"Соціальна фізика" А.Кетле і концепція середньої людини

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

 "КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 імені Вадима Гетьмана"

 

 

 

Реферат

З дисципліни « Соціологія »

На тему:

«"Соціальна фізика" А.Кетле і концепція середньої людини »

 

 

Виконала студентка групи  ООА-307

Лебедєва Вікторія Валеріївна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ - 2015 

ЗМІСТ

 

Вступ 3

1 Адольф Кетле. 4

2 Вчення про "соціальну фізику".. 6

3 Концепція "середньої людини".. 9

Висновок 13

Список використаної літератури 15

 

 

Вступ

У XIX ст. зростали обсяги офіційної інформації і кількісні характеристики поступово витісняли текстові описування. Статистика набувала «кількісного відтінку» й вимагала її подальшого розвитку: вдосконалення методів збирання, обробки, узагальнення масових даних.

Розвиток емпірично-соціальних досліджень не можна уявити без появи і оформлення такої науки, як соціальна статистика, оскільки весь первинний документальний матеріал, на якому будуються постановка досліджуваної проблеми і проведення самого дослідження, має в першу чергу статистичний характер.

Виділивши з найвідоміших емпіриків того часу ученого-математика, відомого статиста і демографа XIX ст. А.Кетле можна сказати, що з його ім'ям зв'язаний перехід соціальної статистики від збирання й описування фактів до встановлення стійких зв’язків між показниками, статистичних закономірностей. Саме з його праці «Про людину і розвиток її здібностей, або Досвід соціальної фізики» розпочинається відлік розвитку емпіричної соціології («соціальної фізики») як емпірично обґрунтованої науки. Вчений виділив середні величини як основний метод статистичного аналізу - розробив концепцію "середньої людини".

Тож, мета роботи: вивчити основні вчення А.Кетле про концепцію "середньої людини" та "соціальної фізики" загалом. Завданням же є вивчення робіт вченого, дослідження понять, думок Кетле та його тверджень про вплив чинників на людину, про соціологію того часу.

 

 

 

1. Адольф Кетле

До початку XIX в. у Франції вже виникла традиція статистичних соціальних досліджень. Після революції 1789 р. Франція стала центром емпіричних досліджень проблем народонаселення. У перше десятиліття   XIX ст. були проведені три переписи населення, виникло Статистичне суспільство.

Особливий внесок у розвиток статистики в цілому, в тому числі соціальної статистики вніс франко-бельгійський вчений-математик, один з найбільших статистиків ХІХ ст. Адольф Кетле (1796-1874).

Дослідники творчості Кетле називають його і математиком, і статистиком, і соціологом, і навіть астрономом.

Будучи учнем відомого французького вченого П Лапласа, Кетле одним з перших став використовувати в статистиці досягнення математики і її методи, насамперед теорію ймовірності, яку застосував у процесі аналізу соціальних явищ.

Основною характеристикою цих явищ він вважав їх неповторність і специфічність. Але по одному явищу, одному соціальному факту висновки робити не можна, потрібні статистичні дані про можливе більшій кількості випадків.

Вчений встановив, деякі масові громадські явища (народжуваність, смертність, злочинство й ін.) підпорядковуються певним закономірностям, застосував математичні методи до вивченню. Він узагальнював різноманітні цифри, що стосуються народонаселення, клімату, торгівлі, бідності, освіти, злочинності та інших.

Кетле намагався підрахувати кількість кримінальних злочинів протягом останніх десятиріч і вирахувати відсоток кримінальних елементів у суспільстві. З участю було організовано національні статистичні суспільства на Англії та Франції.

Вчений став ініціатором створення Міжнародної статистичної асоціації для кооперації зусиль з збору соціальної інформації та скликання в 1853 р. першого Міжнародного статистичного конгресу у Брюсселі.

Його бібліографія за статистикою налічує 65 робіт. 

Можна виділити декілька яскравих досягнень Кетле :

1) відкриття статистичних  закономірностей;

2) концепція середніх  величин і "середнього людини";

3) встановлення соціального  закону як сталу тенденцію  зміни середніх величин або  як стійкою кореляції між кількома  характеристиками;

4) методичні правила формулювання  анкетних питань (доречність таких запитань, які необхідні і на які можна отримати відповіді, що не викликають підозри, однаково зрозумілі всій сукупності опитуваних).

