Лекции по "Социальной политике"

Враховуючи  обмеженість інвестиційних ресурсів та ситуацію з обслуговуванням зовнішнього  боргу, основна увага виконавчої та законодавчої влади має бути приділена утвердженню в економіці максимально сприятливого інвестиційного середовища.

Важливою складовою  прискорення темпів економічного зростання  повинна стати активна політика уряду щодо максимальної легалізації української економіки, виведення її за межі "тіньових" відносин.

Складним та потребуючим вирішення  завданням реформ є здійснення активної аграрної політики, спрямованої на швидше подолання кризових процесів, забезпечення необхідної адаптації підприємств АПК до умов ринкової кон'юнктури, зміцнення їх фінансового стану.

Важливим  чинником сталого економічного розвитку є зростання інтелектуального потенціалу нації та науково-технологічні інновації, застосування яких суттєво змінює обсяги та якість виробництва і споживання. Тому необхідним є опрацювання й реалізація державної політики, спрямованої на структурну перебудову промисловості та розвиток інноваційної моделі економічного зростання.

Слід враховувати, що побудова в Україні ефективної соціально орієнтованої ринкової економіки повинна спиратися на оптимальне поєднання ринкових відносин, державного регулювання й соціальних перетворень.

Тому процес реформування має задіяти й соціальні чинники  економічного зростання. Не можна розглядати соціальний захист та соціальну сферу  загалом  лише з точки зору споживача ресурсів. Особливого значення набуває підвищення ефективності використання трудового потенціалу та зростання продуктивності праці.

Важливим пріоритетом реформування системи оплати праці є подолання існуючого нині штучного заниження вартості робочої сили, а також неприпустимо низького рівня соціальних витрат. Необхідною передумовою успішного вирішення невідкладних проблем соціального розвитку має стати дальше вдосконалення соціально-трудових відносин на всіх рівнях управління, розвиток соціального партнерства та взаємодії органів виконавчої влади, роботодавців та профспілок, підвищення ролі й відповідальності соціальних партнерів за формування та реалізацію соціально-економічної політики.

 Визначаючи основні напрямки радикальних економічних реформ, можна відмітити, що досить помітною є роль держави у їх здійсненні. Тому важливим є питання про визначення мінімально необхідних і максимально допустимих меж втручання держави у вирішення соціальних проблем.

Соціальна політика, здійснювана державою в радянський період, створювала соціальне відчуження людей від повної самореалізації. Держава ж повинна створювати умови для продуктивної ініціативи та творчості і не може нав'язувати універсальних способів вирішення соціальних проблем.

У різних суспільствах сформувалися різні підходи до визначення ролі і міри втручання держави у вирішення соціальних проблем. Можна виділити дві основні моделі втручання з боку держави [48]. Відповідно до першої моделі держава гарантує безпеку, але не втручається в соціальну взаємодію, тобто виступає в ролі судді (приклад – США). Друга модель враховує не тільки гарантії безпеки, але й постійний державний контроль і втручання в діяльність інших суб'єктів суспільства (приклад – деякі європейські країни, країни СНД).

Щодо соціальної ролі держави в  Україні, то вона має компенсаційний характер (компенсації втрати здоров'я, працездатності, трудові пенсії, пенсії по інвалідності, пенсії утриманцям, компенсації  на випадок безробіття, утрати засобів  до існування тощо) і не може бути віднесена до вказаних моделей. Адміністративна реформа повинна посилити соціальну роль держави, основою якої має бути використання диференційованого підходу до кожної конкретної ситуації, до кожної конкретної проблеми тощо.

Модель ринкового господарства України передбачає   обмеження   прямого адміністративного регулювання економічного розвитку регіонів. Перехід до регіонального самоврядування – неминучий наслідок нових економічних реформ.

 

2.4. Пріоритетні  напрямки розвитку соціальної  політики в Україні

 

Важливою умовою реалізації соціальної політики держави  є законодавче закріплення основних її напрямків. 

У 2000 році Президентом  України було підписано Указ "Про  Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року" [2]. В його  основу покладено Стратегію соціального та економічного розвитку на 2000 – 2004 роки "Україна: поступ у XXI століття" [8].

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2001 р. N380-р  затверджені "Заходи, спрямовані на реалізацію у 2002 році Основних напрямів соціальної політики на період до 2004 року" [10].

15 серпня 2001 року Указом  Президента України N637/2001 затверджена  "Стратегія подолання бідності" [3].

При розробці напрямків  розвитку соціальної політики необхідним є врахування зарубіжного досвіду  шляхом використання основних положень наступних документів: Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, конвенцій ООН "Про права дитини", "Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок", а також документами Всесвітньої організації охорони здоров'я, Міжнародної організації праці, Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) та інших міжнародних організацій.

