Лекції "Історія держави і права зарубіжних країн"

Історія держави  і права зарубіжних країн

1. Предмет історії держави і права

Предмет науки - це те, що вивчає наука. Державу як владну організацію  вивчають політологія, філософія, теорія держави і права, державне, конституційне, адміністративне право. Усі окремі юридичні науки так чи інакше стикаються з феноменом держави, і тому вони, маючи кожна свій особливий предмет, тісно пов'язані одна з одною. Таким чином, теорія держави і права вивчає властивості та функції, притаманні всім державам без розрізнення країн, часів та цивілізацій, її предмет - загальні закони виникнення та розвитку держав. Звичайно, свої висновки теорія держави будує на аналізі та узагальненні конкретно-історичного матеріалу. Історія держави і права вивчає виникнення, розвиток конкретних національних держав (Єгипет, Індія, Китай та ін.). Історія держави і права у свою чергу оперує поняттями, "інструментами", які вона позичає у теорії держави і права, отже, ці дві науки доповнюють і збагачують одна одну. Теорія вивчає державу як інститут, а історія - як реалізацію цього інституту в конкретних національних державах. Але яку державу ми збираємося вивчати? Що стоїть за словом "держава"? Це позначає декілька понять. У старовину воно означало особисте володіння "государя", тобто господаря, і не більше нікого.

Сучасне суспільство  являє собою систему, що все більше ускладнюється, потребує управління. Але  управління суспільством здійснюється людьми цього ж суспільства, які  утворюють особливу соціальну групу, корпорацію - державний апарат. Апарат влади складається з "людей", кожний з яких має свої життєві інтереси, що сплітаються в корпоративний інтерес класу чиновництва. Він може діяти в інтересах суспільства, але може діяти (і це трапляється нерідко) в корпоративних інтересах правлячого класу. В розпорядженні влади знаходяться необхідні, але небезпечні інститути: армія, поліція, спецслужби, карний апарат, в'язниці. Вони потрібні суспільству для його захисту та підтримання порядку, але вони можуть, як це неодноразово траплялося, бути обрушеними на суспільство, на мільйони людей в інтересах вузької купки політиків.

Ми вже говорили, що прожита людством історія - це випробувальний полігон, на якому перевіряються  різноманітні типи, моделі, конструкції  суспільства, його взаємовідносини  з державною владою. За яких обставин суспільство зберігає контроль над владою, а за яких губить, коли та як виникають демократії, а коли - деспотії, всьому цьому може навчити тільки історія влади. Трапляється так, що люди будують республіку, демократію, "світле майбутнє", а по закінченні "будівництва" виявляється, що побудували в'язницю для самих себе. Трапляється так, що політична історія народу починається з республіки, а завершується імперією, деспотією. На знаменах усіх революцій було начертано: "Рівність, Братерство, Свобода!", але проходило небагато часу, і самі революціонери нещадно винищували один одного, а на зміну їх приходила деспотія. Так було в Стародавньому Римі, Китаї, Франції, Росії, Німеччині. Це і є історія держави і права. Вивчення всіх цих процесів становить практичну користь для поколінь, що живуть, а виявлення причинно-наслідкових зв'язків - завдання науки історії.

Історія держави і  права вивчає також і юридичні проблеми, вводить до світу права  як до цілісної системи, так і до окремих його галузей. В цьому  розумінні історія держави і права є, мабуть, єдиною універсальною юридичною дисципліною. Вона вивчає як загальноправові процеси - генезу права, його історичні типи, різні правові школи (родини), романо-германське, англо-саксонське, мусульманське право тощо, так і особливості історії окремих галузей права. В цілому ж історія держави і права вводить нас до світу юриспруденції, підводить упритул до її вивчення.

2. Стародавній Єгипет

Про Єгипет слушно говорили: "Єгипет - дарунок Нілу". Єгиптяни розуміли це й поклонялися Нілу, співали: "Слава тобі, Ніл, що виходить з землі, що йде, аби Єгипет оживити, що зрошує поля, що був створений Ра, аби усіх тварин оживити". Предки єгиптян колись жили в комфортних умовах там, де нині пустеля Сахара. Там були волога, багата рослинність, тваринний світ. Але сувора природа, а почасти і самі люди перетворили квітучу країну на пустелю і змусили людей пригорнутися до Нілу.

