Шпаргалка по "Истории"

Нове політичне керівництво  в Москві приймає рішення про  видалення з Конституції СРСР статті про «керуючу і спрямовуючу  роль КПРС». Це була принципово важлива  перемога демократичних сил. Із 150 законодавчих актів, прийнятих Верховною Радою  УРСР в 1990 р., особливо значною стала  затверджена 16 липня Декларація про  державний суверенітет України, незважаючи на те, що в ній не йшлося про самостійність, незалежність України  як держави.

Демократично налаштовані сили в Україні дедалі активніше виступали  проти перебування республіки у  складі СРСР, за українську державну самостійність. Такий розвиток подій не влаштовував  не тільки консервативну партноменклатуру, але й самого ініціатора «перебудови» - М. Горбачова, тепер уже як Президента СРСР. Намагаючись не допустити переростання «суверенізації» союзних республік  у процес, який би привів до створення  незалежних держав, М. Горбачов почав  маневрувати. Він, зокрема, запропонував проект так званого нового Союзного Договору і став наполягати на тому, щоб союзні республіки його підписали.

Питання про долю СРСР та позиції  союзних республік щодо цього  значно посилило соціально-політичну  напругу в суспільстві, в тому числі в керівництві КПРС. Його найбільш консервативна частина  виступила проти будь-яких поступок в цьому питанні союзним республікам, за збереження СРСР як єдиної держави. Ці реакційні сили в Москві (так  званий ДКНС) та на місцях у ніч на 19 серпня 1991 р., тобто напередодні  підписання Союзного Договору, ізолювали  М. Горбачова на його кримській дачі та усунули його від влади. Проти  заколотників рішуче й безкомпромісно виступив Б. Єльцин, кваліфікувавши їхні дії як правореакційний антиконституційний переворот. Українське керівництво, зокрема  Верховна Рада, зайняло вичікувальну позицію. Щодо верхівки Компартії України, очолюваної тоді С. Гуренком, та більшості  місцевих органів влади та партійних  комітетів, то вони підтримали дії московських  заколотників. Вимоги демократичної  частини депутатського корпусу  про необхідність скликання позачергового  засідання Верховної Ради України  були зігноровані.

Тільки тоді, коли московський заколот  фактично було придушено, українське керівництво  почало діяти. 26 серпня 1991 р. Президія Верховної  Ради України, зважаючи на факт підтримки  керівництвом Компартії України  дій московських заколотників, приймає  указ «Про тимчасове припинення діяльності Компартії України». 30 серпня того ж  року була прийнята постанова «Про заборону діяльності Компартії України».

Одночасно з цим прокомуністичні  сили у Верховній Раді та за її межами розгорнули кампанію на захист компартії, мотивуючи свою позицію тим, що, по-перше, постанова від 30 серпня стосувалася  Компартії України як республіканської організації і не означала того, що її члени без судового рішення  можуть бути звинувачені в причетності  до серпневого заколоту. По-друге, у  відповідності до Постанови Верховної  Ради України від 14 травня 1993 р. громадяни  України, які поділяють комуністичні ідеї, можуть утворювати свої партійні організації. Комуністи, до речі, оперативно цим і скористалися: вже в червні того ж року було утворено Комуністичну партію. Одначе й після цього спроби відмінити постанову від 30 серпня не припиняються. Особливу активність, зрозуміло, виявляє новостворена комуністична партія на чолі з П. Симоненком.

Ще одна частина членів колишньої  компартії України обрали дещо інший  шлях: 26 жовтня 1991 р. вони оголосили  про створення Соціалістичної партії України. Очолює її О. Мороз. Відновила  свою діяльність і ОУН - під орудою колишнього Президента УНР в екзилі М. Плав'юка. Близько 15 тис. членів налічує  Конгрес українських націоналістів, який очолює Я. Стецько.

Серпневі події в Москві ще більше посилили прагнення народів СРСР до самостійного розвитку, до незалежності. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України, виходячи з ситуації, що склалася внаслідок  ліквідації серпневого заколоту, приймає  Акт проголошення незалежності України. Це був документ величезної історичної ваги, підтверджений всенародним  референдумом 1 грудня 1991 р. В ньому  взяло участь 84,2% виборців, з яких 90,3% проголосували за незалежність України. Того ж дня Президентом  України було всенародне обрано Л. Кравчука.

7 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі  зібралися лідери Білорусії (С.  Шушкевич), Росії (Б. Єльцин) та  України (Л. Кравчук), провели переговори (без залучення М. Горбачова,  який повернувся до виконання  обов'язків Президента СРСР) і  наступного дня підписали угоду  про створення натомість СРСР  Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня того ж року в  Алма-Аті відбулася зустріч керівників  незалежних держав колишнього  СРСР (виняток становили Грузія  та країни Балтії). У прийнятій  декларації зафіксовано, що з  утворенням СНД Радянський Союз припиняє своє існування. Так було перегорнуто останню сторінку в історії Союзу Радянських Соціалістичних Республік.

Ліквідація найбільшої у світі  тоталітарної імперії, яка проіснувала  майже 70 років, стала фактом глобального  значення.

