Шпаргалка по "Истории"

Восени 1942 р. на Волзі в районі Сталінграда  розгорнулася найбільша від початку  Другої світової війни битва. 19 листопада  війська Південно-Західного фронту і правого крила Донського  фронту пішли в контрнаступ на південний захід. Назустріч їм із півдня рухалися війська Сталінградського фронту. Шоста німецька армія під  командуванням фельдмаршала Паулюса  та війська союзників Німеччини - італійська та румунська дивізії - потрапили в оточення.

2 лютого оточені німецькі війська  здалися. Перемога під Сталінгра-дом  змінила становище на фронті  на користь Радянського Союзу.  Захопивши стратегічну ініціативу, Червона Армія утримувала її до кінця війни.

Головні зусилля радянських військ були зосереджені на півдні. Сталін вимагав якнайшвидше звільнити  Донбас.

Кінець грудня 1942 р. став початком вигнання гітлерівців із території України. Першим населеним пунктом, звільненим від німецьких військ, було село Півнівка Міловського району Луганської області.

5.07.1943р. розпочалася Курська  битва. У результаті важких  боїв кращі танкові дивізії  Німеччини були знищені. Створилися  сприятливі умови для наступальних  операцій Червоної Армії на  усіх фронтах, у тому числі  й в Україні. 

У серпні силами Степового та Воронезького фронтів була проведена Ха-рківсько-Бєлгородська операція. 311 серпня у цьому районі розгорілися жорстокі бої. У ніч на 23 серпня 1943 р. розпочався вирішальний штурм Харкова, а вранці місто було звільнене від окупантів.

8 вересня гітлерівські війська  залишили центр Донбасу місто  Донецьк. На кінець вересня  1943 р. війська Південного і  Південно-Західного фронтів, звільнивши  від противника Донбас, вийшли  на рубіж Новомосковськ - Запоріжжя - ріка Молочна.

Важкі бої точилися і північніше цього рубежу. 20 вересня німців вибили із Сум, 21-го- з Чернігова, 23-го- з Полтави. Червона Армія вийшла до Дніпра в  районі Прип'яті. У ці ж дні, переслідуючи противника, радянські війська відкинули  його за Дніпро на ділянці від Дніпропетровська до Запоріжжя.

У ході кровопролитних боїв 6 листопада  було визволено столицю України Київ, куди невдовзі перебазувалися з Харкова Раднарком і ЦК КП(б)У.

Із початку 1944 р. СРСР вступив у  завершальний етап війни. Перед армією ставилося завдання остаточного  витіснення військ противника з території  СРСР, повного розгрому Німеччини  та й союзників.

У результаті наступальних дій 1-го і 2-го Українських фронтів широкий  виступ лінії фронту у районі Канева - Корсуня-Шевченківського було блоковано з півночі й півдня. В оточенні опинилося близько 80 тис. гітлерівців. Їхнє становище було безнадійним. 8 лютого радянське командування пред'явило їм ультиматум про негайну капітуляцію. Після відмови німців здатися війська почали операцію зі знищення оточених. Було вбито і поранено 55 тис. солдат і офіцерів, 18 тис. потрапили у полон.

Січнево-лютневий наступ 1944 р. на Правобережжі завершився розгромом противника на південній ділянці правого берега Дніпра військами 3-го і 4-го Українських фронтів. 8 лютого гітлерівці залишили Нікополь, а 22-го - Кривий Ріг.

13 березня німці залишили Херсон, 20-го - Вінницю, 25-го - Проскурів; 26-го березня 1944 р. війська 2-го Українського фронту, наступаючи на Яссько-Кишинівському напрямку, форсували спочатку Південний Буг, а потім - Дністер і вийшли на кордон СРСР із Румунією, який пролягав уздовж р. Прут.

Улітку 1944 р. становище Німеччини  значно погіршилося. 6 червня 1944 р. американо-англійські війська відкрили другий фронт у  Європі, який відтягнув 60 німецьких  дивізій.

Радянські війська 13-18 липня прорвали оборону противника, вийшли на підступи до Львова, оточили в районі Бродів 8 його дивізій і до кінця липня  знищили їх. Продовжуючи наступ, частини 1-го Українського фронту 27 липня  вибили німців зі Львова і Станіслава.

4-й Український фронт 6 серпня  оволодів Дрогобичем, 7-го - Самбором  і Бориславом.

Останній населений пункт УРСР у її довоєнних межах - село Лаво-чиє  Дрогобицької області - визволили від  гітлерівців 8 жовтня 1944 р. Що ж до Закарпатської  України, яка до війни не входила  до складу СРСР, то війська 4-го Українського фронту завершили її очищення від  гітлерівців 28 жовтня 1944 р. Ця дата і  в Не здійснилися та й не могли здійснитись сподівання ОУН на допомогу гітлерівської Німеччини у відновленні української державності. Нацизм нікому не дав свободи, в тому числі і німцям, не міг він принести волю й Україні.

