Дитинство, юність, початок творчості

Зміст

 

 

Дитинство, юність, початок творчості……………………………………………….1

 

М. Рильський «На білих островах» (аналіз)…………………………………............4

 

Українська революція в долі та творчості письменників………………………....6

 

Сталінські репресії у долі поетів……………………………………………………....8

 

Тематика творів…………………………………………………………………………11

 

Друга Світова війна у долі та творчості письменників……………………………19

 

Повоєнні роки у творчості Рильського, Тичини, Сосюри…………………………23

 

Останні роки життя……………………………………………………………………..24

 

Висновок………………………………………………………………………………….31

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дитинство, юність, початок творчості

 

Письменники, життя та творчість яких ми будемо досліджувати, невід’ємно пов’язані з розвитком української літератури на початку ХХ століття. Аби краще вивчити дану тему, необхідно не лише зануритися у біографії та обсяги творів, варто порівняти долі культурних діячів, визначитися зі спільними та відмінними рисами.

Стати поетом Максимові  Рильському воістину було написано на роду. З малих літ його оточували люди культури. Батько Максима Тадей Рильський походив із шляхетського роду та був київським «шістдесятником» ХІХ століття, тож хлопчик виростав в атмосфері, де шанувалися інтелект, широка культура, українська ідентичність, демократичні традиції. Максим народився, коли його батькові було вже 54 роки. Сталося це 19 березня (н. ст.) 1895 р. у Києві, в зимовій квартирі Рильських на вулиці Тарасівській. Через кілька місяців родина переїхала до Романівки, де й минало дитинство майбутнього поета.

У той же період, чотирма роками раніше, на світ з'явився майбутній так званий «поетичний геній України ХХ століття» – Павло Тичина. Це сталося 11 січня (23 січня за н. с.) 1891 року в селі Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії (нині Бобровицького району Чернігівської області). Батько Павла — Григорій Тичина — був сільським дяком і одночасно вчителем у школі грамоти. Мати — Марія Василівна Тичина (уроджена Савицька) була на 11 років молодша від поетового батька.

У Павла Тичини було п'ять сестер та чотири брати (один з братів – Костянтин – помер ще в дитинстві).

Багатодітною була і родина Володимира Сосюри, який народився 6 січня 1898 р. на станції Дебальцево (нині Донецька область). Мати поета – Антоніна Дмитрівна Локотош, робітниця з Луганська, займалася домашнім господарством і вісьмома дітьми. Батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною різнобічно обдарованою і непосидющою, змінив багато професій, вчителював по селах, був сільським адвокатом, шахтарем.

Всіх трьох письменників спіткало нелегке дитинство.

У семирічному віці Максим втратив  батька. Зиму 1902—1903 р. Рильські провели  в Києві, у будинку Антоновичів. Найсолодші спогади тієї пори пов’язані з захопленим читанням безлічі книг і журналів із батьківської бібліотеки, а також хлоп’ячі розваги, дружба з Яськом Ольшевським, «розчинення» в романівській природі…

Що стосовно Павла Тичини, його дитинство проходило в колі бідняцьких дітей, серед чудової придеснянської природи. Мати часто розповідала дітям народні казки, співала пісні, які справляли на Павла велике враження. Хлопчик мав чутливу душу, хороший голос і сам любив співати…

Невдовзі після народження Володимира родина Сосюр переїжджає до селища Третя Рота (на Луганщині), де й минають дитячі роки поета. Були вони голодні й безпритульні – у пошуках постійного даху над головою родина зривається з місця на місце, аж по багатьох переїздах оселяється у старій хворостянці на берегом Дінця. Тут в єдиній кімнатці туляться восьмеро дітей і батьки. В одинадцять років Сосюра йде працювати – до бондарного цеху содового заводу…

 Крім стихійної «самоосвіти» в малого Максима Рильського було систематичне навчання з домашніми вчителями: хлопця готували до гімназії. Своїх наставників — Миколу Голобородька та Вадима Тутківського — поет пізніше згадував із теплом та вдячністю… Восени 1908 р. Максим вступив до третього класу приватної гімназії В. Науменка. Прийняла його родина Миколи Лисенка. У 1915—1917 рр. Рильський навчався на медичному факультеті Київського університету. На самому початку 1917 р. він перевівся на історико-філологічний факультет щойно організованого Українського народного університету, але влітку 1918 р. кинув і його, подавшись у рідні краї…

Щодо навчання Тичини, спочатку Павло вчився в земській початковій школі. Його вчителькою була Серафима Морачевська. За добре навчання вона подарувала Павлові декілька українських книжок.. Морачевська,оцінивши чудовий голос і слух хлопця, порадила батькам віддати Павла в один із монастирських хорів Чернігова. 1900 року 9-річний Тичина, успішно пройшовши проби голосу, став співаком архієрейського хору при Троїцькому монастирі. Одночасно він навчався в Чернігівському духовному училищі. У цей час помирає батько майбутнього поета. 1907 року Павло закінчив училище. Після цього в нього був єдиний, по суті, шлях продовжити освіту — в семінарії. Тож у 1907—1913 роках Тичина навчався в Чернігівській духовній семінарії. У старших класах він пройшов ґрунтовну художню школу у викладача малювання Михайла Жука, який увів Павла в коло чернігівської інтелігенції.

