Лекції "Історія держави і права зарубіжних країн"

Китай сьогодні - це більше 10 мільйонів квадратних кілометрів (третє місце у світі після  Росії та Канади), кількість населення  сягає нині близько півтора мільярда людей. Ще на межі нової доби населення  Китаю складало більше 50 мільйонів  людей - більше, ніж у якій-небудь іншій державі того часу. Прикордонними сусідами Китаю є Індія, Тибет, Росія. Монголія, Корея, В'єтнам. Китай - Велика держава, яка динамічно розвивається, відіграє велику роль у сучасному світі. Китай на відміну від багатьох інших держав - держава з неперервною історичною традицією, яка триває понад чотири тисячі років. Стародавній Китай належить до так званих "річкових цивілізацій" (як і Єгипет. Вавилон, Індія). Зародження тут цивілізації та державності було тісно пов'язане із освоєнням басейнів великих рік - Янцзи та Хуанхе. Культурні герої китайської міфології (аналоги вавилонського Гільгамеша чи грецького Прометея) прославили себе приборкування рік, повеней, будівництвом іригаційних споруд.

11. Афінська республіка

Афіни невипадково стали культурним і політичним вождем Греції: їх не зачепила руйнівна дорійська навала. Афінська держава і право-класичний зразок стародавньої демократії, заснованої на приватногосподарських відносинах (античний спосіб виробництва). Розквіту сягає у V-IV століттях до н. е. Афіни розташовані у районі Аттики, південно-східній частині Пелопоннесу. До VIII століття до н. е. тут існували декілька родових общин, об'єднання яких - синойкізм приписується легендарному царю Тесею.

Синойкізм, скоріше за все, тривав декілька сотень років, об'єднавши прадавніх жителів Аттики - пеласгів - з ахейцями та дорійцями. Спочатку Афінами управляли царі - баси леї (Тесей, Кекроп та ін.), з 683 року до н. е. почали обирати вищих посадових осіб - архонтів у числі дев'яти. Архонт-епонім очолював міську адміністрацію (його іменем називався рік), архонт-басилей виконував релігійні функції, архонт-полемарх командував військами, шість архонтів-фесмофетів управляли судовими справами. На VI століття до н. е. Афіни є типовим містом-полісом, що поєднує чотири племені - філи, кожне по 100 родів. Філа складалася з трьох тритій та 12 навкрарій (створені для будівництва кораблів, згодом перетворилися на адміністративні округи). Зберігаючи зовнішню родоплемінну структуру та інститути родового ладу, афінське суспільство вже за гомерівських часів роздирається гострими соціальними суперечностями. Громадяни поділялись на стани: евпатридів (шляхетних), геоморів (землеробів), деміургів (ремісників), іноземців-метеків та рабів. Практично всю владу було зосереджено в ареопазі - органі аристократії, що підкорив собі народні збори (агору). На початку VI століття до н. е. інститути родового ладу були вже не в змозі стримувати соціальні суперечності та захищати суспільство від насильства аристократії. Розкрадаються землі, надбання храмів, багатьох бідняків зганяють за борги з земель, продають у рабство за кордон. Подальший розвиток афінської державності відбувається в жорстокій боротьбі народу з аристократією.