71.Прголошення  незалеж. України 24серпня 1991 р.

Криза союзних структур, політичне  протиборство, погіршення економічної ситуації, зростання національної самосвідомості неухильно посилювали потяг до суверенності, відновлення незалежної української держави.

Важливим кроком на цьому шляху  стало прийняття 16 липня 1990 р. Верховною  Радою УРСР «Декларації про державний суверенітет України». Попри всі незгоди і дискусії більшість парламенту і опозиція були єдині в розумінні необхідності такого кроку, Сумніви багатьох депутатів щодо його доцільності були розвіяні проголошенням державного суверенітету Російської Федерації, яке відбулося напередодні у Москві. В цьому документі вперше проголошувалось верховенство законів республіки стосовно законодавства СРСР, до якого вона тоді входила. Це положення Декларації було внесено до чинної тоді конституції УРСР як окрема сталя. Вказувалось на самостійність, повноту і неподільність влади в межах республіки, недоторканість її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Підкреслювалось, що від імені народу може виступати виключно Верховна Рада УРСР. Законодавче закріплялися необхідність утворити національний банк, цінову, фінансову, митну служби, намір забезпечити національно-культурне відродження українського народу, вільний розвиток всіх інших народів, право мати власні збройні сили, органи внутрішніх справ, державної безпеки. Україна проголошувалась нейтральною позаб-локового державою, яка дотримуватиметься без'ядерного статусу, не буде приймати, виробляти і набувати ядерної зброї.

Процес законотворчої діяльності парламенту розвивався активно. Тільки на першій його сесії було прийнято 150 законодавчих актів. У серпні 1991 р. було ухвалено закон про економічну незалежність України.

Консерватори в союзних структурах активно протидіяли зростанню суверенності й самостійності національних республік, у тому числі й України. Прийнятий 1989 р. закон про їх вихід зі складу СРСР містив такі правила й процедури, які здебільшого унеможливлювали його здійснення. Робилися спроби ще більше централізувати управління народним господарством, заперечувалась необхідність передачі ряду галузей промисловості і будівництва в безпосереднє відання республік. В умовах зростаючої інфляції Україна в 1990 р. домоглася скорочення обсягу паперових грошей, що були в обігу, на 2 млрд. Але це скорочення було знецінене багатократним зростанням емісії грошей в цілому в СРСР.

Намагаючись будь-що загальмувати процес розпаду Радянського Союзу, в березні 1991 р. з ініціативи союзного керівництва було проведено референдум, під час якого пропонувалося виявити ставлення населення до збереження СРСР на засадах оновленої федерації. На пропозицію голови Верховної Ради УРСР Л. Кравчука в Україні на референдум було поставлено додаткове питання:

«Чи згодні Ви з тим, що Україна  має бути в складі Союзу суверенних держав на засадах Декларації про  державний суверенітет України?»  На перше запитання позитивну  відповідь дали 70,2%, а на друге - 83,5% громадян України, які одержали бюлетені. Це яскраво свідчило про зростання національної самосвідомості, «потягу до суверенності».

Спроба державного перевороту в СРСР і Україна |

19 серпня 1991 р. у Москві була  здійснена спроба повернути хід  подій назад. Створений Державний  комітет з надзвичайного стану  (ДКНС) оголосив про неможливість М.С.Горбачовим за станом здоров'я виконувати обов'язки президента СРСР, про перехід його повноважень до віце-президента Г.Янаєва, про надзвичайні заходи з метою подолання глибокої кризи, хаосу і анархії, що загрожують життю і безпеці громадян. Перед керівництвом УРСР путчисти поставили вимогу про підтримку їхніх дій. Проти заколотників рішуче й безкомпромісно виступив Б.Єльцин, кваліфікувавши їхні дії як правореакційний антиконституційний переворот. Українське керівництво. зокрема Верховна Рада, зайняло вичікувальну позицію. Щодо верхівки Компартії України, очолюваної тоді С.Гуренком, та більшості місцевих органів влади та партійних комітетів, то вони підтримали дії москов ських заколотників. Вимоги демократичної частини депутатського корпусу про необхідність скликання позачергового засідання Верховної Ради України були зігноровані.

Тільки тоді, коли московський заколот  фактично було придушено, українське керівництво  почало діяти. 26 серпня 1991 р. Президія Верховної Ради України, зважаючи на факт підтримки керівництвом Компартії України дііі московських заколотників, приймає указ «Про тимчасове припинення діяльності Компартії України». ЗО серпня того ж року була прийнята постанова «Про заборону діяльності Компартії України».

Одночасно з цим прокомуністичні  сили у Верховній Раді та за її межами розгорнули кампанію на захист компартії.