Після тяжкої та виснажливої праці на цеху телефоністом, чорноробом, Володимир Сосюра не цурається випадкових заробітків. Початкову освіту здобуває під наглядом батька, зачитується пригодницькою літературою (Майн Рід, Жюль Верн, Ф.Купер, детективи), віршами О.Кольцова та І.Нікітіна. 1911 р. Вступає до міністерського двокласного училища в с.Третя Рота. Обдарований блискучою пам’яттю й допитливим розумом, швидко стає одним з кращих учнів, захоплюється співами й художньою літературою. До лектури його дитячих літ належали Гомер і Шиллер, Гоголь і Шевченко, Пушкін і Леся Українка, І.Франко, М.Некрасов і Конан Дойль… Саме лірика романсового плану якнайбільше імпонувала Сосюрі й манила його до перших літературних спроб.

Максим Рильський рано почав  віршувати. У домівці М. Лисенка він безнадійно закохався в доньку композитора Галю, старшу за нього на цілих шість років. Без цього роману перша збірка поета «На білих островах», яка з'явилася 1910 року, не долічилася би багатьох віршів (кілька з них він таки присвятив Г. М. Шило — таким було прізвище дівчини після заміжжя).

Павло Тичина писав вірші від 1906 року — почасти під впливом Олександра Олеся та Миколи Вороного. Перший відомий нам вірш Тичини — «Синє небо закрилося…» — датовано 1906 роком. Значний вплив на формування Тичини-поета мало його знайомство з Михайлом Коцюбинським. 1912 року в № 1 журналу «Літературно-науковий вісник» уперше надруковано твір Павла. Це був вірш «Ви знаєте, як липа шелестить».

Все те піднесене й гарне, чим  життя обділило Сосюру, він знаходив у літературі.

Свої перші, ще напівдитячі поетичні спроби російською мовою В.Сосюра відносить  до 1914 р. Всі ці рукописні вірші  на традиційні мотиви тогочасної лірики, в тому числі й релігійні, безслідно  згинуть у роки Першої світової війни. 1914 р В.Сосюра вступає до трикласного нижчого сільськогосподарського училища.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

М. Рильський «На білих островах» (аналіз)

 

Як відомо, М. Рильський рано почав віршувати, а вже у 15-річному віці видав першу збірку поезій "На білих островах" (1910).

Ця збірка юного поета була збіркою початківця, який, однак, уже вправно володів і віршем і словом. Легко виявити тут наслідування громадянських мотивів народницької поезії, сповнені щирого неспокою роздуми про власне майбутнє, яке автору являлося драматичною дорогою ідеалу. Але було тут чимало нафантазованого, підліткового мінору, меланхолії.

Збірка викликає неабиякий  інтерес хоча б тому, що вона є  певним контрастом порівняно з наступними книгами поета. Ранні поезії частіше схожі на незавершену імпровізацію. Це лірика «настроїв». Ліричний герой книжки — мрійник, повсякчас сумний,  — насамперед через нерозділиме кохання. Його лякає життя, страхає ніч, розчавлюють «грізнії стіни», відокремлюючи його від людства. Муки завдають кошмарні сновиддя — якісь примари несуть у чорних трунах його дочасно загиблі надії. Живих людей він бачить здалеку: це — «безсилії раби»: вони ненавидять, кохають і гинуть, мов зірвані квітки. Поміж них коли-не-коли промайне образ когось сильного – того, хто закликає народ до боротьби. Самому поетові інколи хочеться вдарити в звучні струни, розбудити сплячих і кликати їх — але куди? «У даль» — поки що для самого поета невиразну.

На «білих островах»  поет знаходить те заспокоєння, якого  не почуває на землі, «білі острови» — це хмари на синьому морі неба. Але й на них не лишає поета болісне самоспоглядання і самоаналіз. Іноді автор сам дивується: «За що я мушу сумувать? Я молодий, я жить бажаю...»

Світ природи відбивається вже в перших віршах збірки. Поет створює персоніфікований образ літа, малюючи дівчину "в шатах зелених” з "росами-перлами” в косах. З поезії Рильського постають й інші олюднені образи рідної природи.

Першу збірку ще встигла  привітати Леся Українка. Згодом Іван Франко назве Рильського «абсолютним  паном форми». Взагалі, переважна  більшість тогочасних відгуків — схвально-доброзичлива. Неокласик Микола Зеров напише: «З’явилася невеличка, свіжа, дитяча книжечка його перших поезій, яку однаково прихильно зустріли у всіх тодішніх таборах літературних».