12. Суспільний лад афіни

Суспільний лад Афін (відповідно й інших античних міст-держав) зазвичай характеризується як рабовласницький. Звідси походять терміни "рабовласницька держава" та "рабовласницьке право". Якби йшлося про те, чи були в Афінах чи в Римі раби, не виникало б жодних спорів про проблему рабовласництва. Раби були й багато. Але у свій час у марксистській літературі відповідно до доктрини "способів виробництва" та "суспільних формацій" було сформульоване положення про "рабовласницький лад" як обов'язковий універсальний етап історії для всіх країн і народів. У зв'язку з цим виникає запитання: що таке "лад"? Вочевидь, це певний обов'язковий порядок, який характеризує "конструкцію" суспільства, його суттєві характеристики. Конструкція суспільства (його тип, "модель") має визначатися якимось системотворчим критерієм. Для рабовласницького ладу таким критерієм вважається наявність рабів. Проте у давнину та середні віки раби були в усіх державах, але не всі вони визнаються "рабовласницькими". Останніми є лише ті, в яких праця раба була основою виробництва. До цього в Античному світі наближалися Афіни, інші грецькі міста-держави, та особливо Рим періоду імперії. Прадавні автори сильно перебільшували чисельність рабів у грецьких полісах. Так, письменник ІІІ-ІІ століть до н. е. Ктесикл називав для Аттики цифру в 400 тис. рабів, Арістотель - 470 тис. для Егіни, Тімей - 640 тис. для Коринфа. Ці цифри некритично повторювалися в радянській літературі, аби підтвердити наявність "рабовласницької формації". Насправді рабів було набагато менше. Так, за розрахунками Ю. Белоха, в Аттиці на початок Пелопоннеської війни проживало приблизно 100 тис. громадян, 30 тис. метеків та до 120 тис. рабів разом з жінками та дітьми1. На цей час вважається, що в Афінах у період їх розквіту проживало 172 тис. громадян, ураховуючи жінок та дітей, 28 тис. метеків та 115 тис. рабів, з яких більшу частину складали жінки та діти2.

У цілому можна припустити, що раби становили половину або навіть одну третину населення Аттики. Безумовно, це є найважливішою рисою античної цивілізації та античного "суспільного ладу". Але для самих афінян набагато важливішим був поділ громадян наевпатридів, геоморів та деміургів, запекла боротьба селянства проти земельної аристократії, у перебігу якої формувалася афінська демократія (як і в Римі, боротьба між патриціями та плебеями у перебігу становлення Римської республіки). Крім рабів, існують громадяни, метеки; громадяни запекло ворогують між собою, вони поділені на класи та розряди за власністю і правами; одні громадяни можуть бути архонтами, інші - ні, одні можуть бути обрані до ареопагу, інші - ні. Це все належить до суспільного ладу? Запитання риторичне. Звідси напрошується такий висновок: за допомогою однієї плоскої формули неможливо виразити стан суспільства. Критерії "суспільного ладу" є мобільними, вони "гуляють" у часі і просторі; в одному випадку на передній план виступає дихотомія: раби -вільні, в іншому - евпатриди та демос.

Усім стародавнім суспільствам був притаманний поділ на станові  групи: в Індії - брахми, кшатрії, вайшьї, шудри, у Вавилоні - авілуми та мушкенуми, в Афінах (та інших містах-полісах Греції) - евпатриди, геомори, деміурги; в Римі - патриції та плебеї. Що було початковим критерієм такого поділу? Скоріше за все - родова належність. Уже на ранній стадії родового ладу старші та молодші роди перебували в нерівному становищі. При ускладненні родоплемінного ладу в перебігу "неолітичної революції" молодші, "дочірні" роди були підпорядковані "старшим", батьківським родам. Старші та молодші родові групи утворювали в сукупності "народ". Але до "народів" примикали "чужі" - осколки інших "народів", скорені, "союзники", усякого роду ізгої і под. Вони не мали родинних зв'язків з домінуючими родовими групами, не належали до "народу", до "наших" і тому потрапляли в нерівне становище. Звернемо увагу на два терміни: грецький "евпатрид" та римський "патрицій". В основі того й іншого - корінь "патр", який є основою батьківського статусу (патер, патріарх, папа, падре). Евпатрид, як і патрицій, - це "той, що має батька", кровною спорідненістю прив'язаний до "нас" та як "наш" має всі права нашого роду. Чужинці, прийшлі, "не наші" не мали "наших" прав, насамперед права володіння землею та участі у вирішенні спільних справ.

