СНІД та ВІЛ як найважливіші проблеми сучасності

Для виконання основної мети, Асоціація встановила такі завдання:

•    аналіз та впровадження законодавчої бази для оптимізації громадського    

 відгуку на проблему  ВІЛ/СНІД; 
•    сприяння профілактиці поширення ВІЛ-інфекції, СНІД-асоційованих    

 захворювань та  ризикованих форм поведінки серед  населення

України за стратегією Зменшення Шкоди; 
•    розвиток професійної основи програми Зменшення Шкоди; 
•    залучення коштів для досягнення статутної мети Асоціації; 
•    пропагування та впровадження ідей Зменшення Шкоди серед    

 населення України.

 
 ОСНОВНІ СФЕРИ ДІЯЛЬНОСТІ:

1.    Захист прав споживачів ін’єкційних наркотиків і людей, що живуть      

 із ВІЛ/СНІД, подолання  стигматизації та допомога наркозалежним       

 у відмові від  уживання наркотиків і повернення  до нормального життя      

 в суспільстві.  
2.    Надання інформаційної, технічної та іншої допомоги проектам      

 Зменшення Шкоди  від уживання наркотиків. 
3.    Участь у здійсненні загальнодержавних, регіональних та міжнародних      

 програм, що спрямовані  запобігти поширенню ВІЛ-інфекції.  
4.    Впровадження громадського контролю за виконанням Програми      

 Зменшення Шкоди  та інших програм, які здійснюються  зараз та      

 реалізовуватимуться  в майбутньому. 
5.    Ініціювання та сприяння проведенню досліджень у рамках стратегії      

 Зменшення Шкоди  та оцінка ефективної діяльності  Програми в Україні. 
6.    Розвиток та підтримка інтелектуального та професійного потенціалу      

 членів Асоціації.  
7.    Надання інформації громадськості та зацікавленим фахівцям про      

 результати діяльності  Програми. 
8.    Гарантування та розвиток діяльності Програми Зменшення Шкоди в Україні. 
9.    Створення ресурсної бази досвіду Програми Зменшення Шкоди в Україні. 
10.  Розвиток громадського усвідомлення проблем ВІЛ/СНІД і запобігання      

 вживанню наркотиків.

 
4.3.  Чому ми робимо цей проект

Нині в Україні ВІЛ/СНІД поширюється чи не найвищими темпами в Європі. Незважаючи на те, що держава, організації громадянського суспільства та міжнародні донори вже кілька років активно займаються цією роблемою, тенденція погіршується. Україна ще має шанс взяти під контроль та знизити темпи поширення епідемії, але якщо згаяти час, такий шанс можна втратити.

Ініціатори проекту  вважають, що лідером у цій роботі повинна бути держава. І для цього  потрібна якісна державна політика, характеристиками якої є:

(1) чітко визначені  цілі та пріоритети;

(2) зміст, адекватний  ситуації, що склалася, та прогнозам  розвитку;

(3) відповідність умовам  реалізації політики, які своєю  чергою включають правила та  процедури (законодавство), інституції (структури та організації), фінанси,  людей, які це робитимуть, і координацію. У рамках проекту ми запрошуємо всіх, хто має стосунок до наявної в Україні політики щодо ВІЛ/СНІДу, до діалогу, метою якого є з’ясувати, наскільки ця політика якісна, наскільки вона відповідає інтересам суспільства в цілому та цільових груп і чи не треба в ній щось змінити. Визначивши напрям необхідних змін державної політики, ми розробимо конкретні рекомендації, узгодимо їх з усіма зацікавленими сторонами та шляхом публічного лобіювання досягатимемо запровадження наших рекомендацій відповідними органами влади.

4.4.  Чому ми говоримо про зменшення шкоди

Статистика переконливо  свідчить, що в Україні більшість  серед ВІЛ-інфікованих (близько 70%) становлять представники такої специфічної  групи, як наркозалежні, або споживачі  ін’єкційних наркотиків (СІН).

Причина цього – їх ризикова поведінка. Необхідно пам’ятати, що наркозалежність – це хвороба, а ризикова поведінка – один із симптомів цієї хвороби. Внаслідок  цього симптому ВІЛ/СНІД поширюється  також серед інших груп людей, з якими СІН мають контакти. Окрім ВІЛ/СНІДу, ризикова поведінка наркозалежних сприяє поширенню інших небезпечних хвороб, таких як гепатит, туберкульоз, венеричні захворювання. Поширення хвороб – чи не найбільша шкода, яку щодня несе поширення наркозалежності в будь-якому суспільстві, зокрема в Україні.

