Лекции по "Социальной политике"

Згідно зі ст. 4 Закону, існують дві основні структурні ознаки класифікації соціальних нормативів: за характером та за рівнем задоволення соціальних потреб.

За характером задоволення  соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на:

нормативи споживання – розміри споживання в натуральному виразі за певний проміжок часу (за рік, місяць, день) продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг;

нормативи забезпечення – певна кількість наявних в особистому споживанні предметів довгострокового користування, а також забезпечення певної території мережею закладів охорони здоров'я, освіти, підприємств, установ, організацій соціально-культурного, побутового, транспортного обслуговування та житлово-комунальних послуг;

нормативи доходу – розмір особистого доходу громадянина або сім'ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що обраховується на основі визначення вартісної величини набору нормативів споживання та забезпечення.

За рівнем задоволення  соціальних потреб соціальні нормативи  поділяються на:

нормативи раціонального споживання – рівень, що гарантує оптимальне задоволення потреб;

нормативи мінімального споживання – соціально прийнятний рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг, виходячи з соціальних або фізіологічних потреб;

статистичні нормативи – нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення чи його окремих соціально-демографічних груп.

Базовим державним  соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.

Основними сферами застосування державних  соціальних стандартів є: доходи населення; соціальне обслуговування; житлово-комунальне обслуговування; транспортне обслуговування та зв'язок; охорона здоров'я; забезпечення навчальними закладами; обслуговування закладами культури; обслуговування закладами фізичної культури та спорту; побутове обслуговування, торгівля та громадське харчування.

До  числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати;  мінімальний розмір пенсії за віком;  неоподатковуваний мінімум доходів громадян;  розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Виключно  законами України визначаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян;  величина порогу індексації грошових доходів громадян;  пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання.

 

3.2. Суб’єкти  нормативно-правового, наукового  та  методичного забезпечення  соціальної політики

 

В Україні формування соціальної політики відбувається на рівні законодавчої та виконавчої влади. Конституцією України визначені суб’єкти, які мають право законодавчої ініціативи. Це Президент України, Кабінет Міністрів, народні депутати України, Національний банк. Законодавчі акти ухвалює Верховна Рада України, де існує декілька комітетів з соціальних питань, зокрема Комітет із соціальної політики та праці.

Державні соціальні  стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються в  порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства.

Деякі рішення ухвалюються указами  Президента України. Виконавцями є  відповідні виконавчі органи – Кабінет  Міністрів, Міністерство праці та соціальної політики, Рада у справах інвалідів при КМУ, Управління з питань соціальної політики при КМУ, Державний департамент у справах родини і молоді, Державний департамент з нагляду за охороною праці, Національна рада з питань безпеки життєдіяльності.

Наприклад, при розрахунку прожиткового мінімуму ціни (крім тарифів на комунальні послуги, електроенергію, послуги зв'язку) розраховуються Державним комітетом статистики України, і відповідна інформація щомісячно надається Міністерству праці та соціальної політики. Інформація про тарифи на комунальні послуги надається Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України, Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", Національною комісією регулювання електроенергетики України, на послуги зв'язку – Державним комітетом зв'язку та інформатизації України.

Місцеві органи влади створюють та впроваджують регіональні соціальні програми; забезпечують функціонування  та планування діяльності установ соціальної інфраструктури (освіти, охорони здоров'я, житлово-комунального господарства, культури тощо); розробляють напрямки адресної соціальної допомоги.

Органи місцевого  самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм  можуть передбачати додаткові соціальні  гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Контроль за дотриманням законодавства  про державні соціальні стандарти  і нормативи та державні соціальні  гарантії здійснюється органами державної  влади та органами місцевого самоврядування із залученням громадських організацій та незалежних експертів на засадах гласності.

Об'єднання профспілок відповідно до їх повноважень можуть проводити  перевірки дотримання державних  соціальних стандартів і нормативів та державних соціальних гарантій, з результатами яких вони ознайомлюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Таким чином, процес створення державних соціальних стандартів і нормативів є дуже складним і відповідальним, і найважливішим  його принципом є наукова обґрунтованість, методичне та правове забезпечення. Тому в розробленні й реалізації соціальної політики важливу роль відіграють навчальні заклади та науково-дослідні установи.

Соціально-економічні процеси, які здійснюються в нашій країні, зумовлюють необхідність значного підвищення рівня і якості підготовки майбутніх фахівців. Корінне оновлення суспільства повинно враховувати необхідність його забезпечення кваліфікованими кадрами. У зв'язку з цим подальший розвиток вищої освіти потрібно розглядати як важливу соціальну проблему, яка визначає економічний потенціал сучасного суспільства. Тому одним із стратегічних напрямів процесу здійснення адміністративної реформи в Україні на сучасному етапі є реформування системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації управлінського персоналу. Основні завдання щодо реалізації цієї проблеми визначені Законами України "Про державну службу", "Про освіту", "Програмою кадрового забезпечення державної служби", іншими нормативними документами.

Важливо, щоб  урядові та неурядові установи, державні та приватні інвестори активно залучались до підготовки спеціалістів найвищої кваліфікації. Це, в свою чергу, буде ефективним засобом створення та зміцнення наукової ресурсної бази.

Для формування та оновлення управлінських кадрів слід удосконалювати навчальні плани, використовуючи системний підхід до вивчення фахових дисциплін. Деякі питання соціальної політики вивчаються в багатьох навчальних курсах, серед них – “Управління трудовими ресурсами”, “Управління зайнятістю і соціальний захист безробітних”, “Трудове право” тощо. Курс “Соціальна політика” включений у підготовку фахівців та магістрів з економіки праці та менеджменту персоналом.

