Дослідження авторського жіночого мовлення Карін Штрук

Ключовими словами тексту являються : das Leben, das Gefühl, Sexualität, die Liebe, Selbstständigkeit, die Abtreibung, die Trennung, der Tod, der Leib, die Potenz.

В цьому романі відображаються жваво та безпосередньо основні  сторони реального світу: предмети, образи, простір, час.

Характеристика вмісту лексики з точки зору стилістичної приводять до висновків: що у творі  нейтральна лексика ( die Liebe, ein unprazises Wort, die krude Sprache, das Licht, am Boden, in den Himmel, mit deinem Schlüssel, am Telefon, das Leben, der Ort, weisse Kleidung, risigen Hunger, die Wohnung, der Mensch, in den Müll, ihre Zähne, in welchem Monat, ein Buch, aus seiner Haut, die Stummheit, das Bild eines Feldes, der Kraft, in seinem Blick, schienen beim Spielen, in die Nacht, aus dem Zimmer, zu seinem Haus, bei einem späten Kaffee, an jenem Abend, zwei Tage, im Hospital,  ein heisser Tee, die reicende Schurze, die Hochzeit, im Brautkleid, das Fest, das Badezimmer, die Küche, für eine Krankheit,  in runden Spiegel, einen reifen Duft, der Geruch, die Frucht) переважає розмовно-побутові слова ( die Freunde, die Tochter, die Mutter, keimender Kartoffeln, der Kaufmann, Schokolade, die rosa Farbe, die Apotheke, der Kühlschrank, Stüke Fleisch, die braunen Pferde, das Brot,  die Theke,  der Kreuzweg).

В тексті авторка використала  деякі іншомовні слова: der Doktor, S.181; der Typ, S.309; in Fouday blickt starr das Kind, S. 306; Cord/Cordjacke, S.259; Chance, S.243; Transvestitismus, S.228; Drogen, S.241. Що видалось цікавим, так це те, що Карін Штрук в єдиному розділі свого роману “Therese und immer wieder der Schmerz um die Abtreibung” використала навіть цілі речення англійською мовою: “… Why have some victims of death from cold undressed? A  sometimes confusing finding is that person exposed to cold lie niked in the snow with their clothes orderly arranged beside them. In the course of congelation a physical chage occurs, so that the individual does not feel the cold and imagines himself to be in bed… It is usual that people exposed to cold undress on account of a feeling of burning heat in their skin…”, S.241. Допустимим є те, що Карін Штрук використала маленький уривок з раніше прочитаної нею книги. В цьому абзаці йдеться мова про самогубство. Це зима, сніг, мінімум одягу, відчуття холоду на шкірі. Можливо, почуття авторки співпали з іншою книгою, тому Карін Штрук інтегрувала цитату в свій твір.

Як відомо, “синтаксис визначає стиль” (Р. Оман). Саме від структури, завершеності, довготи речення залежить інтонаційний малюнок тексту.

В аналізованому тексті переважають речення середньої  довготи: “Therese erzählt, in ihrem schönen, weihen. Blauen Morgenmantel seien damals, als ich mit Jochen in ihrer Wohnung gewesen bin und ihren Mantel trug, “weisse Flecken” gewesen” S.69, “Man beriet mich, nannte mir einen Rechtsanwalt, den ich in der nächsten Woche treffen soll, um Möglichkeiten zu besprechen, Jochen schon in diesem fruhen Stadium um eine Fixierung seiner Verantwortung zu bitten” S.113, “Im Sommer hat sie ein blaugeblumtes Kleid an mit tiefem Ausschnitt, und sie trägt die Brüste ohne BH und fragt Lotte, ob der lose Busen unter dem Kleid gut aussehe oder ob sie lieber doch wieder einen BH tragen sole, und Lotte sagt: nein, du kannst so gehen, du siehst schön aus…”, S.197, “Da begann ich mich zu ängstigen vor den Korperteilen dieses Mannes, die dies alles tun könnten, ich begann sie abzulehnen, und weiter wird dies fur viele eine  Notwendigkeit sein”, S.349.

