Лекции по "Социальной политике"

Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищаючи споживачів від виявів несумлінної конкуренції і монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.

Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи податкову та фінансово-кредитну політику; ліцензії, лізинг, соціальні, екологічні і інші норми і нормативи; науково-технічні, економічні і соціальні, державні і регіональні програми.

 

6.3. Мінімальні  гарантії в оплаті праці як  елемент соціального захисту найманих працівників

 

Важливим елементом  соціального захисту найманих працівників  є мінімальні гарантії в оплаті праці, серед яких мінімальна зарплата, мінімальні розміри ставок (окладів), дотримання прав відносно оплати праці, обмеження розміру відрахувань із зарплати, індексація зарплати та компенсація втрати частки зарплати у зв’язку з затримкою її виплати тощо.

Згідно з Законом України  “Про оплату праці” [21], держава здійснює регулювання зарплати працівників підприємств усіх форм власності і господарювання шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати, інших державних норм і гарантій, умов і розмірів оплати праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, керівників державних підприємств, а також через оподаткування доходів працівників. Державне регулювання оплати праці полягає передусім у визначенні і перегляді розміру мінімальної заробітної плати й умов, які впливають на її величину.

Основним джерелом грошових доходів працівників та характеристикою рівня добробуту всіх членів суспільства є заробітна плата.

Відповідно  до Закону України "Про оплату праці", заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу [21]. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Як  важлива соціально-економічна категорія, заробітна плата в ринковій економіці має виконувати такі функції:

відтворювальну – як джерела відтворення робочої сили і засобу залучення людей до праці;

стимулюючу – встановлення залежності рівня заробітної плати від кількості, якості та результатів праці;

регулюючу – як засіб розподілу і перерозподілу кадрів за регіонами країни, галузями економіки з урахуванням ринкової кон’юнктури;

соціальну – забезпечення соціальної справедливості, однакової винагороди за однакову працю.

Проте в сучасних умовах становлення ринку в Україні заробітна плата виконує функції збереження зайнятості, запобігання безробіттю шляхом заниження заробітної плати; забезпечення соціальних гарантій; стримування інфляції (шляхом заборгованості з заробітної плати); перерозподіл зайнятих по галузях і сферах економіки; поширення нелегальної діяльності та вторинної зайнятості; посилення мобільності робочої сили.

Мінімальна  зарплата.  Особливе місце в системі оплати праці посідає мінімальна заробітна плата, що являє собою законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

Мінімальна  заробітна плата є державною  соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності та господарювання.

Мінімальна  заробітна плата є основою для визначення державних тарифів у сфері оплати праці, пенсій, стипендій, допомоги та інших соціальних виплат.

Розмір  мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням:

вартісної величини мінімального споживчого бюджету з  поступовим зближенням рівнів цих показників у міру стабілізації та розвитку економіки  країни;

загального  рівня середньої заробітної плати;

продуктивності  праці, рівня зайнятості та інших  економічних умов.

Мінімальна  заробітна плата встановлюється у розмірі, не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в  розрахунку на працездатну особу.

Установлюючи  мінімальну заробітну плату, країни з розвинутою ринковою економікою орієнтуються на відповідні конвенції Міжнародної організації праці. Як свідчить практика цих країн, визначення мінімуму заробітної плати на загальнонаціональному рівні є хоча й важливим, проте додатковим, а не основним інструментом регулювання оплати, оскільки пріоритет зберігається за колективними переговорами. Державне регулювання оплати праці має за мету визначити найменший рівень заробітної плати, “стартові” позиції учасників колективних переговорів, нижче рівня яких угоди неможливі.

У сучасних умовах в Україні метою встановлення мінімальної заробітної плати є фіксування нижньої межі розмірів оплати праці. Отже, мінімум заробітної плати розглядається як інструмент у боротьбі з бідністю через надання всім працівникам на умовах найму на підприємствах усіх форм господарювання гарантованого захисту від невиправдано низьких ставок заробітної плати.

Розмір мінімальної  заробітної плати встановлюється Верховною  Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік під час затвердження Державного бюджету України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди. Розмір мінімальної заробітної плати переглядається залежно від зростання індексів цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних переговорів.

Індексація доходів  населення. Важливим елементом державної системи соціального захисту громадян, спрямованим на підтримання купівельної спроможності їх грошових доходів є індексація.

Згідно зі ст. 1 Закону "Про індексацію грошових доходів населення", індексація – це встановлений актами законодавства України механізм підвищення грошових доходів громадян, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати їм подорожчання споживчих товарів і послуг [14].

