Лекції "Історія держави і права зарубіжних країн"

13. Право Афін

Афіняни не залишили після  себе такого правового спадку, як римляни. Єдиним відомим кодексом Афін були Закони Драконта (621 рік до н. е.) - можливо, перший запис законів звичаєвого права, що мали на меті обмежити свавілля суддів-евпатридів. Закони скасовували кревну помсту, жорстоко карали за найдрібніші злочини. Смертну кару призначалося за дрібну крадіжку, "дозвільний спосіб життя", не говорячи вже про більш тяжкі злочини. Закони Драконта було частково скасовано, частково пом'якшено Солоном. Надалі афінське право не кодифікувалося, хоча йшлося його інтенсивне розроблення.

Доктриною державного права  Афін були громадянська рівноправність та верховенство народу. Кожному громадянину з 20 років належали право участі в народних зборах, законодавча ініціатива, право критикувати будь-яку посадову особу, право переслідування у суді будь-якого злочину. Народні збори видавали закони, обирали архонтів, стратегів, воєначальників, оголошували війну, укладали мир, контролювали посадових осіб, затверджували бюджет, були верховним судом у найважливіших справах. Голосування проходило відкрито, крім випадків остракізму. Рішення зборів оформлювалися протоколом та розпочиналися формулою: "Постановила Рада та Народ". Рада п'ятисот, геліея, ареопаг, колегії архонтів та стратегів були підконтрольними народним зборам. Афіняни не знали поняття кворуму: вважалося, що громадяни, які не з'явилися на збори, довірили своє право присутнім. Будь-який громадянин на народних зборах міг опротестувати запропонований закон чи рішення. Такий протест-обвинувачення "графе параномон" розглядався судом присяжних під головуванням архонтів-фесмофетів. Якщо протест пропонував скасувати закон чи рішення, тоді на автора закону, якщо його не підтримала 1/3 суддів, накладався штраф.

Афінська демократія, звичайно, не поширювалася на рабів  та метеків. Співвідношення в Афінах вільних, метеків та рабів точно  не відоме. Можна припустити, що вільних  громадян з родинами було 60 тис, метеків - 25 тис, рабів - 70 тис. Раби в Афінах коштували досить багато. У 418 році до н. е. раб-чоловік коштував у середньому 167 драхм, жінка - від 135 до 220 драхм, раби-ремісники коштували більше (бик в Афінах коштував п'ять драхм). Раб не вважався особистістю, хоча в Афінах заборонялися самочинні розправи з рабами. Раб жорстокого хазяїна міг скористуватися правом сховища у храмах, де він вважався недоторканним та міг бути перепроданим іншому хазяїну. Державні раби мали власне житло, родину, вели власне господарство. Значну кількість рабів використовували в державному апараті. Державні раби охоронялися законом та у разі образи могли через заступника-простата звернутися до суду по захист. У разі військової небезпеки держава могла звільняти державних рабів, аби використовувати їх як воїнів. Вони ставали метеками, сплачуючи при цьому податок у три оболи (2/6 драхми). Метеками були осілі в Афінах іноземці. Вони займалися торгівлею, ремеслом та сплачували податок метойкіон. Метеків розписували за лемами, вони одночасно з громадянами сплачували військовий податок "ейсфору"; багаті брали участь у літургіях (витрати зі своєї власності на громадські потреби); метек повинен був мати опікуна - простата з числа афінських громадян.

14. Особливості державного ладу Спарти

Держава Спарта виникла  на півострові Пелопоннес у результаті завоювання дорійськими племенами  місцевих ахейських суспільств. Завойовники  утворили пануючий клас повноправних громадян - спартіатів. Місцеве населення  було звернено у рабів-ілотів. Кожний спартіат володів земельним наділом (клером) із закріпленими за ним рабами. Побоюючись повстань ілотів, яких було чисельно більше, спартіати регулярно проводили криптії ("таємні" масові вбивства). Щоб тримати іліотів у покорі, спартіати створили особливу воєнізовану державу.

В основу державного ладу Спарти було покладено принцип єдності  повноправних держав. Для цього держава  суворо регламентувала життя та побут  спартіатів, стримувала їхнє майнове  розшарування. Основи державного ладу було закріплено ретрою (договором) легендарного царя Лікурга (VIII століття до н. е.). Спартіати були зобов'язані займатися лише військовим мистецтвом та спортом. Землеробство, ремесла й торгівля стали справою іліотів та періеків - вільних жителів окраїнних районів Спарти, які посідали проміжне становище між спартіатами та ілотами. У Спарті було створено державну систему виховання та освіти: у 7-річному віці дітей віддавали до спеціалізованих шкіл. До 20 років спартіати проходили особливе навчання, яке виховувало у них витривалість, дисциплінованість, хоробрість. Потім до 60 років чоловіки несли військову службу. З метою підтримання єдності регулярно проводилися громадські трапези, на організацію яких щомісячно сплачувався податок.

