Дослідження авторського жіночого мовлення Карін Штрук

Вступ

Дипломна робота  присвячена дослідженню авторського жіночого мовлення на матеріалі роману німецької письменниці ХХ століття Карін Штрук та вплив епохи постмодернізму на феміністичну літературу. Висвітлено питання про нові форми  літератури, статус постмодерністського письменника як філософа. Роман розглянуто з позицій утілення в ньому індивідуального стилю письма та характеристик жіночої мовної особистості. В роботі представлено когнітивний аспект сприйняття світу авторкою, а також специфіку жіночих уявлень про особливості міжгендерного спілкування. Специфіка писемної мовної поведінки втілюється в мовленні автора художнього твору. Автор розглядається нами як мовна особистість. У дипломній роботі зазначено положення про те, що формування та розвиток авторської особистості зумовлені гендерною диференціацією. В художніх текстах гендерна приналежність автора проявляється в створеній ним художній образності та особливостях відображення персонажного спілкування.

Звернення до роману Карін Штрук визначається тим, що вона є однією з найяскравіших представниць німецької жіночої прози ХХ століття і саме її твори відображають поняття “жіночого письма”. Тексти, створені Карін Штрук, відображають гендерновідмічене сприйняття світу й уможливлюють вивчення когнітивної і комунікативної специфіки жіночої мовної особистості.

Актуальність теми дипломної роботи. В останні роки у літературознавстві спостерігається бурхливий розвиток гендерних досліджень. У межах цих студій обгрунтовується різне сприйняття світу чоловіком і жінкою, вивчаються різні способи їхнього буття, досвіду, ментальності, які знаходять своє відображення в художніх текстах.  Дослідження особливостей авторського мовлення Карін Штрук сприяє розумінню концептуальної організації жіночого мислення. Когнітивний і комунікативний підходи, в такому разі, створюють умови для інтерпретації тексту Карін Штрук з позицій віддзеркалення в них гендерної ідентичності авторки.

Метою роботи є визначення специфіки авторського мовлення Карін Штрук, відтвореної у художній образності, та виявлення особливостей комунікативної поведінки жіночих і чоловічих персонажів.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких основних завдань:

- проаналізувати лінгвістичні особливості письма Карін Штрук;

- встановити гендеронозалежні чинники формування авторської художньої образності шляхом аналізу складників метафоричних утворень;

- виявити специфіку образного представлення емоційних станів у тексті роману Карін Штрук;

- проаналізувати тему твору роману Карін Штрук;

- дослідити образ любові та розриву в тексті німецької письменниці

Об’єктом дослідження є роман Карін Штрук, розглянутий з позицій  гендерних рис як віддзеркалення особистісно значущих установок письменниці.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні про те, що в текстовому просторі роману гендерна приналежність письменниці виявляється в авторській художній образності, впливає на тематику творів і на вибір головного героя. Жіночому роману притаманна емоційність, яка в текстовому просторі проявляється за допомогою спеціальних засобів.

Предметом дослідження є вивчення специфіки авторського мовлення німецької письменниці Карін Штрук.

Методи дослідження:

• критичний аналіз теоретичних джерел з теми дослідження;
• лінгвістичний аналіз твору письменниці;
• Концептуальний аналіз твору.

Матеріалом дослідження слугував роман Карін Штрук “Lіeben”[33].

Наукова новизна дипломної роботи полягає в тому, що на матеріалі сучасної німецької прози вперше досліджено німецьку мовну особистість як утілення індивідуального в тексті роману Карін Штрук “Lieben” [33]. Новим є з’ясування характеристик емоційних станів у німецькій жіночій картині світу.

Теоретичне значення: дипломне дослідження розвиває і конкретизує теоретичні положення про гендерну обумовленість ідіостилю автора. Одержані результати поглиблюють знання про природу та механізми впливу гендера на мовлення автора художнього твору та гендерних студій.

   Практичне значення роботи: її результати млжуть бути використані у процесі викладання зарубіжної літератури, у дослідженнях особливостей постмодерної літератури, а також як матеріал для курсових робіт з філології в процесі вивчення німецької мови.

  Структура роботи: дипломна робота складається із вступу, трьох частин, висновків та списку використаної літератури. У вступній частині розглядається тема роботи, її актуальність, новизна, цілі і завдання, теоретичне та практичне значення, матеріал дослідження та короткий зміст роботи.

