Автор работы: Пользователь скрыл имя, 11 Февраля 2015 в 00:32, дипломная работа
Мета випускної роботи – теоретичне дослідження особливостей підготовки майбутніх соціальних працівників до волонтерської діяльності.
Відповідно до мети дослідження визначено такі завдання:
1. Здійснити аналіз поняття волонтерського руху в зарубіжній та вітчизняній соціально-педагогічній практиці.
2. З’ясувати правові норми та законодавчу база волонтерської роботи в Україні.
3. Окреслити напрями та форми роботи волонтерів.
4. Розглянути наукові підходи до класифікації студентських волонтерських груп.
5. Зазначити види мотивації майбутніх соціальних працівників до волонтерської діяльності.
6. Визначити критерії відбору студентів-волонтерів для здійснення соціальної роботи.
7. Охарактеризувати вимоги до особистісно-моральних якостей потенційних волонтерів.
8. Розкрити зміст і напрями соціально-педагогічної діяльності студентських волонтерських груп.
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 7
1.1. Визначення та критерії волонтерської діяльності 9
1.3. Напрями та форми роботи волонтерів 10
1.4. Наукові підходи до класифікації студентських волонтерських груп 14
1.5 Цілі, задачі, функції волонтерської діяльності в суспільстві
РОЗДІЛ 2 Формування готовності майбутніх соціальних працівників до волонтерської діяльності… 18
2.1. Види мотивації учнівської молоді до волонтерства 18
2.2. Критерії відбору студентів-волонтерів для здійснення соціальної роботи……………………………………………………………………………21
2.3. Вимоги до особистісно-моральних якостей потенційних волонтерів 26
2.4. Зміст і напрями соціально-педагогічної роботи студентських волонтерських груп 29
2.5. Особливості функціонування волонтерської діяльності в Україні
ВИСНОВКИ 39
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 44
Групу принципів волонтерської діяльності становлять принципи, що визначені нормами Конституції України. Так, до конституційних принципів волонтерської діяльності, на думку К. Сидоренка, варто віднести такі: верховенство права; законність; рівність усіх людей у своїх правах; гуманізм; демократизм; пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей; доступність для кожного громадянина всіх форм і типів послуг, що надає держава; захист прав людини; повага до особистості, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на повагу до гідності, особисте життя та ін. Ці конституційні принципи загальновизнані та відомі, закріплені в Законі, який має найвищу юридичну силу, – Конституції України [4].
У Записці Генерального секретаря ООН, адресованій Комісії соціального розвитку Економічної і соціальної ради ООН, виділено найважливіші риси волонтерства, серед них: турбота про людей; солідарність і гуманна корисливість; духовність; громадянська чеснота; багате джерело людського досвіду; нові інтелектуальні ресурси; участь і управління; забезпечення надійної платформи для підновлення зв’язків між людьми; нове бачення соціальної діяльності.
Для підтримки волонтерської діяльності при Кабінеті Міністрів України на правах постійно діючого консультативно-дорадчого органу створено Координаційну раду з питань розвитку та підтримки волонтерської діяльності, яка сформована з представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування та волонтерських організацій. Координаційна рада з питань розвитку та підтримки волонтерської діяльності сприяє об’єднанню волонтерів і волонтерських організацій у волонтерський рух.
В Україні волонтерський рух набув масового характеру особливо серед молоді у різних сферах суспільного життя, зокрема, в галузі освіти, охорони здоров’я, соціального захисту населення тощо.
В Україні діє неурядова організація Всеукраїнський громадський центр «Волонтер», яка була створена на початку 1995 року та юридично зареєстрована навесні 1998 р.
Закон України «Про соціальні послуги» визначає основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг особам, що потрапили у складні життєві обставини та потребують сторонньої допомоги [5]. У 1 та 17 статтях йдеться про волонтерство. Ст. 1 визначає основні терміни і наголошує на тому, що волонтер – це фізична особа, яка добровільно здійснює благодійну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, що має суспільно-корисний характер. У Ст.7 визначається кадрове забезпечення надання соціальних послуг. До надання соціальних послуг можуть залучатися волонтери, діяльність яких регулюється відповідним положенням, яке затверджене Кабінетом Міністрів України.
Волонтерська діяльність сприяє самореалізації, особистісному росту, саморозвитку особистості, успішній соціалізації, допомагає одержувати навички взаємодопомоги та взаємопідтримки та має суспільно корисний характер. Вона має низку суперечностей: між потребою суспільства у фахівцях цього профілю, здатних до здійснення волонтерської діяльності, і недостатнім рівнем підготовки майбутніх волонтерів до її виконання; по-третє, вимагає посиленої уваги до якості підготовки волонтерів за рахунок використання сучасних технологій навчання [8, c. 406].
