Лекції "Історія держави і права зарубіжних країн"

У містах будинки зводилися  з обпаленої цегли (високий показник цивілізації!), керамічних матеріалів (каналізаційні труби). Міста були добре сплановані. Вулиці у них  були прямими, прокладалися з півночі на південь. Зводилися дво- і триповерхові будинки. Місто оточували стіни фортеці висотою більше 15 м та шириною біля основи до 12 м, викладені цеглою, з численними баштами. Все це говорить про добре організовану державу такого самого типу, як Єгипет та Вавилон. Спірним є питання про причини загибелі цієї цивілізації. Припускається, що її зруйнували завойовники - арії, однак відсутні сліди боїв, пожеж та ін. Скоріше за все, цивілізація з незрозумілих причин зникла ще до приходу аріїв, як це сталося, наприклад, з містами-державами майя в доколумбовій Америці.

Арійська історія Індії  розпочинається з середини II тисячоліття  до н. е. Самі арії є великим відгалуженням  індоєвропейського етнічного суспільства, яке дало згодом початок індусам, хетам, грекам, персам, скіфам та багатьом іншим народам. Історико-лінгвістичний аналіз свідчить про те, що всі перелічені народи мали своїм загальним походженням стародавню індоєвропейську мовну групу, батьківщиною якої, за останньою версією, були у VI-V тисячолітті до н. е. північні нагір'я Ірану (В. Іванов, Т. Гамкрелідзе). Лінгвістичний аналіз мов стародавніх хетів, іранців, індусів, греків, римлян, германців, слов'ян тощо показує, що ці мови походять з єдиного стародавнього джерела. Так, дуже схожим є пантеон стародавніх богів іранців, слов'ян, індійських аріїв, які розмовляли на санскриті (це зайвий раз підтверджує єдність історії роду людського).

7. Суспільний устрій Стародавньої Індії

Найяскравішою рисою  суспільного устрою Стародавньої Індії  с його кастовість. Склавшися в Індії історично, вона є відображенням загальної тенденції стародавньої історії: у Вавилоні - авілум та мушкенум, в Афінах епатріди, геомори та деміурги, в Римі - патриції та плебеї, в Китаї - сюцая, цзюйчжень, цзиньши тощо. Але якщо в античному світі ця становість досить швидко "розчиняється", то в Індії вона застигає на століття. Аби уявити становище людини в індійському суспільстві, треба уявити її становище в індуїстській космогонії, яка є одночасно релігійною системою індуїзму (надаємо тут узагальнююче значення поняття індуїзму без поділу на ведійський, брахманський та власне індуїстський етапи).

Індуїзм різко відрізняється від  інших релігійних систем. Порівняно  із ним християнство та іслам - дуже "домашні" релігії, не кажучи вже  про вірування стародавніх греків та слов'ян. Ці релігії та вірування народилися разом із людьми, їх хронологія - те саме, що і людська хронологія, їх пророки, святі - Мойсей, Яхве, Ісус, Мухаммед живуть серед людей та для людей. Це земні боги, до яких можна було звертатися із проханнями та молитвами. Космогонія у цих релігіях укладається в декілька тисяч років. Так, у християн Бог створив землю всього за 5508 років до Різдва Христова.

Індуїзм - це не релігійний сюжет, а  особливе бачення світу в межах  мільярдів років та бачення людини у грандіозних космічних циклах народження та вмирання Всесвіту. Тут нікому молитися, і богам немає справи до людей. Усім сущим правлять позачасові та надчасові істини, що існують у космічному просторі. Ці істини є вічними ритмами Всесвіту в масштабі мільярдів років, і їм підкорені весь рід людський та кожна окрема людина. Усьому життю надано релігійний статус, тотальну сакралізацію та абсолютну залежність людини від незмінного світового порядку - Дхарми.

Індуїзм - породження безкінечного в  часі та просторі Космосу. В індуїзмі немає засновника, немає церкви, немає Писання, а тому немає і єресей. Є духовні вчителі, але немає місіонерства, прозелітизму (прагнення повернути у свою віру інших). У ньому відсутні молитви, проповіді, сповіді. Тут немає антропоцентризму, людина дорівнює всій іншій живій та неживій природі і тому немає протиставлення добра та зла, немає диявола, бісів, Пекла і Раю. Ідея Бога не є центральною. Існує безособовий, безпочатковий та безкінечний Абсолют. Він не пізнаваний і не піддається визначенню. Це подих Всесвіту, життя, безкінечність часів та просторів.