Проте є інші шкідливі наслідки: руйнування сімейних і дружніх  стосунків; зростання злочинності  серед СІН внаслідок неможливості мати нормальну роботу, легальний  дохід; великі витрати на лікування  наркозалежності, ВІЛ/СНІДу; втрата працездатності великої кількості молодих людей; порушення прав людини та насильство щодо наркозалежних тощо. Усі ці шкідливі наслідки проявляються в Україні щодня і зачіпають дедалі ширше коло наших співвітчизників. 6

Чинна державна політика в Україні спрямована на повне усунення немедичного вживання наркотиків із суспільства. Сучасний світовий досвід не знає прикладів успішного досягнення цієї мети, і в більшості розвинених країн світу цей утопічний підхід замінено на прагматичніший. Прагматичний підхід полягає в тому, що суспільство більше зацікавлено в мінімізації щоденних шкідливих наслідків наркозалежності. Для цього потрібна щоденна робота, мета якої – допомогти наркозалежним змінити ризикову поведінку. Такий прагматичний підхід дістав назву зменшення шкоди. Його схвалено Організацією Об’єднаних Націй і Всесвітньою організацією охорони здоров’я.

Ініціатори проекту  вважають, що підхід зменшення шкоди  необхідно запровадити як основу державної політики щодо ВІЛ/СНІДу  в Україні. Що скоріше Україна зробить такий вибір, то краще для всього суспільства.

4.5. Програма зменшення шкоди для наркозалежних.

На сьогодні стратегія Зменшення шкоди - це один з найбільш ефективних методів вирішення проблеми ВІЛ/СНІДу та наркозалежності в Україні. 
Філософія проекту виходить з розуміння того факту, що лише цілковита відмова від вживання наркотиків здатна гарантувати людині стовідсотковий захист від ризику. 
Але відмова – це довгий і складний шлях, як для людини, так і для суспільства. І найголовніший акцент стоїть на тому, щоб допомогти залежним людям подолати цей шлях здоровими.

Лише поступова, але мудра війна  з наркотиками здатна зрушити  з місця всесвітньо відому проблему, а тому розроблено цілий ряд напрямів проекту, спрямованих на допомогу 
наркозалежним.

Пункти обміну використаних голок та шприців на стерильні стали першим дієвим інструментом реалізації стратегії зменшення шкоди серед Споживачів Ін’єкційних Наркотиків. ПОШ дозволяє не лише забезпечити наркозалежних стерильним ін'єкційним інструментарієм ,а ще й налагодити стабільні контакти з представниками цієї прихованої соціальної групи. ПОШ, як в принципі і вся програма зменшення шкоди, є "низькопороговою" службою — для участі в програмі клієнт має надати мінімум інформації про себе, всі послуги надаються безкоштовно, місце розташування пункту, як правило, зручне для відвідування. 
 
В Україні вже декілька років діє новий і для багатьох незрозумілий різновид наркологічної допомоги – замісна підтримуюча терапія. Варто сказати, що впроваджувати її у життя було досить важко, адже існує чимало противників цієї терапії. Справа у тім, що при лікуванні залежності використовують синтетичні препарати, що мають властивості ... дії наркотику. Тобто практично одним наркотиком лікують потяг до іншого - клин клином. Але в цьому є певний сенс… 
 
Препарати, що використовуються у замісній терапії не викликають різких змін у свідомості та наркотичного сп’яніння. Та людині більше не потрібно щоденно шукати де і за що купити чергову дозу, вона не тягне все з сім’ї, не йде на злочин, може вчитися, працювати, навіть виховувати дітей. Тобто отримує реальний шанс на повернення. Погодьтеся , - немало? Так говорять і самі пацієнти програми замісної терапії, колишні споживачі нелегальних наркотиків. 
 
Обмін шприців, голок, замісна підтримуюча терапія,забезпечення презервативами, медикаментами, дезінфектантами, консультування спеціалістів, інформаційно-освітня робота, медична допомога, захист прав та представлення інтересів…Дійсно, методи Програми Зменшення Шкоди досить суперечливі, адже не вирішують проблему негайно. Та якщо дивитися на існуючу ситуацію з прагматичної позиції…все ж запропоновані напрями реальні, практично здійсненні і найголовніше те, що вони діють і зрушують з місця мертвий ком що вже багато років нависає над нашою країною.

5.1Вулична соціальна робота

Вулична соціальна робота (аутріч-робота) — поряд із обміном шприців, замісною терапією, консультуванням і навчанням — є одним з найефективніших методів профілактики ВІЛ-інфекції в межах стратегії змєншення шкоди [5].

Вона має на меті встановлення контакту та надання допомоги тим клієнтам, які не належать до числа користувачів існуючих служб чи послуг і з якихось причин є важкодоступними для закладів системи охорони здоров'я. Вулична робота — це донесення профілактичної інформації до споживачів наркотичних речовин (або до інших закритих соціальних груп) у ті місця, де вони зазвичай збираються, проводять час, наприклад точки продажу наркотичних речовин у місті, квартири споживачів, навчальні заклади, наркологічні чи інфекційні лікарні, а також пенітенціарні заклади (тюрми, колонії).