Спроба українських патріотів  з числа членів ОУН проголосити  ЗО червня 1941 р. у Львові українську державу через кілька днів була рішуче придушена окупантами. Нововстановлений уряд на чолі з Я.Стецьком було розігнано, його членів заарештовано.

На невдачу була приречена і  спроба ОУН здобути вплив в  окупаційній адміністрації на місцях. Восени 1941 р. у різні регіони України  було направлено так звані похідні групи ОУН під проводом С.Бендери (ОУН-Б), які мали згуртовувати свідомих українців, сформувати з них органи управління, контролювати їх. У жовтні 1941 р. члени ОУН, які діяли під керівництвом А.Мельника (ОУН-М), виступили з ініціативою утворення у Києві Української Національної Ради як зародка майбутнього уряду України. Всі ці дії аж ніяк не відповідали планам гітлерівців. Окупанти заарештували і стратили як багатьох членів похідних груп ОУН-Б, так і прибічників ОУН-М. які плекали державницькі ідеї.

ОУН-Б і створила УПА. У вересні 1941 р., після арешту німцями Бан-дери і розстрілу 40 провідних членів ОУН-М, серед них й поетеси Олени  Теліги, ОУН поміняла тактику й  почала організовувати окремі операції проти німців.

Перші партизанські загони, що згодом увійшли до УПА, виникли на Поліссі  й Волині та не були пов'язані з  ОУН. На початку війни Т.Бульба-Боровець, близький до петлюрівського уряду УНР (Варшава), сформував із своїх бійців регулярну військову частину  під назвою «Поліська Січ», пізніше  перейменовану в Українську повстанську  армію. Метою утворення проголошувалося очищення району від залишків Червоної армії. Коли наприкінці 1941 р. німці спробували її розпустити, Бульба-Боровець почав проти них партизанську війну. Наприкінці 1942 р. ОУН-Б вирішила сформувати великі партизанські сили й підпорядкувала собі окремі підрозділи Боровця та ОУН-М, яким дала назву УПА. Очолив її Роман Шухевич.

УПА контролювала значну територію  Волині, Полісся, а згодом Галичини. Тільки восени 1944 р. УПА провела 800 рейдів. Після того, як Західною Україною пройшли головні сили Червоної армії, УПА організувала низку акцій, щоб завадити мобілізації та депортаціям українського населення

УПА користувалася широкою підтримкою західноукраїнського населення і за складом була переважно селянською. Як партизанська, УПА здебільшого уникала відкритих боїв із регулярними частинам Червоної армії. Однак сутички між ними траплялися часто. Були й акції проти німців, здебільшого локального характеру: визволення жителів, яких намагалися вивезти до Німеччини, зіткнення з окремими частинами німців, рейди по

їхніх тилах тощо.

Що ж до боїв із польською Армією Крайовою (АК), то це були, власне, етнічні  чистки. АК вирізала більшість місцевого  населення українських районів Холмщини, а оунівці відповідно вчинили з польським населенням Волині.

ідзначається тепер як день остаточного  визволення України від німецько-фашистської окупації.

65.Підсумки  та наслідки другої світової  війни для України

Після взяття Києва війська 1-го Українського фронту, продовжуючи наступ на Коростень, Житомир і Фастів, створили на Правобережній  Україні Київський стратегічний плацдарм. Спроби німців у другій половині листопада - в грудні 1943 р. перейти в контрнаступ і знову оволодіти Києвом не мали успіху. В цей час війська 2-го і 3-го Українських фронтів вели запеклі бої на півдні України. Вони визволили Запоріжжя й Дніпропетровськ і створили на Дніпрі другий великий стратегічний плацдарм,

У січні 1944 р. після короткої перерви  Червона Армія розпочала звільняти від ворога Правобережжя й Крим. Цьому сприяла важлива перемога під Корсунем-Шевченківським. Внаслідок наступальної операції, проведеної військами 1-го й 2-го Українських фронтів (24 січня - 17 лютого 1944 р.), було оточено й знищено німецьке угруповання. Гітлерівське командування втратило 73 тис. солдатів і офіцерів, у тому числі 18,2 тис. потрапили в полон.

Важливою ланкою в ланцюгу зимового наступу на Правобережній Україні  була Нікопольсько-криворізька операція, що проводилася силами 3-го й 4-го Українських  фронтів (ЗО січня - 29 лютого 1944 р.). Під  час її проведення було розгромлено 12 дивізій противника, в тому числі  три танкових і одну моторизовану.

Весняний наступ розпочався на величезному  просторі - від Прип'яті до Чорного  моря. 26 березня війська 2-го Українського фронту вийшли на кордон з Румунією поблизу Чернівців. 10 квітня було визволено  Одесу 

Кримська наступальна операція проводилася окремо військами 4-го Українського фронту. Вона розпочалася 8 квітня й  завершилася 12 травня повним розгромом 17-і німецької армії. Фашисти втратили 100 тис. солдатів і офіцерів; 61,5 тис. з них потрапили в полон.

