Дослідження авторського жіночого мовлення Карін Штрук

  Таким чином, “Lieben” є прикладом сучасного посмодерного, жіночого, суперечливого і спірного роману.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. ЗАСОБИ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ ІНДИВІДУАЛЬНОГО  СТИЛЮ 

 В РОМАНІ  ПИСЬМЕННИЦІ КАРІН ШТРУК.

Карін Штрук – німецька письменниця Західної Європпи, народилася 14 травня 1947 року, отримала за своє життя  п’ять нагород за творчість. Характерними рисами її творів являються пошук ідентичності жінки, питання власної цілісності, автономної особистості.

 Один з її небагатьох  романів, який відноситься до  феміністичної літератури, є роман  “Lieben”, опублікований 1977 року у Західній Німеччині. Феміністична література “Lieben” Карін Штрук ілюструє наукове дослідження питання. У своїх творах авторка використовує психологічний, соціологічний, структурно-антропологічний методи. Вона спростовує біологічне пояснення відмінності між чоловіком і жінкою, згідно з яким такі риси, як воля, рішучість, прагнення творити, притаманні лише людським істотам, позбавленим репродуктивної функції. Аналізуючи еволюцію людства, розподіл ролей у суспільстві в різні періоди, вона робить висновок, що підневільне становище однієї статі та панівне іншої, обумовлено історично, а не біологічно. У своїй праці Карін Штрук чи не вперше підняла питання літературної “дискримінації жінки”, чим, по суті, і започаткувала один з центральних напрямів феміністичної критики, який займається розглядом особливостей творчого відображення чоловіком жінки і її проблем.

             Авторка „Lieben” має доволі виразну мету, переймаючись ситуацією функціонування жіночої статі в соціокультурі першої половини ХХ ст, прагне змін у культурних відносинах та обмежувальних поглядах жінок на самих себе. Темою даного роману є жінка, їїсуб’єктивна самооцінка, пошук самої себе шляхом кохання.

             Текст Карін Штрук містить не лише інформацію про події, процеси об’єктивної реальності, факти й образи, створені автором, а й приховану інформацію, яка випливає з усього тексту і не має спеціального мовного вираження. Ця глибинна інформація, яку сприймає читач є підтекстом. Використання автором підтексту пояснюється поглибленням скепсису відносно природничо-наукових, логічних методів пізнання світу, адекватного відображення дійсності. У Карін Штрук все навпаки, її творчість позбавлена логіки, адекватності. Це пояснюється впливом епохи постмодернізму. А для цього періоду характерним є те, що митець працює з тим матеріалом, який береться зі світу його почуттів, думок, емоцій, переживань, настроїв.

  Твір Карін Штрук є прозовим, в такому творі є виразна орієнтація на природність оповіді – деталізація опису, відтворення інтонації, що дає змогу якнайконкретніше розкрити ідейний зміст твору.

 

2.1. Визначення  поняття “ідіостиль” та вираження  мовотворчої індивідуальності автора.

Карін Штрун привносить у даний роман свій тон, свої інтонації, послуговується  своєю образною системою. Індивідуально-художня манера письма характеризує мовний контекст усієї епохи, рівень розвитку літературної мови. Отже, розглянемо детальніше що таке ідіостиль та як цей стиль виражається у Карін Штрук.

Стиль автора — це та сукупність особливостей творчої особливості, яка відрізняє його твори від творів інших письменників. Сукупність зображально-виражальних засобів митця є ефективною, якщо закономірно поєднується в художню мотивовану систему. Носіями стилю є елементи форми художнього твору — від композиції до мовних виразових форм. Досліджуючи стиль певного письменника, виділяють стильову домінанту Стиль — це сукупність художніх особливостей літературного твору. В ширшому розумінні стилем також називають систему художніх засобів і прийомів у творчості окремого письменника, групи письменників (течії або напряму), цілої літературної доби [4, с 344]. Авторський стиль може видозмінюватися у зв'язку зі зміною тематики і проблематики, ідеології. Наприклад, у творах німецької письменниці Карін Штрук порушуються теми сексуальності, які не були відкритими у 70-80рр. ХХ ст., вона так би мовити розкриває сутність всіх табу того часу. Визначення особливостей індивідуального стилю митця залежить і від врахування певного художнього методу (літературного напряму). Досліджуваний твір “Lieben” був написаний в епоху постмодернізму. Метод визначає загальний напрям творчості, а стиль — індивідуальні властивості художника слова. Л. Тимофеєв стверджує: "В методі знаходять насамперед те загальне, що пов'язує митців, а в стилі — те індивідуальне, що розділяє їх: особистий досвід, талант, манера письма та ін."[20,стор.64].