У першому розділі мова йде про особливості єпохи постмодернізму та її вплив на літературу та розгляд емотивних (модальних) часток, частин мови, як засобів вираження емотивності. Як приклад взято феміністичной роман Карін Штрук “Lieben”.

У другому розділі аналізується тематика твору, засоби репрезентації індивідуального стилю в романі письменниці.

У третьому розділі розглядається категорія художнього часу в літературі на прикладі роману Карін Штрук “Lieben”.

Загальна суспільно-політична  ситуація Західної Німеччини в роки після Другої світової війни нав’язувала  літературі питання бюргерської  моралі. Завданням феміністичної постмодерної літератури було знаходження нових способів зображення, текст не повинен підкорюватися заздалегідь установленим правилам. Жінка-письменниця розглядалась як така, що тонше відчуває недоліки способу життя.

У заключній частині  були зроблені висновки щодо проведеної роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. РОМАН  КАРІН ШТРУК “LIEBEN” ЯК ПРИКЛАД

ПОСТМОДЕРНОГО “ЖІНОЧОГО” РОМАНУ.

Постмодернізм – особливий  напрям у філософії кінця ХХ століття. У певному значенні він, дійсно, –  “пост-“: по-перше, в чисто тимчасовому сенсі; по-друге, по якісних особливостях, що виділяються деякими авторами. Перш за все, постмодернізм характеризує якийсь менталітет, специфічний спосіб світосприймання, світовідчуття, оцінки пізнавальних можливостей людини, його місця і ролі в навколишньому світі. Так, Ж. Дерріда сприймає весь світ як безкінечний безмежний текст, В. Лейч – як “космічну бібліотеку”, У. Еко – як “словник” і “енциклопедії”. “Нічого не існує поза текстом” [27, стор. 158]. Пост-модернізм хаосом цитат прагне виразити своє відчуття “космічного хаосу”, де панує “процес розпаду світу речей” [30, стор. 39].

Як специфічне явище  у філософії, естетиці, літературній критиці постмодернізм був теоретично відрефлексованим на початку 80-х років  ХХ століття, але в латентній формі, протягом декількох десятиліть донині, він розвивався в літературі, музиці, живописі, архітектурі. Більшість дослідників визначають зародження постмодернізму серединою 50-х років минулого століття, проте постмодерністська свідомість з'явилася набагато раніше, характеризуючи собою кризу, викликану зміною наукових вистав на рубежі XIX-XX ст. В результаті був підірваний авторитет позитивістського наукового знання, зруйновані раціоналістично обгрунтовані цінності європейської культури, що є продовженням цінностей епохи Просвітництва.

У своєму розвитку постмодернізм  спирається на такі найважливіші розділи  науки і філософії, як структуралізм  і постструктуралізм . Перший є методом  аналізу, що склався в ХХ столітті в гуманітарних науках і перш за все в етнографії, лінгвістиці, семіотиці, філософії. Метод заснований на дослідженні структури конкретного об'єкту, на виявленні складових його елементів і підсистем, а також всіляких взаємодій між ними, включаючи систему в цілому. Структуралізм тісно пов'язаний із загальною теорією систем і націлений на представлення досліджуваного об'єкту у вигляді специфічної мови або тексту, “написаного” цією мовою.

Постструктуралізм зародився на основі структуралізму в період його максимального  розквіту (1970-і рр.). Він орієнтований на “інфраструктуру” структур, що забезпечує їх становлення. У таку інфраструктуру може входити все, що виходить за межі структур, тому сфера досліджень в постмодернізмі починає включати випадковість, фрагментарність, особисті знання, переживання, емоції. Основна увага в постструктуралістських дослідженнях зосереджується на областях хаотичної і нестійкої фрагментарності, передуючих конкретній структурі або що формуються в результаті її впливу.

Постмодернізм наполегливо закликає вивчати культуру, перш за все сучасну, а також “культурні практики” і інститути, що забезпечують їх функціонування в суспільстві. Культурні дослідження зосереджуються на дискурсивних практиках, які забезпечуються і виявляються за допомогою специфічним чином відкоректованого знання. До дискурсивних форм можуть бути віднесені шедеври класичної літератури, популярні літературні твори, фільми, телешоу, наукові тексти. Завдання культурологічних досліджень полягає у вивченні всієї мережі культурних дискурсів. При цьому слід мати на увазі, що “літературний дискурс не відображає соціальної реальності; швидше дискурс всіх видів конституює реальність як мережа репрезентацій і оповідань, які у свою чергу породжують відчутні емоційні і дидактичні ефекти як в епістемологічному, так і в соціополітичному регістрах” [37, стор. 404].

У сучасних умовах критерії для вибору дійсних культурних практик залишаються  в значній мірі розмитими. Пануючою ознакою епохи культури стає еклектизм, що є “нульовою мірою загальної  культури. Мистецтво сприяє нерозбірливості смаку” [38, стор. 334].

 

 

1. Література останньої чверті ХХ століття: поняття, історія розвитку, основні риси.

Постмодернізм — складний і доволі неоднозначний культурний феномен, у межах вивчення якого  багато актуальних і визначальних питань залишаються невисвітленими. Серед них і поетика постмодерністського роману, який, на нашу думку, став виразником постмодерністського світобачення, що полягає у сприйнятті світу як розрізненого, відчуженого, позбавленого смислу й упорядкованості явища. Тож, як і кожен художній твір постмодерністського акцентування, роман співвідноситься зі стратегією, націленою на пошук “розсіяних структур” [9, стор.41] хаосу, які втілюються в розхитуванні й розламуванні традиційних структур художньої системи. Однак твір усе ж постає цілісністю, у якій прямі зв'язки між її елементами максимально ослаблені, неяскраві через те, що автор “повинен систематично десистематизувати свою думку, повинен руйнувати барикаду, яку сам вибудував навколо своїх ідей” [14,  стор. 16], а також тому, що текст може розвиватися, “як і свідомість, у декількох напрямках” [14, стор. 17]. З огляду на це цілком логічно постає питання: що перетворює гранично розрізнений і гетерогенний матеріал постмодерністського роману на своєрідну цілісність чи принаймні її видимість? Тобто віднайдення формотворчого аспекту постмодерністського роману лежить у межах з'ясування однієї з одвічних проблем мистецтва — “Де осердя художнього цілого, що зветься твором?”

Постмодернізм як культурний код виявляється на двох рівнях. На першому представлені твори постмодернізму, які виглядають як предмети масового вжитку і відповідним чином розрекламовані. Це залучає широкі маси не дуже художньо освічених людей, що знаходять в постмодернізмі знаки тенденцій, що реалізовуються в сучасному світі. На другому рівні розвиваються іронія, сатира, широке використання цитат з текстів епохи модерна, що здатне задовольнити смаки найдосвідченішої аудиторії.

 Не можна не відмітити,  що постмодернізм поєднує сфери  багатошаровістю твору. Так, наприклад, роман Карін Штрук “Lieben” може бути прочитаний як еротичний твір, а може – як філософський роман, що розкриває питання пошуку ідентичності жінки, без якої вона не може існувати як свідома автономна особистість. Питання збереження і підтримки особистістю власної цілісності, тотожності, нерозривності історії свого життя, а також стійкий образ “Я”, усвідомлення у собі певних особистісних якостей, індивідуально-типологічних особливостей, рис характеру, способів поведінки, які визнаються своїми, достовірними.

Р. Барт в будь-якому художньому творі виділяв п'ять кодів (культурний, герменевтика, символічний, семічний і  нарративний). “Ми називаємо кодами просто асоціативні поля, надтекстову організацію значень, які нав'язують уявлення про певну структуру; код, як ми його розуміємо, належить головним чином до сфери культури; коди – це певні типи вже баченого, вже читанного, вже робленого; код є конкретна форма цього “вже” конституючого листа” [37, стор. 455-456].

Постмодернізм викриває процес містифікації, що виконується сучасними засобами масової інформації, їх вплив на суспільну свідомість, проблеми соціальної антропології, яка в другій половині ХХ століття перейшла від вивчення суспільств, умовно званих первісними, до сучасного суспільства, що опинилося при найближчому розгляді настільки ж незрозумілим, якщо лише не більш диким, ніж яке-небудь плем'я мирних людоїдів амазонських джунглів [39,стор.113-115].

У літературі постмодернізм виділяється  найпростіше – це певний стиль  листа. Згідно з постмодернізмом, вираження сучасної думки можливе лише за допомогою поетичної мови і мислення. До основних рис постмодернізму в літературі належать: 1) культ незалежної особистості; 2) потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого; 3) прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій, бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, абсурду; 4) використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, не справжності, протиприродності панівного в реальності способу життя; 5) навмисне химерне переплетення різних стилів оповіді; 6) сюжети творів – це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох; 7)як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача; 8) іронічність та пародійність.