Етнічний статус перетворювався на статус соціальний, правовий. Так з'явилися  шудри, мушкенуми, метки, періеки, плебеї. Прадавнє право було суто "народним", воно належало тільки "нам". Основними "класами" Афін були евпатриди, геомори, деміурги, метки та раби. Евпатриди ("шляхетні") - земельна аристократія Афін. їм належало виключне право засідати в ареопазі, з їх числа обиралися базилевси, архонти та інша адміністрація; геомори становили основну частину землеробського населення Афін; деміурги займалися ремеслом. Метеки хоча й були вільними людьми, але, будучи іноземцями, не громадянами Афін, були неповноправними, хоча й сплачували особливий податок "метекийон" та могли призиватися до армії. Раби рекрутувалися головним чином з числа військовополонених або куплялися та були зовсім безправними. Вони поділялися на приватних і державних. Останніх використовували на тяжких роботах у Лаврійських срібних рудниках, що належали державі, частково служили в поліції або як дрібні службовці.

3. Державний лад. Реформи  Солона, Клісфена, Ефіальта, Перикла

Стан афінського суспільства  красномовно описано в елегіях  Солона (642-559 роки до н. е.). Солон - видатна фігура давнини, якого відносили до її "семи мудреців". Збіднілий представник знатного роду Кодридів належав до середнього класу, багато подорожував, побував у Єгипті, Іонії, на Криті, в Малій Азії, спілкувався з тамтешніми політиками та жерцями, прославився як воєначальник у війні афінян з мегарами, відомий також як видатний поет; в Афінах користувався повагою як серед аристократії, так і демосу. Солон розумів, що розорення народу аристократією, посилення суперечностей є небезпечними для Афін. Він звертався до аристократії:

Сытость - надменности мать. Коль приходит богатство большое. Тут не щадят  ничего ни из сокровищ святых, ни из народных богатств;

Они грабят, откуда придется и не боятся совсем правды уставов  святых.

Малюючи народні нещастя, Солон писав:

Ведь супостатов руками терзается город желанный В страшных кровавых боях, милых злодеям одним. Эти несчастья в отчизне творятся, из бедного ж люда Много в чужую  страну вдаль поневоле идет Проданных  в тяжкое рабство, влачащих позорные цепи И поневоле несут горькую долю рабов.

Солон грізно застерігав аристократію: Вы, богачи, успокойте  в груди ненасытное сердце. Много  досталось вам благ, ими пресытилися  вы. Знайте же меру надменному духу, не то покоряться Мы перестанем и вам будет не по сердцу то.

Солон у 594 році до н. е. проводить  низку реформ. Обраний архонтом, він скасовує боргову кабалу, проводить "сисахфію" (струшування) - прибирає з полів селян боргові камені, за рахунок оподаткування багатих  викупає афінян, що були продані в рабство за борги, та повертає їх на батьківщину. Аби потіснити ареопаг - оплот аристократії - Солон засновує Раду чотирьохсот - буде, поділяє афінських громадян на майнові розряди: пентакосіомедимнів - тих, що мали п'ятсот медимнів зерна або інших продуктів (медимн - близько 50 літрів), вершників (300 медимнів), зевгитів (200), фетів (менше 200). Ті, що не мали прибутку від землі, були зараховані до розрядів відповідно до грошового стану з розрахунку: 1 медим зерна - 1 драхма. Пентакосіомедимни мали робити поставки для армії, вершники -слугувати за власний рахунок у кінноті, зевгіти - у важко озброєній піхоті (гопліти), фети - у легкій піхоті (гімнети). Перші два розряди обиралися на всі посади, третій розряд не міг обиратися в архонти, фети могли лише голосувати на народних зборах. Солон також заснував суд присяжних - геліею у складі 6000 людей.

Після Солона в Афінах встановлюється одноособове правління (тиранія) Пісістрата (600-528 роки до н. е.), якого підтримали маси селян. Конфіскувавши  частину землі в аристократії, Пісістрат поділив її серед малоземельних селян.