Індивідуально-авторське моделювання картини виявляється в семантиці таких образних засобів, як епітети. Епітети – це художні означення, які дають образну характеристику предметові, явищу, особі. У даному творі автор використовує поєднання прикметників з іменниками: die neueingerichtete Wohnung; eine große Leere; fremde und feindliche Leute; von einem gierigen, großen, breiten Mann; in einem verlassenen Obstgarten; diese baufälligen Haus; das langsame Verfallen; am lebendigen Leib; von zwei großen Wagen; die riesenhaften Schwierigkeit; mit kaltem Wasser; der verlorene Weg; eine schlafende Schlange; eien verringerte Schar; eine alte Frau; verweslichen Blümen; leere Zimmer; blühenden Blumen; sapphische Liebe; lesbische Oberin; neue Abhängigkeit; brannte Licht; weiche Brust; rote Morgenmantel. Карін Штрук мріє про великого, широкого, здичавілого чоловіка. Вона уявляє темну кімнату, кімната темна. І ось цей жадібний чоловік хоче проникнути через двері цієї кімнати. Героїня уявляє, що вона замикає ці двері на замок. Але він, цей одичавілий, широкий чоловік, відкриває ці двері, немов вони і не закривались і проходить до Лотти. Свій розрив з чоловікои Йоханнесом, Карін Штрук порівнює з загубленим шляхом, якого вже нема, але немає і впевненості в подальшому житті.

Проте несподівані метафоричні образи використовуються авторкою для означення психічного моменту, пов’язаного з категорією суспільного життя. Карін Штрук вживає таке поєднання прикметника з іменником: lebende Selbsmörderin [S.18] вона тому, що не знає що робити далі. Лотта не хоче жити, вона загубила себе в житті. З одно боку – її чоловік – Йоханнес, з іншого – Йохен, який має зовсім інший спосіб життя, його відношення до інших людей теж інше, скрите. Лотта розуміє, що це не для неї. Неодноразово запитує себе: “І де ж моє місце в цьому житті” [S.19], але всеж таки наражає себе на небезпеку. Іn den schwarzen Schacht der Dunkelheit [S.27].

Розглядаючи питання про мовну образність, треба мати на увазі, що вона найповніше проявляє себе у слові. Образність художнього мовлення досягається незвичним поєднанням слів, вживання їх у переносному значенні, порівнянням, в яких пояснення одного предмета чи явища подається за допомогою іншого, подібного до нього. Які порівняння використовує Карін Штрук у своєму творі? Наведемо декілька прикладів: “Jochannes kommt mir immer vor wie ein Stellvertreter für alle anderen…” [S.31] в цьому реченні зображується така риса характеру, як мужність. Головна героїня порівнює чоловіка з захисником від усіх, хто її мучить. “Liebe ist stark wie der Tod” [S. 32]. Цим порівнянням автор посилює значення слова “Liebe”. “Die Kälte meines Herzens manchmal ist wie ein Tod, ein langsames Absterben”[S. 34]. В цьому порівнянні Карін Штрук дає зрозуміти, що головна героїня переживає апатію, яка для неї є дуже гнітюча. “Deine Brüste schön, weich, kleine Hügel, wie die eines jungen Mädchens”[S.44]. Автор порівнює груди з маленькими горбочками, з грудьми молодої дівчини. Цим порівнянням вона звертає увагу на красу цих грудей, їх довершеність. “Liebe als starker Strom, der einen mit der ganzen Vielfalt der Welt verbindet”[S. 67]. Нe можна не погодитись з цим порівнянням, адже це дійсно так, що любов – це великий потік, який пов’язує тебе з різноманітністю всього світу. Карін Штрук цим порівнянням хоче сказати, що коли ти дійсно кохаєш, то помічаєш, те, чого до того часу не помічав, починаєш жити по іншому. “Ein Mund so weich wie verwelk” [S.77]. “Eine Kraft wie ein Rinnsal” [S.80]. “Der Abbruch von Liebesbeyihungen ist ein Tod, den man selber bestimmen kann” [S.86]. “Der himmel wie eine Hölle” [S.101]. “Er läßt mich fallen wie eine heiße Kartoffel” [S. 104]. “Ihr fließen die Trönen aus den Augen wie warme Quellen” [S. 166]. “ Weich das Gesicht von Therese wie das Gesicht der fünfzigjärigen Mutter” [S. 213].

Треба відмітити, що Карін Штрук такий мовно-художній засіб як порівняння, використовує у своєму творі не часто. Реалізується цей художній засіб за допомогою різних структур, що не завжди вкладається в схему граматичної класифікації порівнянь. У цьому тексті майже всі порівняння містять у собі емоційне навантаження. Автор використала таке граматичне вираження порівнянь, як порівняльні звороти і речення, які збагачували зміст певного слова чи вислову, увиразнювали зображуване внаслідок зіставлення того чи іншого предмета з іншим.