 «Це була заявка непересічної творчої особистості, що виросла в істинного класика літератури...», — пише в передмові до  видання Борис Олійник, який водночас підкреслює мовний вибір підлітка, який «можна вважати вибором долі».

На відстані від першої книжки Рильського до останньої вмістилося понад три десятки поетичних збірок, кілька книжок статей і публіцистики, понад чверть мільйона рядків поетичних перекладів з 13 мов світу. Але перші творчі кроки особливо пам’ятні і дорогі. «Ніколи не пізно повертатися до першовитоків, щоб зрозуміти і відчути ті життєдайні джерела, які надихали цього чарівника слова», — підкреслює редактор «Голосу України» Анатолій Горлов.

Першоджерела свого творчого натхнення Рильський змальовує  так: «...тоді справжнє моє було —  весняні фіалки... таємниче занурювання  в воду рибальського білого поплавця, посвист качиних крил... пісні над вечірньою рікою, оповідання старих про химерну давнину, розкішні муки дитячої любові, дружба та її ревнощі, книги, яких читав я багато і без усякої системи, і власні вірші, яких писав теж багато...»

Збірка «На білих островах»  вмістила понад півсотні віршів у  кількох циклах. Вони досить різні за змістом, але домінує мінорна лірика, добута поетом із «сердечних глибин». «Неподілене кохання у п’ятнадцять літ може видатися кінцем світу. Так і в збірці — страждання супроводжуються милими й наївними юнацькими самокартаннями, — визнає літературознавець. — У віршах поет шукає відповіді на питання про феномен життя і смерті, намагається прозирнути крізь імлу майбутнього, щоб угадати свою долю, задумується над сенсом самопожертви за свій народ. Запитань собі самому поставлено чимало».

Тож у висновку можна зазначити, що перша збірка Максима Рильського «На білих островах» стала  надзвичайно вдалим початком літературної творчості поета. В ній вгадується майбутній Рильський, неперевершений митець пейзажної лірики, людина, безмежно закохана в рідну природу та самовіддана Батьківщині…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   Українська революція в долі та творчості письменників

 

Революційні події, що відбулися в Україні 1917-1923 р.р. неабияк вплинули на життя та розвиток творчості письменників.

Протягом  1917-1920 р.р. перед очима Максима Рильського пройшло чимало бурхливих подій. Він ще навчався в Києві, коли Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку. Потім майже на цілий місяць Київ захопили більшовицькі війська Муравйова, і Максим міг бачити, як розстрілюють будинок Грушевського біля Ботанічного саду, — колись він мешкав зовсім поруч, у родинах Лисенків, Русових, Юркевичів. Пізніше на поклик Центральної Ради до міста увійшли кайзерівські війська, після чого почалася коротка пора Гетьманату…

В час правління П. Скоропадського М. Рильський і полишив «сторозтерзаний  Київ». Громадянська війна застала  його вже на Житомирщині…

Вихор буремних подій проте не підхопив юнака. Відсторонений від політики, він продовжував жити в своєму світі — вчителюючи, занурюючись у книги, переховуючись від численних «мобілізацій» (одного разу довелося побувати в заручниках у якоїсь із «армій», що набігали на Романівку). Там же, в Романівці, пережив голод 1921 року…

До Києва М. Рильський  повернувся 1923 року. Професор О. Дорошкевич допоміг йому влаштуватися на вчительську  роботу в другій Залізничній школі.

У цей період у житті Павла  Тичини також склалася непроста ситуація. Коли розпочалася Перша світова війна, Київський комерційний інститут перевели до Саратова. Тож студент Тичина, щоб скласти зимові заліки 1915 року, мав добиратися в теплушках на Волгу. Захворів на переродження серця. Поет Володимир Самійленко, рятуючи Павла, запросив його до себе в Добрянку (нині селище міського типу Ріпкинського району Чернігівської області). Згодом Тичина працював завідувачем відділу хроніки газети «Нова Рада» (1917) і відділу поезії журналу «Літературно-науковий вісник» (1918—1919), головою української секції Всеукраїнського видавництва (1919), завідувачем літературної частини Першого державного драматичного театру УСРР (1920).

Перемога більшовицької  Жовтневої революції й окупація України позначилася комуністичним  терором, руїною, голодом і конфронтуючими до них народними повстаннями. За цих обставин Тичина далі зберігав свою позицію незалежного поета…

Щодо Володимира Сосюри слід було б згадати, що він у 1918р. у складі робітничої дружини содового заводу бере участь у повстанні проти кайзерівських військ, стає козаком петлюрівської армії, входить до особистої варти самого Петлюри. Згодом Сосюра втікає з її лав і потрапляє в полон до денікінців. Його розстрілювали як петлюрівця, але рана виявилась несмертельною, і поет вижив. Судив В. Сосюру і червоний ревтрибунал, і тільки житейська мудрість голови трибуналу, котрий розгледів у хлопчині поета, врятувала йому життя.