"Лікургів лад" трансформував  військову демократію спартіатів у олігархічну рабовласницьку республіку, яка зберегла риси родоплемінного ладу. На чолі держави перебували два царі - архагети. їхня влада була спадковою. Повноваження архагетів зводилися до воєнної влади, організації жертвопринесень та участі у раді старійшин.

Герусія (рада старійшин) складалася з двох архагетів та 28 геронтів, яких обирали довічно народними зборами  зі знатних громадян, що досягли 60-річного  віку. Герусія виконувала функції  урядової установи - готувала питання для обговорення на народних зборах, керувала зовнішньою політикою, розглядала кримінальні справи про державні злочини (включаючи злочини проти архагетів).

Колегія ефорів (з'явилася  у VIII столітті до н. е.) складалася з  п'яти гідних громадян, яких обирали  на один рік народними зборами. Спочатку повноваження ефорів обмежувалися судочинством по майнових спорах. У VI столітті до н. е. їх влада зростає, вони витісняють герусію. Ефори почали скликати герусію та народні збори, керувати зовнішньою політикою, здійснювати внутрішнє управління державою та судочинство, контролювати посадових осіб (включаючи архагетів).

Народні збори (апелла) у  Спарті відрізнялися пасивністю. Право на участь у народних зборах мали повноправні громадяни-чоловіки, які досягли 30-річного віку. Спочатку народні збори скликалися архагетами, згодом керівництво ними перейшло до ефорів. Апелла не обговорювала висунуті питання, а лише ухвалювала або відхиляла запропоноване рішення. Голосування проводилося примітивно - криком або учасники розходилися по різні боки та "на око" визначалася більшість. Народні збори мали законодавчі права, право обрання посадових осіб, вирішували питання війни та миру.

15. Стародавній Рим

Стародавній Рим як державне утворення виник на рубежі VIII століття до н. е. (традиція вказує на 753 рік до н. е.) у західній частині Апеннінського  півострова на основі союзу трьох  племен, що склалися тут, - латинів, сабинів  та етрусків. Держава зіграла величезну роль у світовій історії, охопивши всю західну частину ойкумени та безліч народів. Кордони Римської імперії простягалися від Португалії до Рейну, від Британії до Єгипту включно. Вже зникнувши як політичне утворення, Рим залишив світу велику спадщину - римське право, яке стало основою сучасної правової культури.

Для науки історії  держави та права Рим є ніби гігантською соціологічною лабораторією, в якій протягом століть випробовувалися  різноманітні політико-правові моделі, моральні та релігійні системи. Події та імена римської історії, її війни та герої - Луцій Корнелій Сулла, Цезар, Помпей, Октавіан Август, Цицерон, Антоній, Марк Аврелій, Костянтин Великий та Юстініан, імена і праці її видатних юристів Гая, Ульпіана та Павла, Паппініана та Трибоніана залишаються учасниками нашої сучасної історії. У роки великих потрясінь, таких як Велика французька революція, люди звертатимуть свої погляди до Рима, наслідуватимуть його героїв та установи, драпіруватимуть свою історію в римський одяг. Величезне значення для нас має політичний досвід Риму. Виникнувши як маленьке місто-поліс, яких було сотні у Середземномор'ї, Рим перетворився на величезну світову державу. Розпочавшись як родова община, Рим стає республікою, яка внаслідок внутрішніх суперечностей перероджується в імперію - володарку народів. Пишаючись своїм республіканством, Рим стає поневолювачем інших народів і нарешті, не витримуючи власного тягаря, розвалюється та падає під ударами молодих "варварських" народів. Але й тоді Рим не зникає безслідно. Суворий та жорстокий, він перемішує всередині себе народи і культури, просуваючи вперед суспільну цивілізацію. Його непереможні легіони, як великі земні катастрофи породжують нові континенти, так і Рим породжує гнану ним самим доти невідому духовну силу - християнство, перед яким схиляються й донині.

Розробляючи тему Стародавнього  Риму, слід постійно мати на увазі, що це - суспільство і держава античного  типу, тобто його засновано на приватному господарстві та приватній власності, що якісно відрізняє його від держав Сходу і визначає багато особливостей політичної та правової історії, а саме розвиток приватного права і взагалі юриспруденції.

На горбкуватому березі Тибру в 25 км від його западання  в Тирренське море у IX столітті до н. е. виникли поселення пастухів та землеробів. Поступово ці поселення злилися, були обнесені стіною і стали містом Римом.

Надалі з'явилася легенда, що Рим було засновано близнюками Ромулом і Ремом, вигодуваними вовчицею. Римляни вірили в цю легенду й  вели своє літочислення від вигаданої дати заснування міста.

Періодизація історії  римської держави і права

1. Період розпаду первіснообщинного  ладу, а також утворення рабовласницької  держави й заснування міста  Рима у 753 році до н. е.  до вигнання останнього римського  царя Тарквінія Гордого (509 рік до н. е.).

