Шпаргалка по "Истории Украины"

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 20 Января 2013 в 18:58, шпаргалка

Описание работы

Работа содержит ответы на вопросы для экзамена (или зачета) по дисциплине "История Украины"

Файлы: 1 файл

Istoria_ukrains.doc

— 946.00 Кб (Скачать файл)

 

72. Суспільно-політичні  та національні питання в програмах  українських та загальноросійських  політичних партій.

Загострення в Росії  наприкінці XIX — на початку XX ст. класових суперечностей, вихід на політичну  арену пролетаріату, піднесення селянської боротьби, активізація ліберального руху — все це сприяло консолідації суспільних сил та їх розмежуванню. На цій основі порівняно швидко й інтенсивно формувалися політичні партії, які відображали інтереси й ідеологію певних суспільних класів і соціальних верств. Першою оформилася партія пролетаріату — Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП). Створення РСДРП було проголошено на І з'їзді соціал-демократичних організацій у Мінську в 1898 р. Після І з'їзду РСДРП «Союзи боротьби за визволення робітничого класу», в тому числі Київський і Катеринославський, стали комітетами РСДРП. Виникли комітети РСДРП, що об'єднували всі соціал-демократичні гуртки і групи в межах даного міста, і в Одесі (восени 1898 p.), Харкові (весною 1899 р.), Миколаєві (восени 1899 р.) та в інших містах. Велику роль у фактичному створенні революційної партії відіграла загальноросійська газета «Искра», яка почала виходити в 1900 р. в Лейпцигу. На сторінках «Искры» висвітлювалось життя трудящих України. II з'їзд РСДРП працював з 17 липня по 10 серпня 1903 р. спочатку в Брюсселі, а потім у Лондоні. II з'їзд РСДРП прийняв програму, розроблену редакцією «Искры». У програмі своїм найближчим політичним завданням РСДРП ставила повалення царського самодержавства і заміну його демократичною республікою, конституція якої забезпечувала б самодержавство народу, тобто зосередження всієї верховної влади в руках законодавчих зборів, що складені з представників народу і утворюють одну палату. Ставилися вимоги загального, рівного і прямого виборчого права, широкого місцевого самоврядування, недоторканості особи і житла, необмеженості свободи совісті, слова, друку, зборів, страйків і спілок, знищення станів і повної рівноправності громадян та ін. На II з'їзді відбувся розкол РСДРП на дві фракції: більшовиків і меншовиків. Причинами розколу були незгоди в організаційних питаннях. Наприкінці 1901 — на початку 1902 рр. у Росії внаслідок об'єднання різних народницьких гуртків і груп створилася партія соціалістів-революціонерів (есерів), яка вважала себе виразником інтересів трудового народу. У 1901—1905 рр. вона нелегально видавала газету «Революционная Россия» і журнал «Вестник русской революции». Керівниками есерів були В. Чернов, Н. Авксентьєв, Г. Гершуні, та ін. Есери ставили за мету повалення царського самодержавства, встановлення республіки, демократизації суспільного й державного ладу, соціалізації землі.

 

73. Політизація  українського національного руху  Наддніпрянської України наприкінці  ХІХ – початку ХХ ст. Студентський  рух. Братство тарасівців.

Студентський рух — студенти вимагали автономії університетів, брали участь у робітничих мітингах і демонстраціях.

 «Братство тарасівців» (1892-1893)- засновники: Липа, Шелеман, Міхновський; також учасники: Грінченко, Коцюбинський, Вороний, Тимченко.

Мета: цілковита незалежність України.

Програма: - Самостійність та суверенність України, соборної та неподільної - Державу очолюватимуть гетьман і сейм - У державній власності: земл, велика промисловість, гуртова торгівля - Відокремлення від держави церкви, свобода віри - Загальна труд. повинність - загальна безоплатна освіта - створення нац. армії

Діяльність: - організація лекцій ,таємних зібрань, українських вистав, нелегальні бібліотеки - встановлення зв’язків з аналогічними гуртками у Полтаві, Одесі, Херсоні та ін.

