Підготовка студентів спеціальності «Соціальна робота» до волонтерської діяльності

Крім цього надзвичайно важливим було і є навчання представників організацій управління діяльності волонтерів, оскільки це одна із найголовніших проблем через яку не залучають громадськість до співпраці. З 1998 року тренінг з волонтерського менеджменту пройшли представники більш ніж сорока організацій. Для популяризації волонтерського руху було видано книжку „Доброчинність в Україні: минуле, сучасність, майбутнє”, п’ять бюлетенів „Добра Воля” та підручник „Управління діяльністю волонтерів: як залучити громадськість до вирішення проблем суспільства”.

Варто також зазначити, що не лише громадські організації, а й держава теж намагається розвивати волонтерських рух в Україні. Про це свідчить діяльність ЦССМ, де поряд з професійними соціальними працівниками працюють добровільні помічники. Волонтерські служби при ЦССМ поступово стали одним із напрямків державної молодіжної політики.

Доречно зазначити що на сьогодні існує, наприклад, в м. Києві, принаймні три фактори, які уможливлюють запровадження волонтерство в суспільне життя: наявність користувачів соціальних послуг та поля для волонтерської діяльності, яке можуть запропонувати недержавні громадські організації; наявність потенційних волонтерів, яких можна залучати, організовувати, навчати; існування світових моделей волонтерства та методичних рекомендацій щодо роботи волонтерського сектора, які поступово впроваджуються методом тренінгових занять для підготовки тренерів.

Завдання які можуть бути виконані волонтерами, зазвичай цілком відповідають завданням оплачуваного персоналу, а волонтери використовуються, як асистенти або помічники в тих сферах діяльності, які залишаються важливими на досягнення цілей програми.

Робота волонтерів повинна бути організована ефективно і вестися професійно. Волонтерами може виконуватися будь-яка робота, а не тільки елементарні речі, що не вимагають професійної підготовки. Волонтер – це не тільки помічник, чи соціальний працівник, що піклується про оточуючих, він може бути вчителем, фахівцем з комп’ютерів, політиком, інженером або дизайнером.

Визначаючи завдання для волонтерів, організації повинні орієнтуватися на індивідуальні можливості кожного. Волонтери можуть виконувати завдання, що не відносяться до постійних оплачуваних робіт; принести нові ідеї в організацію; створити і поширювати суспільну думку про організацію; залучати нових людей в організацію, допомогти при зборі коштів; заохочувати громадську активність. [22, c.58]

Волонтери можуть займатися справами, якими б ніколи не стали займатися на оплачуваній роботі. Волонтери, що віддають свій час і зусилля організації, хочуть бути її частиною, вони хочуть мати права голосу і впливати на рішення організації. Фактично те, що інші цікавляться їхньою думкою і враховують точку зору підтверджує значимість волонтерів для організації. Можливість впливати навіть на найменшу частину роботи організації є спеціальним видом мотивації, тому що людина почуває себе частиною організації в цілому.

Розвиток волонтерського руху в Україні базується на таких завданнях як:

Перше – підвищення рівня визнання. Уряди держав та місцева влада мають бути впевнені щодо механізмів залучення волонтерів до проведення консультацій і вивчення питання з метою визначення якісного внеску всього сектора волонтерів у національне процвітання та розвиток. Вирішення питань повинно ґрунтуватися на кращому досвіді роботи малих груп, місцевих громад, національних неурядових організацій, а також на результатах міжнародної діяльності волонтерів.

Друге – мотивація. Засоби залучення людей до волонтерської діяльності визначаються залежно від певної ситуації в суспільстві. Держава може запропонувати: свої тренінгові програми для волонтерів за тематикою: техніка, управління, фінанси; допомогу в отриманні офіційно визнаного статусу, страхового та соціального забезпечення для того, щоб вивести волонтерів на рівень фахівців інших сфер діяльності; зниження ставок для платників податків, які підтримують волонтерські ініціативи; за певних обставин враховувати волонтерську діяльність як проходження військової служби; надання частини ресурсів, таких, як підручники, медикаменти, фінансування, та ін. у користування волонтерів.

У такому випадку службовці та працівники громадського і приватного секторів, можуть погодитися на співпрацю у волонтерській діяльності без відриву від основного місця роботи. Крім того, система ООН може визначити найкращі шляхи подальшої підтримки волонтерської служби з боку суспільства. Це може бути встановлення національних волонтерських корпусів для вирішення проблем навколишнього середовища, захворювання на СНІД/ВІЛ-інфекцію, питань захисту та пропаганди культурної спадщини.

Третє – встановлення системи обміну інформацією. Телебачення, радіо, друковані видання та електронні засоби інформації можуть надавати інформацію про досягнення волонтерів, і таким чином сприяти використанню вже існуючої «найкращої практики» та робочих процедур для того, щоб уникнути необхідності кожній громаді «вигадувати колесо». Такий обмін інформацією може здійснюватися на місцевому рівні, на рівні провінцій, сусідніх держав, далекого зарубіжжя за допомогою електронних засобів передачі інформації.