Виходячи з  досвіду зарубіжних країн, розрізнюють очікувану й  ретроспективну індексації.

Очікувана індексація передбачає необхідність підвищення доходів з урахуванням прогнозу зростання індексу споживчих цін. 

При ретроспективній індексації доходи підвищуються відповідно до зростання індексу цін за минулий період.

В основу індексації грошових доходiв громадян закладено iндекс споживчих цiн, який обчислюється з наростаючим пiдсумком по місяцях.

Розрахунок iндексу споживчих цiн починається за мiсяцем, у якому iндекс споживчих  цiн перевищив порiг iндексацiї, зазначений законодавчо.

У новій редакції Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" [14] індексації підлягають такі види грошових доходів населення: оплата праці (грошове забезпечення);  пенсії; державна соціальна допомога (малозабезпеченим сім'ям, сім'ям з дітьми, інвалідам тощо); стипендії; інші виплати, якщо відповідно до законодавства вони проводяться виходячи з середньої заробітної плати; суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника.

У законі зазначено, що індексації підлягають грошові доходи населення в межах  прожиткового мінімуму, встановленого  для відповідних соціальних і  демографічних груп населення.

Компенсація доходів населення. Ще одним важливим способом співвіднесення фіксованих доходів населення і зростання вартості життя є компенсація.

Поняття “компенсація” (латинською compensatio) означає “врівноважувати”, “відшкодовувати”, “одержувати нагороду”.

Відповідно  до ст. 2 Закону України "Про компенсацію  громадянам втрати частини доходів  у зв'язку з порушенням строків  їх виплати", компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам [27, 31].

Компенсації підлягають грошові доходи разом з сумою індексації, які громадяни одержують у гривнях на території України і які не мають разового характеру.  Це заробітна плата (грошове забезпечення); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога у зв'язку з вагітністю і пологами, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності тощо); стипендії; пенсії.

Сума  компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс  споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу.

Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати  провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більше ніж на один відсоток.

Сума  компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після утримання податків і платежів) на коефіцієнт приросту споживчих цін.

Коефіцієнт  приросту споживчих цін визначається як різниця між часткою від ділення індексу споживчих цін в останній місяць перед виплатою суми заборгованості на індекс споживчих цін у тому місяці, за який виплачується заробітна плата, та коефіцієнтом 1.

У разі затримки виплати заробітної плати за кілька місяців сума компенсації визначається за кожний місяць окремо при наявності умов, перелічених вище.

Інші  гарантії в оплаті праці. Держава також визначає норми і гарантії в оплаті праці працівників щодо оплати щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; працівників, молодших вісімнадцяти років, за скороченої тривалості їх щоденної роботи тощо; для тих, хто направляється для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу в зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання іншим спеціальностям; для донорів; у разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи в польових умовах тощо. Ці норми і гарантії в оплаті праці є мінімальними державними гарантіями.

 

6.4. Державні  гарантії щодо зайнятості, підготовки та перепідготовки кадрів

 

У практиці державного управління політика зайнятості, підготовки і перепідготовки кадрів є не тільки частиною соціальної політики, а й являє собою інтегральну складову макроекономічного регулювання. Велике значення в зв'язку з цим набуває розробка механізмів вбудування параметрів зайнятості в загальну схему соціально-економічного розвитку.

Державна політика зайнятості повинна бути сфокусована на проведенні заходів, сприяючих створенню умов для найбільш повного використання потенціалу трудової та ділової активності працездатних громадян, протидіючих збіднінню населення і масовому безробіттю.

Складність розв'язання цієї задачі на перехідному етапі розвитку полягає в тому, щоб знайти баланс між законами ринкової економіки, що розглядають як норму вивільнення працівників у зв'язку з ліквідацією неспроможних підприємств, згортанням обсягів виробництва, і можливостями державного та регіонального рівнів управління для задоволення потреб населення в робочих місцях як джерелі засобів існування.

Активність  соціальної політики держави повинна проявлятися в її націленості на забезпечення соціально-прийнятного рівня зайнятості, сприянні переливу робочої сили за галузями, територіями, видами діяльності в інтересах зростання продуктивності праці при максимально можливій соціальній підтримці безробітних.

Державною соціальною гарантією в реалізації громадянами права на працю є Закон України “Про зайнятість“, в якому закріплено правові,  економічні та організаційні основи зайнятості населення і його захисту від безробіття.