У 1893-арешти тарасівців, припинило існування

Значення діяльності: - Перша самостійна українська політ. організація в Наддніпр. Україні - Уперше сформувалася політ. мета укр. Руху

 

74. Революція 1905-07 рр і Україна.  Українські громади у І та  ІІ російських думах. 

Соціальна і національна  напруженість у суспільстві вилилася в Росії в революцію 1905—1907 рр., яка почалася після розстрілу у Петербурзі 9 січня 1905 р. робітничої демонстрації. Революційні виступи в Україні набули масового характеру. Вже на початку революції, в січні-березні 1905 р., страйкувало 170 тис. робітників усіх губерній України. Влітку 1905 р. селянський рух охопив половину повітів. Почалися виступи в армії. У червні 1905 р. почалося повстання на броненосці «Потьомкін», яке очолили українці Григорій Вакуленчук (загинув на самому початку повстання) та Афанасій Матюшенко. Через два тижні плавання Чорним морем броненосець із закінченням запасу палива і води змушений був здатися у румунському порту Констанца. Восени 1905 р. на чорноморському флоті підняли повстання 12 кораблів, очолене лейтенантом Петром Шмідтом, що служив на крейсері «Очаків». Але воно було придушене урядовими силами. Самого Шмідта наступного року було страчено за вироком суду. У листопаді 1905 р. на збройну демонстрацію вийшли три саперні роти, очолені підпоручиком Борисом Жаданівським. Цей виступ також був придушений урядовими військами. У грудні 1905 р. під впливом більшовиків, анархістів та есерів у Донбасі, Харкові, Олександрівську відбулися збройні повстання робітників. Після їх придушення революція пішла на спад. Розмах революційних подій 1905 р. налякав царський уряд. 17 жовтня 1905 р. у розпал жовтневого загальноросійського політичного страйку, що паралізував економічне життя країни, вийшов царський маніфест, у якому проголошувалося перетворення Росії на конституційну монархію, дарування народові всіх демократичних прав і свобод, зобов'язання уряду скликати виборний представницький орган — Державну думу.

Вибори до першої Державної  думи українські соціал-демократи, солідаризуючись  з російськими, бойкотували. Українські демократи і радикали, навпаки, у  виборах брали активну участь, але виступали не з своїми власними списками, а по списках російських кадетів. Всього у першу Думу, яка почала працювати у травні 1906 р., від України ввійшло 102 депутати, серед яких переважали селяни та представники міської інтелігенції. 45 депутатів-українців створили свою власну парламентську громаду. Головою її був адвокат і громадський діяч з Чернігова Ілля Шраг (1847-1919). В основу програми цієї парламентської групи були покладені три найбільш гострі для українського суспільства проблеми: земельна, освітня і питання автономії. Громада почала видавати свій власний журнал «Украинский вестник», що мав служити трибуною для всієї Росії й тому друкувався російською мовою. Українська парламентська громада була найчисленнішою серед неросійських груп в Думі. Вона відігравала провідну роль у Союзі автономістів, який об'єднував парламентські групи неросійських народів. Так само, як і українці, вони стояли за перетворення Російської імперії у федеративну державу. Українські депутати підготували окрему декларацію у справі української автономії. Але обнародувати її з парламентської трибуни не встигли, бо за день до запланованого виступу цар розпустив Думу і видав наказ про вибори нової. У січні 1907 р. відбулися вибори до II Думи. Цього разу у виборчій кампанії брали участь всі політичні партії України. Понад половину усіх депутатів з України становили селяни. Знову почало діяти українське парламентське об'єднання. Воно називалось Трудовою громадою. Громада мала 47 членів, які домагалися автономії України, місцевого самоуправління, української мови в школі, суді й у церкві. У зв'язку з цим громада вимагала створення кафедр української мови, літератури й історії в університетах і в учительських семінаріях. У II Думі українські депутати ще гостріше ставили питання автономії. Вони вимагали, щоб Україна мала автономію у складі Російської імперії із своїм власним урядом. Громада видавала часопис «Рідна Справа - Думські вісті», що виходив два рази на тиждень. У «Рідній Справі» друкувалися промови членів Української трудової громади. II Дума виявилася ще радикальнішою, ніж перша, й тому протрималася також недовго, лише 103 дні. У червні 1907 р. її було розпущено.