Увесь світ, боги та люди створені Брахмою. Це не персоніфікований Бог, як, наприклад, Яхве або Христос, - світова душа, що диханням своїм створює все  суще. Рід людський існує протягом чотирьох світових періодів - юг (юга - зі староіндійського - запряжка, доба, покоління). Брахма живе всього 100 своїх років. По закінченні 100 брахманських років настає Махапралайя (велика катастрофа): на небі з'являється 12 (за іншою версією сім) сонць, які спалюють увесь Всесвіт. Гине все, гинуть боги, в тому числі Брахма. Але через 100 років Космос відроджується, народжується новий Брахма, і все починається спочатку. Сучасне людство живе зараз в останній юзі, яка розпочалася в ніч з 17 на 18 лютого 3102 року до н. е., тобто в Кал і юзі ми прожили 5 108 років, і сучасна людина має прожити до наступної пралайі 426 892 роки. Отже, в індуїстській космогонії - релігії час постає як циклічний час.

У цій системі циклічною є  доля людини: вона народжується та вмирає, знову народжується і так без кінця. Циклічність і безкінечне повторення визначають надзвичайно жорстку систему соціальної ієрархії стародавнього індійського суспільства. Рівної їй немає в жодній релігії. Тут панує тріада: каста, дхарма та карма. Каста визначає все: суспільне становище, професію, шлюбне коло. Разом із кастою людина успадковує своє місце в суспільстві. Кожній касті відповідає своя дхарма - закон, а від дотримання дхарми залежить карма-воздаяння. Всі люди були поділені ще перволюдиною Ману на чотири варни: брахманів, кшатріїв, вайшіїв та шудр. Кожна варна має свою дхарму, і за життя ніхто не може її змінити. Тільки після смерті та реінкарнації (відродження) доля людини, її дхарма може змінитися: у кращий бік, якщо вона добре дотримувалася своєї дхарми, та у гірший - якщо погано.

Індуїзм так міцно  охоплював усе суспільство, що державі  майже не знадобилися спеціальні інститути, аби "тримати у вузді" своїх підданих. Індуїзм та громада - головні регулятори та охоронці індійського  суспільства.

Громада найбільш міцний осередок стародавнього індійського  суспільства. Вона покоїлася на роді (рід - "вищ": звідси слов'янське -"весь" - сільська ітюмада); із родів складалися племена (плем'я - "гана"; звідси - "жінка"). Родові громади поступово перетворювалися на територіальні, але залишалися фундаментом держави. Тривалий час громада була заснована на колективному землекористуванні. Орна земля поділилася на спадкові родинні ділянки кули (таким словом називалася родина). Пасовища та інші угіддя перебували у колективному користуванні. Інші роботи - розчищення нових територій, будування та ремонт іригаційних споруд, доріг, храмів - виконувалися колективно. Громада мала свого брахмана, коваля, ремісників, цирульників, охоронців, які отримували від неї плату натурою. При вирішенні справ громади право ухвалювати рішення мали тільки голови сімейних груп. Громада вирішувала внутрішні спори, могла накладати штрафи, виганяти з громади. Звичайними були спільні свята та весілля. Члени громади спільно обробляли "наділи" воїнів-кшатріїв, державних чиновників. Громада та общинники могли застосовувати працю рабів. Це були або чужаки - даса або раби з числа самих індусів. У цьому разі раби зберігали за собою статус своєї касти. Крім рабів існували особи найманої праці - кармакара. Це могли бути ремісники, слуги, пастухи, батраки, які працювали на договірних засадах. Очолював управління громадою обраний (рідше - призначений) староста, який отримував за це додатково одну кулю землі.

Соціальну структуру  стародавніх індійців найбільш повно відображено у Ведах (Рігведі, Самаведі, Яджурведі, Атхарваведі), Махабхараті, Рамаяні та інших пам'ятках.

Державний устрій Стародавньої Індії Змінюючи одна одну, династичні держави С стародавньої Індії Кошала, Магадха. Імперія М аур'їв. держана Гуп і ґрунтувалися на загальній для них основі індійською суспільства. Система державного управління мало залежала віл зміни династій та залишалася традиційною. Істотні зміни стали відбуватися лише і VIII століття, коли Індія була завойована мусульманами-арабами та частково ісламі юкани Як найбільш яскравий зразок давньоіндійської державності можна віяти Імперію Маур'їв у період її нинішню розквіту за правління імператора А шоки.

Загальною соціально-економічною  основою, риси давньоіндійської держави, була відсутність розвиненої власності та вільного ринку. Держана відіграє суттєву роль у господарських відносинах, і це зближує її із традиційними державами Сходу ("азійський спосіб виробництва"). Держана ломі ну над суспільством та станови п, централізовану бюрократичну монархію, хоча і поступається н ньому відношенні таким "класикам", як Єгипет. Вавилон, Китай.

Держава Маур'їв за своїм  характером була імперією, а за своїм  складом включала багато народів, завойованих  держав, князівств. За характером влади  вона було суворо централізованою, з розгалуженим державним апаратом.

Імператор (раджа) править  разом із дорадчим мантріпарішадом. Крім парішада, при ньому була таємна рада із вузького кола довірених осіб, іноді скликався дорадчий представницький  орган - раджасабха (сабха - збори), до якого могли входити, разом із сановниками, виборчі від міст та громад. При імператорі знаходилися сім-вісім міністрів, один з яких - учений-брахман - був радником царя. Найважливішою центральною установою була скарбниця, яка відала збиранням податків та фінансами. Військова рада складалася з 30 членів, розділених на шість колегій за родом військ. Спеціальною установою було відомство зрошення. Міська рада складалася з 30 радників, також розділених на шість колегій за галузями управління. У складі державного апарату були контролери центрального уряду та численні шпигуни.

Провінційне управління було побудовано на десятковій системі. Громадою (селом) керував виборний голова; десятьма селами - десятський, який отримував  п'ять куп землі, 100 селами - сотський, який отримував данину з одного села. Тисяцький отримував данину з одного міста.

Останні роки правління  Ашоки ознаменувалися зростанням суперечностей  у його державі. Він бажав побудувати державу на моральних основах  дхарми, суворо стежив за діяльністю адміністрації, регулярно проводив ревізії. Інспекторам наказувалося стежити за тим, аби посадовці суворо дотримувалися норм дхарми, у які він включав віротерпимість, хоча в останні роки життя все більшу перевагу віддавав буддизму та щедро обдаровував буддійські храми. Напевно, все це викликало незадоволення прибічників брахманізму та посадовців. Влада імператора слабшала. Є відомості, що Ашока наприкінці свого правління став буддійським монахом. За спадкоємців Ашоки імперія розпалася на низку окремих держав, що суперничали одна з одною.

9. Стародавній Китай

Були цивілізації, які  закінчили свої кола у далекому минулому. Витягнуті археологами з-під наносів  часу вони зберігаються в музеях, безмовні, непрочитані та незрозумілі - втрачені ланки історії (Мохенжо-Даро та Xарап па. М томська держава, етруски, міста-держави майя та багато інших). Але с цивілізації живі. Зародившись у далеких тисячоліттях, вони продовжують себе, передають себе новим та новим поколінням, що приймають естафету предків. До числа таких нечисленних цивілізацій належить Китай.