Акт проголошення незалежності України |

Серпневі події в Москві ще більше посилили прагнення народів СРСР до самостійного розвитку, до незалежності. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України, виходячи з ситуації, що склалася внаслідок ліквідації серпневого заколоту, приймає Акт проголошення незалежності України. Це був документ величезної історичної ваги, підтверджений всенародним референдумом 1 грудня 1991 р. В ньому взяло участь 84,2% виборців, з яких 90,3% проголосували за незалежність України. Нагадаємо, що це була третя спроба домогтися незалежності. Перша відбулась у 1648-1654 рр. під проводом Б.Хмельницького, друга - у 1917-1919 рр. під керівництвом М.ґрушевського і В.Винниченка. Того ж дня Президентом України було всенародне (61,6 %) обрано Л.Кравчука.

Розбудова української незалежної держави вступила в новий етап.

Утворення Співдружності  незалежних держав (СНД) |

7 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі  зібралися лідери Білорусії (С.Шуш-кевич), Росії (Б.Єльцин) та України (Л.Кравчук), провели переговори (без залучення  М. Горбачова, який повернувся  до виконання обов'язків Президента СРСР) і наступного дня підписали угоду про створення натомість СРСР Співдружності Незалежних Держав (СНД), Верховна Рада України ратифікувала цю угоду, зробивши певні застереження.

21 грудня того ж року в Алма-Аті  відбулася зустріч керівників  незалежних держав колишнього СРСР (виняток становили Грузія та країни Балтії). У прийнятій декларації зафіксовано, що з утворенням СНД Радянський Союз припиняє своє існування. Так було перегорнуто останню сторінку в історії Союзу Радянських Соціалістичних Республік.

Історичне значення проголошення незалежності України |

Проголошення незалежності України - подія надзвичайної історичної ваги, яку так прокоментував американський  тижневик «Тайм»: «Росія може існувати без України; Україна може існувати без Росії. Але Радянський Союз не може існувати без України. Він закінчився».

Появу на політичній карті світу  нової незалежної держави - України -зумовила низка чинників.

Зовнішні чинники; • поразка  соціалістичного табору в «холодній  війні», порушення світового балансу сил у зв'язку з розпадом соціаліспмної системи; • помітне погіршення соціально-економічної та полі-пиноі ситуації в СРСР; • втрата центром контролю за подіями на місцях, • синхронне посилення відцентрових тенденцій у союзних республіках; • поразка путчу, тимчасова деморалізація консервативних сил; • намагання Росії зберегти домінуючу роль у післяпутчовий період

Внутрішні чинники: • існування  в Україні системи формально  легітимних органів державного управління; • бажання київської номенклатури звільнитися з-під опіки центру; • певна стабільність українського товарного ринку; активізація націонал-демократичного крила політичних сил; • пі-сляпутчове посилення відцентрових настроїв у суспільній думці; • дотримання політичного нейтралітету армійськими формуваннями, небажання правоохоронних органів виступити проти власного народу; • багатовікова боротьба народу за створення власної незалежної держави.

Проголошення незалежності стало  своєрідною точкою відліку нового етапу  історії України, поклало початок  перехідному періоду, суть якого - у  переході на якісно вищий рівень суспільного  розвитку: у політичній сфері -від  тоталітаризму до демократії; в економічній - від командної до ринкової економіки; у соціальній - від людини-гвинтика до активного творця власної долі; в гуманітарній - від класових до загальнолюдських цінностей; у міжнародній - від об'єкта до суб'єкта геополітики. Тобто, в цілому має бути здійснено перехід від становища «уламка імперії» - до власної державнос-ті, від формальної незалежності - до реального суверенітету.

72.Незалежна  Україна у 90 роки 20ст.-на початку  21 ст.Соціально-єкономічній розвиток

Проголошення державної незалежності України 24 серпня 1991 р. принципово по-новому поставило питання державного, економічного та політичного розвитку України. Йшлося про нову і, як засвідчив подальший  розвиток подій, надзвичайно складну  сторінку її багатовікової історії. Проголошення незалежності України  та завдання створення самостійної  Української держави закономірно  висунули проблему розгортання державотворчих процесів. Народ України заявив, що будуватиме державу суверенну  й самоврядну, незалежну та відкриту, демократичну і правову. Розв’язання  цього завдання наштовхнулося на цілу низку дуже непростих питань.

Процес державотворення в Україні  на відміну від інших країн, котрі  постали перед аналогічними проблемами в кінці 80-х - на початку 90-х років, проходив у специфічних умовах і  визначався своїми особливостями. Пізнання цього вкрай важливе тому, що по-перше, стають зрозумілими причини сьогочасних  проблем нашого розвитку, по-друге, тому, що більш чіткими бачаться шляхи, політичні рішення та економічні важелі, котрі дійсно можуть забезпечити  вихід Української держави з  економічної кризи та політичної нестабільності, в яких вона перебуває  з моменту свого утворення.

Наше з вами сьогодення - це період переходу від тоталітарно-комуністичного режиму до демократичної, незалежної, правової держави. Як свідчить досвід багатьох країн Центральної та Східної  Європи, бажано все зробити для  того, щоб цей період був якомога  коротшим, щоб якомога швидше суспільство  звільнялося від рудиментів комуністичної  системи і переходило на сучасні  ринкові рейки. Україна, на жаль, поки не зуміла зробити цього. І саме тут  слід шукати основну причину чи не всіх сьогоднішніх негараздів.