 

75.  Українські землі напередодні  Першої світової війни: економічна  та суспільно-політична ситуація.

Напередодні Першої світової війни українські землі продовжували залишатися у складі двох імперій — Російської та Австро-Угорської. Вони різнились за рівнем економічного і соціального розвитку, освіти та культури, адміністративним устроєм. Обидві імперії проводили імперську політику, спрямовану на знищення національної самобутності населення і колоніальну експлуатацію цих земель. Найбільших утисків у національному відношенні зазнавало українське населення під владою Російської імперії. Національна політика австрійського уряду, хоча і була м'якішою, вела до розпалення українсько-польського конфлікту в Галичині. Територія Західної України (сучасна територія Львівської. Тернопільської, Івано-Франківської, Закарпатської та більша частина Чернівецької областей) входили до Австро-Угорщини. Економічно більш розвинутими були українські землі в складі Російської імперії, особливо Південь і Схід України. Донбас був вугледобувною і металургійною базою Російської імперії. На той час добування вугілля і виплавка металу були основними показниками могутності країни. Так, у 1913 р. Донбас дав 70% вугілля, що видобувалось у Російській імперії. Уже в роки війни (1915-1916 pp.) заводи, розташовані на Україні, давали 96,7% прокату, 68% — сортового металу, 99% — двотаврових балок і швелерів, 53% - солі, 81% - олова, 90% - срібла, 75% - чавуну. Крім того, сільське господарство давало 16 млн. тонн товарного зерна. У той же час на українських землях в складі Австро-Угорської імперії промисловість була майже відсутньою. Єдині галузі, що розвивалися, були лісообробна, нафтодобувна, харчова. Селянство потерпало від малоземелля, і значна частка населення змушена була емігрувати або відправлятися на заробітки за океан. Перша світова війна, на порозі якої стояв світ, носила загарбницький характер з боку обох ворогуючих блоків. Українські землі були об'єктом їх експансії. На них претендували Росія, Австро-Угорщина, Німеччина і Румунія.

 

 

 

 

 

 

 

 

76. Перша світова  війна і Україна. Відношення  до війни соціальних і національних  прошарків та  політичних організацій українського суспільства.

1 серпня 1914 року розпочал. Перша  св.війн.

     Трагедія укр. народу -  всупереч втягнутий у війну,  а його землі стали об'єктом  експансії воюючих сторін. Значна  територія опинилася в прифронтовій  смузі, а в Галичині, Буковині, Прикарпатті розгорнулися бойові дії.  У. - центр територіаль. зазіхань з Рос. , Австро-Угор. імп,Німеччини.

     Громадськість цих  регіонів: одна частина українства  підтримала Росію, інша — Австро-Угорщину.

    В серпні 1914 року у  Львові було утворено міжпарт. блок — Головну Українську Раду - виступила ініціатором формування укр.військ.частин на боці Австрії. З українців Галичини було сформовано легіон Українських січових стрільців, який взяв участь у військ.діях

    Одночасно група емігрантів  із Східної України (Д. Донцов, В. Дорошенко, М. Меленевський) створ. у Відні «Союз визволення України»-мета боротьба за створення самостійної України і вважав доцільним для досягнення цієї мети співробітництво з Німеччиною та Австро-Угорщиною.

    В Наддніпрянській Укр. члени Тов-ва укр. поступовців виступили з закликом виступити на захист Росії-  створений Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського союзу земств і міст- А. Ніковський, Д. Дорошенко, А. Вязлов.

    По-різному  поставились до війни політ партії: місцеві організації загальноросійськ. партій підтримали війну (крім більшовиків). Таку ж позицію зайняли укр. політ. партії — ТУП, «Спілка». Укр-ка соціал-демокр. партія з питань війни не змогла виробити єдину тактику. 

       Позиція політ партій в Авст—Угорщ. була однозначною: вони активно підтримували австрійськ. уряд у війні з Росією.

    .Війна негат. вплинула на госп-во Укр; скоротилось пром. виробн-во, Результатом цього було наростання економічної кризи та соціального невдоволення.

