Філософія кохання і смерті Д.Донна

              Прийом «звернення теми», характерний  для музичних поліфонічних творів  того часу, був одним із улюблених  прийомів Донна.  При цьому  перевертання загальної думки  твору, на яку нанизувались строфи,  не носило характеру  зворотного  розвитку теми , швидше констатації неможливості цього прийому її  здійснення. Англійський дослідник П.Кратуел розглядав його як чисто театральний ефект – coupe de theatre.[32]

             З композиційної точки зору  викликає інтерес, те що в вірші Донна, як і у Релі, знайшов відображення процес зближення абстрактно-умовної образності з образами більш конкретного, земного характеру. Однак, коли Донн при переході від четвертої строфи до п’ятої  та шостої  руйнує поняття про світ в цілому як про пастораль, він зберігає ідилічний світ для двох.  Детально описуючи суворі сторони дійсності, він залишає ліричного героя та героїню поза сферою їхньої досяжності. За рядками постає образ «  one little room» -  «постіль і стіни ці – світ» (« This bed  thy centre is, these walls thy sphere»), -  символізує в ліриці поета всесвіт закоханих:

                                    For love, all of other sights controls,

                                    And makes one little room an every where.

                                    Любовь, одна любовь взгляд посторонний рушит

                                    И комнатку нам всюду создает  на диво.

 

            В останньому  чотиривірші Донн приходить до думки про хиткості цих меж. Світ закоханих існує за загальними законами  світобудови, він – капля, що відображає космос, де «now where lives a woman true and  fair» («Що світ весь наш невірних жінок  дім, невірності шабаш…»). Спокуслива та згубна жіноча краса являється причиною руйнування ідеального «світу двох». В останніх рядках вірша віддалено звучить одна з основних тем лірики Донна – тема жіночої невірності.

          Якщо  у Релі німфа ставить під  сумнів вірність закоханого пастушка, то Донн з ностальгічним болем звертається до теми стійкості світу, приватним випадком  якої являється  вірне кохання двох. Його інвективи частіше звернені в сторону прекрасної половини, але іронічність інтонації заважає однозначності трактовок. П.Кратуел  відмічав, що іронія являється  розпізнавальною особливістю поезії нового часу, яка була відсутня в поезії попереднього періоду. В  англійській ліриці кінця ХУІ  - початок ХУІІ ст.., вона  часто зустрічається в прихованій формі, частіше виступаючи як внутрішня можливість, чим  виявлений художній засіб. Її присутність  визначає тональність звучання твору[33].

             Стилістичні особливості підтверджують  належність цього твору до  ранньої лірики Донна. Повторювання, різкі переходи, контрастність в  використанні  образотворчих засобів, не  мотивована  початково заданою образністю, свідчить про пошук  Донном нових художніх прийомів в ліричній поезії. Поет починає з буколічної замальовки, поступово  знаходячи силу власного поетичного голосу – в руслі  сталого жанру народжується одне із самобутніх направлень в поезії ХУІІ століття.

            Досліджуючи особливості образного  ряду, можна   спробувати уточнити  час  створення твору. В вірші  «Схід сонця» є рядок, який,  на погляд більшості англійських  критиків, свідчить про те, що  він не міг бути написаний раніше 1603 р., коли на престол зійшов король Шотландії,  який став королем Англії Яковом І. Королівська пристрасть до охоти була загальновідома.  Звертаючись до Сонця, Донн писав:

                                  Педант объявленный, буди

                                  Проспавших школяров и знать,

                                  Придворных егерей, чтоб сбор  трубить

                                  И вместе с королем в полях  скакать.

 

           Час  створення вірша «Схід сонця» можна розглядати як верхню межу  можливої появи «Наживки».

          Вірш  Донна, в свою чергу,  став кроком  в розвитку образності вірша  невідомого автора,опублікованого  в 1600 р.  Пильна увага видавців  антологій межі віків до вірша  Марло та відсутність в цих виданнях рядків Донна дають підставу  припустити, що вірш «Наживка» до цього часу ще не був створений. Таким чином, нижньою межею написання твору може розглядатися 1600 р.  Скоріше за все вірш  з’явився в період 1600-1603 рр.    