В індивідуальному стилі письменника знаходить своє вираження авторська позиція щодо вибору певних виражальних засобів, тобто виявляються риси його мовотворчої індивідуальності. Над проблемою вивчення індивідуального стилю письменника працювали В. Виноградов, А. Федоров, Б. Томашевський, Р. Будагов, Л. Тимофеєв, А. Ревякін, А. Докусов, Г. Поспелов, Ю. Бондарев, Т. Бугайко, Є. Пасічник, С Єрмоленко, Л. Ставицька, Н. Сологуб, Н. Волошина та ін.

Сучасні вчені, досліджуючи художній ідіостиль, зазначають, що його опис залежить від художньо-образного аналізу твору і від того, з якими позамовними явищами дійсності співвідносяться ці одиниці. Залежно від індивідуальної естетики слова позамовний світ набуває різних мовно-виразових форм в ідіостилі, підпорядковується естетичним законам творення і сприймання художнього тексту, через що утворюються образні словесні ряди (епітети, метафори, порівняння). Різні компоненти художнього тексту можуть сприяти функціональній активізації слів із звуковою або колірною семантикою. Звідси художній текст виявляється як система художньо-зображальних засобів — тропів, як певна стилістична структура. 
            Вивчення семантики, структури та функціонування системи тропів у художньому тексті викликає особливе зацікавлення. Через художньо-образне вживання слів створюється емоційна, експресивно насичена, художня оповідь. Художньо-зображальні засоби у тематично спільних контекстах є джерелом естетичного осмислення проблем. Вивчення естетичних функцій слова дає можливість не лише виявити мовно-індивідуальну свідомість письменника, а й осмислити естетизовану дійсність за допомогою засобів мови у відповідній системі мовновиражальних засобів. При цьому в ідіостилі можуть об'єднуватися різні компоненти мовної реальності. Ідіостиль письменника може впливати на розвиток мови, становлення норм, формування національних традицій культуромовної особистості. Про індивідуальний авторський стиль, мову художніх творів так зазначає іспанський мислитель Хосе Ортега-і-Гассет: "Я" кожного поета — це новий словник, нова мова, через які він дарує нам предмети... невідомі раніше" [13].

Невід'ємною складовою індивідуального стилю письменника є мова художнього твору, у якій митець відтворює своє естетичне кредо, сприймання та розуміння дійсності. Через словесну тканину твору читач проникає в його ідейно-художній зміст, у розкриття характерів образів-персонажів, особливості відтворення дійсності. У художній мові митець виявляє свою індивідуальність: застосовує характерні лексеми, вислови, звороти, речення відзначаються певними особливостями у побудові тощо. Між мовним стилем та індивідуальним стилем письменника існує суттєва різниця. Поняття стилю мови слід відрізняти від стилю індивідуальної мови, від стилю письменника, від стилю літературного твору. З точки зору мовної системи стиль — це одна із її різновидностей, що характеризується індивідуальними своєрідностями експресивного відбору слів, фразеології, синтаксичних конструкцій.

Під час аналізу художньої мови творів письменника визначаються індивідуальні риси, з'ясовуються естетичні закономірності, притаманні слову в художньому мовленні взагалі. Добір мовних зображальних засобів та їх використання в контексті художнього твору, з'ясування естетичної функції мовного матеріалу визначають ідіостиль письменника. Визначний мовознавець О. І. Єфімов доводить: "Основним завданням аналізу словесної тканини художніх творів є визначення специфіки мови і стилю письменника, індивідуальної своєрідності його мовних засобів, у яких знаходять своє відтворення ідея і зміст твору" [21, стор. 4].

Які ж особливості має індивідуальний стиль Карін Штрук? Кожна книга Карін Штрук – як особистість, вона схожа на людину. Назва книги є вже її змістом. В романі “Lieben” мова йде про любов і ні про що інше. Але що ж таке любов, запитує себе Карін Штрук, запитує напевне сотні разів.  І як можна писати про любов? Звісно нема точної відповіді. Це роман без розвитку: книга, яка знову говорить, що все знову і знову повертається до вихідної точки, до болю, до тих же самих приступів болю. ЇЇ головна героїня – це тридцяти річна жінка, яка намагається розлучитись зі своїм чоловіком, та зв’язати своє життя з іншим. В цьому романі зображується спроба жити без чоловіка, спроба полюбити жінку “Соню”. Потім знову повернення до чоловіків. Багато мимовільних стосунків. В кінці надія на нового чоловіка “Ленца”, на почуття, які мають продовження. Не можна не провести аналогії з її особистим життям. Коли Карін Штрук писала свій роман, то їй було під тридцять років, вона мала двох дітей і на той час Карін Штрук розлучилася зі своїм чоловіком. В своїх інтерв’ю вона заявила всьому світу : “Es genug mir heute nicht mehr. Mich persönlich darzuslellen. Sozusagen ein Selbstbilbnis zu machen”.

