Дитинство, юність, початок творчості

Поема багата на проникливі характеристики, які з доброї пам'яті і відстані років автор дає друзям і супротивникам і які разом з оцінкою власних вчинків відтворюють (бодай почасти!) образ тяжкого, чорного часу. Ці поетичні мемуари Сосюри написані з артистизмом і легкістю, але за ними - місяці і роки болісних роздумів.

Нові поеми і книги  свідчать про виняткову творчу активність Сосюри на рубежі 50--60-х років, а біографічні документи - про різке погіршення його здоров'я. У 1959-1960 рр. він закінчує роботу над новими частинами автобіографічного роману "Третя Рота", що є на сьогодні чи не головним джерелом відомостей про поета. Написаний у стилі ліричної, вельми експресивної прози (Сосюра і тут лишається передовсім ліриком!), твір цей багато каже про натуру митця - розшарпану, імпульсивну, часто алогічну. Це відбито і в композиції (окремі епізоди виписані дуже детально, якісь означені одним штрихом, інші взагалі не висвітлені), і в судженнях автора, подекуди вельми суб'єктивних.

У поемі "Щастя сім'ї  трудової" (1961), книгах "Близька  далина" (1960), "Поезія не спить" (1961), що виходять з робітні Сосюри попри тяжку хворобу серця, щасливим художнім знахідкам сусідить маса вторинних, трафаретних текстів. Виразно дає знати про себе небезпека творчого самоповторення й переспіву. З-під пера Сосюри вихоплюються цілі шереги віршів на один мотив, які нічого не додають до сказаного раніше і тільки знижують емоційну напругу попередніх поетичних одкровень. Блискучий майстер вірша, він практично не відмовляє редакціям в їх численних (переважно ювілейних і святкових) замовленнях, ідейно-тематична вбогість яких, та й сама "принагідність" писання не можуть не позначитися на художньому рівні продукції. Але загалом спогаду, повернення до молодості, характерного для лірики попередніх часів, стає менше.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Останні роки життя

 

Останні роки життя Максима  Рильського проходили тяжко. Наприкінці життя він мріяв написати книгу на зразок сповіді О. Герцена «Былое и думы». Але задум цей прийшов надто пізно. 24 липня 1964 року Максима Тадейовича Рильського не стало — він помер від раку в своєму голосіївському «мануарі». Поховано його у Києві, на Байковому кладовищі. 

Різноманітність і багатство  творчої спадщини майстра — незвичайні. Вже після смерті М. Рильського було видано книжку його ранньої новелістики  «Бабине літо» (К-, 1967) — новели, оповідання, етюди. Вагому спадщину залишив М. Рильський в галузі літературно-художньої критики, літературознавства та фольклористики. Наприкінці 80-х років завершено найповніше 20-томне наукове видання його творів.

На сьогоднішній день усі  бажаючі можуть відвідати Київський літературно-меморіальний музей Максима Рильського, який розташований у будиночку на мальовничих схилах Голосієва, де пройшли останні 13 років життя Максима Рильського (1951—1964), де він створив свої поетичні перлини — збірки «Троянди й виноград», «Зимові записи», «Вечірні розмови» тощо. Двоповерховий з горищем будинок зведений за проектом самого Максима Тадейовича й дотепер зберігає дух творця; тут бували, як за життя поета, так і вже в музеї, чимало видатних діячів української культури, митців-початківців, проводилися різноманітні заходи.

У 1961 - 1963 рр. вийшло шеститомне видання творів П. Тичини, а в 1964 році — останній прижиттєвий збірник "Срібної ночі". У 1962 р. йому разом з О.Гончарем і П.Майбородою було присуджено першу Державну премію УРСР імені Т.Г.Шевченка.

Помер Павло Григорович Тичина 16 вересня 1967 р., похований у  Києві на центральній алеї Байкового  кладовища. На могилі споруджено пам'ятник  роботи скульптора В.Бородая.

Але тривалий час, коли твори  раннього Тичини зникли з обігу, а  через шкільну програму насаджувались оті примітивні куплети, або прямолінійні прорадянські агітки, поет був мішенню антиукраїнізму, мовляв, яка там українська культура, якщо ваш найкращий поет так пише.