         Порівняння творів Марло, Релі, невідомого автора, Шекспіра і Донна дає можливість прослідити  згасання пасторальної традиції європейського Відродження в народжуючихся канонах нової  літературної епохи, яка, іронізуючи над  сталими нормами, відкривала простір майбутнім пошукам та завоюванням. Внутрішня перекличка  зображає рідкісний документ, який відображає поетичні роздуми видатних дарувань епохи.

         Традиційні  схеми творчо освоювались англійською  літературою не тільки на сюжетному  рівні. Поетика зворотних рішень була відмічена філігранним опрацюванням.

          Однією  з відмінних рис системи виразних  засобів ренесансної культури  було тонке володіння кольором  та світлотінню. Збагачена  досвідом  європейського живопису середньовічна  символіка кольору активно була присутня в літературі Відродження.  Вона багато в чому сприяла заглибленню «першого» змісту творів, який, по зауваженню Данте, «не  простягався далі буквального значення вигаданих слів»[35].

 

        2.3. Метафорика кольору в сонетах Д.Донна і В.Шекспіра.

 

        По мірі  розвитку кольорової образності  сталі внутрішні зв’язки старіли, традиційний канон збагачувався  тонкою нюансировкою. Основними  засобами перетворення створеної  кольорової умовності було розширення  звичних меж образу, а також  зміщення акцентів в його трактовці. Зруйнуванню традиційного символічного змісту багато в чому служила розробка метафорики кольору, де переосмислення другорядних відтінків вело до збагачення змісту образа.

          Одним  із перших свідоцтв ренесансного  підходу до вирішення проблеми кольорової палітри в англійській поезії являється лірика Донна. Звертаючись до нетрадиційного використання кольору, поет відкрив нові виразні можливості в відмові від  сталої символіки і переходу до умовного рішення задачі на рівні «прихованої» колористичної образності. Особливу роль тут зіграло протистояння із старою системою, оскільки Донн відштовхувався від суворо  усталеної структури, що саме по собі було семантично значимим жестом. До віршів, в яких розробка нової стилістики кольору проявлялась з найбільшою виразністю, відносяться «Наживка», «Блоха», «Привид» та деякі інші.  В своїй більшості вони представляють  чудернацькі арабески, збудовані на оригінальному розвитку топосів.

          Образ  блохи, до якого звернувся в  однойменному вірші, був широко  відомим в любовній ліриці епохи Відродження, і першочергово приписувався Овідію. В ХУІ ст.. видавались антології віршів, збудованих на розробці еротичного середньовічного мотиву  Carmen de Pulice, одна з таких книг включала до 50 віршів на різноманітних європейських мовах. Варіантами художніх рішень було бажання ліричного героя  уподібнитися комасі, з тим щоб звернути  на себе  увагу дами, або заздрість до нього, достойного смерті на нігтику коханої [36]. В сцені з сімома смертними гріхами Гордість  в «Фаусті» Марло  вигукує: «Я – Гордість… Я подібна овідієвій блосі; я можу заповзти в любий закуток всякої дівиці; інколи, як парик, я сиджу у неї на лобі; або, як опахало, з пір’я цілую її губи;  і справді ж, я роблю… та  чого, я тільки не роблю? Але фе! Який тут запах! [37].(пер.К.Бельмонта)

         Донн у  своєму вірші надав темі несподіваний  ракурс він зрівняв комаху  з «храмом кохання» (marriage temple), поєднавшим   норовливу героїню та  відкинутого  шанувальника:

                                     Mark but  this flea, and mark in this,

                                     How little that which thou deny’st me is;

                                     Me it sucked first, and now sucks thee,

                                     And in this flea, our two bloods mingled be.

                                                                           (John Donne, The Flea)

                                     Посмотри на эту блоху и  пойми,

                                     Сколь незначительно то, в чем ты отказываешь мне,

                                     Она укусила меня, теперь –  тебя,

                                     И наша  кровь смешалась в  ней.