  Війна загострила існуючі протиріччя в рос сусп-ві і підштовхнула сусп-во до нової револ.ї; зумовила: розкол нац-ного руху.

 

77. Політика  урядів Австро-Угорщини і Російської  імперії в українському та  польському питанні у роки  Першої світової війни. 

Перша світова війна носила загарбницький характер з боку обох ворогуючих блоків. Українські землі були об'єктом їх експансії. На них претендували Росія, Австро-Угорщина, Німеччина і Румунія.

   Росія,  яка на міжнародній арені виставляла  себе захисником слов'янських народів, прагнула завершити справу російських царів — об'єднати всі землі Київської Русі під своєю зверхністю. У ході війни вона намагалась оволодіти Галичиною, Буковиною, Закарпаттям.  

    Австро-Угорщина, в свою чергу, зазіхала на  Волинь і Поділля. Напередодні війни австрійський імператор обіцяв українським політичним діячам, що на українських землях Австро-Угорщини і відторгнутих від Росії буде створено окрему адміністративну одиницю з широкими автономними правами під зверхністю Австро-Угорщини.  

      Широкі плани щодо України  розроблялись у Німеччині: Росія  повинна віддати Прибалтійські  провінції..., частину Польщі і  Донецький басейн з Одесою, Кримом  і Приазов'ям. Особливо привабливою  Україна з її сировинними і  продовольчими запасами стала для Німеччини на завершальному етапі війни, коли власні ресурси були вичерпані.

 

78. Політична  ситуація в Україні після Лютневої (1917 р.) буржуазно-демократичної революції.  Суспільно-політичні сили та інститути  влади в Україні на етапі  1917 – початку 1918 рр.

24-25 жовтня 1917 р. у Петрограді  відбувся більшовицький переворот.  Ці події до сьогоднішнього  дня викликають палкі суперечки:  одні переконані, що це була  соціалістична революція, згодом  названа Великою Жовтневою, інші  вважають, що це державний переворот. Події восени 1917р.? : Прихід більшовиків до влади у Петрограді, повалення ТУ, ІІ Всеросійський з’їзд Рад робіт-х і солд-х депутатів, який прийняв декрети про землю і мир, створив більшовицький уряд – Раду народних комісарів (РНК) на чолі з В.Леніним. Причини:

- кризовий стан в  імперії, 

- гострота політичних, соціально-економічних та національних  проблем, 

- зростаюча активність  політичних сил, 

- падіння авторитету  та слабкість реально існуючої  влади.

- Могутнім каталізатором  подій стала Перша світова війна.

Майже одразу після Лютневої революції - питання про самовизначення України=> поява в У ще одного альтернативного центру влади —  Центральної Ради —4 березня 1917 р. - переросла у впливовий представницький  орган народної влади. Важливу роль у її відіграли три провідні укр. партії: Українська партія соціалістів-революцюнерів (М. Ковалевський, П. Христюк, М. Шаповал), Українська соціал-демократична робітнича партія (В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш) та Українська партія соціалістів-федералістів (Д. Дорошенко, С. Єфремов, А. Ніковський). Головою Центральної Ради було обрано М. Грушевського.

Після одержаного повідомлення про події в Петрограді на спільному  засіданні Малої Ради з представниками Українського генерального військового  комітету і Рад робітничих депутатів, залізничників та ін. організацій увечері 25 жовтня 1917р. було засновано «Крайовий комітет для охорони революції в Україні (ККОР), покликаний «розпоряджатися всіма силами рево-ї демократії». ККОР визнавав себе відповідальним перед ЦР. 29 жовтня більшовики піднімають у Києві збройне повстання проти прихильників уже неіснуючого ТУ, зосереджених в основному в штабі Київського військового округу. Військові частини ЦР, які спочатку були нейтральними, підтримали більшовицьке повстання. Прихильники ТУ залишили місто. 1 листопада ЦР ухвалила рішення про поширення своєї влади на всю територію, заселену переважно українцями, а саме : Херсонську, Катеринославську, Харківську, материкову Таврію, Хомську, частину Курської та Воронезької губерній.

Информация о работе Шпаргалка по "Истории Украины"