Щоб отримати дарунки  Нілу, була потрібна праця багатьох тисяч людей. Це диктувало необхідність створення держави, а надалі зумовило її характер. Історія Стародавнього Єгипту та його культура належать до так званих "річкових цивілізацій". Рік у рік, зі століття в століття Ніл диктував умови виробництва, тобто характер організації суспільства. Ріка сама по собі наводнювала та зрошувала поля, а зросивши, знову вступала до своїх берегів. Зрошувальні канали, земляні вали та загати поступово утворили басейнову систему зрошення, що стала основою землеробства та розвитку міської цивілізації в Єгипті. Землеробство, засноване на басейновій системі, могло дати найбільшу користь лише тоді, коли використання вод по всій річковій долині було об'єднане у чітко організовану систему. Така система зрошення змінила не тільки характер господарства, а й характер соціально-економічних відносин. Стрімке збільшення обсягу робіт, інтенсифікація та сезонність праці у період низького стояння вод сприяли зміні характеру іригаційних обов'язків. Зараз вони стали більш жорсткими та мали виключно примусовий характер. Отже, господарські інтереси сприяли створенню централізованої держави з розвиненим апаратом управління, який здійснював контроль за іригацією.

Першими прототипами  держав у Стародавньому Єгипті були об'єднання людей навколо храмів. Пізніше такі протодержави були іменовані  номами. Територіально ном тягнувся на десятки кілометрів і до нього могла входити велика кількість дрібних поселень. Організуючим центром таких поселень був храм. На чолі цих давньоєгипетських поселень стояв жрець-первосвященик, який пізніше отримає адміністративні та судові повноваження. Природно, що правителі різних номів не могли не суперничати між собою, результатом такої боротьби стала концентрація влади у руках найсильніших та наймогутніших. На рубежі IV-III тисячоліття до н. е. приблизно по двадцять номів Верхнього та Нижнього Єгипту були об'єднані в руках двох правителів, а запекла боротьба між ними привела до перемоги правителя Верхнього Єгипту та злиття всіх номів до єдиної держави (звідси - подвійна корона єгипетських фараонів).

3. Суспільний устрій вавилону

Бурхлива політична історія державних утворень Дворіччя наприкінці 111 тисячоліття до н. е. була відмічена возвеличенням Вавилона. Близько 1985 року до н. е. він стає центром незалежної держави. Царі вавилонської династії - "патесі" - підкорили собі спочатку так звану Аккадську область, заселену семітськими племенами, а потім і шумерські міста. Одним з найбільш видатних представників Вавилонської династії був Хаммурапі (1792-1750 роки до и. е.), з ім'ям якого пов'язані важливі перетворення у галузі державного устрою Вавилонії. Суспільний устрій Вавилонії в основних характеристиках нагадує давньоєгипетський. Джерела відокремлюють світську та церковну знать, чиновництво, професійне воїнство, сільських общинників, ремісників, купців, торговців, різні категорії рабів. Звертає на себе увагу розділення вільних людей на дві категорії. Одні називалися "синами мужа", "авілум" (або "сини людини"), що підкреслює їх вільний повноправний стан. Друга категорія називалася "мушкену" (напевно, похідне від слова "шукену" - бути людиною"), що означає прихилення перед особою вищого стану. В Стародавньому Вавилоні не отримало розвитку велике приватне рабовласництво. Основними виробниками матеріальних благ були вільні селяни-общинники та ремісники. Раби перебували як у державній (у палацах) та колективній (храмах), так і приватній власності.

Патріархальний характер рабовласництва зумовлював визнання за рабами деяких особистих та майнових прав. Наприклад, у разі, якщо раби укладали шлюб із вільними жінками, то діти від  цього шлюбу вважалися вільними. Після смерті раба майно поділялося навпіл, половина переходила дружині та дітям, половина - хазяїну (статті 175- 1763. X.). Велике значення у суспільстві мали жерці. Храми володіли величезними багатствами. У законах установлювався привілей храмів, зазначених разом із привілеями палацу. Жерці з найдавніших часів зберегли у своїх руках юстицію та відігравали істотну роль в управлінні. Вищі жрецькі посади заміщувалися особами знатного походження, в тому числі родичами царя. Серед рабовласників особливо виділялися тамкари - торговельні агенти, найбільш грошовиті люди Вавилона. Вони вели велику зовнішню торгівлю, а також роздрібну - всередині країни.