Використовуючи  вказані вище матеріали, можна визначити пріоритетні напрямки  соціальної політики в Україні:

1) удосконалення  макроекономічних умов для матеріального  самозабезпечення працюючих; органічне поєднання політики фінансової стабілізації та економічного зростання з соціальною політикою; забезпечення стабілізації рівня життя населення; досягнення відчутного поліпшення матеріального добробуту та умов життя людей;

2) створення  системи соціального страхування; державне гарантування реалізації застрахованими громадянами своїх прав, пов'язаних з отриманням соціальних послуг і матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням; відповідальність страхувальника й страховика за забезпечення прав застрахованих осіб;

3) забезпечення ефективної зайнятості, піднесення якості і конкурентоспроможності робочої сили; орієнтація на економічно активне населення, збереження й відтворення трудового потенціалу, утворення необхідної мотивації продуктивної праці, запобігання масовому безробіттю;

4) співіснування і взаємодоповнення  систем соціального страхування,  державної соціальної допомоги, суспільної благодійності; забезпечення соціальної підтримки найуразливіших верств населення; створення адресної допомоги в грошовій та натуральній формах;

5) здійснення  докорінної реформи заробітної  плати з метою створення надійного  мотиваційного механізму; посилення  ролі мінімальної заробітної  плати як соціального нормативу,  що є гарантією захисту низькооплачуваних працівників; адекватність зарплатні динаміці цін; відповідності мінімальної зарплатні мінімальній межі життєвого рівня; відновлення нормування праці, тарифної системи; диференціації системи оплати праці;

6) розвиток соціальної  сфери; переорієнтація соціальної політики на сім'ю, забезпечення прав і соціальних гарантій, що надаються сім'ї; вплив на демографічну ситуацію в напрямі зростання народжуваності та зниження смертності населення, особливо дитячої, підвищення тривалості життя; значне поліпшення соціальної інфраструктури; всебічний розвиток освіти, культури; поліпшення охорони здоров'я населення;

7) проведення  глибокої пенсійної реформи, що  забезпечуватиме справедливу систему  пенсійних виплат з урахуванням  трудового вкладу особи; перехід від адміністративно-розподільчої пенсійної системи, до пенсійного страхування; персоніфікація обліку пенсійних страхових внесків у Пенсійний фонд України;

8) розробка державної  стратегії формування середнього  класу, механізму дотримання пропорції  співвідношення між рівнями доходів різних верств населення; введення схем пільгового оподаткування, зменшення непрямих податків, створення робочих місць для безробітних тощо; кредитування самозайнятості, фермерства, стимулювання створення тимчасових та сезонних робочих місць;

9) наближення  національного законодавства до  міжнародних стандартів відповідно  до Європейської соціальної хартії, рішень ООН, конвенцій МОП,  інших міжнародних норм; удосконалення  системи статистичної звітності  та здійснення поступового переходу на систему міжнародних показників у соціально-трудовій сфері.

Реалізація  перерахованих заходів дозволить  Україні наблизитися до Європейського  співтовариства та стати цивілізованою  державою, яка турбується про життя  своїх громадян.

 

Контрольні  запитання

 

1. Умови реалізації соціальної  політики в Україні.

2. Основні риси соціально-класової  структури сучасного українсь-кого  суспільства.

3. Основні причини  загострення соціальної кризи  в Україні.

4. Система соціальних  цінностей, що сформувалася в  українському суспільстві.

5. Принципи функціонування  соціальної політики  та їх  характери-стика.

6. Методи державного  регулювання соціальної політики,  ступінь втручання держави в  її формування та реалізацію.

7. Пріоритетні напрямки  реформування соціальної політики в Україні

8. Законодавче забезпечення  розвитку соціальної політики  в Україні.

Тема 3.

Нормативно-правова  база соціальної політики в Україні

 

3.1. Характеристика, структура і класифікація соціальних нормативів. Наукові засади їх розробки

 

Розвиток сучасної держави неможливий без активізації наукового потенціалу. Не викликає сумнівів той факт, що наукова діяльність є визначальним фактором якості трудового життя людських ресурсів. Для прийняття рішень з економічних, технологічних та соціальних питань необхідним підґрунтям є результати відповідних наукових досліджень. Чимало змін (економічних, правових, соціальних) упроваджувалося в Україні без належної наукової та експериментальної підготовки. Вітчизняний досвід з цього приводу є дуже повчальним. Тому зараз слід велику увагу приділяти науковому забезпеченню формування та реалізації соціальної політики.

Проблеми розвитку категоріального апарату соціальної політики порушено в працях зарубіжних учених Кюнле С., Зомбарта В., Теренса  М. Ганслі та ін. 

Серед вітчизняних науковців, що займаються питаннями соціального розвитку, слід виділити Скуратівського В.А., Богиню Д.П., Ягодку А.Г., Палія О.М., Амошу О.І., Лібанову Е.М., Удотову Л.Ф. та ін.

Їх зусиллями  були розроблені загальнотеоретичні положення щодо соціальної політики, видані перші підручники, навчальні посібники та монографії.

Питання соціального  розвитку є предметом досить широких  наукових суперечок. Деякі вітчизняні дослідники нещодавно звернулися до соціальної політики як об’єкта наукових досліджень. Такий інтерес  зумовлений тим, що соціальна політика є найбільш значущою сферою інтересів людини і соціально орієнтованої держави.

Серед наукових засад формування соціальної політики слід відзначити такі: вдосконалення законодавства, нормативно-методичної бази соціальної політики на науковій основі; наукова обґрунтованість соціальних стандартів і гарантій, норм і нормативів; необхідність досліджень соціально-трудових відносин, ринку праці, економіки праці; підготовка наукових кадрів; вивчення й узагальнення зарубіжного досвіду щодо розв’язання соціальних проблем тощо.

Відправною  точкою формування та наукового обґрунтування  заходів соціальної політики слід вважати  соціальні нормативи.

Державні соціальні  стандарти і нормативи встановлюються з метою визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсів для їх реалізації.

Основні соціальні норми та нормативи зафіксовані у Законі України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії“, який було прийнято 05.10.2000 р. [27].

Згідно зі ст.1 Закону:

державні  соціальні стандарти – це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій;

державні  соціальні гарантії – встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму;

соціальні норми і  нормативи – це показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.

На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсій за віком, інших видів соціальних виплат і допомог.