 

2. Вчення про "соціальну  фізику"

Оскільки Кетле, як і деякі вчені першої половини XIX ст, (в тому числі О. Конт), розглядав соціальну фізику як природну науку про суспільство, тож він проводив аналогії між фізичними фактами і середніми соціальними величинами, виявляючи тісний зв'язок між дією фізичних законів і соціальних закономірностей. Він пішов набагато далі тієї статистик-емпіричної предсоціологіі, яка сторіччям раніше виникла в Англії у вигляді "політичної арифметики".

У свою чергу, останні виявлялися у нього пов'язаними з наявністю тих чи інших соціальних умов, які він конкретизував відповідно до часом і місцем дії соціальних процесів і явищ. У цьому полягав третій методологічний принцип вивчення і застосування соціальної статистики.

Кетле надав значний вплив в розвитку кількісних методів у соціальних дослідженнях. Він вважав, що соціальне життя й фізичні явища підпорядковуються однотипним законам і мають вивчатися точними методами математичної статистики. 

Людина - об’єкт дослідження, - вважав Кетле і використовував дані про фізичних і моральних особливостях людей, як уже досліджених статистикою раніше (народжуваність, смертність), так і вперше включених в науковий обіг (дані про фізичний стан людей, і особливо матеріали кримінальної статистики , що відображали моральний стан суспільства).

Виходячи з того положення, що правильність і закономірність явищ суспільного характеру стають тим очевидніше, чим більше фактів піддається спостереженню, Кетле з незаперечною ясністю показав, що статистика є єдино вірним засобом вивчення цього роду явищ.

Потрібно зауважити, що термін "соціальна фізика", використаний        А. Кетле в назві своєї праці, вперше запропонував Огюст Конт.

Соціальна фізика ( за А. Кетле) займається емпіричними кількісними дослідженнями фізичних характеристик людини і встановлює статистичні закономірності суспільних явищ із застосуванням складних математичних процедур.

У головному творі Кетле "Про людину та розвиток її здібностей", яке він називає також досвідом соціальної фізики, визначається, що предмет соціальної фізики повинен вивчати причини природні і пертурбаційні, які впливають на розвиток людини; намагатися виміряти дію цих причин і ті зміни, які вони виробляють одна в іншій; соціальна фізика лише констатує факти і явища, що стосуються розвитку людини, і намагається пізнати, за допомогою спостереження, закони, які пов'язують явища між собою. Вся соціальна фізика будується на навчаннях про середню людину і середній величині, про тотожність законів фізичного і духовного світів, на визначенні значення цих законів і, нарешті, на додатку теорії ймовірностей до узагальнень зі спостережень.

У «соціальній фізиці» Кетле виводить основний закон існування злочинності в суспільстві: "...спричиняє бюджет, який виплачується воістину з жахливою акуратністю і правильністю. Це - бюджет тюрем, рудників і ешафотів. Ми можемо з повною достовірністю передбачити, скільки чоловік забруднить свої руки кров'ю ближнього, скільки буде підпалів, отруєнь, ми можемо це зробити з такою точністю, з якою ми передбачаємо кількість смертних випадків і народжень в найближчий рік" [9].

"Якщо хочуть встановити, так би мовити, основи соціальної фізики, то повинно мати на увазі саме середньої людини, не зупиняючись на деталях і аномаліях і не досліджуючи, чи може такий індивідуум більш-менш значно розвинути якусь із своїх здібностей" [7], - казав А.Кетле.

Тобто, тодішня соціологія, на думку вченого, повинна відповідати на такі питання:

1) Які закони, згідно з  якими відтворюється рід людський, за якими в людині розвивається його зростання, інтелектуальна сила, більша або менша схильність до добра і зла; закони, за якими розвиваються його пристрасті і смаки; закони, за якими змінюються предмети його виробництва і споживання; закони, за якими він вимирає і т.д.?

2) Який вплив природи  на людину; який розмір цього  впливу; які пертурбаційний сили; яке було їх дію в той  чи інший період; Які ті соціальні  елементи, які тоді чинили особливий  вплив?

3) Нарешті, чи можуть сили  людини порушити стійкість решти  системи? Я не знаю, чи зможуть [люди] коли-небудь відповісти на  всі ці питання, але мені здається, що їх рішення дасть найпрекрасніші  і найцікавіші висновки, які тільки  можуть мати на увазі людські дослідження" [5].

У зв'язку з кончиною Кетле Академія наук Німеччині проголосила його "засновником нової науки - соціальної фізики, або соціології, як її тепер називають".

 

3. Концепція "середньої людини"

А.Кетле сформулював основні методологічні принципи вивчення соціальної статистики. Перший полягав у тому, що соціальні явища мають регулярний і поновлюваний характер. Це, на думку вченого, дає підставу для характеристики емпірично встановлених закономірностей і тенденцій, що діють серед досліджуваних соціальних явищ. Він довів, що навіть здаються випадковості суспільного життя внаслідок їх періодичної відновленням володіють внутрішньою необхідністю.  А. Кетле вважав, що предметом статистики є «людина в суспільстві», а методологічною основою — принцип масовості, пізніше названий законом великих чисел. Саме цей принцип зумовив необхідність обчислення середніх величин як узагальнюючих характеристик сукупності [ 3 ].

Кетле розвивав власну концепцію, центром якої служить статистично "середня людина". Її суть полягає в тому, що людина в ній характеризується не як конкретної особистості, а у вигляді елемента статистичного ряду. Відповідно до позиції Кетле "середня людина" розглядається як показник певних якостей тієї чи іншої соціальної спільності. Тобто штучна одиниця "середня людина" означала середньостатистичний показник основних фізичних і моральних рис даної нації. Всякі відхилення від "середньої людини", або, по теорії Кетле, спотворення цього типу, є "помилками природи".

Ці ідеї були викладені ним в його праці "Про людину та розвиток її здібностей, або Досвід соціальної фізики", виданої в 1835 р.

"Людина, якої я тут  розглядаю, - писав Кетле, - служить  в суспільстві тим же, чим центр  ваги в тілах; він - та середня, навколо якої коливаються соціальні  елементи: якщо хочете, це фіктивне  істота, для якого все відбувається  згідно середнім висновкам, отриманими для суспільства. Якщо хочуть встановити, так би мовити, основи соціальної фізики, то повинно матися на увазі саме середньої людини, не зупиняючись на деталях і аномаліях і не досліджуючи, чи може такий індивідуум більш-менш значно розвинути будь-яку з своїх здібностей.

 Відповідно до сказаного, наука повинна дослідити:

1) які закони, згідно з якими відтворюється рід людський, за якими в людині розвивається його зростання, інтелектуальна сила, більша або менша схильність до добра і зла; закони, за якими розвиваються його пристрасті і смаки; закони, за якими змінюються предмети його виробництва і споживання; закони, за якими він вимирає, і т.д;

2) який вплив природи на людину; який розмір цього впливу; які пертурбаційний сили і яке було їх дію в той чи інший період; які ті соціальні елементи, які тоді чинили особливий вплив;

3) і нарешті, чи можуть сили людини порушити стійкість решти системи.

Я не знаю, чи зможуть (люди) коли-небудь відповісти на всі ці питання, але мені здається, що їх рішення дасть найпрекрасніші і найцікавіші висновки, які тільки можуть мати на увазі людські дослідження" [7].

Постає очевидне питання: чи можливо визначити середню людину? Адже кожен володіє індивідуальною волею та характером. А.Кетле вважав, що можливо, але при великій кількості спостережень виявляється, що на число шлюбів, наприклад, що укладаються протягом року, найсильніший вплив надає не воля індивідів, а їх вік.

Незважаючи на те, що Кетле добре усвідомлює, що ця "середня людина", як і всяка середня величина, є істотою фіктивною, він, тим не менше, був переконаний, що середня людина є тип, про збереження якого піклується сама природа, і що факти, що збираються статистикою, суть не що інше, як тимчасове і просторове зміна цього типу. Такий тип існує не тільки для людини матеріального, фізичного, а й для духовного, морального та інтелектуального. "Середня людина" Кетле та середньо дурний, та середньо розумний, середньо чесний і середньо підлий, середньо брюнет та середньо блондин і т.д.

Вивчаючи стійкі числові взаємозв’язки між видами злочинів і соціально-демографічними характеристиками злочинців (їх статтю, віком, походженням, місцем проживання), Кетле приходить до висновку, що злочинність (в її кількісно-статистичному вираженні) притаманна товариству з такою ж необхідністю, з якою діють закони природи.