Ключовою метою проведення вуличної роботи, як і програм зменшення  шкоди в цілому, є зміна норм поведінки в групі споживачів наркотичних речовин. Зміна соціальних норм неможлива без зміни поведінки  окремих членів цієї групи. Саме тому найефективнішою формою вуличної роботи визнано роботу за принципом «рівний — рівному» («залучення наставників одного віку й однакового походження для передачі просвітницьких послань цільовій групі» [11 ]), що дає змогу використовувати індивідуальний досвід і формувати індивідуальний підхід до кожного клієнта програми.

Вуличну роботу найчастіше проводять на базі медичних чи соціальних програм, забезпечуючи тісну взаємодію  між фахівцями охорони здоров'я  та споживачами наркотичних речовин. Це сприяє постійному взаємовигідному обміну інформацією. Медичні спеціалісти дізнаються про зміни на наркосцені (тобто в місцях збирання споживачів і в точках продажу наркотичних речовин), а саме про появу нових наркотичних речовин і нових практик їх вживання. Споживачі, у свою чергу, отримують оперативну медичну інформацію, яка безпосередньо відповідає їхнім записам й потребам і доноситься простим та доступним способом [1].

Програми вуличної соціальної роботи слугують прикладом низькопорогового підходу до зменшення шкоди. У  їх межах відбувається залучення  цільових груп до розробки нових програм  і служб; вони зменшують рівень стигматизації  клієнтів [4]. Поряд із проведенням профілактики наркозалежності та із забезпеченням можливостей вільного отримання лікування, вулична соціальна робота становить частину комплексної стратегії для запобігання подальшому розвитку епідемії ВІЛ/СНІДу.

Вуличні працівники, задіяні  в програмах зменшення шкоди, потребують спеціальної підготовки для того, щоб ефективно виконувати свою роботу. Зазвичай роботу проектів із профілактики ВІЛ/СНІДу серед цільових груп здійснюється у двох напрямках: проведення семінарів для підготовки й навчання виконавців проекту; безпосередня допомога цільовим групам, організована вже підготовленими спеціалістами [9]. Отже, щоб бути спроможними допомагати клієнтам, вуличні працівники мають отримати необхідні знання та навички, мають усвідомлювати цінності, на яких грунтується ця робота.

Щоб підвищити продуктивність співробітників і уникнути проблеми плинності кадрів, керівники проекту, крім підготовки та тренінгів для  вуличних працівників, мають ураховувати  також такі аспекти, як контроль персоналу  та розробка й впровадження відповідної політики та стратегії роботи співробітників [3]. Важливо, щоб виконавці програм знали, що завжди можуть розраховувати на консультативну, психологічну та технічну допомогу з боку спеціалістів — тренерів і експертів [2].

У своїй роботі вуличні працівники стикаються з певними проблемами, зумовленими, зокрема, обмеженим фінансуванням, нестачею персоналу та відсутністю громадського розуміння й підтримки. Потреби персоналу в додатковій підготовці, в інформації та психологічній підтримці часто не беруть до уваги. Проблему контролю працівників також часто ігнорують [3]. Один із проблемних моментів програм вуличної роботи — поведінкові особливості споживачів, через що кількість представників цільової групи, здатних проводити профілактичну роботу, є обмеженою.

Зазвичай вуличні соціальні  працівники широко задіяні в роботі пунктів обміну шприців. При цьому  в разі потреби вони можуть проводити  дезінфекцію інструментарію або  заміняти його на стерильний [14], зокрема  й для тих споживачів, які з  якихось причин не є клієнтами стаціонарних пунктів обміну шприців [11]. Крім того, програми обміну шприців як складова вуличної роботи можуть також забезпечити первинний контакт між споживачами ін'єкційних наркотичних речовин і працівниками служб здоров'я, включаючи — для мотивованих — доступ до лікування від наркозалежності [14].

Отже, основні обов'язки вуличного соціального працівника зосереджені в таких його діях:

— працювати з людьми в місцях їхнього звичного перебування;

— разом з людиною  намагатися визначити, у чому саме їй потрібна допомога;

— забезпечувати людей  інформацією, інструментами та іншими ресурсами, які можуть допомогти  їм знизити ступінь шкоди, пов'язаної із вживанням наркотичних речовин, в їхньому житті;

— надавати клієнтові  правдиву та точну інформацію про можливі шкідливі наслідки для його здоров'я та про небезпеку зараження ВІЛ-інфекцією [9];

— не ігнорувати й не заохочувати ризиковану поведінку [5];

— забезпечувати можливість анонімного та безкоштовного консультування та лікування [9];

— створювати підтримуюче середовище для представників цільової групи, залучати споживачів ін'єкційних наркотичних речовин до діяльності з профілактики ВІЛ/СНІДу [9] ;

— співробітничати з  іншими особами чи службами, які  працюють за програмою зменшення  шкоди;

— виявляти готовність до обговорення будь-яких проблем і питань, пов'язаних із вживанням наркотичних речовин, починаючи від найбезпечніших способів вживання й закінчуючи варіантами позбавлення наркозалежності [5];