Індивідуально-авторська метафора також є елементом тексту у Карін Штрук. Індивідуально-авторська метафора – це елемент авторського мовлення. Карін Штрук, створюючи її, порушує традиційну систему, семантичні відношення, канони. За допомогою мовних засобів автор створює свою метафоричну модель бачення  навколишнього загалом і часткових його явищ зокрема. Елементами метафори є окремі значення слів : “… du das Meer, ich der Strand, ich das Meer, du der Strand” [S.65], Карін Штрук переносить природні визначення на своїх дійових осіб, говорячи про те, що так же невід’ємно, як море та берег – Jochen та Lotte. “Im 14. Stock spiele ich mit dem Gedanken hinunterzuspringen, könnte ich es doch!” [S. 72], (тобто автор хотіла підкреслити безліч думок). “… den Körper zieht sich wieder zurück in sein Schneckenhaus” [S. 84]. “Ich soll seine Heimat in allen Städten sein, einmal hier Geliebte, einmal dort Geliebte”[S. 93], тобто автор хотіла сказати про створення гарних умов для головного героя. “Er läßt mich fallen wie eine haiße Kartoffel” [S. 104], Карін Штрук хоче наголосити на неминучість втрати, падіння, можливо, навіть зради. “Ihr fließen die Tränen aus Augen wie warme Quellen”[S. 166], “Ich  könnte mir das Herz zerreißen, das Herz könnte mir zerspringen.” [S. 166], тобто велика радість змушує переживати такі почуття. “Ihr Leib, ihre Sinne brannten.” [S. 216], таким чином  Карін Штрук підсилює значення сексуального бажання.

Карін Штрук приносить в роман “Lieben” свій тон, свої інтонації, послуговується своєю образною системою. Як було зазначено вище, автор орієнтується на природність оповіді, що дає змогу розкрити ідейний зміст твору.  Спробую розкрити це на фінальному етапі цього роману.

В кінці книги з’являється пара героїв, але ці стосунки не мають подальшого існування. Тільки останній чоловік “Ленц” дійсно такий: дев’ятнадцятирічний безробітній, якому потрібні алкоголь, наркотики та депресія. Цей “інший” полегшує Лотті власне “захворювання”; зненацька книга говорить “Er”, а не тільки весь час “Ich”, речення стають спостереженнями. Книга та її героїня приходять до кінця страшної подорожі: “Im  dreißigsten Jahr, nach langer Irrfahrt, entschließe ich mich, bei einem Mensch zu blieben“. Останній висновок робить автор: “Liebe ias praktisch für einen Menschen etwas tun. Nicht sich in schönen Reden erschöpfen”. Так, як головна героїня пробує все нові ролі, так і читач схильний до нового відношення до книги. І рідко точно дізнатися яку роль ти запам’ятаєш: рецепієнта чи сповідальника, брата чи дитину, лікаря чи друга. Це ще не все, що можна пережити з цією книгою. Треба відмітити, що не прекрасна література, а труд, тяжкий труд над власним життям: “Versuche, eien Person zu werden, die in der Welt gehen kann und ein Gesicht hat.” І все ж таки є надія, що любов може стати “Wohnung gegen den Tod”.

РОЗДІЛ ІІІ. КАТЕГОРІЯ ХУДОЖНЬОГО ЧАСУ В ЛІТЕРАТУРНОМУ  ДИСКУРСІ.

Художній час і є  дискусійним поняттям в сучасному  літературознавстві. Його дискусійність обумовлена не тільки різницею у поглядах  науковців, але й багатозначністю та умовністю літератури як виду мистецтва. Водночас при всій суперечливості даної категорії можна виокремити її сутнісні ознаки, що мають велике значення для дослідження художніх творів. Передусім слід відзначити відмінність художнього часу від реального часу. Для розуміння художнього часу важливі не кількісні, а якісні характеристики, тобто такі, що мають естетичне, символьне навантаження, пов’язане зі специфікою мистецтва слова.

Художній час– важлива  складова художнього світу твору. Вона формує образ світу, представлений у творі. Час сприяє вираженню авторської позиції. Вибір просторових та часових координат є значущим для втілення концепції світу митця. Художній час тісно пов’язаний з категоріями поетики – жанр, стиль, образ, фабула, сюжет, нарація та ін. Час у літературному творі сприяє створенню і розкриттю художніх образів. Разом з іншими компонентами тексту час визначає зміст і форму жанрів, їхню динаміку, взаємодію жанрових різновидів. Категорія часу пов’язана з розвитком загальних та індивідуальних стилів. Для характеристики художнього часу важливе значення має також родова приналежність твору.

Оскільки основною формою організації подій у творі  є сюжет, що реалізує певну фабулу, то основними формами часу в літературному творі можна вважати час фабульний (коли події відбулися в хронологічній послідовності), час сюжетний (порядок художньої організації подій), а також час наративний (коли й ким про події повідомлено).