Волонтерська діяльність включає різноманітні види соціально-педагогічної діяльності:
За такого підходу стають зрозумілими напрями діяльності волонтерів, а саме:
Волонтери беруть участь у реалізації волонтерських ініціатив у межах державних та обласних програм, спрямованих на охорону здоров’я, профілактику соціальних проблем серед населення, дитячої бездоглядності та безпритульності. Беруть участь у проведенні рейдів щодо виявлення дітей, які не відвідують школи, займаються жебрацтвом, живуть у неблагополучних сім’ях. Проводять серед дітей тестування, анкетування, вікторини для виявлення їхніх соціальних проблем, у позааудиторний час допомагають в організації виховних соціально-спрямованих заходів [13, c. 93].
Серед різноманітних напрямів діяльності, яку здійснюють волонтери, варто зазначити, що вони приділяють увагу питанням професійної орієнтації дітей як чинника їхньої соціалізації, у зв’язку з чим активно здійснюють волонтерську роботу у профорієнтаційній сфері. Серед форм роботи переважають такі, як групові профорієнтаційні заходи, зустрічі, бесіди, ярмарки вакансій, діагностичні тестування, семінари-тренінги, рольові ігри. тощо.
У роботі з різними групами людей волонтери застосовують техніки, які використовуються у тренінгових програмах: роботу в колі; відкритий простір; контракт-правила; обговорення; рольові ігри; індивідуальну роботу;роботу в малих групах; застосування вправ, ігор, спрямованих на покращення психологічної атмосфери в групі, отримання досвіду і просування вперед; активне слухання тощо.
За належністю до певної організаційної структури серед волонтерів України можна умовно виокремити тих, хто працює при центрах соціальних служб для молоді, а також волонтерів – членів різних громадських об’єднань (Всеукраїнський громадський центр «Волонтер», Центр волонтеріату «Добра воля» тощо).
За приналежністю до певної організаційної структури волонтерів поділяють на дві умовні групи: перша – ті, хто працює при центрах соціальних служб для молоді; друга – ті, хто є членами різних громадських організацій.
Залучення людей до волонтерської діяльності відбувається різними шляхами і на різних засадах. Найпоширеніший варіант – залучення студентів відповідних спеціальностей через волонтерські групи. Серед волонтерів найчисельнішою групою є учні старших класів і середніх спеціальних закладів, студенти вищої школи. Волонтерами виступають також батьки, пенсіонери та спеціалісти, які безкоштовно надають різні види соціальних послуг [15, c. 140].
Постійну увагу психологів привертає той факт, що і в умовах таких визначених суспільних орієнтацій є люди, а також професійні групи, які продовжують діяти просоціально, тобто постійно турбуються про інтереси інших людей та надають допомогу іншим.
У нашому суспільстві склалися такі умови, коли в центр суспільної уваги потрапляють насамперед спонтанні акти допомоги в ситуаціях з серйозною мірою небезпеки. Ситуації систематичного довготривалого надання допомоги є менш відомими і менш поширеними в наших соціальних умовах. Разом з тим психологічні дослідження показують, що в звичайних ситуаціях (без будь-яких елементів неординарності і загрози) люди, яким властиві м’якість і навіть слабкість, є схильними до тривалої просоціальної поведінки. Проте нині в суспільстві склалася ситуація, коли організаційні основи для таких видів довготривалої допомоги відсутні: нечисленні волонтерські рухи, добровільна участь у громадських організаціях, майже повне зникнення громадських робіт, заходів на захист соціальної справедливості, низький статус служб допомоги бідним, старіючим, соціального обслуговування, благодійних Особливим випадком просоціальної поведінки є альтруїстична поведінка, що полягає у наданні допомоги іншим людям з метою збільшення благополуччя цих людей і без спрямованості на свідоме досягнення корисних для себе результатів [19, c. 162].
На відміну від України в Сполучених штатах Америки питання діяльності доброчинних організацій та волонтерів цікавлять більшість людей, зокрема проводяться соціологічні дослідження. У психологічній зарубіжній літературі останнього часу достатньо відомими стали різноманітні теоретичні версії просоціальної поведінки: теорія соціального обміну, теорія соціальних норм, теорія еволюційної психології.
Теорія соціального обміну пояснює, що діяльність добровольців має на меті певні явні корисні для іншої особи результати і неявні корисні наслідки для діючої особи (визнання, статус, інформація тощо). Ці корисні результати можуть бути як внутрішньою, так і зовнішньою винагородою. Наприклад, дослідник Д. Майєрс вказує, що існує ряд причин, які пояснюють, чому люди добровільно надають допомогу тим, хто хворіє на СНІД: прагнення до знань (бажання зрозуміти людей, їхні життєві обставини і чогось навчитися); кар’єристичні мотиви (отримуючи досвід і зв’язки, вони хотіли розширити перспективи своєї роботи); мотиви соціального пристосування (ввійти в певну групу і досягти визнання); захист свого «Я» (зменшення почуття вини чи позбавлення від власних проблем, зростання самоповаги, зміцнення почуття власної гідності і впевненості в собі); вираз цінностей (дії згідно з загальнолюдськими цінностями).
