації приватної власності на землю та її соціалізації.

До земельної  комісії було обрано 23 члени. 23 грудня «Народня воля» повідомила, що комісія працює щоденно, обговорюючи основні базові принципи законопроекту: 1) скасування приватної власності; 2) право кожного громадянина на землю; 3) органи порядкування землею; 4) форми користування; 5) правила користування; 6) обов'язки держави щодо забезпечення права на землю. Могутнім прискорювачем підготовки земельного закону стала українсько-більшовицька війна, нав'язана Україні більшовиками. 1 січня УЦР проголосила IV Універсалом Українську Народну Республіку (УНР) - «самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу» '". В Універсалі говорилось, що обрана УЦР комісія «вже виробила закон про передачу землі трудовому народові без викупу, прийнявши за основу скасування власності й соціалізацію землі...» [4, 42].

Розділ ІІІ. Реалізація аграрного питання

3.1. Прийняття Земельного закону  Центральної Ради

Тим часом  розпалювалася війна УНР з  більшовиками. Бо коли насланим агітаторам і більшовикам з місцевих елементів  зрусифікованих міст не вдалися підривні акції з середини, а й заслабі були сили місцевих більшовицьких організацій, щоб відвертим повстанням захопити владу, 17 грудня 1917 року Совнарком (більшовицький уряд у Петербурзі), за підписами Леніна й Троцького, переслав Україні ультиматум, який на другий день Генеральний Секретаріат УНР відкинув. Бо й не вдався навіть скликаний більшовиками З'їзд робітничих, солдатських і селянських депутатів у Києві (16-19 грудня 1917), що на його підтримку вони покладали велику надію, але не змогли його цілковито опанувати, і з'їзд перед своїм закриттям висловив повне довір'я Центральній Раді і Генеральному Секретаріатові та видав відозву до народу, в якій заперечив і засудив більшовицькі безпідставні домагання й обвинувачення, подані в ультиматумі.[23, 43] Але сформована поза межами України більшовицька армія напали з північного сходу на кордони України й стала ширити терор і руїну. У самій Центральній Раді українські соціал-демократи, соціалісти-федералісти й українські соціалісти-самостійники, частина правих українських соціалістів-революціонерів і деякі представники національних меншин стояли рішуче за те, щоб нападові більшовиків дати відсіч війною. Тільки «ліве крило» партії  українських соціалістів-революціонерів схилялося до компромісу. 9 січня (22 н. ст.) 1918 року Центральна Рада проголосила IV Універсал — акт суверенності й незалежності Української Народної Республіки. В універсалі між іншим заповідалося, що «в земельній справі комісія, вибрана на останній сесії Центральної Ради, вже виробила закон про передачу землі трудовому народові без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі....» [31, 321]

Новий земельний  законопроект, як те і обіцяв IV Універсал, був винесений на розгляд 9-ї сесії ЦР, яка працювала з 15 по 25 січня 1918 р. з перервами у Києві. Це був надзвичайно складний для УНР час, бо ЦР не змогла встановити дієвого контролю за ситуацією на місцях, а на окраїнах УНР поступово стверджувалась радянська влада. У Харкові було проголошено створення Донецько-Криворізької республіки, точилась збройна боротьба за владу в Одесі, 16 січня під Крутами відбувся нерівний бій між переважаючими більшовицькими частинами і студентським українським куренем. Того ж дня у самому Києві спалахнув виступ частини міського гарнізону та робітників «Арсеналу» проти ЦР. Об'єднане засідання Ради робітничих депутатів, фабрично-заводських комітетів і профспілок Києва ухвалило розпочати загальний міський політичний страйк. Командувач Київською військовою округою М. Шинкар оголосив столицю на осадному становищі, а комендантом Києва призначив М. Ковенка, який близько 21 години із загоном «вільних козаків» з'явився у ЦР і заарештував групу лівих есерів: С. Бачинського, П. Любченка, Г. Михайличенка, П. Сіверо-Одоєвського, М. Полоза, О. Шумського та Ткаля, яких запідозрили у контактах з більшовицьким Петроградом. Частина з арештованих займалась розробкою саме земельного закону. 18 січня більшовицьке повстання поширилося по Києву, повстанці були на віддалі кілометра від будинку Педагогічного музею, де розташувалась ЦР. Розгляду земельного закону на сесії ЦР передувало звернення секретарства земельних справ до громадян УНР, насамперед селян, з інформацією про земельний законопроект та позицію секретарства. Вона полягала в пильнуванні інтересів широких народних мас. Відозва також застерігала селян від погромних дій, пропонувала їм «доказати, що вони свідомо ставляться до сучасних змін у земельній справі» [28, 267]. Відозва пропагувала колективні форми ведення господарства, закликала зберігати культурні та високопродуктивні великі сільськогосподарські маєтки.