2. Період республіки (509-27 роки до н. е.).

3. Період монархії (27 рік  до н. е. - 476 рік н. е.), який  у свою чергу поділяється на  два етапи:

а) принципат (27 рік до н. е. - 284 рік н. е.);

б) домінат (284 - 476 роки н. е.).

Після занепаду Західної Римської імперії у 476 році тривалий час існувала Східна Римська імперія  Візантія, яка припинила своє існування  після завоювання її турками у 1453 році.

18 Джерела римського права

У царський період джерелом римського права були правові звичаї, пов'язані з релігійною традицією. Привілеєм тлумачення права володіли жерці - колегія понтифіків. Досить рано стався розподіл релігійних норм - божественних приписів, що не підлягали обговоренню, і правових норм (ідо) - установлених людьми для суспільної користі. Релігійні норми втілилися у священних законах, порушення яких тягло за собою божественну кару. Спочатку того, хто переступив через священні закони, приносили в жертву богам, потім це покарання замінили на вигнання. Ще одним джерелом звичаєвого права стали легендарні царські закони. Вони регулювали родинні та родові відносини, закріплювали значну владу голови родини у стосунках домочадців. Звичаєве право визначало правове спілкування навіть після появи писаних законів: звичай діяв у разі відсутності законодавчої норми.

З часом основним джерелом римського права стають закони - письмово зафіксовані загальнообов'язкові норми, підтримані державним примусом. Першими писаними римськими законами стали Закони XII таблиць, підготовлені спеціальною комісією децемвірів ("десяти чоловіків") і схвалені римським народом. Письмове законодавство обмежило можливості свавільного тлумачення права понтифіками, а також заклало основи єдиного для римських громадян квіритського (цивільного) права. Закони XII таблиць установили рівні правила судочинства та консолідували римське звичаєве право. Крім того, вони змінили поняття закону: законом відтепер вважалося рішення народних зборів. Для Законів XII таблиць був характерним формалізм правових процедур, тобто вимога суворого додержання встановлених урочистих обрядів. Найменше порушення встановлених формул при укладенні правочину тягло за собою визнання правочину недійсним, а в суповому процесі призводило до програшу справи.

У республіканський період джерелом римського права виступали також постанови магістратів. Останні наділялися повноваженнями тлумачити право, видавати загальнообов'язкові постанови та правові заборони і тим самим створювати нові норми права, тому поряд із квіритським правом починають діяти нові правові системи - преторське право та право народів, які стали наслідком правотворчості преторів. Преторське право регулювало відносини між римськими громадянами і стало частиною цивільного права. Воно будувалося на принципах справедливості, доброго сумління та заповнювало правові прогалини, які виникли внаслідок економічних та соціальних відносин, що розвивалися. Право народів - внутрішньодержавна правова система, яка регулювала відносини за участю іноземців (перегримів). Претори перегримів не були зв'язані цивільним правом, тому у своїй правотворчості вони використовували право інших країн, керуючись засадами "справедливості" та "природного розуму".

У І столітті н. е. народні  збори позбуваються законодавчої влади. Сили закону набувають сенатус-консульти - постанови сенату. В період імперії вся повнота законодавчої влади переходить до імператорів. Імператорські конституції стають найважливішим джерелом права, яке діяло на території всієї Римської держави. Особливу роль у правовій системі Стародавнього Риму відіграли правники. Тлумачення права в їх судовій практиці та викладацькій діяльності створило особливий різновид джерел права. Римські правники надавали консультації з питань судового процесу, складали юридичні акти, надавали правову допомогу учасникам судового процесу. Вони зробили свій внесок у розвиток юридичної доктрини: намагалися систематизувати судову практику, складали коментарі цивільного та преторського права.

Велике значення для  розвитку римського права мало створення  інституцій, що систематично викладали римське право. Так, Інституції Гая являли собою логічно побудований, стиснутий виклад громадянського (цивільного) права. Гай уперше відокремив матеріальне право від процесу. Він дав пояснення відносно правоздатності та дієздатності осіб, засобів захисту особистих та майнових прав. Інституції Гая включали чотири книги: про осіб, про речі, про зобов'язання, про позови. Згодом така система отримала назву інституційної, була закріплена в Інституціях Юстиніана та відображена в сучасному праві.

20. Римське право

Римське право - величезний спадок античної цивілізації, що міцно  увійшов до правового життя сучасного  світу. На відміну від правових систем стародавніх аграрних деспотій, у  яких домінувало адміністративне та кримінальне право, що поширювалося й на господарські стосунки, римське право було засноване на приватній власності і покликане регулювати ринкові відносини. Ось чому Європа, яка рано стала на капіталістичні рейки, отримала з римського права готову правову систему, покликану регулювати ринкове господарство. Римське право - це право вільної (приватної) власності та вільного договору.