Сьогодні майже всі "популярні" вірші того часу стали тільки фактом історико-літературного процесу. Вперше за роки радянської влади прилюдно про трагедію великого поета сказав наш сучасник, поет-дисидент Василь Стус у своєму дослідженні "Феномен доби (сходження на Голгофу слави)" у 1970—1971 рр.: "Йому була судилася доля генія [...] Його трагедія відбила трагедію його рідного народу".

У 1983-1990 рр. у видавництві "Наукова думка" вийшло 12-томне (у 15 книгах) найповніше на сьогодні Зібрання творів П.Г.Тичини (голова редакційної  колегії О.Т.Гончар). Завдяки Л.Тичині і С.Тельнюку було опубліковано декілька збірників не друкованих за життя поета і призабутих віршів.

Збережений дружиною Павла  Григоровича — Лідією Петрівною  великий і пінний архів поста  зберігається в Центральному архіві-музеї  літератури і мистецтва України. В 1980 р. у Києві відкрито Літературно-меморіальний музей-квартиру П.Тичини, де численних відвідувачів співробітники музею знайомлять з його життям і творчістю. Тут проходять зустрічі з письменниками і діячами культури і мистецтва, експонуються картини художників.

Декілька видань "Панахидних співів", збірників окремих віршів і малюнків митця були здійснені Літературно-меморіальним музеєм П.Г.Тичини. КінецьXX ст. відкрив для нас не публіковані твори, в яких поет втілив трагедію голодомору, інші події сталінської доби.

Через 30 років по смерті перед незалежною Україною і світом постав Поет, з ім'ям якого, за висловом Олеся Гончара, "пов'язані в  нашій літературі відкриття епохальні, він приніс нам образність нового часу, поетику, здатну відтворити музику космічних оркестрів, найніжнішу красу людського почуття й грозову, вкрай наелектризовану атмосферу творення нового світу".

Що стосовно Володимира Сосюри, 1961р. поет присвячує XXII з'їздові КПРС поему «Щастя сім'ї трудової». Незважаючи на тяжку хворобу серця, багато працює — з'являються збірки «Лірика» (1959) і «Близька далина» (1960), «Поезія не спить» (1961), «Щастя сім'ї трудової» (1962) і «Якби помножити любов усіх людей» (1963).

 За збірки поезії «Ластівки  на сонці» і «Щастя сім'ї  трудової» В. Сосюра 1963р. удостоюється звання лауреата Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.

 Останньою ліро-епічною  поемою В. Сосюри є поема  «За владу Рад» (1964), останніми  збірками — «Осінні мелодії»  і «Весни дихання» (1964) .

8 січня 1965р. поета  не стало.

На зорі космічної ери, коли в черговий раз зманена науково-технічними досягненнями людина почулася незатишно, коли вона раптом гостро відчула свою незахищеність і затраченість - під "ракетними небесами", на уламках опозиційних ідеологій, - поезія В. Сосюри явила нам давно забутий, а проте у чомусь безумовно рятівний для людства тип світовідчуття. Може, цілком намарне. Але це вже наша проблема, зарадити якій поет більше нічим не може, бо вже зробив для її розв'язання все, що міг:

 Я все люблю, люблю без  краю,

 люблю за серця теплого биття...

 Я крапля та, що думає й  співає

 у океані вічному життя. (1962)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

На основі розглянутих фактів з  біографії та творчості письменників можемо зробити певні висновки. Якщо проводити спільні риси між Рильським, Тичиною та Сосюрою, згадаємо такі схожості:

• життя усіх трьох письменників охопило період більшої половини ХХ століття;
• ранній початок творчості;
• знайомство з відомими митцями та діячами того часу;
• тяжке становище під час сталінських репресій («розстріляне відродження»);
• тематика інтимної лірики;
• заклики до патріотизму та боротьби у творах;
• глибокі переживання за свою Батьківщину та ін.

Що стосовно відмінностей, серед  них виділяємо такі:

• різні можливості здобуття освіти;
• неоднозначне ставлення до влади (під час Української революції);
• становище під час репресій;
• тематика творчості та ін.

Незважаючи на всі перепони, крізь  які пройшли ці три величні  людини, вони назавжди залишилися в  пам'яті нашого народу, адже розквіт  їхньої творчості припадає на початок  формування єдиної незалежної української держави.