Якщо реальний час  має досить обмежену кількість різновидів (минуле, теперішнє, майбутнє; рік, доба, година  та ін.), то художній час за своєю семантикою і функціями має багато різновидів: час біографічний, історичний, міфопоетичний, символічний, фантастичний тощо. Час у літературному творі, на відміну від послідовності та циклічності реального часу, може прискорюватися та уповільнюватися, призупинятися, повертатися до минулого, проникати у майбутнє, поєднувати в собі різноманітні часові потоки і т.д. В залежності від спрямованості художній час може бути лінійним, ретроспективним, прогностичним тощо. Особливо слід відзначити таку форму часової організації твору, як контрапункт, коли поєднуються кілька часових векторів, які розвиваються з різною швидкістю й у різних напрямках.

Художній час, художній простір і хронотоп як категорії поетики напрочуд пластичні й динамічні. На їх видозміни впливають різні чинники: соціально-історичні умови, загальний стан культури, тип художньої свідомості, розвиток філософської думки, літературних напрямів, течій, шкіл, а також ідейно-естетичні пошуки митців. У процесі літературного розвитку категорії “художній час” і “художній простір” наповнювались різним змістом, різними були й функції, що виконували вони в літературі.

Література XX століття, зокрема  жанр роману, становить величезний інтерес для дослідників, оскільки питання розвитку категорій “художній час”, “художній простір” і “хронотоп” в епоху переходу від реалізму до модернізму не вирішені остаточно. Художня революція, що охопила різні види мистецтва початку ХХ століття, позначилася й на просторово-часовій організації творів, в яких традиційні уявлення про ці категорії поступилися сміливим експериментам письменників над розширенням естетичних можливостей простору й часу. Роман Карін Штрук “Lieben” дає цікавий матеріал для дослідження динаміки художнього часу, що сприяв оновленню жанру роману в епоху XX століття.

3.1. Зміни напрямку руху художнього часу в романі Карін Штрук “Lieben”.

Сучасна наука відзначається  особливою увагою до людини та її внутрішнього світу .[16: 154]. Одним із напрямків сучасної психології в плані вивчення співвідношення Людина − Час є дослідження відображення свідомістю людини об’єктивного часу [1: 15], який, за Е. Гуссерлем та М. Гайдеггером, має три виміри: теперішнє містить в собі минуле і майбутнє, ретенцію та протенцію, тобто є конституйованим минулим та майбутнім, несе їх в собі, складається з них [5: 192, 205]. Минуле існує в нашій пам’яті (прожитих роках і подіях, що їх заповнювали), в структурі нашої особистості та в характері, що склався в ті далекі роки, коли минуле було теперішнім. Майбутнє невідоме, але люди не можуть не думати про нього, а думаючи, не відтворювати його в їхніх планах, мріях, страхах і надіях [1: 106].

Художній твір – унікальна  структурна організація трьох основних змістових універсалій тексту: Людини, Часу і Простору [8: 96]. Свобода руху часу в уявних світах текстів принципово відрізняється від можливості реверсії та акселерації часу в ментальному світі реально існуючої людини, адже автор, що створює твір, знає події наперед [10: 147]. Швидкість/напрямок руху художнього часу змінюються за бажанням автора/наратора/персонажа. Ці дивовижні якості розподіляються між 1) часом, що його переживає персонаж чи оповідач, з одного боку, і, з другого, 2) часом зображуваним (автором, оповідачем) [8: 89].

Читач живе в хронотопі, встановленому автором, який вільно пересуває ланки часового ланцюга, оскільки наперед знає кожну з  них [10: 147]. Поступальний рух художнього часу відзначається "зубчастим" характером: у літературному творі наявний вихід за межі сюжетного теперішнього, який здійснюється вертикальними зламами "вниз", "углиб", у минуле, що постає як ретроспекція, та "уверх", у майбутнє – як проспекція [11: 11]. Ретроспекція – це повернення до минулого з поточного моменту; проспекція – це визначення майбутнього наперед [8: 93]. Саме тому, що автор з самого початку знає історії своїх героїв, він може в середині оповіді згадати кінець чи ввести минуле [8: 89]. Авторське всевідання про світ, що створюється ним, передбачає попередню "прожитість" ним тих подій, які ще не відомі ні діючим в них особам, ні читачам. Це є основним чинником, що робить можливим темпоральні злами в художньому тексті [12: 129-130].

Метою цього дослідження  є вивчення темпоральних зламів як засобів передачі напрямку руху часу в тексті роману сучасної німецької письменниці письменниці Карін Штрук "Любові" [33]. Актуальність дослідження полягає в тому, що композиційний рівень текстової структури та потенціал уявлення часу можливого світу через організацію сюжету або не розглядався взагалі або епізодично згадувався у зв’язку з вище вказаними текстовими категоріями проспекції та ретроспекції [10: 146].