Несподіване, шокуюче у романі – відверте висловлювання своїх страхів, очікування, опір суспільним табу. Проти загальноприйнятих уявлень про жіночу роль у сім’ї. Героїня роману не боїться обвинувачень у збоченстві. Сторінки присвячені періоду коливань між любов’ю до жінки і юнака глибоко психологічно-індивідуалізовані.

Перша зустріч із Сонею: “Sonja. Sie trägt gern Männerschuhe. Sie trägt fast ausschließlich Hosen. Sie schminkt sich nicht, hat kurzes Haar. Jetyt weiß ich nicht einmal, welche Augenfarbe sie hat. Ihre Lippen sind unregelmäßig; die obere Lippe ist fast halb so schmal wie die untere. Sie ist eine Arbeitertochter und studiert. Sie spielt Volleyball. Ganz yuerst verliebte sie sich in ihre Sportlehrerin”[S. 250]. ****** ********** ******* ***** ***** *******, ****  ** ***** ****** *****: *Die Angst, nun das mit Sonja Begonnene vielleicht in der Zukunft ode rein ganzes Leben zu müssen, dieses andere Leben, für das es nur Vorbild gab*[S.253]. ********** **** ** ********* **** *********: *Ich hasse Männerkörper, sagt Sonja. Die gleiche Erfahrung. Widerwillen gegen das Sperma auf dem Bettuch. Widerwillen gegendas spitzende Organ des Mannes. Es ist nicht für uns, dieses Organ. Es nützt dem Mann. Wir brauchen es nicht. Es ist unnütz, daß es jedesmal Sperma aus sich heraussprityt, das uns befruchten kann. Warum spritzt es nicht nur einmal in Monat befruchtendes Sperma aus sich heraus, das würde doch genügen. Wie verschwendet es sich, dieses Organ, sinnlose Konstruktion. Destruktives Naturorgan”[S.258]. *** ***** **** ******** ** ******: *Sonja im langen Hemd* Lotte träumt von einer Belebung ihrer Haut, der Haut Sonjas, von einer ungeahnten Belebung, Erwärmung*[S. 269]. *** *** ** * *********** ***** ** ********* *****. ***** *** *** *********, ** *** * **** ***** **********: *Manchmal glaube ich, wenn ich mit Sonja yusammen bin, mir fehlt nichts, mir fehlt kein Mann, ich kann eine Frau sein; dann wieder komme ich mir leer vor, als würde mir etwas fehlen und müßte mir von einem starken Mann gegeben werden*[S. 271]. ***** ***** **** ************: *Lenz war zu stark anwesend, fühlte alles und sah alles*[S. 96]. *Jetzt hab* ich einen Abgang gehabt heißt für Lenz: jetzt hab* ich eine Ejakulation gehabt. Seine Zärtlichkeit ist wie eine Rückversicherung, eine Antwort, eine Beschwichtigung“ [387]. “Vielleicht hilft Lenz ihr, ihr Leben zu begreifen. In ihm spiegelt sie sich, wie er sich in ihr.“ “Die Kühle, die zwischen den Lieben über die Lippen der Menschen kommt, aber bei dir nicht, Lenz. Sie geht in ihre Jugend zurück, die sie nicht lebte”[388]. Це нові почуття, Ленц допомагає головній героїні зрозуміти життя. Вона знаходить своє відображення в ньому так же само, як і він в ній. Ленц дарує Лотті відчуття молодості, експресивності.

Отже, аналізуючи художню мову письменниці можна сказати, що визначаються індивідуальні риси, з'ясовуються естетичні закономірності, притаманні слову в художньому мовленні взагалі. Добір мовних зображальних засобів та їх використання в контексті художнього твору, з'ясування естетичної функції мовного матеріалу визначають ідіостиль письменника. Героїня роману має відвертий виклад своїх почуттів та думок.

 

2.2. Книга Карін  Штрук  як зображення індивідуальної  особистості.

Авторка неодноразово вживає слово “Liebe” у своєму романі. Це є ключовим словом даного тексту. Вона є різносторонньою: це і любов до свого чоловіка Йоханеса, любов до письменника Йохена, любов до жінки Соні, до дев’ятнадцятирічного юнака Ленца.

Отже, розглянемо детальніше на прикладах з тексту що ж саме любов означає для Карін Штрук.

 

 

 

 

 

Текст Карін Штрук містить не лише інформацію про події, процеси об’єктивної реальності, факти й образи, створені автором, ай приховану інформацію, яка випливає з усього тексту і не має спеціального мовного вираження. Ця глибинна інформація, яку сприймає читач є підтекстом. Використання автором підтексту пояснюється поглибленням скепсису відносно природничо-наукових, логічних методів пізнання світу, адекватного відображення дійсності. У Карін Штрук все навпаки, її творчість позбавлена логіки, адекватності. Це пояснюється впливом епохи постмодернізму. А для цього періоду характерним є те, що митець працює з тим матеріалом, який береться зі світу його почуттів, думок, емоцій, переживань, настроїв.  В романі Карін Штрук “Lieben” зображення любові з витікаючими її наслідками є підтекстом. Слово “Lieben” виступає і заголовком тексту. Він не стоїть осторонь від текстового розгортання, задіяний у лексичне поле твору. Заголовок однослівний, органічно вписується в контекст і виконує важливу роль в даному творі, щільно пов’язаний з сюжетним рухом, логічно зумовлений підтекстовим плином, можна сказати, що “Lieben” стає виразником авторського голосу.

  В даному випадку любов, це не почуття, як це вважається загальноприйнятим, любов – шлях пошуку ідентичності жінки, усвідомлення у собі певних особистісних якостей, індивідуальних особливостей, способів поведінки. Кожне нове переживання цього почуття є новим відкриттям власного “Я”, реалізація цього “Я”. Як наприклад “Sonja oder das Glück” називає Карін Штрук історію лесбіянської любові – точніше про “ніяку” любов, про спробу її кохання. Експерементальний відчай має ця любов і, напевне, по цій причині, мова книги є штучною та пихатою.  Для Карін Штрук нова людина – це початок нового виду почуттів, однак Карін Штрук так же безбоязно-принципово сприймає цю людину. Книга містить докази про жіноче кохання та про непотрібність чоловіків. Лотта, яка знаходиться на “Kreuzweg des Geschlechts“ відразу опускається до самоповчального тону: “Ich möchte Liebe nicht in Rationen, aber dann konnte ich Liebe zum Beruf machen. Die Liebende. Lebensbeschäftigung. Nein. Ich bin eine Trinkerin der Liebe. Ich muß aufhören, eine Trinkerin zu sein”. Це найгнітючиший досвід в цій книзі. Та головною темою в книзі не являється Соня або любов між двома жінками, а розрив любові з чоловіком.

Його зовуть Йохен. Словами  його автор “підносить до неба”, але шляхом опису він майже ніколи не помітний. Звільнення від чоловіка: тут знову книга неприємно та достатньо чесна, щоб продемонструвати таке вивільнення не як героїчний акт, а як страшний, болісний труд. Розрив для Карін Штрук, в першу чергу, це:

Подивимось на це з  емотивної точки зору. Базовою  емоцією являється іронія, можна  сказати, навіть висміювання. “Jochen“, “dieses Schwein“,[S.210] “dieser Schuft“, “Rinnsall –Mensch“, “Wie kann ein impotenter Mann ein Kind zeugen?” [S.108],  демонструється в покарання як смішна фігура: комічними реквізитами послуговують весь час в’ялий член та полосата піжама, яку Йохен одягає постійно після сексуального акту. Мабуть, ще не одна книга не розповідала про звільнення жінки від чоловіка , вбираючи при цьому так багато чоловічих позицій: коли, наприклад, в одній любовній сцені на природі Йохена відсутня ерекція, тому, що він думає про свого батька, який помер, він хотів поговорити про біль втрати. Але Карін Штрук відбивається в розумі тільки одне слово “Versagen”. “Sein Körper blieb still, sein Glied fühlte sich in ihrer Hand an wie das Glied eines kleinen Jungen, den die Mutter badet” та сторінкою пізніше “… sie still, konzentriert, ihren Leib offnend, er im Moment des Eindringes erschlaffend, sein Glied weich werdend, wie das eines Säuglings, und sie im Rausch …” Думка про те, що розмови про батька могли бути важливіші ніж до кінця довершений акт, не спадає на думку авторці. Але в деякій мірі це роман, яким можна захоплюватись лише хоч тим, що тут присутня нездатність до самоцензури.

 

2.3. Індивідуально-авторське  моделювання картини роману.

Авторка „Lieben” має доволі виразну мету, переймаючись ситуацією функціонування жіночої статі в соціокультурі першої половини ХХ ст, прагне змін у культурних відносинах та обмежувальних поглядах жінок на самих себе. Темою даного роману є жінка, пошук самої себе шляхом кохання. Тому базовим концептом можна вважати концепт “жінки”. Саме цей концепт виражається всим твором і складає ядро його концептосфери.