Четверте – пропаганда. Виконання цього завдання спрямоване на виявлення замовлень на послуги волонтерів, пропозицій про бажання надавати послуги в якості волонтерів з урахуванням розширення такого типу діяльності, а також на формування сприятливого загального клімату, громадської та офіційної думок, що підтримували б волонтерські ініціативи. Цей процес також може бути спрямований на визнання статусу волонтерів, використання напрацьованих схем, встановлення систем обміну інформацією. Тут важливо врахувати компетентність і професіоналізм фахівців-волонтерів, а також користь, яку отримає суспільство від їх діяльності (наприклад, кампанії по розробці програм раціонального використання навколишнього середовища та ін.). [14, c.138]

РОЗДІЛ 2

ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ ДО ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1. Види мотивації учнівської молоді до волонтерства

Вивчення складу волонтерських груп при центрах соціальних служб для молоді науковцями Українського інституту соціальних досліджень (1998 р.) дозволило розподілити волонтерів на чотири групи: за віковою категорією, основним місцем навчання, роботи, рівнем освіти.

Перша група – підлітки та юнаки, учні старших класів шкіл та середніх спеціальних закладів, які складають актив різних груп (в клубах молодих інвалідів, творчих об’єднаннях, школах лідерів, групах самодопомоги, молодіжних та дитячих об’єднаннях тощо).

Друга група – студенти вищих навчальних закладів (переважно з відділень педагогіки, психології, соціальної роботи/соціальної педагогіки), які звертаються до центрів з приводу практичної допомоги у навчанні за профілем діяльності центрів або проходять в центрах навчальну практику.

Третя група – батьки проблемних дітей та підлітків (дітей-інвалідів, неповнолітніх груп ризику: девіантної, адиктивної поведінки та інші), які об’єднуються в групи самодопомоги [18, c. 21].

Четверта група – волонтери-фахівці (психологи, педагоги, соціальні педагоги, соціальні працівники, юристи, лікарі), які надають консультативну допомогу соціальним працівникам, іншим волонтерам або практично допомагають клієнтам соціальних служб.

Волонтери, які входять до зазначених вище груп, значно відрізняються за мотивами своєї участі у доброчинній діяльності, за професійними можливостями, інтенсивністю включення до волонтерської роботи. Тому доцільно розглянути особливості їхньої діяльності більш детально.

Для підлітків головною причиною участі у волонтерській діяльності є можливість самоутвердитися в очах однолітків, батьків, вчителів, бажання знайти нових друзів, можливість спілкування з однолітками, можливість набути нових навичок і знань та проведення власного дозвілля. Питання надання конкретної соціальної допомоги, як правило, для них не є визначальним.

Професійна кваліфікація волонтерів-підлітків, звичайно досить низька, проте вони володіють іншими якостями та здібностями, тому ця категорія волонтерів є незамінною у практичній діяльності.

По-перше, підлітки абсолютно мобільні, тому роботу, пов’язану з поїздками, виходами на вулиці, провідуваннями, дітей-інвалідів вдома, проведенням ігротек на вулицях, виконують дуже добре.

По-друге, у підлітків немає комунікаційних проблем з дітьми і підлітками – об’єктами соціальної роботи, на яких спрямована значна частина програм, що реалізуються з дітьми вулиці, підлітками з групи ризику та ін. Це дозволяє через волонтерів мати будь-яку інформацію для широкого кола дітей та молоді, а також для груп ризику. Саме на основі цих особливостей підлітків діє програма «Молодіжний барометр», що реалізується Соціальною службою для молоді м. Києва разом з Українським інститутом соціальних досліджень за фінансової підтримки ЮНІСЕФ [14, c. 38].

Третя унікальна риса волонтерів-підлітків: вони із задоволенням включаються в організацію та проведення дозвіллєвих форм роботи, що дуже актуально для центрів соціальних служб для  молоді: оскільки однією із причин вступу у волонтери є бажання організувати власне дозвілля.

По-четверте, бажання підлітків оволодіти новими знаннями та навичками дозволяє підключати їх до нових, ще не розроблених програм, коли паралельно з роботою йде активне навчання, пошук нових форм і методів.

Волонтери-підлітки із задоволенням працюють як у великих, так і у малих групах. При цьому за якісної організації волонтерської роботи підлітки можуть працювати до 5 днів на тиждень по 2-3 години. Досвід показує, що чим цікавіша підліткам робота, яку вони виконують, тим частіше вони готові включитися до неї. Справа ще і в тому, що для підлітків кілька годин вільного часу на день є нормою, і якщо цей час витрачається на соціально значущу працю – це вирішення проблем для самого підлітка, його сім"ї та організаторів волонтерського руху.

Водночас деякі підлітки приходять у волонтерство з метою розвитку своїх комунікативних здібностей, знаючи заздалегідь, що для них це поки що є проблемою. Тому бажання волонтерів-підлітків співпрацювати треба не лише використовувати, але й розвивати. Для підлітків, які не можуть працювати у великих і малих групах, можлива індивідуальна робота, пов’язана з особливими навичками і нахилами: малювання, літературні здібності, уміння працювати на комп’ютері, знання іноземних мов тощо. Волонтерство, звичайно, є одним із можливих варіантів соціального самоствердження, але не єдиним. Тому хтось із підлітків залишиться надовго, а для когось це буде одним із відкинутих варіантів. Проте частка тих, хто «затримається», залежить від того, наскільки серйозно дорослі підходять до використання діяльності волонтерів-підлітків. Для волонтерів-підлітків дуже важливими є увага до роботи, яку вони виконують, рівні права у стосунках із старшими, оцінка не лише з боку дорослих (соціальних працівників, батьків тих дітей, з якими вони працюють, вчителів), а й однолітків. Саме визнання їхньої роботи в очах однолітків стає визначним у вирішенні питання продовжувати волонтерську роботу чи ні [20, c. 177].

У зв’язку з цим дуже складною є проблема, в яких саме видах соціальної роботи доцільно використовувати волонтерів-підлітків. Досить часто це технічна робота розклеювання афіш, доставка друкованої продукції, заповнення анкет. Це допустимий варіант, але варто відстежити мотивацію, важливість роботи, яку вони виконують. Волонтери-підлітки надзвичайно корисні у проведенні ігрових форм соціальної роботи, роботи з інвалідами, в прес-центрах тощо.

Що дуже важливо в роботі з волонтерами-підлітками, так це створення умов для становлення особистості підлітка, його соціалізації. Організатори волонтерської роботи відзначають значні зміни у структурі особистості волонтера-підлітка і у процесі його добровільного включення в соціальну роботу. Найбільші помітні зміни проявляються у процесі самореалізації молодих людей: підвищення рівня самостійності у підлітків, які займаються волонтерською роботою; підвищення впевненості в собі; збільшення потреби у самореалізації; зміни в усвідомленні власної індивідуальності.

Помітні зміни спостерігаються стосовно бажання самоорганізації молодих волонтерів: посилення самостійності дій; підвищення рівня самоконтролю волонтерів; сприяння розвитку працелюбності у волонтерів.

Залучення до волонтерства активізує молодих людей у плані самовизначення. У молодих волонтерів відбуваються зміни щодо усвідомлення свого місця в сім’ї, колективі, світі тощо; зміни самоідентифікацїї молодих людей стосовно інших; здатності до адекватного вирішення своїх завдань у конкретній ситуації [17, c. 276].

У студентів-волонтерів дещо інші мотиви добровільної соціальної роботи. Насамперед їх цікавлять професійні проблеми. Вони можуть бути як формальними – одержання заліку, проходження практики, так і реальними  набуття фахових знань з майбутньої спеціальності, напрацювання навичок спілкування з клієнтами. Причому на відміну від підлітків-волонтерів їх, певною мірою, хвилює проблема міжособистісної комунікації. Для них більш важливим є спілкування з професіоналами з обраної спеціальності, знайомство з новими методиками і технологіями, все, що може їм допомогти у подальшому стати висококваліфікованими фахівцями працевлаштуватися у нових соціальних умовах.

Студентів-волонтерів цікавлять лише ті види соціально роботи, які безпосередньо пов’язані з майбутньою професією. Вони віддають перевагу індивідуальній роботі або роботі в невеликих групах. Індивідуальна – коли студенту довіряють консультування, а в невеликих групах – це, в основному, проведення дослідження, групове консультування або проведення тренінгових занять тощо.

Щодо оцінки діяльності волонтера-студента, то думка ровесників і батьків відходить на другий план. Для нього важливою є оцінка саме професійних якостей клієнтами, колегами, фахівцями, що сприяє його самоствердженню не лише як спеціаліста, а й як особистості. Для студентів-волонтерів важливим є визнання їх діяльності колегами, комфортне входження в колектив професіоналів.

Саме в оцінці професійної компетентності самими студентами і організаторами волонтерського руху закладена одна із причин конфлікту і непорозуміння. Починаючи з четвертого курсу, студенти самоідентифікують себе уже з роллю спеціаліста. Фахівці центрів соціальних служб для  молоді, як правило, не поділяють такої впевненості і часто пропонують їм некваліфіковані види роботи. Таке ставлення ображає студентів і часто відштовхує їх від волонтерських справ. Насправді лише кваліфікований спеціаліст може оцінити, наскільки підготовка студента відповідає реальним завданням, які ставляться у ході реалізації конкретної соціальної програми. Саме фахівець може об’єктивно вказати на недоліки в знаннях, якщо такі є, не викликаючи при цьому образи. Ідеальний варіант, коли волонтери-студенти починають працювати разом із фахівцями, а потім поступово переходять до самостійної роботи. Якщо волонтеру-студенту бракує професіоналізму, необхідно стимулювати його підвищення. Він має Усвідомити, що соціальна система зацікавлена в ньому лише за Умови набуття ним професіоналізму [12, c. 18].