Державний устрій

На чолі найдавніших  шумерських міст стояли патесі, намісники  бога на землі. Коли їх панування починало поширюватися на значну частину всієї країни, надавався титул лугаля. Пізніше, підкоряючи собі великі території, правителі, починаючи з Аккадської династії, називали себе царями чотирьох країн та царями всесвіту, навіть богом. У Законах Хам мура пі цар уже не іменується богом, а розглядається як намісник божества. Вищою посадовою особою у державі є правитель царського палацу (в давнині називався нубанда). З розширенням влади царів за межі Шумера його обов'язки були пов'язані з повинностями населення. Він керує будівництвом каналів, укріплень, палаців, храмів, веденням війн, організацією землеробських робіт. За царя з'являється й інший правитель-намісник - Ісакку, правитель багатьох міст. У джерелах згадуються різноманітні розряди жерців, агентів, суддів, охоронців житниць, переписувачі, наглядачі та ін. З розширенням території відбувається централізація управління. Царі з часів III Урської династії позбавляють місцевих патесі їх світської влади, зберігаючи за ними лише їх жрецьку гідність, перетворюють їх на підлеглих обласних правителів - шакка-накку. Крім шакканакку, відомі правителі більш легких територіальних одиниць - рабіануми, очевидно, правителі міст та територіальних громад.

4. закони  хаммурапі

Найвідомішим, найповнішим  збірником законів усієї Месопотамії є кодифікація царя Хаммурапі, яку й донині вважають одним з найдавніших збірників правових норм в світі. 
Хаммурапі склав свої закони вже на 3 році царювання – вони були записані на глиняних табличках. Згодом, на 35 році царювання, коли йому вдалося перемогти всіх своїх ворогів "зверху і знизу", за його наказом закони були висічені на чорному базальтовому стовпі. Тоді і, очевидно, складено вступ і закінчення до законів. 
Цей базальтовій стовп знайдено в кінці 1901 року французькою археологічною експедицією в м. Сузи. Елламський правитель наказав у центрі стовпа очистити місце, очевидно, для свого власного запису, але самого запису він не зробив. На сьогодні цілком невідомі 21 стаття. Всього ж текст законів Хаммурапі, крім прологу і епілогу, налічує 282 статті. 
Закони Хаммурапі являють собою надзвичайно цікавий законодавчий пам'ятник. Це дуже важливе джерело в історії держави і права стародавньої Месопотамії. На противагу від інших збірників правових актів та законів Месопотамії, кодифікація не носить божественної волі. У пролозі Хаммурапі вказує, що бог сонця та справедливості Шамаш, з'явився цареві уві сні, розпорядився, щоб той встановив в країні "право і справедливість", та вручив йому свої закони. В епілозі цар ще раз наголошує на необхідності дотримуватись всіх цих законів. Він також проголошує, що буде захищати усіх потерпілих і покривджених 
У законах Хаммурапі регулюється цілий спектр правових відносин вавилонського суспільства, зокрема в галузі цивільного, зобов'язального права, шлюбно – сімейного та спадкового права, трудових відносин, кримінального та кримінально – процесуального права. Це типова кодифікація рабовласницької держави де всі права і привілеї закріплені за рабовласниками, а раб – особа безправна. 
Перші 5 статей присвячені судочинству. Вони скеровані проти пануючої системи підкупу суддів і свідків. Суддям загрожують суворі покарання (штраф у 12-ти кратному розмірі суми позову і позбавлення посади за зміну вже винесених судових рішень. Ст. 14.) 
Розділ другий присвячений врегулюванню проблем власності, володіння, які встановлюють покарання за грабунок, крадіжку чужого майна та ін. 
Розділ третій присвячений шлюбу сім'ї, успадкуванню. В ньому розглядаються питання про форми та умови укладення шлюбу, про умови допустимості багатожонства, розлучення, про майнові та особисті взаємовідносини подружжя, батьків і дітей. 
Четвертий розділ – це норми, які передбачають злочини проти особи та відповідальність за них, тобто присвяченні захисту особи, її життя, честі, здоров'я. 
Останній розділ присвячений праці, умовам праці її оплати, знаряддям праці. Таким чином система Хаммурапі виглядає так: 
Суд (5 статей); 
Власність (121 стаття); 
Шлюб і сім'я (69 статей); 
Захист особи (19 статей); 
Праця і знаряддя праці (68 статей); 
Яка ж була мета, причини видання законника? 
Можна назвати такі причини появи законів Хаммурапі: 
На той час Вавилон став великою державою, приєднавши до себе багато сусідніх міст, держав, народів. У зв'язку з цим виникла необхідність встановити єдині закони на території всієї держави, які б регулювали правові питання і правові відносини. 
Стремління рабовласників, знаті, заможних людей, жерців чітко визначити свої права і привілеї, забезпечити своє майно від зазіхань інших. 
Прагнення самого царя згладити гострі соціальні протиріччя, які виникали в суспільстві.