Наукова діяльність у вищій школі є невід’ємною  складовою навчального процесу. Її основні задачі – це проведення наукових досліджень, виконання держбюджетних та госпдоговірних тем, проведення науково-практичних конференцій, семінарів, розробка методичних та методологічних підходів щодо вирішення проблем соціальної політики тощо.

Для прийняття рішень з соціально-економічних  питань уряду слід систематично спиратися на результати відповідних наукових досліджень. Наукове обґрунтування, методичне та правове забезпечення управлінських рішень є ефективним чинником у сьогоднішньому складному світі. Вкрай потрібні механізми, які дали б змогу урядовцям різних рівнів швидко отримувати кваліфіковані наукові поради від найкращих експертів.

Тому велику увагу необхідно приділяти розвитку фундаментальних досліджень та діяльності   наукових установ, які займаються соціальними проблемами. Існує ряд питань, якими вони повинні займатися: науково-правова експертиза законопроектів, правових актів і державних заходів соціально-політичного напряму; співпраця з парламентськими комітетами та депутатами, підприємцями і владними структурами щодо  порушення та обговорення соціальних проблем; коротко- та довгостроковi прогнози макроекономiчних показникiв і розробка моделей суспільного розвитку України; оптимізація методології прийняття соціально-політичних рішень, аналiтичний супровiд процесу ухвалення рiшень; надання органам державної влади наукових рекомендацій відносно прийняття конкретних рішень тощо.

Вищі навчальні заклади, науково-дослідні установи та промисловість мають  розвивати тіснішу кооперацію між  собою в процесі розробки та впровадження наукових і методичних нововведень.

Уряду та приватним  інвесторам треба знайти нові, гнучкіші форми фінансування й інші види підтримки  наукових досліджень через відповідні системи регулювання і стимулювання.

Особливе місце  належить масштабним міждисциплінарним дослідженням. Саме вони можуть дати достовірну картину впливу глобальних змін довкілля на здоров'я людини, екологічну ситуацію тощо.

Важлива роль відводиться  професійним організаціям учених –  національним і міжнародним академіям, науковим та освітнім об'єднанням і асоціаціям, які мають підтримувати науку, сприяти розвиткові міжнародної кооперації в  дослідженнях.

Наукові дослідження, методичні розробки та правові знання повинні спрямовуватися на досягнення добробуту людства та захист невід'ємних прав людини. Соціальні потреби, рівень і шляхи їх забезпечення мають бути предметом постійного наукового вивчення на національному рівні.

 

3.3. Сучасний  стан нормативно-правового забезпечення  соціальної політики в Україні

 

 На сьогодні в Україні сформована досить повна законодавча база щодо проблем розвитку соціальної сфери, соціального захисту населення тощо. З 1991 по 2002 р. в Україні було прийнято понад 400 законів, підзаконних та нормативних актів, постанов КМУ, що стосуються соціального розвитку країни.

У табл. 1 наведена характеристика основних чинних законодавчих і нормативних актів, що регулюють соціальні відносини.

Таблиця 1

Основні законодавчі та нормативні акти щодо розвитку        соціальної сфери

№	Вид документа	Назва документа	Дата прийняття
1	2	3	4
	Послання Президента України Верховній Раді	Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного і соціального розвитку на 2000 – 2004 роки	2000 р.
	Указ Президента України	Про основні  напрями соціальної політики на період до 2004 року	24.05.2000
	Указ Президента України	Основні напрями  розвитку трудового потенціалу в  Україні	03.08.1999
	Указ Президента України	Основні напрями  політики щодо грошових доходів населення  України	07.08.1999
	Указ Президента України	Стратегія подолання  бідності	15.08.2001
	Указ Президента України	Про основні  напрямки реформування пенсійного забезпечення  в Україні	13.04.1998
	Указ Президента України	Положення про  Міністерство праці та соціальної політики України	01.12.1997
	Закон України	Про межу малозабезпеченості	04.10.1994
	Закон України	Про прожитковий  мінімум	15.07.1999
	Закон України	Про державні соціальні  стандарти та державні соціальні  гарантії	05.10.2000
	Закон України	Про оплату праці	24.03.1995
	Закон України	Про порядок  вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)	03.03.1998

Закінчення табл. 1

1	2	3	4
	Закон України	Про колективні договори та угоди	01.07.1993
	Закон України	Про зайнятість населення	01.03.1991
	Закон України	Про пенсійне забезпечення	05.11.1991
	Закон України	Про збір на обов’язкове  державне пенсійне страхування	26.06.1997
	Закон України	Про державну допомогу сім'ям з дітьми	21.11.1992
	Закон України	Про державну соціальну  допомогу малозабезпеченим сім’ям	01.07.2000
	Закон України	Про освіту	23.05.1991
	Закон України	Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні	21.03.1991
	Закон України	Про охорону  навколишнього   природного   середовища	26.06.1991
	Закон України	Про охорону  праці	14.10.1992
	Основи законодавства України	Про охорону  здоров’я	19.11.1992
	Основи законодавства  України	Про загальнообов’язкове  державне соціальне страхування	14.01.1998
	Постанова КМУ	Положення про  Фонд соціального страхування	27.06.1998
	Постанова КМУ	Положення про  умови та порядок надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям	22.02.1999