Після смерті Пісістрата (528 рік до н. е.) та короткого періоду  правління його синів Гіппія та Гіппарха вождем демосу стає Клісфен. У 509-507 роках  до н. е. він проводить низку реформ в інтересах демократії. Родові філи замінюються на десять територіальних, кожна філа складалася з приморської, сільської та міської тритій, що приводило до змішування родових угруповань та надавало перевагу демосу. Раду чотирьохсот було замінено на Раду п'ятисот - по 50 громадян від кожної філи. З 501 року до н. е. обирається колегія 10 стратегів при архонті-полемарсі. Для управління фінансами обиралася колегія 10 аподектів. Клісфен зміцнює місцеве самоврядування. Десять філ були поділені на 100 демів, кожний з яких обирав свого демарха. Дем мав свою скарбницю. Надалі кількість демів збільшилась до 174. Громадянство тепер визначалося належністю не до роду, а до дему. Прийшлі, метки та навіть частина рабів також отримали громадянські права. Це було зроблено для посилення ролі власне міського населення в політичному житті. Клісфен ввів процедуру остракізму - вигнання небезпечних для республіки осіб народними зборами шляхом таємного голо-питання.

Велике значення в  історії афінської державності  мали греко-персидські війни (500^49 роки до н. е.) та пов'язана з ними діяльність Фемістокла, Ефіальта та Перикла. Війна з Персидською державою викликала необхідність об'єднати грецькі поліси, створити сильний флот і одночасно загострила суперечності між аристократами-аграріями та демосом.

Будівництво сильного флоту  зміцнювало позиції торговельно-ремісницької частини населення у житті  держави та суперечило інтересам  аристократії. Запеклий опір консерваторів  було придушено низкою остракізмів: у 486 році до н. е. вигнаний Мегакл, у 485 Ксантип, у 483 - Арістид. У 488 році до н. е. було завдано удару по ареопагу: він почав обиратися жеребкуванням і втратив колишнє значення. Провідна роль перейшла до колегії 10 стратегів, що обиралися за філами простим підняттям руки (хіротонією). У 477 році до н. е. створюється морський союз грецьких міст на чолі з Афінами, що швидко перетворюється на Афінську морську державу (Архе).

За рахунок союзної  скарбниці афінська демократія отримала потужну фінансову опору. Саме цією обставиною багато в чому пояснюється "золоте століття Перикла", коли в Афінах усталюється демократія, розквітають зодчество, мистецтво, література, філософія. У 462 році до н. е. за ініціативою архонта Ефіальта ареопаг було позбавлено майже всіх повноважень, за ним залишилися дрібні кримінальні справи. Після вбивства олігархами у 461 році до н. е. Ефіальта його справу продовжив обраний стратегом Перикл (495-429 роки до н. е.) один із найбільших афінських державних діячів. Він увів плату за відвідування народних зборів, участь у суді, раді п'ятисот, роботу на обраних посадах; громадянам видавалися гроші для відвідування театру, якому держава надавала великого значення. За правління Перикла велося широке будівництво. Афіни стали осередком науки, мистецтва, літератури, театру в усій Елладі. Перетворення Делосського союзу загострило суперечності Пелопоннеського союзу на чолі зі Спартою з Афінською морською державою та призвело до Пелопоннеської війни (431-404 роки до н. е.), у яку втяглися всі міста-держави Греції. Війна знекровила і Афіни, і Спарту, в Егеїді посилився вплив Персії. Афінський морський союз розпався. Піднесення на півночі Балкан Македонії та поразка анти македонської грецької коаліції, до якої входили й Афіни, у битві біля Херонеї(338 рік до н. е.) спричинили підкорення Афін Македонії, а надалі, з 146 року до н. е. - Риму. Причиною занепаду афінської державності стали не тільки нескінченні внутрішні суперечності між демократією й аристократією у грецькому світі - та не тільки війни, а й головним чином та обставина, що полісна політична культура історично себе зжила і мала підкоритися Римській світовій державі.