У загальній вступній частині курсу цього підручника виділено тип Великої держави. Китай, як і Єгипет, Вавилон, Індія, Хетське  царство, Імперія інків, належить до цього типу. У Великій державі  сама його величина, розміри території та кількість населення припускають більше ступенів управління, отже, і велику ієрархію в організації державної влади. Управління - це системоутворюючий чинник усього внутрішнього життя Великої держави. Управління становить розгалужену управлінську ієрархію. Державна ієрархія, у свою чергу, неминуче трансформується в ієрархію соціальну, проникає у культуру, в усі інститути державного, суспільного та особистого життя, менталітет кожної окремої особи. Переконливим прикладом тому є державний та суспільний устрій Стародавнього Китаю. Іноді трапляється так, що оцінюючи ту чи іншу державну систему, наприклад, з позицій рівня лібералізму, до великих держав застосовують такі самі критерії, як і до держав малих. Такі вимоги є необґрунтованими: Велика держава - це інша система, зі своєю специфікою управління, яка диктується об'єктивними обставинами. Китай, Єгипет, Вавилон, сучасні Росія, США не можуть керуватися так, як керувалися міста-республіки Стародавньої Греції, Італії або сучасні Швейцарія, Фінляндія, держави Бенілюксу, та ін. Звичайно ж, негайно виникає запитання: а де межа, критерій, який відокремлює "Велику" державу від "Невеликої"? Тут немає явних формальних критеріїв, як немає їх, наприклад, між різними етапами Середньовіччя, але є критерій управлінський - об'єктивна необхідність централізованого управління суспільними справами.

Говорячи про типологічну  характеристику китайського суспільства  і держави, ми стикаємося з тією самою  проблемою, яка виникає при характеристиці стародавніх Єгипту, Вавилону. Хетської держави. Індії, перуанського Тауантинсуйю та деяких інших. Типологічна ідентифікація їх як "рабовласницьких" не витримує критики, оскільки становим хребтом цих держав та основним контрагентом державної влади була селянська громада. Пропозиції деяких істориків вважати селянську громаду колективним рабом с, звичайно, необґрунтованими.

Можна було б ідентифікувати такі суспільства як "державний  феодалізм", коли сукупним феодалом виступає держава з його ранжунапою корпорацією чиновництва та іншого служивого люду (яскравий приклад - Хетська держава), а їх сукупним "феодом" - вся країна з ЇЇ податним населенням. Така ідентифікація мас свою логіку за аналогією із загальноприйнятим поняттям державного капіталізму. (Якщо є державний капіталізм, то чому неможливий державний феодалізм?) Деякі автори висловлюють ідею про наявність в ісіорн (таро давнього світу та Середніх віків всього лише однієї формації Великої феодальної формації, яка охоплює весь період - від стародавніх Єгипту. Вавилону тощо аж до XX століття, включаючи Радянський Союз. Звичайно, колгоспи з їх прикріпленими до землі колгоспниками дуже були схожі на громади підневільних стародавньої вавилонської Третьої династії Ура (2300-2100 роки до и. е.). Така ідентифікація виглядала б більш адекватною, але вона виключає чинник культури, і це є неправомірним перенесенням на країни Сходу суто європейського досвіду феодалізму з його лицарями та феодами. На наш погляд, ідентифікація різних держав не має бути припасуванням їх піл уже існуючі настанови та бренди, а мусить походити від фактичних властивостей самих цих суспільств та держав. Тут ми цілком згідні із висловлюванням Платона, згідно з яким сутність речей стіл осягати не з їх імен, а з них самих. Якщо ми підійдемо до проблеми і цих позицій, ми повинні будемо взяти до уваги такі фактори

1. Централізоване управління  суспільством, яке трансформується  в державу, виникає тут перш  за все потреб централізованого  управління виробничими процесами,  що потребують спільних зусиль  усього суспільства. (Ми зовсім не виключаємо такі найважливіші чинники, як організація військової функції, пригнічення внутрішніх конфліктів та ін.). Наслідком цього є:

2. Виникнення державного  господарства та господарства-власника, що є додатковим чинником звеличення  державної влади над суспільством.

3. Становлення публічної  влади відбувається в умовах  глибоко сакралізованої культури. Звідси - сакральний характер влади,  її обожнювання. Влада правителів  є сакралізованою, вони боги або  напівбоги та одночасно верховні  жерці; об'єктом управління, контрагентом державної влади є світ об'єднаних державних аграрних громад. Аграрна громада - основна молекула даного суспільства, а державна влада - це "блюдо піску" - засіб, який об'єднує громади в етнос, націю, суспільство. Отже, якщо ми скажемо, що Китай - це стародавня аграрно-суспільна деспотія, то це буде цілком адекватна ідентифікація Китаю та подібних йому держав. (При цьому ми, звичайно, не забуватимемо, що "всяке визначення кульгає" і що воно лише окреслює загальні контури предмета.)