Тому при наданні допомоги, як і в інших життєвих ситуаціях, кожна діюча особа керується стратегією так званого мінімаксу: намагається, наскільки можливо, зменшити витрати і збільшити здобутки (навіть якщо ці здобутки і не є реальними, а всього лише суб’єктивними цінностями. Можна погодитися, що в основі надання допомоги іншим людям може функціонувати як альтруїстична, так і егоїстична мотивація. Звичайно, виключити егоїстичну мотивацію (мотив соціального визнання, винагороди, мотив уникнення осуду з боку інших, тобто абсолютно егоїстична мотивація уникнути внутрішнього дискомфорту) дуже важко. Але, з іншого боку, ці прискіпливі шукачі егоїстичних нюансів соціально бездоганної поведінки не можуть відкинути й тих безперечних фактів, що деякі люди справді турбуються про інтереси та благополуччя інших, а не про свої власні, і їх аж ніяк не можна вважати добре замаскованими егоїстами [20, c. 123].
Теорія соціальних норм пояснює альтруїстичну поведінку тим, що цей тип поведінки диктується сукупністю впорядкованих норм: люди повинні допомагати один одному; в першу чергу потрібно допомагати тому, хто допомагає нам.
Існують норми, які визначають міру допомоги іншим людям. Ці норми є своєрідними каузально-атрибутивними схемами, які дають людям орієнтири при виникненні ситуації з необхідністю допомоги іншим людям.
По-перше – це норма взаємності та очікування соціальних дивідендів: «якщо я допоможу цій людині, то вона відповідатиме мені так само взаємністю і допоможе». У груповій взаємодії з опорою на цю норму функціонують різні стратегії відвойовування більш високих статусних позицій – суб’єкт допомагає іншим людям, надає послуги і очікує за це визнання.
По-друге – це норма соціальної відповідальності: допомогу потрібно надавати тим, хто має проблеми безвідносно до того, чи винагороджується така поведінка, доти, доки люди мають ці проблеми. При цьому норма орієнтує так: якщо суб’єкт опинився в ситуації, що не піддається контролю, і людина є жертвою обставин, то їй необхідно надати допомогу; якщо ж люди самі через своє недбальство, лінощі створили собі проблеми, то допомоги їм надавати не потрібно.)
Еволюційна теорія підкреслює, що для індивіда доцільною є лише та активність, що забезпечує виживання його роду. Люди, які схильні безкорисливо діяти в інтересах інших, не зможуть вижити в ході еволюційних змагань; тому доцільним є тільки добре вивірений альтруїзм, що забезпечує захист роду (тих, хто є генетичне схожими з нами) і пошук взаємної вигоди. В умовах тяжких катаклізмів, природних лих, що загрожують життю, визначено порядок, кому необхідно надавати допомогу: спочатку молодшим, потім старшим, спочатку сім’ї та близьким, потім друзям, сусідам, а тоді всім іншим [16, c. 46].
Розвиваючи ці ідеї, еволюційні психологи звертають увагу, що діє також і етнічний внутрішньогруповий фаворитизм, тобто турбота про тих, у кого такі ж самі гени, як і в нас (що певною мірою помітно у спільних фізичних особливостях людей). Виходячи з цього, ми більше генетичне запрограмовані на допомогу тим, хто схожий на нас, на допомогу ближнім, а не дальнім. Альтруїзм як форма поведінки є також біологічно доцільним для групового відбору. Український народ після активного волевиявлення у 1991 році свого прагнення жити у незалежній самостійній державі одержав унікальну можливість утвердити себе серед розвинених цивілізованих країн світу. Сьогодні в Україні зароджується демократичне суспільство, яке має базуватися на принципах свободи, творчості та гуманізму. Формальні державні структури не в змозі реагувати на всі запити суспільства. Тому особливої ваги набуває громадський рух. Проте що цей процес розпочався і триває, не дивлячись на труднощі свідчить поява сучасних недержавних організацій, кількість яких сягнула понад двадцять тисяч.
Однак, лише незначна частина цих організацій працює з волонтерами. У травні 1998 року Україна серед інших країн центральної та східної Європи, а також кількох країн Азії розпочала реалізацію регіональної програми „Ініціативи в роботі на добровільних засадах” Ідея програми належить Нью Йоркському інституту Відкритого Суспільства „Фонд Сороса” і впроваджуються через мережу національних відділень. Головна мета програми – відновлення руху волонтерів, як запоруки громадянського суспільства та незворотності демократичних перетворень, збільшення частки добровільної праці громадян, спрямована на рішення конкретних проблем. До своїх цілей і завдань в Україні програма передусім відносить активізацію з громадської діяльності шляхом розвитку руху волонтерів спрямованого на якнайширше залучення населення до суспільно корисної праці на добровільних засадах у громадських організацій, службах соціального захисту та медичній сфері, для допомоги у розв’язання проблем суспільства. У межах цієї програми був створений Центр волонтері ату „Добра Воля який почав залучати волонтерів і направляти їх на громадські організації.” [19, c.188]