Третій етап у визволенні України  розпочався в липні 1944 р. Радянські  війська оточили й розгромили лід Бродами В німецьких дивізій (6л. 60 тис. чоловік). Після цієї перемоги вони пройшли через Галичину, здобувши Львів, Перемишль і 27 липня Станіслав. У вересні досягли Карпат, і до 28 жовтня 1944 р. всі українські землі було визволено від загарбників.

5 березня 1953 р. сталася подія,  яка здатна була справити неабиякий  вплив не тільки на внутріполітичне  життя в СРСР, а й на міжнародну  ситуацію загалом: помер Й.  Сталін. Здавалося, що створюються  умови для змін на краще.  Однак почалося, як завжди, з боротьби  за «трон». Група партійних керівників  на чолі з М. Хрущовим усунула  Л. Берію і прийшла в липні  1953 р. до влади. Суспільство,  яке перебувало в сталінських  лабетах протягом майже ЗО  років, чекало на переміни. Україна,  де довгий час працював М.  Хрущов, сподівалася на посилення  своїх позицій. Особливо ці  надії зміцніли після XX з'їзду  компартії, де М. Хрущов частково  викрив злодійства Сталіна. 

Попервах у напрямку оздоровлення суспільства були зроблені деякі  конкретні кроки. Розпочалася реабілітація безневинно засуджених сталінським  режимом. З концентраційних таборів  звільнено тисячі репресованих, у  тому числі з України. Здійснювалися  реформи, що певною мірою сприяли  розвитку економіки, освіти, науки. Нові явища відбувалися у сфері  культури. Певною мірою розширювалися  права національних республік. Уряд УРСР у 1956 р. здобув у своє підпорядкування  понад 10 тис. промислових підприємств. Зросла вага України в загальносоюзному народногосподарському комплексі. Протягом 10 років (1955-1965 рр.) виробництво  тракторів у республіці збільшилось  вдвоє, магістральних тепловозів - в 11 разів, екскаваторів - у 17 разів тощо. Але, на жаль, усе це робилося значною  мірою за старими рецептами, переважно екстенсивним шляхом. Іншою серйозною вадою було те, що, як і раніше, продукція народного господарства знаходила попит головним чином на внутрішньому ринку, частково в країнах «соціалістичного табору» та деяких слабкорозвинених країнах світу. Її якість не відповідала світовим стандартам. Основну частину радянського експорту становила не готова продукція, а сировина, особливо нафта, газ. Відтак зростало варварське ставлення до природних багатств, навколишнього середовища.

В цей час Україна виступала  одним з основних виробників сільськогосподарської  продукції. Проте село на середину 50-х  років залишалося ще напівзруйнованим, а колгоспники - безправними. Все  це вимагало термінових змін у сільському господарстві. Однак цього практично  не сталося. Увага спрямовувалася не на підвищення продуктивності праці  та врожайності, а на нарощування  кількісних факторів, розширення територій  під зернові культури. В УРСР удвоє  збільшилися посівні площі під  кукурудзу. Загострилися проблеми в  розвиткові тваринництва. У другій половині 50-х років все ж таки вдалося досягти певного збільшення обсягу сільськогосподарської продукції. Це «окрилило» партійне керівництво, і  на семирічку (1959-1965 рр.) були заплановані  необгрунтовані, нереальні темпи  зростання. Закономірно, що вони були зірвані: екстенсивні методи ведення сільського господарства дедалі більше виявляли свою неспроможність та безперспективність.

Неоднозначні події відбувалися  в суспільно-політичному житті. У 1954 р. була проведена велика пропагандистська кампанія з нагоди 300-річчя «возз'єднання» України з Росією, яка по суті перекреслювала всю історію України, роблячи її частиною історії Росії. 19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР за згодою з Президіями Верховних  Рад Росії та України прийняла рішення про передання Криму  зі складу РРФСР до складу УРСР. При  цьому було взяте до уваги таке. По-перше, те, що РРФСР не мала спільного  кордону з Кримською областю; по-друге, економічна близькість господарських  зв'язків УРСР та Криму; по-третє, нагальна потреба у зрошуванні сільськогосподарських  угідь цієї області передбачала  єдине управління господарством  півострова. Після 1954 р. на території  Криму було збудовано нові промислові підприємства, прокладено велику кількість  комунікацій, повністю забезпечено  півострів водою, газом, електроенергією. Саме після цього Крим став головною всесоюзною здравницею. Внаслідок цього  населення Криму швидко зростало, особливо російськомовна частина.

Рішення Президії Верховної Ради СРСР 1954 р. з цього питання повністю відповідало як юридично-правовим нормам, що діяли тоді, так і історичним, географічним та культурним факторам, які об'єднували Україну та Крим протягом довгого часу. І уряд незалежної України виходив і виходить із того, що немає ні юридичних, ні політичних, ні етнічних, ні будь-яких інших причин для ревізії цього рішення. Крим є невід'ємною складовою частиною України. Така позиція повною мірою  відповідає вимогам міжнародного права, документам, що регулюють питання  територіальної цілісності та кордонів країн Європи.