6. утворення  і розвиток індії

Виникнення  держави.Відразу слід застерегти, що держави "Стародавня Індія" ніколи не існувало (як не було, наприклад, держави "Стародавня Греція"), але були держави у Стародавній Індії: Магадха, Кошала, Імперія Маур'їв, Гупт, Делійський султанат, Імперія Великих Моголів та ін. Деякі з цих держав, наприклад Імперія Маур'їв у правління імператора Ашоки, охоплювали майже всю Індію. І все ж таки про державу і право Стародавньої Індії можна говорити. Змінюючи одна іншу, змінюючи династії (Нандів, Маур'їв, Великих Моголів), то збільшуючись, то розпадаючись, ці держави незмінно зберігали ту "матерію", з якої вони будувалися (соціальну структуру - кастовий устрій, релігію - індуїзм, цю неписану конституцію всього життя, а також систему управління та сільську громаду, яка жила за своїми законами).

Перші відомості про  Індію греки отримали від Персидського царства, яке за Кіром II та Дарієм І  розширилося аж до Інду. У 500 р. до н.е. Скіларх із Каріанди за дорученням Дарія здійснив експедицію вниз за течією Інду та через Індійський океан до Червоного моря. Його повідомлення послужили джерелом для Гекатея і Геродота. Відомості про Індію були розширені у результаті походу Олександра Македонського. Його війська досягли Пенджабу та, спустившись Індом, а потім морським шляхом досягли Євфрату, в той час як решта військ рухалася сушею. За правління перших Селевкідів і Птолемеїв були відправлені посольства Мегасфена, Демаха та Діонісія у Паталіпутру до Чандрагупти та Амітрагати.

Тривалий час вважалося, що державність в Індії виникла  з приходом туди численних племен скотарів-завойовників - аріїв. Проте  вже на початку XX століття (1922 р.) у  долині ріки Інд при розкопках  Махенджо-даро ("пагорб мертвих") було знайдено рештки доарійської високо розвиненої цивілізації, що отримала назву Харапі іської. Дослідження показали, що ця цивілізація, яка мала єдність, охоплювала широкі райони Індії, перевершуючи за своїми розмірами цивілізації Нілу (Єгипет), Тигру та Євфрату (Вавилон) разом узяті. Цивілізація існувала приблизно з середини III тисячоліття до н. е. і до ХУІІ-ХУІ століть до н. е. (датування за допомогою радіовуглецевого методу показало, що Хараппська цивілізація існувала з 2400 до 1700 років до н. е.).

Расовий склад населення Хараппи був змішаний. Поряд з австралоїдно-негроїдним типом були представлені середземноморський та альпійський типи. У ній існували різні релігійні культи. Змішання рас та релігій в одному регіоні показує, що цивілізація не була замкнутою та мала торговельні контакти із сусідніми народами, особливо із народами Месопотамії. Вивчення залишків матеріальної культури засвідчило, що ця культура належала високорозвиненому народові, який будував добре сплановані міста і села, займався ремеслом і землеробством, скотарством, торгівлею, мистецтвом, мав свою писемність.