 

          Втіливши  в комасі три долі – «three lifes in one flea spare», ліричний герой  блюзнірськи сподобав  такий союз шлюбу, який його кохана   зруйнувала,    проявивши насилля відносно до комахи. В підтексті вірша тема набула розвитку на рівні еротичних символів, що надало  пишномовну мудрість кінцівці твору яка визвала захват у сучасників невимушеністю вірша та дотепністю автора. Майстерність поета перевершила вправність  оповідника  - художня своєрідність вірша переплавила банальність змісту, чому безперечно сприяло оригінальне колористичне рішення твору.

            В кольоровому плані вірш «Блоха» відрізняється сміливістю метафоричного малюнку: традиційній антитезі «білого-чорного» в трактовці мотиву «кохання – зради» Донн протиставив свою інтерпретацію теми «небесного – земного» в  «червоно-чорній « гамі.  Домінуючим  тоном в творі виступає  червоний колір, присутній в образі крові. Іменник «blood» згадується двічі – спочатку  та в кінці вірша, проте його значення підсилюється  дієсловом « suck» , яке повторюється в контексті твору,  зв’язаного з іменником « blood”.  Кроваво-червону гаму контрастно відтіняє згадування гагату -  димчато – чорного   гірського кришталю[38].

            Таким чином, вірш «Блоха» відрізняє  характерне для стилю Донна  звернення до « предметного»  рішення кольорової палітри.  Відмовившись від епітету, він  в якості одного із планів художньої розробки «першого» змісту словесних образів вибирає їх колористичну ємкість, тим самим знаходячи виразний засіб для посилення емоційної напруженості поетичної мови.  Одним із глибоко оригінальних рішень тут служить, можливо, відкритий ним в англійській поезії спосіб «ґрунтовки» твору одним тоном, контрастно підсилюючи  інші. Це надає не тільки яскравість, але й динамічність поетичним образам, підсилює художній вплив твору. Так, у вірші «Блоха» основними носіями образів виступили насичені  в кольоровому відношенні  іменники «блоха» та «кров», які зробили вірш  яскравою  червоною плямою в палітрі циклу «Пісень і сонетів».

            Іншою виявилась тональність  твору «Привид». Вдосконалюючи сугестивні  можливості мови ліричного вірша, Донн пішов по шляху поетичного експериментаторства і  відмовився від використання  «фарбованого» іменника. В вірші «Привид» він створює відчуття  темряви звертаючись до образу ночі, який заданий лише ситуативно, так слово «ніч» в тексті не зустрічається.  

                                       When by thy scorn. O  murderess, I am dead,

                                        And that thou think’st  thee free

                                        From all solicitation from me,

                                        Then shall my ghost come to thy bed,

                                         And thee, feigned vestal, in worse arms shall be.

                                                                                   (John Donne, The  Apparition)

                                        Убив меня предательством, узнай  –

                                        Твоя свобода мнима;

                                        Ведь тень моя с упорством  пилигрима,

                                        О лжевесталка, в твой неверный  рай

                                        Придет, взыскующа и зрима…

                                                                                      (пер.Э.Шустера)

            В перших рядках з’являється «нічна» тональність яка отримує розвиток  в словах  обдуреного закоханого,  розповідає про те , що його прихід дає йому можливість  переконатися в невірності коханої:

                                        And he, whose thou art then, being tired before,

                                        Will, if thou stir, or pinch to wake him, think

                                         Thou call’st for more,

                                        And in false sleep will from thee shrink…

                                        А друг постельный, твой услыша лепет,

                                        Подумает, что вновь его зовет

                                        Твой похотливый трепет,

                                         И оттолкнет тебя, да, оттолкнет…

          

           Підпорядковуючи  всі  поетичні  засоби розкриттю теми, Донн до останніх рядків, які вміщують у нього, як правило , квінтесенцію  парадоксальної думки,  уникає прямої  словесної афектації.  Він добивається  виразності, висвітлюючи тему  «зсередини».  Одним із основних художніх рішень цієї задачі служить поступове згущення чорного кольору, нагнітання якого відбувається по лінії посилення прихованої контрастності: чорноту ночі відтіняє тремтливе дихання свічки: